Постанова

від 08.10.2024 по справі 120/17508/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/17508/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк Михайло Васильович

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

08 жовтня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Автострада" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29.09.2023 о 09 годині 10 хвилин на 440км + 350м а/д Н-08 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області проведено рейдову перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт автомобіля DAF сідловий тягач, номерний знак НОМЕР_1 , напівпричіп SCHMITZ, номерний знак НОМЕР_2 , що належить ТОВ "Гарант-Авто М", під керуванням водія ОСОБА_1 .

За результатами перевірки складено акт № 004803 від 29.09.2023р. про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в якому зафіксовано, що перевізником ТОВ "ТД "Автострада" не забезпечено виконання вимог ст. 34 Закону України "Про автомобільний транспорт" та інших законодавчих і нормативно-правових актів у сфері перевезення вантажів, а саме: встановлено відсутність особистої картки водія ОСОБА_1 , чим порушено вимоги п. 3.3 наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385, за що передбачена відповідальність згідно абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Висновок про те, що ТОВ "ТД "Автострада" є перевізником у спірних правовідносинах посадові особи контролюючого органу зробили із наданої водієм для перевірки накладної № 1412835193 від 29.09.2023.

Вказані матеріали в подальшому були передані для розгляду в орган державного контролю за місцезнаходженням позивача.

Згідно письмового повідомлення Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області від 16.10.2023, направленого на адресу позивача рекомендованим листом, розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт призначено на 31.10.2023.

На розгляд справи позивач не з`явився.

Так, за результатами розгляду відповідних матеріалів, відповідачем винесено постанову від 31.10.2023 № ПШ 000812, згідно якої за порушення вимог статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн. на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 60 цього ж Закону.

Оскільки з правомірністю оскаржуваної постанови позивач не погоджується, так як вважає, що у спірному випадку він не здійснював перевезення вантажу, тобто не був автомобільним перевізником, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з п.п. 1, 3 п. 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Як зазначено у п. 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На момент прийняття оскаржуваної постанови таким органом виступав Відділ державного нагляду (контролю) у Вінницькій області, утворений згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2021 року № 1579-р Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України Про автомобільний транспорт від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон від 05.04.2001 № 2344-ІІІ), Закон України Про дорожній рух від 30.06.1993 № 3353-XII (далі - Закон 30.06.1993 № 3353-XII), Закон України Про автомобільні дороги від 08.09.2005 № 2862-IV (далі - Закон від 08.09.2005 № 2862-IV), Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України № 1306), Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (далі - Порядок № 1567), та інші нормативно-правові акти.

Згідно зі ст. 5 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до ст. 6 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком № 1567.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 48 Закону від 05.04.2001 № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

В розумінні "інші документи, передбачені законодавством" в контексті ст. 48 Закону від 05.04.2001 № 2344-III слід також вважати наявність, з поміж іншого, для водія: картки водія чи роздруківки даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом (п. 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385.

Втім, як підтверджено актом перевірки від 29.09.2023 № 004803, такий документ на момент проведення перевірки був відсутній у водія транспортного засобу.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону від 05.04.2001 № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, як слідує зі змісту цієї правової норми, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників.

Таким чином, визначальним в межах розгляду цієї справи суд вважає встановлення факту того, чи є позивач у спірній ситуації автомобільним перевізником в розумінні положень Закону № 2344-III, адже основні доводи позивача полягають саме в тому, що відповідач протиправно застосував адміністративно-господарський штраф до неналежного суб`єкта правопорушення.

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону від 05.04.2001 № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Згідно зі ст. 33 Закону від 05.04.2001 № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Отже, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону від 05.04.2001 № 2344-III, є автомобільний перевізник, який здійснює перевезення вантажів.

Так, судом встановлено, що єдиною підставою для визначення відповідачем статусу позивача як автомобільного перевізника, слугувала здобута в ході перевірки накладна № 1412835193 від 29.09.2023, де автомобільним перевізником вказано ТОВ "ТД "Автострада", копія якої долучена до матеріалів справи.

Досліджуючи вказані обставини суд зважає на наступне.

Згідно із ст. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерством транспорту України від 14.10.97 № 363 (далі Правила № 363), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Додатком 7 Правил встановлені вимоги до форми товарно-транспортної накладної. Згідно затвердженої форми у товарно-транспортній накладній має бути зазначений автомобільний перевізник, замовник, вантажовідправник та вантажоодержувач.

Поряд із цим товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Відповідно до пунктів 11.2. та 11.3 Правил № 363, оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.

Водночас загальними нормами Правил визначено, що товарно-транспортна накладна це документ на вантаж, а не документ, який визначає автомобільного перевізника.

Так, досліджуючи наданий відповідачем документ, на підставі якого він визначив позивача як автомобільного перевізника, суд встановив, що цей документ містить назву "Накл." № - 1412835193 від 29.09.2023, та за своєю формою і змістом не відповідає вимогам, яким повинна відповідати товарно-транспортна накладна в розумінні Правил № 363.

Більше того, цей документ не містить жодного підпису відповідальних осіб, що його складали, їх прізвище, посади, місце його складання, відомості щодо водія транспортного засобу, інші відомості, які б дозволяли однозначно ідентифікувати вантаж, який перевозиться та автомобіль, яким таке перевезення здійснюється, тощо.

Таким чином суд доходить висновку, що наявний у відповідача документ під назвою «Накл.» № - 1412835193 від 29.09.2023» не може бути ідентифікований як товарно-транспортна накладна, а тим більше вважатися належним документом, який би підтверджував автомобільного перевізника, яким здійснювалося перевезення спірного вантажу.

Натомість, щодо обставин перевезення вантажу, яке мало місце під час факту проведення контролюючим органом перевірки 29.09.2023, позивачем надано суду належним чином оформлені товарно-транспортні накладні № 047-0003521, № 047-0003526, № 047-0003528 від 29.09.2023 з яких вбачається, що автомобільним перевізником вантажу, який перевозився транспортним засобом DAF сідловий тягач, номерний знак НОМЕР_1 , напівпричіп SCHMITZ, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , було ТОВ "Гарант-Авто М" (код ЄДРПОУ 43523177), а позивач в межах цих відносин являвся замовником та вантажоодержувачем.

Додатковим підтвердженням тієї обставини, що саме ТОВ "Гарант-Авто М" є автомобільним перевізником слугує і те, що транспортний засіб, яким перевозився вантаж, належить ТОВ "Гарант-Авто М", що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, копія якого долучена відповідачем до свого відзиву. Крім того, водій цього транспортного засобу - ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з даним товариством, про що свідчить лист ТОВ "Гарант-Авто М" №20/11/2023 від 20.11.2023, копія якого наявна в матеріалах справи.

Як вже наголошувалося судом вище, в силу вимог статті 33 Закону N 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

В даному випадку судом встановлено, що відносини між ТОВ "ТД "Автострада" та ТОВ "Гарант-Авто М" щодо надання послуг з перевезення вантажів були оформлені відповідним договором № 13/003-20 від 13.03.2020, на підставі якого, власне і здійснювалося спірне перевезення вантажів.

При цьому суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що вказаний договір на момент проведення перевірки втратив свою дію, позаяк відповідно до п. 8.1 даний договір за погодженням сторін вважається продовженим на кожен наступний рік.

Таким чином підсумовуючи викладене суд доходить висновку, що надання позивачу статусу автомобільного перевізника у спірній ситуації за відсутності належних для цього доказів, здійснено відповідачем передчасно та без належного з`ясування усіх обставин справи.

Відтак, з огляду на викладене, за відсутністю доказів, які б підтверджували за ТОВ "ТД "Автострада" статус автомобільного перевізника у спірній ситуації, притягнення його до адміністративно-господарської відповідальності згідно абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону N 2344-III здійснено відповідачем безпідставно.

За таких обставин суд вважає, що оскаржувана постанова відповідача № ПШ 000812 від 31.10.2023 є протиправною та підлягає скасуванню. Відповідно, наявні підстави для задоволення адміністративного позову.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд також при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.