Ухвала

від 02.09.2024 по справі 160/23444/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

02 вересня 2024 рокуСправа № 160/23444/24

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши матеріали позовної заяви Громадської організації «Міжрегіональне бюро екологічного захисту» до заступника Міністра Крамаренко Олени Володимирівни (відповідач-1), Директора Департаменту Шимкус Марини Олександрівни (відповідач-2), заступника директора Департаменту Грицак Олени Анатоліївни (відповідач-3), Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (відповідач-4), Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (відповідач-5) про визнання протиправними дій, скасування висновку та тимчасову заборону (зупинення) діяльності, -

ВСТАНОВИВ:

28.08.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Громадської організації «Міжрегіональне бюро екологічного захисту» до заступника Міністра Крамаренко Олени Володимирівни (відповідач-1), Директора Департаменту ОСОБА_1 (відповідач-2), заступника директора Департаменту Грицак Олени Анатоліївни (відповідач-3), Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (відповідач-4), Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (відповідач-5), в якій позивач просить:

- визнати дії суб`єкта владних повноважень: заступника Міністра ОСОБА_2 , директора Департаменту Шимкус Марини Олександрівни, заступника директора Департаменту Грицак Олени Анатоліївни, які полягають у видачі Публічному акціонерному товариству «АрселорМіттал Кривий Ріг» (Гірничий департамент, відкриті розробки. Нове будівництво Хвостосховища «ІІІ карта»), місцезнаходження: вул. Криворіжсталі (Орджонікідзе), 1 м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50095, ідентифікаційний код юридичної особи згідно з ЄДРПОУ 24432974) передбаченого пунктом 4 додатку до Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» документа дозвільного характеру у формі висновку з оцінки впливу на довкілля від 02.08.2022р. №21/01-20214137683/1 і від 27.02.2024р. №21/01-202361210773/1, протиправними;

- скасувати висновок з оцінки впливу на довкілля від 27.02.2024р. №21/01-202361210773/1;

- тимчасово заборонити (зупинити) будівництво хвостосховища «ІІІ карта» шламового господарства рудозбагачувальної фабрики ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», яке належить до утворювачів та розміщувачів у довкіллі найбільшої кількості відходів в України, наслідком чого є значне забруднення атмосферного повітря, розвиток зсувонебезпечних явищ, підтоплення населених пунктів та сільськогосподарських угідь, що, в свою чергу, перетворило більшість сільської території Криворізького (раніше Широківського) району в зону, непридатну для проживання людини, заборонити всі викиди забруднюючих речовин у вигляді суспендованих твердих частинок недиференційованих за складом (неорганізований викид) в атмосферне повітря стаціонарними джерелами 9702, 9703, 9704, 9705, 9706, 9707, 9708, 9709, розміщення відходів підприємства (ЄДРПОУ 24432974) на земельних ділянках кадастрові номери: 1225885700:07:002:0703, 1225885700:07:002:0704, 1225885700:07:002:0705, 1225885700:07:002:0706, 1225885700:07:002:0707, 1225885700:07:002:0708, 1225885700:07:002:0709, 1225885700:07:002:0710, 1225885700:07:002:0800 і 1225885700:07:002:0801, до винесення остаточного рішення в судових справах №160/4073/21, №197/349/21, №197/419/21, №197/444/21, №197/1075/21, №197/417/21, №197/54/21, №197/58/21, №197/446/21, №197/1023/21, №197/448/21, №197/1101/21, №197/1069/21, №197/1073/21, №197/1025/21, №197/373/21, №197/1074/21, №197/1068/21, №197/1071/21, №197/436/21, №197/1024/21, №197/861/21, №197/748/21, №197/999/21, №197/144/21, №197/370/21, №197/826/21, №197/762/21, №197/447/21, №197/1207/21, №197/202/21, №177/440/21, №197/761/21, №197/390/21, №197/1206/21, №197/445/21, №197/349/21, №197/1100/21, №197/417/21, №197/1026/21, №197/718/21, №197/1072/21, №177/434/21, №197/863/21, №177/471/21, №197/77/21, №197/1102/21; кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42013040320000001 від 28.02.2023р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.365-2 ч.1 ст.364 КК України.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

При вирішенні питання про відкриття провадження у цій справі встановлено, що вказану позовну заяву слід повернути позивачеві на підставі п.6 ч.4 ст.169 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до п.4 ч.5 ст.160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Частиною 1 статті 172 КАС України визначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

При цьому, ч.4 ст.172 КАС України встановлено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що обов`язок по визначенню (формулюванню) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, саме для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що міститься в статті 160 КАС України. Суд також зауважує, що цей обов`язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному захисті своїх прав та ефективному здійснені судочинства за його позовною заявою.

Так, зі змісту вказаної позовної заяви встановлено, що частина позовних вимог, заявлених позивачем, не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Zand v. Austria вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів .

З огляду на це, не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч.1 ст.2 КАС України).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п.п.1,2 ч.1 ст.4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

У п.3 ч.1 ст.4 КАС України міститься визначення поняття адміністративний суд, згідно з яким це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Отже, належним та компетентним судом, у розумінні процесуального закону, є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил територіальної, інстанційної та предметної підсудності.

За правилами ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;

15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;

16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Так, чітке розмежування компетенції між судами різних юрисдикцій є запорукою стабільності правової системи як необхідної умови втілення гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.

Критеріями такого розмежування, тобто передбаченими законом умовами, за якими певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб`єктний склад і характер спірних правовідносин у їх сукупності або пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод.

Судом встановлено, що Громадською організацією «Міжрегіональне бюро екологічного захисту» у позові заявлено вимоги, зокрема, щодо тимчасової заборони (зупинення) будівництва хвостосховища «ІІІ карта» шламового господарства рудозбагачувальної фабрики ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», яке належить до утворювачів та розміщувачів у довкіллі найбільшої кількості відходів в України, наслідком чого є значне забруднення атмосферного повітря, розвиток зсувонебезпечних явищ, підтоплення населених пунктів та сільськогосподарських угідь, що, в свою чергу, перетворило більшість сільської території Криворізького (раніше Широківського) району в зону, непридатну для проживання людини, а також щодо заборони всіх викидів забруднюючих речовин у вигляді суспендованих твердих частинок недиференційованих за складом (неорганізований викид) в атмосферне повітря стаціонарними джерелами 9702, 9703, 9704, 9705, 9706, 9707, 9708, 9709, розміщення відходів підприємства (ЄДРПОУ 24432974) на земельних ділянках кадастрові номери: 1225885700:07:002:0703, 1225885700:07:002:0704, 1225885700:07:002:0705, 1225885700:07:002:0706, 1225885700:07:002:0707, 1225885700:07:002:0708, 1225885700:07:002:0709, 1225885700:07:002:0710, 1225885700:07:002:0800 і 1225885700:07:002:0801, до винесення остаточного рішення в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42013040320000001 від 28.02.2023р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.365-2 ч.1 ст.364 КК України.

Так, питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження законодавчо врегульовані Розділом ІІ Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України).

Під заходами забезпечення кримінального провадження можна розуміти передбачені КПК України заходи процесуального примусу, які застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду за наявності підстав та в порядку, встановлених законом, з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, з метою досягнення дієвості цього провадження.

Так, ч.1 ст.131 КПК України встановлено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Частиною 2 статті 131 КПК України визначений перелік заходів забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно з п.3 ст.131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження, зокрема, є тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом.

Розгляд слідчим суддею клопотань про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом має здійснюватись на підставі глави 13 КПК, статей 148-153 КПК.

Згідно з положеннями ст.148 КПК України, у разі наявності достатніх підстав вважати, що для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню, забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, необхідно тимчасово обмежити підозрюваного у користуванні спеціальним правом, слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа мають право тимчасово вилучити документи, які посвідчують користування спеціальним правом, у законно затриманої ними особи в порядку, передбаченому статтею 208 цього Кодексу.

Отже, мета тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом - припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню, забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Внаслідок тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом можуть бути тимчасово вилучені документи, які посвідчують користування таким спеціальним правом, зокрема:

1) право керування транспортним засобом або судном;

2) право полювання;

3) право на здійснення підприємницької діяльності;

4) право на володіння та носіння зброї.

Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом може бути здійснене на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування на строк не більше двох місяців. Клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом можуть подавати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором. У разі тимчасового вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом, звернення до слідчого судді має бути здійснено не пізніше двох днів з моменту тимчасового вилучення. У випадку порушення строку звернення тимчасово вилучені документи повертаються (ч. 1 ст.150 КПК). Вимоги щодо змісту клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом викладені у ч. 2 ст.150 КПК.

Поєднання заходів забезпечення кримінального провадження із застосуванням примусу, втручанням державних органів до сфери прав людини викликає необхідність встановлення законодавцем дієвих гарантій забезпечення законних інтересів осіб, які залучаються до участі в кримінальному провадженні. Однією з таких гарантій є судовий контроль законності обмеження конституційних прав і свобод людини при здійсненні кримінального провадження, який на досудовому розслідуванні здійснюється слідчим суддею.

Тому ч.1 ст.132 КПК України передбачено, що правовою підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження є ухвала слідчого судді (на досудовому розслідуванні), суду (у судовому провадженні). Винятки можуть мати місце лише у випадках, визначених КПК України (на підставі рішення слідчого або прокурора).

Віднесення прийняття процесуального рішення, тобто ухвали, про застосування заходів кримінального провадження до виключної компетенції слідчого судді, суду відповідає європейським стандартам у галузі прав людини.

Таким чином, вимоги Громадської організації «Міжрегіональне бюро екологічного захисту» щодо тимчасової заборони (зупинення) будівництва хвостосховища «ІІІ карта» шламового господарства рудозбагачувальної фабрики ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», яке належить до утворювачів та розміщувачів у довкіллі найбільшої кількості відходів в України, наслідком чого є значне забруднення атмосферного повітря, розвиток зсувонебезпечних явищ, підтоплення населених пунктів та сільськогосподарських угідь, що, в свою чергу, перетворило більшість сільської території Криворізького (раніше Широківського) району в зону, непридатну для проживання людини, а також щодо заборони всіх викидів забруднюючих речовин у вигляді суспендованих твердих частинок недиференційованих за складом (неорганізований викид) в атмосферне повітря стаціонарними джерелами 9702, 9703, 9704, 9705, 9706, 9707, 9708, 9709, розміщення відходів підприємства (ЄДРПОУ 24432974) на земельних ділянках кадастрові номери: 1225885700:07:002:0703, 1225885700:07:002:0704, 1225885700:07:002:0705, 1225885700:07:002:0706, 1225885700:07:002:0707, 1225885700:07:002:0708, 1225885700:07:002:0709, 1225885700:07:002:0710, 1225885700:07:002:0800 і 1225885700:07:002:0801, до винесення остаточного рішення в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42013040320000001 від 28.02.2023р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.365-2 ч.1 ст.364 КК України, підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України і їх не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Разом з тим, поряд із вищевказаними вимогами, розгляд яких має здійснюватися в порядку кримінального провадження, позивачем заявлено й інші позовні вимоги, які стосуються оскарження дій суб`єктів владних повноважень щодо видачі документів дозвільного характеру та скасування висновку з оцінки впливу на довкілля, і, відповідно, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, суд доходить висновку, що в позовній заяві об`єднано кілька вимог, які належить розглядати різним судам в порядку різного судочинства.

Як зазначалося вище, частиною 1 і 2 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною вимогою в розумінні пункту 23 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

При цьому, згідно з частиною 6 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідності до пункту 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

За частиною шостою статті 172 КАС суд вправі за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог у самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Отже, визначальною умовою для роз`єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз`єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Зазначений припис спрямований на те, щоб суб`єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист.

Керуючись ч.5 ст.242 КАС України, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.10.2021р. при розгляді справи №9901/285/21 дійшла висновку, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог у самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Проте таке роз`єднання можливе лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз`єднав позовні вимоги. Указаному кореспондує припис абзацу другого частини шостої статті 172 КАС України, згідно з яким розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Отже, з огляду на зміст та юридичну природу обставин, описаних у позовній заяві, суд вважає, що процесуальні правила Кодексу адміністративного судочинства України не передбачають можливості розгляду адміністративним судом позовів, в яких об`єднано вимоги, що належить розглядати в порядку різного судочинства.

У даному випадку позивачем порушено встановлене ч.6 ст.21 та ч.4 ст.172 КАС України правило об`єднання в одне провадження кількох вимог, через одночасне об`єднання вимог, що належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, з вимогами, що мають розглядатися в порядку кримінального провадження, що є неприпустимим, оскільки не належить до встановленого законом (ч.5 ст.21 КАС України) виключення, за яким кілька вимог можливо б було поєднати.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що у даному випадку позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог внаслідок об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, суд доходить висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі п.6 ч.4 ст.169 КАС України.

Керуючись статтями 169, 172, 287, 248, 256 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Громадської організації «Міжрегіональне бюро екологічного захисту» до заступника Міністра ОСОБА_2 (відповідач-1), Директора Департаменту ОСОБА_1 (відповідач-2), заступника директора Департаменту Грицак Олени Анатоліївни (відповідач-3), Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (відповідач-4), Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (відповідач-5) про визнання протиправними дій, скасування висновку та тимчасову заборону (зупинення) діяльності повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали про повернення позовної заяви направити особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: О.М. Турова