Ухвала

від 07.10.2024 по справі 120/12094/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

07 жовтня 2024 р. Справа № 120/12094/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Сало Павло Ігорович, перевіривши у м. Вінниці матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (місцезнаходження: вул. Порика, 29, м. Вінниця, 21021) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

13.09.2024 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неналежному розгляді заяви позивача від 28.12.2023, та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 28.12.2023.

Ухвалою суду від 18.09.2024 вказану позовну заяву залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України. Для усунення виявлених недоліків позовної заяви позивачу встановлено строк протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

02.10.2024 до суду надійшла заява позивача щодо виконання ухвали суду від 18.09.2024.

Перевіряючи питання щодо усунення позивачем недоліків позовної заяви, про які зазначено в ухвалі суду від 18.09.2024, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 171 КАС України передбачено, що після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Водночас положення статей 160, 161 КАС України поширюються на всі випадки звернення до адміністративного суду з позовною заявою, а їх недодержання свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону.

1. Щодо сплати судового збору.

Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі Закон № 3674-VI).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

В силу вимог ч. 1 ст. 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру ставка судового збору для фізичної особи становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону № 3674-VI).

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлений на рівні 3028,00 грн.

Отже, ставка судового збору за подання фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру дорівнює 1211,20 грн за кожну немайнову вимогу.

Позивач фактично заявив одну позовну вимогу немайнового характеру (про визнання бездіяльності відповідача протиправною та, як наслідок, зобов`язання його до вчинення певних дій).

Відтак розмір судового збору, що підлягає сплаті при зверненні до адміністративного суду з такою позовною вимогою становить 1211,20 грн.

До позовної заяви не додано документа про сплату судового збору у вищезазначеному розмірі. Разом з тим позивач заявив клопотання, у якому просить звільнити його від сплати судового збору, посилаючись на відсутність у нього необхідних для сплати судового збору коштів.

Вирішуючи вказане клопотання в ухвалі від 18.09.2024, суд виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 133 КАС України, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача-фізичної особи за попередній календарний рік.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір").

Отже, в силу приписів закону суд може звільнити позивача від сплати судового збору за його клопотанням і однією з підстав для цього є майновий стан особи.

Водночас визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.

Майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити визначену суму судового збору. Тому визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.

При цьому звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати належить дискреційних повноважень суду.

З наведеного висновується, що підставою для звільнення заявника від сплати судового збору може бути незадовільний майновий стан і обґрунтування цих обставин, що свідчать про неможливість слати судового збору, покладається саме на сторону, яка звертається з відповідним клопотанням до суду. Тобто саме заявник має переконливо довести наявність зазначених обставин та надати суду належні документи на підтвердження факту об`єктивної відсутності можливості сплатити судовий збір через свій складний майновий стан.

До поданої заяви позивач додав довідку Головного управління Пенсійного фонду України від 10.04.2023 № 1302/0200-0206-11, з якої слідує, що станом на 10.04.2023 позивач не отримує житлову субсидію на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до постанови № 848 від 21.10.1995 "Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива".

Втім, як зауважив суд в ухвалі від 18.09.2024, вказана довідка не свідчить про відсутність або незначний розмір доходу позивача, а тому не може вважатися підставою для звільнення від сплати судового збору.

Також позивачем додано до позовної заяви відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 24.07.2023, з яких слідує, що за період з 1 кварталу 2022 року по 1 квартал 2023 року інформація щодо джерел/сум нарахованого (виплаченого) доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків відсутня.

Разом з тим згідно з процитованими вище положеннями п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", для оцінки майнового стану сторони в цілях вирішення питання про звільнення від сплати судового збору має враховуватися річний дохід позивача-фізичної особи за попередній календарний рік.

Отже, додана до позовної заяви довідка про доходи за період з 1 кварталу 2022 року по 1 квартал 2023 року не є належним доказом незадовільного майнового стану позивача.

Натомість будь-яких інших переконливих документів, які б підтверджували викладені у клопотанні обставини про відсутність доходу заявника та, відповідно, неможливість у зв`язку з цим сплатити судовий збір за подання адміністративного позову (наявність у позивача статусу малозабезпеченої особи, відсутність задовільних умов проживання, тимчасова непрацездатність, наявність потреби у лікуванні тощо) до позовної заяви не додано.

З огляду на викладене в ухвалі від 18.09.2024 суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових та фактичних підстав для задоволення клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору.

Відтак позивачу запропоновано додатково обґрунтувати клопотання та надати суду належні й допустимі докази на підтвердження свого майнового стану та неможливості сплати судового збору за подання позову, або сплати судовий збір у розмірі 1211,20 грн та надати суду документ на підтвердження його сплати.

Дії позивача на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху в цій частині.

До своєї заяви від 02.10.2024 позивач долучив відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 03.06.2024, відповідно до яких стосовно гр. ОСОБА_1 відсутня інформація щодо джерел/сум нарахованого (виплаченого) доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків за період з 1 кварталу 2023 року по 1 квартал 2024 року.

Отже, в цій частині недоліки позовної заяви згідно з ухвалою суду від 18.09.2024 усунуто.

Щодо строку звернення до адміністративного суду.

Згідно з п.п. 3, 5 ч. 1 ст. 171 КАС України після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

В силу вимог ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

За правилами, визначеними ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.

Отже, закон обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18.

Крім того, установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень (див. постанову Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19).

Таким чином, висновуючись на основі аналізу положень частини першої-третьої статті 122 КАС України, суд зазначає, що за загальним правилом строк звернення фізичної та юридичної особи до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин становить шість місяців та обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів у спірних правовідносинах.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України:

"…для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо належного розгляду його заяви від 28.12.2023.

Водночас, як зазначено у тексті позовної заяви, відповідь Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № П-487/025/332 від 28.12.2023 на вказану заяву позивач отримав 15.01.2024.

Таким чином, звернувшись до суд з цим позовом 13.09.2024, позивач пропустив установлений законом шестимісячний строк звернення до суду, який звершився 16.07.2024.

Відтак ухвалою суду від 18.09.2024 позивачу надано час для подання заяви (клопотання) про поновлення вказаного строку із зазначенням поважних причин його пропущення та доказів на їх підтвердження.

Дії позивача на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху в цій частині.

У своїй заяві від 02.10.2024 щодо виконання ухвали суду від 18.09.2024 позивач зазначає, що після отримання 15.01.2024 відповіді на своє звернення з Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, вже 26.01.2024 він звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом про оскарження дій відповідача щодо неналежного розгляду звернення. Оскільки жодного процесуального рішення за такою заявою позивач не отримав, у подальшому 06.02.2024, 13.02.2024, 15.03.2024, 22.04.2024, 17.06.2024 та 21.08.2024 він знову і знову звертався до суду з аналогічними позовами, про результати розгляду більшості із яких йому не відомо. Відтак позивач 13.09.2024 вирішив ще раз звернутися до суду з позовом про оскарження бездіяльності Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, а тому вважає, що строк звернення до суду він не пропустив.

Оцінюючи наведені позивачем доводи щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду, суд ще раз акцентує на тому, що перебіг строку звернення до суду у даному випадку розпочався після отримання позивачем 15.01.2024 відповіді на своє звернення та, відповідно, завершився 16.07.2024. Отже, пред`явивши позовну заяву до суду 13.09.2024, позивач істотно пропустив встановлений законом строк звернення до адміністративного суду.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 121 КАС України суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Поважність причин повинен доводити скаржник (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/2321/16).

Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Відтак поновленню підлягають лише пропущенні з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Водночас не звернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19.

Позивач вважає, що він не пропустив строк звернення до суду з цим позовом, оскільки до пред`явлення позову 13.09.2024 неодноразово звертався з аналогічними позовами до Вінницького окружного адміністративного суду, які, на думку суду, не були розглянуті, оскільки йому невідомі результати розгляду відповідних справ.

Втім, вказані доводи суд до уваги не бере та зазначає, що, як видно із КП "ДСС", у 2024 році позивач дійсно раніше звертався з позовними заявами до Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, оскаржуючи його бездіяльність.

Разом з тим, як встановлено судом, у справі № 120/1010/24 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто ухвалою суду від 31.01.2024 (ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили), у справі № 120/1441/24 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто ухвалою суду від 29.02.2024 (ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили), у справі № 120/1718/24 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто ухвалою суду від 19.02.2024 (ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили), у справі № 120/3228/24 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто ухвалою суду від 09.04.2024 (ухвала оскаржувалась в апеляційному порядку, однак залишена без змін та набрала законної сили), у справі № 120/5262/24 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто ухвалою суду від 10.06.2024 (ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили), у справі № 120/7877/24 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто ухвалою суду від 08.08.2024 (ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили) та у справі № 120/11119/24 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто ухвалою суду від 26.08.2024 (ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили).

Таким чином, позивач неодноразово звертався до суду з аналогічними позовними заявами, які, однак, поверталися через неусунення недоліків позовної заяви або з інших процесуальних підстав на підставі ухвал суду, які набрали законної сили.

При цьому факт звернення до суду з позовною заявою та її подальше повернення заявнику не перериває та не зупиняє встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, як помилково вважає позивач.

Суд зауважує, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (див. правову ухвали Верховного Суду від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Наведені ж позивачем обставини щодо причин пропуску строку звернення до суду не пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи (яка "сама повинна цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки") та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк звернення до суду з адміністративним позовом.

Крім того, свої твердження про неспроможність своєчасно звернутися до суду з цим позовом не доводить жодними належними й допустимими доказами, а пропущення строку звернення до суду фактично пояснює виключно незгодою із судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до іншої практики ЄСПЛ (справи "Пелевін проти України", № 24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", № 49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Суд зазначає, що, незважаючи на залишення позовної заяви без руху та надання позивачу можливості подати клопотання про поновлення строку звернення до суду з доказами на його підтвердження, позивач в заяві про усунення недоліків позовної заяви не навів поважних причин, які б унеможливили його звернення до суду в межах встановленого законом строку, а натомість помилково стверджує, що він не пропустив такий строк.

Відповідно до частини першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Наведені норми кореспондуються з положеннями п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, згідно з яким позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 КАС України.

З огляду на викладене і враховуючи те, що позивач подав позов після закінчення строку, встановленого законом та при цьому не навів поважних причин його пропуску та не надав доказів на їх підтвердження, позовну заяву ОСОБА_1 підлягає поверненню на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Щодо ненадання доказів, якими підтверджуються обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

За змістом ч. 1 ст. 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до п.п. 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Крім того, в силу приписів ч. 4 ст. 161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Наведені обов`язки позивача при оформленні та поданні до суду позовної заяви узгоджуються з його обов`язками як учасника справи, визначеними у статті 77 КАС України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів (ч. 5 ст. 77 КАС України).

Отже, разом з позовною заявою позивач повинен надати суду докази на підтвердження тих обставини, якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги і за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав та інтересів суб`єктом владних повноважень.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що 28.12.2023 він подав до Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги заяву про надання йому безоплатної вторинної правової допомоги, однак йому було відмовлено з посиланням на необхідність надати належно завірені копії окремих документів.

Разом з тим, на підтвердження вказаної обставини, а саме факту звернення до відповідача з заявою про надання безоплатної вторинної правової допомоги, до позовної заяви не додано, що стало однією з підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до ухвали суду від 18.09.2024.

Дії позивача на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху в цій частині.

До своєї заяви від 02.10.2024 позивач додав копію заяви від 03.06.2024, адресовану директору Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної допомоги.

Отже, позивач надав заяву, яка не стосується заявлених позовних вимог щодо оскарження бездіяльності відповідача за результатами розгляду заяви позивача від 28.12.2023.

Наведене свідчить про невиконання ухвали суду від 18.09.2024 в цій частині недоліків позовної заяви.

Щодо подання та засвідчення копій документів, їх оформлення.

Вимоги до оформлення документів, які додаються до позовної заяви, установлені статтею 94 КАС України.

Так, частиною другою статті 94 КАС України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно із частинами четвертою, п`ятою статті 94 КАС України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Отже, у разі надання суду копії документа, такий документ повинен бути засвідчений учасником справи, наприклад у спосіб написання слів "Згідно з оригіналом", та проставлення особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії.

Зазначеним способом повинна засвідчуватись кожна сторінка документа, поданого суду у копії.

Разом з тим, в порушення наведених нормативних приписів, додані до позовної заяви документи не засвідчені із урахуванням вищезазначених правил.

Так, до позовної заяви додано копію довідки Головного управління Пенсійного фонду України від 10.04.2023 № 1302/0200-0206-11, копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 24.07.2023, копію відповіді Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № П-487/025/332 від 28.12.2023 та копію довіреності від 04.05.2023, відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_2 бути його представником.

Водночас вказані документи не завірені та подані до суду у вигляді звичайних копій.

Більше того, до своєї заяви від 02.10.2024 позивач повторно долучив копію вказаної довіреності, копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 03.06.2024, копію заяви за № 0228-24-09545 від 03.06.2024 про надання безоплатної вторинної правової допомоги, однак, знову-таки, не засвідчені належним чином, наприклад, самим позивачем у спосіб написання слів "Згідно з оригіналом" та проставлення особистого підпису, імені та прізвища, дати засвідчення копії, як це передбачено положеннями статті 94 КАС України, або у інший допустимий відповідно до закону спосіб.

Крім того, в ухвалі від 18.09.2024 суд вказав на те, що позовна заява та окремі додатки до неї (приміром, приміром, копія відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 24.07.2023) надруковані на чернетках, зворотній бік яких містить інформацію, що немає відношення до цього адміністративного позову, а також виправлення і закреслення тексту.

Суд зауважує, що за своєю правовою природою позовна заява є однією із заяв по суті справи, тобто офіційним документом та процесуальним засобом реалізації права особи на звернення до суду. У позовній заяві позивач повинен викладати свої вимоги та їх обґрунтування щодо предмета спору. Процесуальний закон не обмежує право позивача на виготовлення позовної заяви як із одностороннім так із двостороннім використанням паперового носія інформації, однак у випадку двостороннього друку документа, інформація розміщена на носії, зокрема листі формату А4, повинна стосуватися поданого позову.

Натомість подання позовної заяви на чернетках свідчить як про неналежне ставлення до реалізації процесуальних прав особи, яка подає позов, так і про довільне сприйняття встановлених правил щодо ініціювання судового процесу.

Утім, позивач не усунув відповідних недоліків позовної заяви та заяву від 02.10.2024 та додатки до неї знову виклав на чернетках, використовуючи інші документи, в тому числі оригінали, що, на думку суду, є неприпустимим.

Отже, недоліки позовної заяви в цій частині не усунуто.

Щодо незазначення обов`язкових реквізитів сторін.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.

Водночас у позовній заяві не зазначений ідентифікаційний код відповідача як юридичної особи.

Дії позивача на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху в цій частині.

У своїй заяви від 02.10.2024 позивач вказує про те, що йому не відомий ідентифікаційний код відповідача-юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємст і організацій України, а тому він не зобов`язаний зазначити такий в позовній заяві.

Разом з тим суд із вказаними твердженнями не погоджується та наголошує, що винятків з правила щодо обов`язку позивача зазначити у позовній заяві дані щодо ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відповідача-суб`єкта владних повноважень закон не містить.

При цьому зі змісту заяви від 02.10.2024 прослідковується не так неможливість позивача з`ясувати ідентифікаційний код відповідача-юридичної особи з метою зазначення цього коду у позовній заяві, як його небажання це зробити у зв`язку з переконаннями, що у позивача немає обов`язку вказувати такі відомості у позовній заяві.

Отже, в цій частині недоліки позовної заяви згідно з ухвалою суду від 18.09.2024 не усунуто.

Висновки суду.

Ухвалою суду від 18.09.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням позивачу максимального, згідно із законом, строку для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви.

Вимоги вказаної ухвали позивачем усунуто лише частково, зокрема, до заяви від 02.10.2024 позивач додав два примірники позовної заяви з виправленням описки щодо вірного РНОКПП позивача, а також надав додаткові докази, необхідні для правильного вирішення клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Утім, решта недоліків позовної заяви залишаються неусуненими При цьому зміст заяви позивача вказує на його небажання усувати відповідні недоліки позовної заяви через незгоду з ухвалою суду про залишення позовної заяви без руху.

За приписами п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Крім того, відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 КАС України.

З огляду на викладене та беручи до уваги факт неусунення позивачем недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, та пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, позовну заяву ОСОБА_1 належить повернути особі, яка її подала, на підставі вищезазначених положень закону, разом з усіма доданими до позовної заяви документами.

Суд враховує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Сторона, яка задіяна у судовому розгляді справи, зобов`язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (ч. 2 ст. 44 КАС України).

У пункті 37 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" Європейський суд з прав людини нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть звужувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Суд вважає, що повернення позовної заяви позивача переслідує легітимну мету та має розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Адже розгляд позовної заяви, яка складена без дотримання вимог КАС, не передбачений положеннями процесуального законодавства. При цьому, на переконання суду, встановлені судом недоліки позовної заяви є суттєвими і у своїй сукупності перешкоджають можливості вирішити питання про відкриття провадження за цією позовною заявою. Позивач був повідомлений про наслідки неусунення недоліків у встановлений судом строк і мав реальну можливість їх усунути у визначений судом спосіб, чого, однак, не зробив.

Отже, рішення про повернення позовної заяви зумовлене не будь-яким свавільним небажанням суду розглядати звернення позивача до суду, а невиконанням ним процесуальних вимог закону щодо форми, порядку та строку подання позовної заяви.

Крім того, суд враховує, що згідно з ч. 8 ст. 169 КАС повернення позовної заяви не позбавляє права звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Тобто таке рішення суду не перешкоджає доступу позивача до суду за умови дотримання нею вимог процесуального закону.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 122, 123, 169, 248, 256, 293, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії повернути позивачу разом з доданими до заяви документами.

Роз`яснити заявнику, що відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

2) на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала складена та підписана суддею 07.10.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович