Постанова

від 19.09.2024 по справі 761/41948/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №761/41948/21

Апеляційне провадження №22-ц/824/9338/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод та встановлення порядку користування квартирою,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод та встановлення порядку користування квартирою.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 28.05.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 30.10.2018 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі 752/3057/18 шлюб між сторонами було розірвано. До шлюбу, а також під час шлюбу сторонами було набуте майно на праві спільної часткової власності з визначенням часток кожного з них у праві власності, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Після розірвання шлюбу відповідач систематично вчиняє дії, що перешкоджають позивачу користуватися квартирами, а саме: здійснено самовільну заміну замків на вхідних дверях, а також відмовляється надавати доступ до квартир. Сторони не дійшли згоди в позасудовому порядку щодо встановлення порядку користування квартирою, відповідно до часток у праві спільної часткової власності. Враховуючи, що розмір частки у спільній частковій власності позивача квартири за адресою: АДРЕСА_1 , становить 41/100, ОСОБА_2 має право на надання їй у користування частини квартири в загальному розмірі 20,2 кв.м., а відповідно ОСОБА_1 має право на надання йому у користування частини квартири в загальному розмірі 29,1 кв.м. Оскільки, загальна площа квартири (49.3 кв.м.), яка включає в себе місця загального користування (кухня, коридор, ванна кімната, вбиральня, балкон, тераса), на думку позивача такі місця необхідно залишити у спільному користуванні, а частка щодо якої необхідно встановити порядок користування повинна розраховуватися лише з розміру житлової площі. Відповідно до розміру часток у спільній частковій власності, сторони мають право на виділення у користування: ОСОБА_2 - 9,7 кв.м. площі кімнати, визначеної на плані технічного паспорту квартири, як приміщення №2 (23,6 кв.м.), що відповідає 41/100 частки у праві спільної часткової власності; ОСОБА_1 - 13,9 кв.м. площі кімнати визначеної на плані технічного паспорту квартири, як приміщення №2 (23,6 кв.м.), що відповідає 59/100 частки у праві спільної часткової власності. Враховуючи, що розмір часток у спільній частковій власності квартири за адресою: АДРЕСА_2 позивача та відповідача є рівними, ОСОБА_3 має право на надання їй у користування частини квартири в загальному розмірі 31,05 кв.м. Оскільки, загальна площа квартири (62.1 кв.м.), яка включає в себе місця загального користування (кухня, коридор, ванна кімната, вбиральня), на думку позивача такі місця необхідно залишити у спільному користуванні, а частка щодо якої необхідно встановити порядок користування повинна розраховуватися лише з розміру житлової площі. Відповідно до розміру часток у спільній частковій власності, сторони мають право на виділення у користування: ОСОБА_2 - житлову кімнату 17,4 кв.м. визначеної на плані технічного паспорту квартири, як приміщення №3 (17,4 кв.м.) з балконом, на який є вихід з цієї кімнати, що відповідає 1/2 частки у праві спільної часткової власності; ОСОБА_1 - житлову кімнату 15,2 кв.м. визначеної на плані технічного паспорту квартири, як приміщення №2 (15,2 кв.м.), що відповідає 1/2 частки у праві спільної часткової власності.

На підставі викладеного, просила суд:

усунути перешкоди в користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 передати комплект ключів від квартири ОСОБА_2

встановити порядок користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , наступним чином:

- виділити у користування ОСОБА_2 9,7 кв.м. площі кімнати, визначеної на плані технічного паспорту квартири, як приміщення №2 (23,6 кв.м.), що відповідає 41/100 частки у праві спільної часткової власності;

- виділити у користування ОСОБА_1 13,9 кв.м. площі кімнати визначеної на плані технічного паспорту квартири, як приміщення №2 (23,6 кв.м.), що відповідає 59/100 частки у праві спільної часткової власності;

- у загальному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити: кухню площею 11,9 кв.м., вбиральню площею 4,9 кв.м., коридор площею 5,0 кв.м., балкон площею 0,7 кв.м., терасу площею 3,2 кв.м.

усунути перешкоди в користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 передати комплект ключів від квартири ОСОБА_2

встановити порядок користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 наступним чином:

- виділити у користування ОСОБА_2 житлову кімнату 17,4 кв.м. визначеної на плані технічного паспорту квартири, як приміщення №3 (17,4 кв.м.) з балконом, на який є вихід з цієї кімнати, що відповідає 1/2 частки у праві спільної часткової власності;

- виділити у користування ОСОБА_1 житлову кімнату 15,2 кв.м. визначеної на плані технічного паспорту квартири, як приміщення №2 (15,2 кв.м.), що відповідає 1/2 частки у праві спільної часткової власності;

- у загальному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити: кухню площею 11,5 кв.м., вбиральні (сполученої) площею 1,6 кв.м., ванної кімнати площею 3,9 кв.м., коридору площею 11,0 кв.м., балкону площею 1,5 кв.м.

зобов`язати ОСОБА_1 утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення у ОСОБА_2 перешкод у користуванні квартирами за адресами:

- АДРЕСА_1 ;

- АДРЕСА_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 січня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод та встановлення порядку користування квартирою задоволено частково, усунуто перешкоди в користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 передати комплект ключів від квартири ОСОБА_2 , встановлено порядок користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . наступним чином:

- виділити у користування ОСОБА_2 житлову кімнату 17,4 кв.м. визначеної на плані технічного паспорту квартири, як приміщення №3 (17,4 кв.м.) з балконом, на який є вихід з цієї кімнати, що відповідає 1/2 частки у праві спільної часткової власності;

- виділити у користування ОСОБА_1 житлову кімнату 15,2 кв.м. визначеної на плані технічного паспорту квартири, як приміщення №2 (15,2 кв.м.), що відповідає 1/2 частки у праві спільної часткової власності;

- у загальному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити: кухню площею 11,5 кв.м., вбиральні (сполученої) площею 1,6 кв.м., ванної кімнати площею 3,9 кв.м., коридору площею 11,0 кв.м., балкону площею 1,5 кв.м.

В іншій частині позову було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 05 березня 2024 року відповідач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення в частині позовних вимог №1,2,5 змінити шляхом зміни мотивувальної частини рішення у частині встановлених обставин та підстав відмови у задоволенні позовних вимог у редакції апеляційної скарги, у частині позовних вимог №3,4 - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав необґрунтованості та недоведеності.

Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

18 вересня 2024 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначив, що він зараз тимчасово проживає в м. Черкаси , в його сім`ї є малолітня дитина, а дружина працює віддалено повний робочий день, тому відлучитись на поїздку до Києва на засідання в даній справі не вбачається можливим на даний час. В той же час жодних доказів на підтвердження вказаних в заяві обставин відповідач не представив, наведені його твердження залишились бездоказовими, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача.

У судове засідання, призначене на 19.09.2024 року інша сторона не з`явилася, про розгляд справи належним чином повідомлялась, про причини неявки суд не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавала.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічного висновку дійшов й Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

У ході розгляду справи судом встановлено, що 28.05.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . 30.10.2018 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі 752/3057/18 шлюб між сторонами було розірвано.

До шлюбу, а також під час шлюбу сторонами було набуте майно, на праві спільної часткової власності, з визначенням часток кожного з них у праві власності, а саме:

1. Квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 16.11.2012 року; Форма власності: приватна; ПІП власників та частки власності: ОСОБА_2 - 41/100, ОСОБА_1 - 59/100; Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, НОМЕР_1, 18.10.2012, Головне управління житлового забезпечення / Наказ №1597-С/КІ від 18.10.2012.

Відповідно до Технічного паспорту, складеного Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна (від 16.01.2009, інвентаризаційна справа 99644) на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вона складається з однієї жилої кімнати площею 23,6 кв.м., кухні площею 11,9 кв.м., вбиральні площею 4,9 кв.м., коридору площею 5,0 кв.м., балкону площею 0,7 кв.м., тераси площею 3,2 кв.м . Загальна площа квартири становить 49,3 кв.м., з яких 23,6 кв.м. житлова.

2. Квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 07.09.2017 року; Форма власності: приватна; Вид спільної власності: спільна часткова; ПІП власників та частки власності: ОСОБА_2 - 1/2, ОСОБА_1 - 1/2; Підстава виникнення права власності: Договір купівлі-продажу, серія та номер: 594, виданий 30.03.2016, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуцевич О.О.; Додаткова угода до Договору купівлі-продажу майнових прав від 30.03.2016, Додаткова угода до Договору купівлі-продажу майнових прав від 30.03.2016, посвідчені приватним нотаріусом Гуцевич О.О.; Довідка серія та номер 114/5205, виданий 05.09.2017,видавник КП "Житлоінвест-УКБ"; Акт прийому-передачі квартири серія та номер: 1177, виданий 05.09.2017 видавник: Сторони; Технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 18.05.2017, видавник: Приватне БТІ TOB «МІСЬКСПЕЦЕКСПЕРТ».

Відповідно до Технічного паспорту, складеного Приватним ETI TOB «Міськспецексперт» (від 08.05.2017 інвентаризаційна справа 3678) на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , вона складається з двох кімнат: 1-а кімната 15,2 кв.м., 2-а кімната 17,4 кв.м., кухні площею 11,5 кв.м., вбиральні (сполученої) площею 1,6 кв.м., ванної кімнати площею 3,9 кв.м., коридору площею 11,0 кв.м., балкону 1,5 кв.м. Загальна площа квартири становить 62,1 кв.м., з яких 32,6 кв.м. житлова.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що після розірвання шлюбу відповідач перешкоджає позивачу користуватися квартирами, а саме: здійснено самовільну заміну замків на вхідних дверях, а також відмовляється надавати доступ до квартир. Доказами, що свідчать про заміну замків та наявності перешкод для ОСОБА_2 у користуванні нерухомим майном є Акти про неможливість потрапити до квартири, складені адвокатом - Іщенко Ганною Михайлівною, яка діяла від імені Позивача на підставі довіреності, а саме:

1. щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 - Акт від 15.07.2021 року, Акт від 10.09.2021 року (складений в присутності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ), Акт від 15.10.2021 року (складений в присутності ОСОБА_6 , ОСОБА_4 );

2. щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 - Акт від 15.07.2021 року, Акт від 10.09.2021 року (складений в присутності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ), Акт від 15.10.2021 року (складений в присутності ОСОБА_6 , ОСОБА_4 ).

05.08.2021 року адвокатом Світлицьким Андрієм Вікторовичем направлено до відповідача Вимогу про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, штрих код номера відправлення 0100195667084. В подальшому на адресу представника позивача надійшла відповідь на вимогу від 05.08.2021 року, зі змісту якої вбачається, що відповідач вважає викладені вимоги необґрунтованими та безпідставні.

22.09.2021 року представником позивача направлено до відповідача повторну Вимогу про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, штрих код номера відправлення 0100196225670. Станом на дату звернення до суду, відповідь на повторну вимогу не надійшла. За результатом перевірки статусу відправлення, на офіційному сайті «Укрпошта» встановлено, що повторна вимога вручена відповідачу 23.09.2021.

З метою виконання доручення ОСОБА_2 , а також представництва її інтересів перед третіми особами, видано довіреність строком на три роки від 18.11.2020 року зареєстровану в реєстрі за №2429, яку посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тетерською О.Ю. Довіреністю було уповноважено адвоката Іщенко Г.М. представляти інтереси ОСОБА_2 перед третіми особами, з правом відповідно до процесуального законодавства та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» збирати і подавати докази.

Крім того, в подальшому позивачем підписано Договір про надання правничої (правової) допомоги № АО 01-04/2021 від 01.04.2021 з Адвокатським об`єднанням «Іщенко, Світлицький та партнери».

Таким чином, ОСОБА_2 уповноважила відповідних осіб на захист її прав та представництво інтересів.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, зазначив, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , щодо якої позивач просить усунути перешкоди в користуванні та встановити порядок користування, складається з однієї жилої кімнати площею 23,6 кв.м. та використовується відповідачем для його проживання, а тому неможливо встановити порядок користування однієї жилої кімнати між позивачем та відповідачем. Враховуючи розмір житлової площі квартири за адресою: АДРЕСА_2 , а також приймаючи до уваги, що кожна з кімнат є ізольованою та їх площа майже відповідає розміру часток сторін у праві власності на спірну квартиру, при цьому запропонований позивачкою варіант користування квартирою АДРЕСА_3 не буде порушувати їх права, як співвласників, які самостійно його погодити не мають можливості, суд дійшов висновку, що позов у даній частині вимог є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Основна суть доводів апеляційної скарги, якими апелянт обґрунтовує свої апеляційні вимоги полягає в тому, що він фактично не чинить перешкод позивачу у доступі до квартир.

Як убачається з матеріалів справи, вказане питання було предметом дослідження судом першої інстанції, за результатами якого суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень позивача з цього приводу.

Заперечуючи проти таких висновків суду, апелянт зазначає про те, що надані докази посвідчують неможливість потрапити до квартири саме адвокату позивача, який здійснював фіксацію факту перешкоджання у доступі до квартири, а не особисто позивача.

В той же час, як встановив суд першої інстанції, під час складання вказаних актів, адвокат мав належні повноваження від імені позивача і діяв від її імені як повірена особа.

Таким чином, апелянт неправильно трактує положення закону щодо відмінностей обсягу прав з цього приводу у позивача та її повіреного та неможливості делегування цих прав позивачем повіреному.

Не можуть бути прийняті до уваги і доводи апелянта щодо неналежності рішення суду у зв`язку з незадоволенням його клопотання про зупинення розгляду справи до вирішення іншої справи № 761/42766/21.

Колегія суддів зазначає, що підставою для зупинення провадження відповідно до положень п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України є саме об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

В даному випадку цього встановлено не було.

Окремо зважає апеляційний суд і на необґрунтоване твердження апелянта щодо неналежного і неефективного способу захисту.

Верховний суд у своїх постановах неодноразово зазначав про те, що заявлений стороною спосіб захисту має бути ефективним.

Зокрема у постанові Верховного Суду у справі № 916/3156/17 від 04 червня 2019 року зазначено, що ефективним способом захисту права є такий, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року по справі № 910/3009/18 зазначено, що ефективний спосіб захисту прав повинен:

1) забезпечити поновлення порушеного права;

2) в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування;

3) такий захист повинен бути повним (тобто не частковим);

4) забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії;

5) забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Предметом розгляду в даній справі позивач заявляла саме про усунення перешкод в користуванні належного їй майна, а саме неможливістю доступу до такого майна, а також за наявності конфліктної ситуації між сторонами встановити порядок користування таким майном.

Дані вимоги з точки зору суду відповідають вищенаведеному критерію щодо належного та ефективного обраного способу захисту, оскільки нададуть можливість позивачу належним чином усунути порушення тих своїх прав, за захистом яких вона звернулася до суду.

Не може прийняти апеляційний суд і посилання апелянта на те, що розгляд справи здійснювався неуповноваженим складом суду, оскільки не було задоволено його заяву про відвід судді.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем було надано заяву про відвід судді, яка була розглянута судом та відхилена.

Відповідно до ч.4 ст.36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

За таких умов, ті твердження, які відповідач поклав в основу своєї заяви фактично не підтверджують обґрунтованість такої заяви.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що перша заява про відвід судді була заявлена 17.11.2023 року і фактично також зводиться до незгоди сторони з процесуальним рішенням судді, що не може бути підставою для відводу. Дана заява була розглянута та відхилена 20.11.2023 року.

За таких умов наступне заявлення відводу судді фактично з цих же підстав, розгляд та відхилення такої заяви в наступному судовому засіданні, жодним чином не свідчить про розгляд справи неуповноваженим складом суду.

Окремо звертає увагу апеляційний суд на неналежність твердження апелянта про направлення другої заяви про відвід до суду напередодні судового засідання, оскільки відповідно як до реєстраційного штампу, так і протоколу створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису заявника, така заява була направлена до суду 06.12.2023 року.

Не вбачає колегія суддів апеляційного суду і обґрунтованості доводів обох заяв апелянта про відвід судді першої інстанції по суті питання. Обидві заяви фактично зводяться до незгоди з процесуальним рішенням судді, що як прямо зазначено ст.36 ЦПК не може бути підставою для заявлення відводу судді.

При цьому відповідно до ст.44 ЦПК України заявлення завідомо безпідставно відводу має ознаки зловживання правом, що в свою чергу додатково обґрунтовує неможливість задоволення такого відводу.

Не може прийняти апеляційний суд і доводи апелянта щодо того, що рішенням були порушені права, свободи і інтереси дитини. Такі свої твердження апелянт ґрунтує в посиланні на те, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 разом з ним проживає малолітня дитина. В той же час, суд першої інстанції саме і відмовив у задоволенні позовних вимог в частині зазначеної квартири, прийнявши твердження відповідача про проживання з ним дитини в цій квартирі. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що незважаючи на вищевказані твердження апелянта, жодних належних доказів на підтвердження факту проживання дитини в зазначеній квартирі, до суду надано не було.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько