Постанова

від 08.10.2024 по справі 400/5852/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/5852/24Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.,

при секретарі Альонішко С.І.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови у виконавчому провадженні,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2024 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районні Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чувашової Алесі Федорівни від 19.04.2024 у виконавчому провадженні №74792156 про стягнення з військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору у розмірі 32000,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі №400/8811/23 зобов`язано нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 106124,20 гривень, оскільки це рішення майнового характеру, то у такому випадку, відповідно до ч.2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір з боржника повинен стягуватися у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, але у цьому випадку, відповідач протиправно застосував розмір виконавчого збору передбачений ч.3 ст.27 Закону, як для рішень немайнового характеру.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати повністю рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 09.11.2018 по 09.05.2019 року у розмірі 106 124 грн. 20 коп. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року за №100. Кінцевим результатом виконання даного рішення є виплата ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 106 124 грн. 20 коп., отже вказаним рішенням вирішена вимога про захист права, що підлягає грошовій оцінці. Таким чином, на думку апелянта, спір, що вирішений П`ятим апеляційним адміністративним судом від 31.01.2024 у справі № 400/8811/23, має майновий характер. Тому, розмір виконавчого збору має становити 10 612,42 грн. (106 124,20 грн. х 10%). Натомість вказаною постановою державного виконавця вирішено стягнути з військової частини НОМЕР_1 виконавчий збір у розмірі 32 000,00 грн., а саме визначено стягнути виконавчий збір в розмірі 4-х мінімальних розмірів заробітної плати, виходячи з того, що рішення у справі має немайновий характер. При цьому, відповідачу, на момент винесення оскаржуваної постанови, було достеменно відомо про суму коштів, які мають бути стягнуті з військовою частиною НОМЕР_1 на користь стягувача. Апелянт вказує, що оскаржуване рішення порушує права позивача, оскільки призводить до необхідності необґрунтованого витрачання коштів.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем до суду не надано.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України, в судове засідання не з`явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року у справі № 400/8811/23 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року скасовано. Прийнято у справі №400/8811/23 нове рішення суду. Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.11.2018 року по 09.05.2019 року включно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.11.2018 року по 09.05.2019 року у розмірі 106124 грн. 20 коп. (сто шість тисяч сто двадцять чотири гривні 20 копійок) відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року за №100. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

09.02.2024 Миколаївським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі №400/8811/23.

19.04.2024 державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районні Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №74792156 про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.11.2018 року по 09.05.2019 року у розмірі 106124 грн. 20 коп. (сто шість тисяч сто двадцять чотири гривні 20 копійок) відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року за №100.

Пунктом 2 постанови зазначено, що боржнику необхідно виконати рішення суду та надати документальне підтвердження виконання рішення протягом 10 робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження. Стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 32000 грн. та витрати виконавчого провадження 319,00 грн. (а.с. 7 зворотня сторона).

Вважаючи вищезазначену постанову протиправною та такою, що підлягає скасування позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення немайнового характеру, відрізняються тим, що не можуть бути виконаними без участі боржника. Натомість, такі рішення можуть мати майновий еквівалент або якимось іншим чином впливати на майновий стан боржника. Та обставина, що зобов`язання боржника у цьому випадку мають чітко виражені грошові межі (106124,20 гривень) не змінюють їх немайновий характер, оскільки це рішення може бути виконано лише боржником особисто, шляхом нарахування та виплати відповідної суми. В іншому випадку, якщо б стояло питання про стягнення коштів в розмірі 106124,20 гривень, а не зобов`язання їх нарахувати та виплатити, то виконання цього рішення відбувалося не у порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а в порядку передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Суд першої інстанції зауважив, що оскільки у цій справі йде мова не про стягнення коштів, а про зобов`язання боржника здійснити нарахування та виплату коштів то жодна обставина передбачена ч.2 ст.27 Закону у цьому випадку відсутня.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою та другою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до ч.3 ст.27 Закону за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Розділом VIII ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено виконання рішень немайнового характеру і відповідно до ст. 63 цього закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення суду державним виконавцем постановою від 19.04.2024 відкрито виконавче провадження №74792156 про зобов`язання військової частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.11.2018 року по 09.05.2019 року у розмірі 106124 грн. 20 коп. (сто шість тисяч сто двадцять чотири гривні 20 копійок) відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року за №100.

При цьому постановою від 19.04.2024 державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районні Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про стягнення виконавчого збору, якою вирішено стягнути з боржника військової частини НОМЕР_1 за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати, а саме 32000 гривень.

Колегія суддів зазначає, що спірним питанням у цій справі є умовне віднесення рішення суду, що виконується, до рішення майнового чи не майнового характеру, оскільки це впливає на розрахунок виконавчого збору, що визначений державним виконавцем.

Колегія суддів звертає увагу, що аналізуючи норми чинного законодавства, незважаючи на те що процесуальне законодавство не містить таких визначень, судові рішення поділяються на рішення майнового та немайнового характеру.

Окремо можна виділити рішення зобов`язального характеру тобто рішення, яким боржника зобов`язано вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення.

Рішення зобов`язального характеру за своє суттю можуть бути як немайновими, наприклад «зобов`язати боржника здійснити розрахунок», або ж майновими, які зобов`язують боржника передати, нарахувати або сплатити стягувачу розраховані судом грошові кошти у визначеній сумі або майно.

В чинному Законі України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII стаття 63, норми якої регламентують порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, знаходиться в Розділі VIII «Виконання рішень немайнового характеру».

З огляду на вищезазначене, колегія суддів зауважує, що не всі рішення зобов`язального характеру є немайновими, і навпаки.

Колегія суддів вважає, що від формулювання резолютивної частини прийнятого судом рішення та можливість виконати таке рішення без участі боржника залежить від виконавця, оскільки Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те що виконавець має докласти всіх зусиль задля виконання рішення зобов`язального характеру.

Колегія суддів не погоджується з доводами відповідача, з якими погодився суд першої інстанції про те, що виконавцем виконується судове рішення немайнового характеру, яке, на його думку, не може бути виконане без участі боржника, оскільки боржника зобов`язано нарахувати та виплати відповідну суму з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням суду, яке перебуває на виконанні у приватного виконавця, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.11.2018 року по 09.05.2019 року у розмірі 106124 грн. 20 коп. (сто шість тисяч сто двадцять чотири гривні 20 копійок) відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року за №100.

З огляду на викладене, та враховуючи, що резолютивною частиною судового рішення передбачено зобов`язання військової частини нарахувати та виплатити на користь особи конкретну суму, а саме 106124 грн. 20 коп., колегія суддів приходить до висновку, що у такому випадку виконавцю Законом надано достатньо повноважень, що дають можливість забезпечити виконання судового рішення зобов`язального характеру, за яким боржник зобов`язаний вчинити певні дії на користь стягувача, без участі самого боржника.

Зокрема, якщо боржник не виконує рішення щодо зобов`язання сплатити кошти стягувачу, то виконавець, з метою примусового виконання судового рішення, може стягнути ці кошти шляхом звернення стягнення на належні йому кошти на банківських рахунках або майно.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 106124 грн. 20 коп. має визначений грошовий еквівалент, а тому є вимогою майнового характеру, за яку має бути нарахований виконавчий збір, як за вимогу майнового характеру.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на неправильному трактуванні норм чинного законодавства.

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, обставини справи та докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 271, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 -задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районні Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чувашової Алесі Федорівни від 19.04.2024 у виконавчому провадженні №74792156 в частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору у розмірі 32000,00 гривень.

Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У справі є окрема думка судді Федусика А.Г.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик