Постанова

від 07.10.2024 по справі 915/451/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 915/451/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2024

та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 27.05.2024

у справі № 915/451/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін №73"

до ОСОБА_1

про визнання угоди недійсною та витребування майна.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін No 73" (далі - ТОВ "Мостобудівельний загін № 73", боржник).

Справа перебуває на стадії ліквідаційної процедури, ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Пляку С.В.

ТОВ "Мостобудівельний загін № 73" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Пляки С.В. (позивач) було подано позовну заяву до ОСОБА_1 (відповідач) про визнання недійсними договорів № 4780 від 27.06.2018 та № 5244 від 27.07.2018 купівлі-продажу нежитлових будівель та споруд та витребування належного боржнику нерухомого майна.

Також позивачем було подано до місцевого господарського суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просив суд з метою забезпечення вимог кредиторів та збереження майна, належного боржнику та досягнення основної мети процедур банкрутства - як найповнішого задоволення вимог кредиторів вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, розташоване за адресою: Одеська область, м. Одеса, Тираспольське шосе, будинок 2: нежитлові будівлі та споруди загальна площа (кв.м): 5187.5; опис об`єкта: ц-навіс, 1-4 споруда, У-вбиральня, II- залізнична під`їзна колія яка примикає стрілочним переводом № 73 до колії № 35 станції Одеса Застава-1 загальною довжиною 2400,6 метрів, Ш-котельня, Ф1,Ф2-майстерня, Т4-навіс 1, І-навіс 2, Г-навіс 3, Ф4-підстанція, Ф5-сарай, Щ-ТП, Ц-трансформаторна, Ю-адміністративна будівля, Б- адміністративний корпус, А-адміністративно-складська будівля, В-виробничий цех, Р1-дізельна, П2-лабораторія, П1-моторний цех, С-склад, Т-склад 2, Т1-склад 3, Д- склад 4, Е-склад 5, Л-склад 6, О- склад 7, П- склад 9, Р-виробничий цех, реєстраційний номер об`єктів нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27236107 та 26838272.

В обґрунтування заяви зазначав, що належне ТОВ "Мостобудівельний загін №73" майно вибуло з його володіння незаконно та наразі зареєстровано за відповідачем, який у будь-який момент може відчужити таке майно на користь інших осіб, що в майбутньому, у разі задоволення заявлених позовних вимог ускладнить повернення спірного майна до ліквідаційної маси банкрута.

ОСОБА_1 подав заперечення на заяву про забезпечення позову, вважає її необґрунтованою, вказуючи на не наведення позивачем будь-яких обставин, які б свідчили про вчинення відповідачем саме дій, що моли бути розцінені як ухилення від виконання у майбутньому рішення суду про задоволення позову.

Крім того відповідач зазначав, що накладення арешту на нерухоме майно, яке відповідачем використовується в господарській діяльності в даному випадку, є втручанням в його оперативно-господарську діяльність.

Короткий зміст ухвали та постанови судів першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.05.2024 по справі №915/451/24 задоволено заяву ліквідатора ТОВ "Мостобудівельний загін №73" про вжиття заходів забезпечення позову, вжито заходи забезпечення позову ТОВ "Мостобудівельний загін № 73" шляхом накладення арешту на нерухоме майно, розташоване за адресою - Одеська область, м. Одеса, Тираспольське шосе, будинок 2: нежитлові будівлі та споруди, загальна площа (кв.м): 5187.5; опис об`єкта: ц-навіс, 1-4 споруда, У-вбиральня, II- залізнична під`їздна колія яка примикає стрілочним переводом №73 до колії №35 станції Одеса Застава-1 загальною довжиною 2400,6 метрів, Ш-котельня, Ф1,Ф2-майстерня, Т4-навіс 1, І-навіс 2, Г-навіс 3, Ф4-підстанція, Ф5-сарай, Щ-ТП, Ц-трансформаторна, Ю- адміністративна будівля, Б- адміністративний корпус, А-адміністративно-складська будівля, В-виробничий цех, Р1-дізельна, П2- лабораторія, П1-моторний цех, С-склад, Т-склад 2, Т1-склад 3, Д- склад 4, Е-склад 5, Л-склад 6, О- склад 7, П- склад 9, Р-виробничий цех; реєстраційний номер об`єктів нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27236107 та 26838272.

В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що позов у даній справі спрямований, зокрема на повернення майна боржника, відчуження якого, за твердженнями заявника, відбулося за відсутності на це волі ТОВ "Мостобудівельний загін № 73" та з порушеннями вимог законодавства.

При цьому суд зауважив, що зважаючи на поділ спірного об`єкта на частини та подальше його відчуження, існують реальні побоювання вважати, що після відкриття господарським судом провадження за відповідним позовом, нинішнім власником - ОСОБА_1 спірне нерухоме майно буде перепродане або іншим чином виведено з його власності, що в свою чергу ускладнить повернення спірного майна до ліквідаційної маси банкрута та унеможливить задоволення вимог кредиторів ліквідатор ТОВ "Мостобудівельний загін № 73" за рахунок цього майна.

На переконання суду першої інстанції, наявність у відповідача правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірною нерухомістю на користь третіх осіб, а відтак існує реальна загроза того, що невжиття запропонованих позивачем заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову).

За такого суд визнав запропоновані заявником заходи до забезпечення позову обґрунтованими, співмірними та такими, що жодним чином не обмежать господарську діяльність ОСОБА_1 .

Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 24.07.2024 ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 27.05.2024 залишив без змін.

Ухвалюючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з такого:

- позивачем доведено наявність обґрунтованого припущення, що невжиття судом заходів забезпечення позову, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушеного права (у разі прийняття судом рішення про задоволення/часткове задоволення позову позивача);

- обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним;

- накладення арешту на нерухоме майно, яке відповідачем використовується в господарській діяльності не є втручанням в його оперативно-господарську діяльність, оскільки у даному випадку накладення арешту на спірне майно не позбавляє відповідача права на користування таким майном, в тому числі й своїй господарській діяльності, а лише вводить тимчасові обмеження щодо розпорядженням таким нерухомим майном;

- наявність у ліквідатора ТОВ "Мостобудівельний загін № 73" арбітражного керуючого Пляки С.В., який подав відповідну заяву про забезпечення, зареєстрованого електронного кабінету свідчать про відсутність процесуальних порушень з боку позивача при поданні заяви про забезпечення та відсутність підстав для її повернення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 27.05.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду 24.07.2024 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора ТОВ "Мостобудівельний загін №73" про забезпечення позову.

Скаржник вважає, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є незаконними, невмотивованими, безпідставними та такими, що винесені з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, в тому числі норм статті 136, 137, 236 ГПК України, неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи та з невідповідністю висновків, які викладені в ухвалі та постанові судів, обставинам справи, що є підставою для їх скасування.

Аргументи касаційної скарги зводяться до такого:

- за відсутності доказів ймовірності вчинення відповідачем дій, спрямованих на утруднення виконання рішення суду (у разі задоволення позовних вимог), зокрема відчуження майна, передача його в користування іншим особам, тощо, посилання позивача на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення є лише його припущенням та не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви;

- відсутність в матеріалах справи актуальної інформації про речові права на об`єкт нерухомості, на який заявник просить накласти арешт;

- накладення арешту на нерухоме майно, яке відповідачем використовується в господарській діяльності, в даному випадку, є втручанням в його оперативно-господарську діяльність, оскільки обмеження у розпорядженні майном боржника, на яке накладено арешт, може призвести до розірвання договорів оренди нерухомого майна, відмові у продовження договорів оренди на новий термін, не укладенні відповідних договорів з новими контрагентами, а згодом і припинення господарської діяльності, що є не співмірним з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів;

- порушення судами процесуального законодавства (частини 4 статті 170 ГПК України), а саме, відсутність у ТОВ "Мостобудівельний загін № 73" зареєстрованого електронного кабінету є підставою для повернення заява позивача без розгляду.

Доводи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Предметом касаційного перегляду у цій справі є постанова апеляційного суду, ухвалена за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, якою задоволено заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у спорі з немайновими вимогами (про визнання угоди недійсною та витребування майна).

Перевіривши судові рішення попередніх інстанцій у цій справі в межах доводів касаційної скарги та в межах своїх повноважень, Верховний Суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини другої цієї статті ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, а гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Велика Палата Верховного Суду також виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

Поряд з викладеним Суд наголошує, що з 15.12.2017 законодавець згідно з процесуальним законом (ГПК України тощо) серед передумов забезпечення позову визначив можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Звідти, інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Так, однією із умов для застосування заходів забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, є те, що ці заходи мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України ).

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі № 753/22860/17).

За висновком Великої Палати Верховного Суду розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

У частині першій статті 137 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном.

При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

Господарське процесуальне законодавство не містить жодних застережень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору.

Тому як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

Тлумачення норм процесуального права (приписи статей 136, 137 ГПК України) дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

У наведених висновках Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 щодо застосування частини першої статті 150 ЦПК України (яка є аналогічною частині першій статті 137 ГПК України) такого змісту:

« 43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

44. У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».

Предметом спору у цій справі стали заявлені позивачем вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу щодо нерухомого майна - нежитлових приміщень та витребування належного боржнику нерухомого майна з чужого незаконного володіння. Тобто у справі позивач заявив немайнові вимоги.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач заявив право на спірне майно, стверджуючи про вибуття спірного майна від Боржника на користь фізичної особи ОСОБА_1 поза його волею, за наявних не знятих та не скасованих арештів на спірне майно. А зважаючи на поділ об`єкта на частини та подальше його відчуження є реальні побоювання вважати, що майно й надалі буде відчужене та перереєстроване, що в свою чергу ускладнить повернення спірного майна до ліквідаційної маси банкрута та унеможливить задоволення вимог кредиторів ліквідатор ТОВ "Мостобудівельний загін № 73" за рахунок цього майна.

Отже об`єктом спору, а відповідно і об`єктом захисту у спірних правовідносинах є право власності Боржника на спірне майно, яке розташоване за адресою: Одеська область, м. Одеса, Тираспольське шосе, будинок 2.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач має на меті захистити право власності Боржника на спірне нерухоме майно, яке вибуло до іншої особи, а подання заяви про вжиття заходів забезпечення цього позову шляхом накладення арешту на це спірне майно спричинене необхідністю збереження цього майна для запобігання заподіяння майнових збитків як Боржнику, так і кредиторам Боржника.

Позивач вважає, що такий захід забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі, оскільки має тимчасовий характер, а сприятиме забезпеченню фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову, яке залежить від наявності у відповідача спірного нерухомого майна.

Верховний Суд зазначає, що за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі №922/3528/23, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.

Відтак, у даному випадку накладення арешту на нерухоме майно забезпечить збалансованість інтересів сторін, та не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, оскільки не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядженням нерухомим майном, існування якого дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у поновлені порушеного права позивача у разі задоволення позовних вимог.

З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, оцінивши наведені позивачем підстави та доводи щодо вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням вимог розумності, обґрунтованості і адекватності щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, недоведеність відповідачем недоцільності чи неспівмірність таких заходів. дійшли обґрунтованого висновку про задоволення заяви позивача, а вжиті заходи забезпечення позову є такими, що відповідають критеріям співмірності, адекватності, розумності та обґрунтованості.

Враховуючи викладене, Верховний Суд не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанції норм статей 136, 137 ГПК України щодо оцінки підстав для застосування заходів забезпечення позову і погоджується із наведеними висновками суду.

При цьому Верховний Суд зауважує, відповідач не позбавлений права звернутися в порядку статті 145 ГПК України до суду із мотивованим клопотанням про скасування заходів забезпечення позову.

Доводи касаційної скарги про відсутність в матеріалах справи актуальної інформації про речові права на об`єкт нерухомості, на який заявник просить накласти арешт, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, який встановив, що у наявних матеріалах справи міститься витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якого вбачається, що спірне нерухоме майно наразі перебуває у власності відповідача.

Відтак вказані аргументи скаржника відхиляються як необґрунтовані, крім того вони зводяться до переоцінки обставин, встановлених попередніми судами, що згідно з положеннями статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Не приймаються судом твердження скаржника про те, що за відсутності (не надання позивачем) доказів ймовірності вчинення відповідачем дій, спрямованих на утруднення виконання рішення суду (у разі задоволення позовних вимог), доводи заявника не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

У даному випадку, можливість відповідача у будь-який момент розпорядитись таким майном, зокрема шляхом його відчуження, передачі, тощо є безумовною, відтак невжиття такого заходу може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, адже, як вже було вказано вище, майбутнє виконання рішення суду (у разі задоволення позову) прямо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач спірне нерухоме майно у власності.

Щодо доводів скаржника про порушення судом першої інстанції процесуального законодавства - частини 4 статті 170 ГПК України, а саме, неповернення заяви ліквідатора Боржника через її невідповідність вимогам статті 139 ГПК України, зокрема, відсутності у ТОВ "Мостобудівельний загін №73" зареєстрованого Електронного кабінету, Верховний Суд зауважує таке.

ТОВ "Мостобудівельний загін № 73" з 22.09.2021 перебуває на стадії ліквідації, повноваження ліквідатора боржника виконує арбітражний керуючий Пляка С.В. Виходячи з приписів п. 9 та п. 14 Розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 та п.п. 4.2. п. 4 Інструкції з використанням підсистеми "Електронний кабінет" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженої наказом ДП "ЦСС " № 74-ОД від 22.08.2021 можливість реєстрації Електронного кабінету в ЄСІТС обумовлюється наявністю у відповідної юридичної особи чинного кваліфікованого електронного підпису (КЕП), створеного в порядку, визначеному Законом України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Проте, згідно з п.п. 2 ч. 1 статті 25 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" кваліфікований сертифікат відкритого ключа скасовується суб`єктом, який видав сертифікат, протягом двох годин у разі визнання користувача електронних довірчих послуг банкрутом. Отже, з визнанням юридичної особи банкрутом подальше використання нею кваліфікованого електронного підпису є неможливим, а тому ТОВ "Мостобудівельний загін № 73" позбавлено можливості зареєструвати Електронний кабінет в ЄСІТС.

В той же час, як встановили попередні суди, призначений судом ліквідатор ТОВ "Мостобудівельний загін № 73" арбітражний керуючий Пляка С.В. (РНОКПП НОМЕР_1 ), який відповідно до положень статті 61 КузПБ виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, має зареєстрований електронний кабінет з 15.10.2021.

Вказане спростовує доводи касаційної скарги про допущені процесуальні порушення з боку позивача, та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку, що застосування судами попередніх інстанцій такого заходу забезпечення позовних вимог як накладення арешту на майно узгоджується із вимогами статей 136, 137 ГПК України та наведеними вище висновками, а доводи скаржника зводяться до незгоди із прийнятим судом рішенням.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про наявність достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому наразі немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваних судових рішень.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 27.05.2024 у справі №915/451/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.Г. Пєсков