Постанова

від 25.09.2024 по справі 380/17921/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/17921/23 пров. № А/857/8053/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Глушка І.В., Довгої О.І.,

при секретарі судового засідання: Пославському Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року (суддя Брильовський Р.М., ухвалене в м.Львові о 10:02, повний текст складений 07.03.2024 року) у справі № 380/17921/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ТзОВ «Львівська облспоживспілка» про визнання ухвали нечинною та протиправною, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Львівської міської ради, та з наведених в ньому підстав, просить визнати протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради № 2990 від 09.03.2023 Про затвердження детального плану території, обмеженою вул. Технічною, вул. Каменярів, вул. П. Дорошенка, вул. Бібліотечною.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 року позивачу в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, його оскаржила позивач ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, а також неврахування правових висновків Верховного Суду щодо законодавства про охорону культурної спадщини м.Львова, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 27.02.2024 року та постановити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення посилається на норми права, які діяли не на момент прийняття відповідачем ухвали, а на момент розроблення детального плану території (надалі- ДПТ), або на певні факти, що наступили вже після прийняття ухвали.

Апелянт зазначає, що детальний план території є локальним нормативним актом в сфері містобудування, який розташований на території історичного ареалу, що одночасно виступає буферною (охоронною зоною) історичної частини м.Львова, яка є спадщиною ЮНЕСКО. На цій території також знаходяться ще й пам`ятки архітектури, а тому такий документ має відповідати Закону України «Про охорону культурної спадщини». Апелянт вважає, що в даному випадку ДПТ має бути погоджений з Міністерством культури України, однак цього немає.

Також апелянт вважає, що потрібне було інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО відповідно до ч.3 ст.37-2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» ще на стадії до громадського обговорення проекту в 2018 році. Апелянт вважає, те, що Львівська міська рада не виконала рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.04.2016 року в справі № 813/716/16 в частині винесення меж історичного ареалу в натурі (тобто на місцевості), не скасовує історичний ареал та його межі, а також це не змінює статус земель історичного ареалу, як земель історико-культурного призначення.

Також в апеляційній скарзі апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду щодо застосування ЗУ "Про охорону культурної спадщини", по містобудбудуванню саме у м. Львові.

Зазначає, що постановою Верховного Суду від 12 грудня 2023 р. в справі № 380/13557/21Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, зроблено правові висновки щодо правового

регулювання охорони культурної спадщини м. Львова, і зокрема : 60) Також Суд враховує, що, зважаючи на імперативність положень частини першої статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури; неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення, не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування; 81)

Суд звертає увагу, що розділ 17.02. «Охорона історичного середовища» Генерального

плану міста Львова ґрунтується на розробленому інститутом «Укрзахідпроектреставрація» у 2005 році історико-архітектурному плані м. Львова, складовими якого є, зокрема територія, що є під охороною ЮНЕСКО та історичний ареал м. Львова. Указана документація розроблена інститутом «Укрзахідпроектреставрація» також покладена в основу рішення виконкому Львівської міськради №1311 від 9 грудня 2005 року «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова». 82) На підставі зазначеного, суд доходить висновку, що межі історичного ареалу міста Львова були закріплені на нормативному рівні згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Львова, який входить до складу Генерального плану міста Львова, та який покладено в основу рішення виконкому Львівської міськради №1311 від 9 грудня 2005 року. 3 огляду на зазначене, положення статті 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у сукупності з положеннями статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та пункту 12 Порядку № 318 у контексті спірних правовідносин у цій справі необхідно розуміти так:

-межі історичного ареалу міста Львова закріплені на нормативному рівні згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Львова, який входить до складу містобудівної документації «Корегування генерального плану м. Львова» ІІ-стадія. Генеральний план», затвердженої ухвалою Львівської міськради 18-ї сесії 5-го скликання № 3924 від 30 вересня 2010 року, що була розроблена відповідно до чинного на час розробки законодавства, а саме - законів України «Про основи містобудування», «Про планування та забудову територій», ДБН Б.1-3-97 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів», затверджених наказом Держбуду України 25 вересня 1997 року № 164;

-оскільки історико-містобудівний опорний план міста Львова, яким визначені, зокрема території, що знаходяться під охороною ЮНЕСКО та історичний ареал м. Львова, ґрунтується на розробленому інститутом «Укрзахідпроектреставрація» у 2005 році історико архітектурному плані м. Львова, що також покладений в основу рішення виконкому Львівської міськради № 1311 від 9 грудня 2005 року «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова», то відповідно території, що визначені такими, що входять до меж історичного ареалу міста Львова згідно з рішенням виконкому Львівської міськради № 1311, знаходяться у межах історичного ареалу міста Львова або його буферної зони на підставі такого історико-містобудівного опорного плану як складової Генерального плану міста Львова;

-з огляду на обов`язковість Генерального плану міста Львова та з метою забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини на території м.Львова, занесених до Списку історичних населених місць України (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878), а також для збереження історичної забудови у центральній частині міста Львова, внесеної до Списку всесвітньої спадщини Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 5 грудня 1998 року на 22-й і конференції Комітету світової спадщини ЮНЕСКО, "Ансамбль історичного центру Львова" (об`єкт № 865), суб`єкти містобудування зобов`язані дотримуватися обмежень і вимог, установлених Законом України «Про охорону культурної спадщини», під час здійснення містобудівної діяльності на території, що належить до історичного ареалу та його буферної зони відповідно до історико-містобудівного опорного плану міста Львова;

-незатвердження науково-проєктної документації з визначення меж історичного ареалу

м. Львова відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не впливає на правовий режим території як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, не виводить її з-під державної охорони (охорони законом);

-оскільки за законом правовий статус відповідної території як об`єкта культурної спадщини пов`язаний з фактом її перебування у визначених межах історичного ареалу населеного місця України, наявність або відсутність відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи центрального органу виконавчої влади не змінює цього факту.

Апелянт зазначає, що суд фактично став на позицію, що ДПТ погоджений з відповідним органом охорони культурної спадщини в 2018 році. Тобто не застосовує норми права на момент прийняття ДПТ Львівською міською радою в 2023 р., тобто необхідності погодження ДПТ з Міністерством культури та інформаційної політики, а також ігнорує норми статті 14-1.32 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» щодо пам`яток та їх охоронних зон, а також вимог про інформування Комітет ЮНЕСКО.

Щодо твердження, що з предмету спору уже було прийнято рішення Львівським окружним адміністративним судом в справі № 380.2019.0022991 і ОСОБА_1 було відмовлено в позові з причин, що ДПТ її права не порушені на думку апелянта не відповідає дійсності, оскільки предметом спору у цій справі було рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 204 від 01.03.2019р. «Про погодження детального плану території, обмеженої вул.Технічно, Каменярів, Дорошенка, Бібліотечною», тобто оскаржувався інший акт.

Також, в додаткових поясненнях апелянт зазначає, що ДПТ не відповідає вимогам Закону України, щодо стратегічної екологічної оцінки, що передбачена ст.2 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» та Закону «Про стратегічну екологічну оцінку». Зазначає, що саме ДПТ це питання не досліджувалося та не містить про це відповідний розділ.

Відповідач Львівська міська рада у письмових поясненнях на апеляційну скаргу не погоджується з доводами апелянта, вважає їх необґрунтованими, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Відповідач, зокрема, зазначає, що оскаржуваним ДПТ враховано позицію громадськості, а наміри передбачені таким, відповідають нормам ДБН, містобудівній та землевпорядній документації. Окрім того відповідач зазначає, що ДПТ враховано наявність історичного ареалу та об`єктів культурної спадщини. У складі ДПТ, обмеженого вул.Технічною, Каменярів, вул.П.Дорошенка, вул.Бібліотечною міститься Історико-містобудівне обґрунтування доповнення забудови вул. Каменярів будинком громадського призначення з адміністративно-офісними приміщеннями та будівництво багатоквартирного житлового будинку на вул.Технічній, 1 у м.Львові. Відтак вважає, що на момент розроблення та погодження оскаржуваного ДПТ було дотримано усі вимоги діючого на той момент законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

Щодо порушень вимог ст.14-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» відповідач зазначив, що на момент розроблення та погодження у встановленому порядку рішень виконавчого комітету Львівської міської ради, які стосуються вказаного ДПТ, на час проведення громадських слухань та підготовки оскаржуваної ухвали, ст.14-1 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» не існувало.

Що стосується необхідності розроблення стратегічної екологічної оцінки ДПТ то відповідач зазначив, що Закон України «Про стратегічну екологічну оцінку» введено в дію тільки 12.10.2018 року, тобто після розробки проекту ДПТ та завершення процедури громадських обговорень останнього.

Таким чином відповідач вважає, що ухвала Львівської міської ради від 09.03.2023р. № 2990 «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул.Технічною, Каменярів, вул.П.Дорошенка, вул.Бібліотечною» прийнята у спосіб, визначений законодавством, повноважним органом та в межах повноважень наданих Львівській міській раді.

Третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська облспоживспілка» у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами апелянта, вважає їх необґрунтованими, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Зокрема, третя особа, зазначає, що у апеляційній скарзі позивач помилково вважає, що затвердження ДПТ порушено умови історичного ареалу м.Львова, чим порушено її право, як мешканця, оскільки не отримано погодження органу культурної спадщини. Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування. Однак, позивач жодним чином не враховує, що на момент прийняття рішення «Про розроблення детального плану території, обмеженої вул.Технічною, вул.Каменярів, вул.П.Дорошенка, вул.Бібліотечною" № 924 від 13.10.2017 року чи оскаржуваного рішення, Львівською міською радою не приймалось рішень щодо віднесення територій в межах історичного ареалу м.Львова, а також його охоронної зони до земель історико-культурного призначення. А на землі історичного ареалу не поширюється режим правової охорони як на землі історико-культурного призначення. Відтак вважає, що покликання позивача на необхідність погодження ДПТ з органом охорони культурної спадщини не відповідає вимогам законодавства.

Крім цього зазначає, що на момент прийняття оскаржуваного рішення, була відсутня затверджена Міністерством культури та інформаційної політики України у встановленому порядку науково-проектна документація щодо визначення меж і режимів використання історичних ареалів м.Львова, як того вимагає ч.2 ст.32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та п.12 Порядку № 318, а відтак межі історичного ареалу м.Львова у встановленому законодавством порядку не були затверджені.

22.01.2024 року наказом Міністерства культури та інформаційної політики України №35 затверджено науково-проектну документацію «Історико-архітектурний опорний план м.Львова», що визначає межі і режими використання території історичного ареалу та зон охорони пам`яток м.Львова, який фактично тотожний в частині наукової документації та режимів використання меж історичного ареалу міста Львова. Відтак вважає, що всупереч твердженням скаржника, передбачено можливість нового будівництва у межах історичного ареалу за умови отримання відповідних дозволів.

Третя особа зазначає, що не оспорювала сам факт наявності чи відсутності затверджених меж історичного ареалу, оскільки, саме по собі розташування земельної ділянки у межах історичного ареалу, жодним чином не забороняє її забудову за умови наявності дозвільної документації та отримання дозволу на земляні роботи у центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Також зазначає, що позивач під час громадських слухань скористався своїм правом подати пропозиції, зауваження чи заперечення під час розроблення детального плану території, і такі під час громадських слухань розглянуті з наданням відповідей. Даний проект ДПТ не передбачає відведення даної ділянки чи зміну її цільового призначення, оскільки ділянка на даний момент є відведена в оренду і її цільове призначення не потребує змін та відповідає намірам користувача земельної ділянки.

Зазначає, що питання порушені позивачем в межах даної справи, досліджувались під час розгляду справи № 1.380.2019.002299 про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету «Про погодження детального плану території, обмеженої вул.Технічною, Каменярів, вул.П.Дорошенка, вул.Бібліотечною» № 204 від 01.03.2019 р. між тими ж сторонами.

Третя особа вважає, що при розробленні проекту ДПТ обмеженого вул.Технічною, Каменярів, вул.П.Дорошенка, вул.Бібліотечною» було враховано розташування вищевказаної території в межах історичного ареалу міста Львова та зони регулювання забудови, а також знаходження на території опрацювання детального плану території обєктів культурної спадщини та їх охоронних зон, що на даний момент відповідає проекту Історико-архітектурного опорного плану м.Львова.

Також третя особа зазначає, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували застосування чи бодай можливе застосування оскаржуваного рішення відповідача до позивача, як і не надано доказів, які конкретно права позивача порушені.

Щодо посилань скаржника на розроблення екологічної оцінки третя особа зазначає, що розроблений проект ДПТ повністю відповідає вимогам законодавства, що існувало на момент його розроблення та проходження громадських слухань та на момент надання дозволу на розробку ДПТ, Закон України «Про стратегічну екологічну оцінку» не набрав чинності.

В судовому засіданні позивач та його представник надали пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просили скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні 03.07.2024 року представник відповідача надав пояснення, відповідно до яких заперечив проти апеляційної скарги, вважаючи її необґрунтованою, а оскаржуване судове рішення законним.

В судовому засіданні 03.07.2024 року представник третьої особи надав пояснення, згідно яких заперечив проти апеляційної скарги, вважаючи доводи такої необґрунтованими, оскаржуване судове рішення законним.

Клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи 25.09.2024 року на інший день через необхідність його прибуття до слідчого відділу Львівського РУП № 2 на допит на 11 год 25.09.2024 року, судом відхилене, оскільки сторона відповідача не надала жодних доказів неможливості забезпечити явку будь-якого іншого представника (працівника) юридичного департаменту Львівської міської ради в дане судове засідання та окрім цього в судовому засіданні 03.07.2024 року представником відповідача надані пояснення щодо апеляційної скарги та наявні також письмові пояснення, які долучені до матеріалів справи.

Також колегією суддів відхиллено клопотання представника третьої особи про відкладення розгляду справи 25.09.2024 року на інший день, оскільки в його обґрунтування не надано жодних доказів причин неможливості явки в судове засідання. Крім цього при розгляді даного клопотання судом враховано наявність поданого відзиву третьої особи на апеляційну скаргу та надання пояснень в судовому засіданні 03.07.2024 року.

Заслухавши суддю-доповідача, апелянта та його представника, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, письмових пояснень, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи 09.03.2023 Львівська міська рада прийняла ухвалу №2990 Про затвердження детального плану території , обмеженою вул. Технічною, вул. Каменярів, вул. П. Дорошенка, вул. Бібліотечною.

За змістом даної ухвали Львівська міська рада затвердила детальний план території, обмеженої вул. Технічною, вул. Каменярів, вул. П. Дорошенка, вул. Бібліотечною у складі з розробленою планувальною структурою забудови території, планом червоних ліній вулично-дорожньої мережі, схемою функціонального зонування території (планом зонування території) з визначенням містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, пропозиціями з інженерного забезпечення та захисту території, заходами щодо дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних нормативів, вимог з ліквідації аварійних ситуацій та реалізації детального плану території.

ОСОБА_1 не погодившись із вказаною ухвалою Львівської міської ради, звернулася з позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, позивач не зазнала жодного втручання в свої права, оскільки воно не спричинило суттєвого негативного впливу саме на неї, і вона не зазнала жодної реальної шкоди. Законодавчі положення в сукупності з установленими обставинами щодо поінформованості громадськості про проект забудови території на сайті відповідача, надання зауважень та пропозицій її представниками, що нівелюють формальні порушення процедурного характеру, свідчать в цілому про дотримання Львівською міською радою встановленого порядку оприлюднення детального плану території, а також виконання вимоги щодо проведення громадських слухань, дотримання відповідачем встановленого порядку розроблення ДПТ, його відповідність чинному генплану та врахування перспективи розвитку території, визначеної у проекті генплану, що у сукупності дає підстави дійти висновку про правомірність оскаржуваного рішення.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з судом першої інстанції з огляду на наступне.

В статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17.02.2011 року з наступними змінами ( надалі Закон №3038-VI), в редакції на час прийняття оскаржуваної ухвали відповідача, визначено:

- детальний план території одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території (пункт 3 частини першої статті 1);

- містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій (пункт 7 частини першої статті 1).

Частиною 4 Закону №3038-VI визначено, що містобудівна документація підлягає стратегічній екологічній оцінці в порядку встановленому Законом України «Про стратегічну екологічну оцінку». Розділ «Охорона навколишнього природнього середовища», що розробляється у складі проекту містобудівної документації, одночасно є звітом про стратегічну екологічну оцінку, який має відповідати вимогам Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку».

Відповідно до частин першої та другоїстатті19 Закону №3038-VI детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Частиною восьмою цієї ж статті передбачено, що детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою.

Детальний план території за межами населеного пункту розглядається і затверджується відповідною районною державною адміністрацією протягом 30 днів з дня його подання.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»громадському обговоренню підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні. Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, без проведення громадського обговорення проектів такої документації забороняється.

Замовники містобудівної документації зобов`язані забезпечити:

1) оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими правовими, економічними наслідками та наслідками для довкілля, у тому числі для здоров`я населення;

2) оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, пояснювальної записки, розділу «Охорона навколишнього природного середовища» або звіту про стратегічну екологічну оцінку на своїх офіційних веб-сайтах, а також вільний доступ до такої інформації громадськості;

3) реєстрацію, розгляд та врахування пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні;

4) проведення громадських слухань щодо проектів містобудівної документації на місцевому рівні;

5) узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію;

6) оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні.

Оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні, проектів містобудівної документації на місцевому рівні є підставою для подання пропозицій громадськості замовнику містобудівної документації.

Пропозиції громадськості подаються у строк, визначений для проведення процедури громадського обговорення, який не може становити менш як 30 днів з дня оприлюднення проекту містобудівної документації на місцевому рівні.

Пропозиції, подані після встановленого строку, не розглядаються.

Громадські слухання щодо проєктів містобудівної документації на місцевому рівні проводяться у строк, визначений для проведення процедури громадського обговорення, але не раніше 10 днів з дня оприлюднення проекту містобудівної документації на місцевому рівні.

Як вбачається із змісту оскаржуваного судового рішення, судом зазначено, що під час розроблення детального плану території, обмеженої АДРЕСА_1 , було враховано високу щільність забудови вказаного мікрорайону, важливе місце розташування земельної ділянки на вул. Технічній, 1: вздовж магістральної вулиці Технічної, норму п.6.2.3 ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій, який вступив в дію з 01.10.2019 (громадську забудову слід формувати уздовж головних вулиць і площ), оскаржуваним детальним планом території, місце розташування земельної ділянки на вул. Технічній, 1 з кадастровим номером 4610136600:04:003:0007 включено в межі функціональної зони Г 2 торгово-ділові зони місцевого значення. При цьому, взято до увагу заперечення громадськості під час громадського слухання проекту вказаного детального плану території, яке тривало з 08.05.2018 до 29.05.2018 щодо неможливості житлового будівництва.

Позивачка під час громадських слухань скористалась своїм правом подати пропозиції, зауваження чи заперечення під час розроблення детального плану території, і такі під час громадських слухань розглянуті з наданням відповідей.

В межах проведеного громадського слухання були розглянуті звернення БФ підтримки та розвитку культурно-мистецьких ініціатив РУСТ, п. Служинської З.О., ОСББ Вир, п. Куземської О.С., п. Саваленкової О.М., ОСОБА_2 , БФ Метаморфози, п. Маковської Г., п. Бартошевської Р., п. Врублевської К. та ін. На кожне із звернень надано роз`яснення, згідно з вимогами Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні.

Також судом першої інстанції зазначено, що позивачем не доведено, що ТОВ Львівська облспоживспілка проводить будь-які будівельні чи інші роботи на орендованій земельній ділянці, оскільки, відсутні містобудівні умови та обмеження її забудови, відповідно проект не розроблявся, то відповідно дозвіл про початок будівництва не отримувався, та будь-які роботи не проводились, а тому відсутні підстави для погодження в органі що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Суд першої інстанції вважає, що детальний план території не надає право на здійснення будівництва, а лише визначає планувальну організацію і розвиток частини території в перспективі, в свою чергу будівництво починаючи з розроблення технічної та проектної документації відбувається з урахуванням діючого законодавства.

Колегія суддів апеляційного суду такий висновок суду першої інстанції вважає необґрунтованим з огляду на наступне.

Одним із доводів апеляційної скарги та й позову є те, що ДПТ, обмеженої вул. Технічною, вул. Каменярів, вул. П. Дорошенка, вул. Бібліотечною, розташований на території історичного ареалу, що одночасно виступає буферною (охоронною зоною) історичної частини м.Львова, яка є спадщиною ЮНЕСКО, а відтак має бути погоджений з Міністерством культури та інформаційної політики України.

Пунктом 14 частини другоїстатті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини»(тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини.

Відповідно до частини четвертоїстатті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Згідно з абзацом першим частини третьоїстатті 37-2 Закону України «Про охорону культурної спадщини»проведенню містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт па об`єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні передує інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Пунктом 13 частини першоїстатті 37-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини»передбачено, що до повноважень органу управління об`єктом всесвітньої спадщини належать надання висновків до науково-проектної документації містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на об`єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні щодо їх впливу на видатну універсальну цінність об`єкта всесвітньої спадщини.

Відповідно до пункту 2 Порядку інформування Міжурядового комітету з охорони всесвітньої культурної і природної спадщини про наміри здійснити містобудівні перетворення на території об`єкта культурної спадщини, включеного до Списку всесвітньої спадщини, та/або в межах його буферної зони, затвердженогонаказом Міністерства культури України 20 квітня 2018 року № 345 (далі - Порядок № 345), містобудівні перетворення - нове будівництво, реконструкція, реставрація, земляні роботи, ландшафтні перетворення на території об`єкта всесвітньої спадщини та/або в межах його буферної зони.

Як зазначає позивач, будинок АДРЕСА_2 та всі непарні номери будинків по вул. Каменярів у м.Львові відносять до пам`яток архітектури (тобто ті, які охоплені ДПТ) та знаходяться в межах історичного ареалу м.Львова. Будинок №7 має охоронне свідоцтво №4494 Лв. Тобто це є землі історико-культурного призначення.

Крім цього в самому ДПТ зазначено, що ділянка опрацювання знаходиться в межах історичного ареалу Львова.

Згідно зі статтями53та54 Земельного кодексу Українидо земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Отже зі змісту наведених правових норм вбачається, що в зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови, зокрема, у таких зонах забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання погодження в органах охорони культурної спадщини.

Колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що спірний детальний план території не є проєктом містобудівних перетворень, оскільки не має ознак нового будівництва,

З даного приводу колегія суддів зазначає, що ухвала про затвердження детального плану території, особливо, якщо такий план передбачає архітектурні зміни у межах історичного ареалу, охоплюється поняттям містобудівних перетворень, оскільки з урахуванням положень абзацу другого частини першоїстатті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»такий документ розробляється з метою визначення планувальної організації, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Враховуючи наведене колегія суддів доходить висновку, що ДПТ, обмеженої вул. Технічною, вул. Каменярів, вул. П. Дорошенка, вул. Бібліотечною, розташований на території історичного ареалу, та відповідно до статей5,32,37-2та37-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини»,є підставою для погодження проєкту детального плану території з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Відтак в цій частині доводи апелянта є обґрунтованими та свідчать про недотримання відповідачем вимог законодавства при прийнятті спірної ухвали.

Щодо доводів апелянта про порушення процедури та порядку прийняття детального плану території в частині здійснення стратегічної екологічної оцінки в процесі розроблення документації, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно з частиною четвертоюстатті 2 Закону № 3038-VIмістобудівна документація підлягає стратегічній екологічній оцінці в порядку, встановленомуЗаконом України "Про стратегічну екологічну оцінку". Розділ "Охорона навколишнього природного середовища", що розробляється у складі проекту містобудівної документації, одночасно є звітом про стратегічну екологічну оцінку, який має відповідати вимогамЗакону України "Про стратегічну екологічну оцінку".

Абзацом 2 частини першої статті 19 Закону № 3038-УІ передбачено, що детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Відповідно до частини першоїстатті 2 Закону України "Про стратегічну екологічну оцінку" (надалі Закон № 2354-VІІІ) цейЗаконрегулює відносини у сфері оцінки наслідків для довкілля здоров`я населення та поширюється на документи державного планування, які стосуються у тому числі й містобудування.

Частиною другою статті 2 Закону № 2354-VІІІ визначено виключні випадки, коли дія цього закону не поширюється, а саме на документи державного планування, що стосуються національної оборони, бюджети, бюджетні програми або фінансові програми.

Також частиною першою статті 9 Закону № 2354-VІІІ передбачені етапи стратегічної екологічної оцінки та основні вимоги до неї, зокрема: 1) визначення обсягу стратегічної оцінки; 2) складання звіту про стратегічну екологічну оцінку; 3) проведення громадського обговорення та консультацій у порядку, передбаченому статтями 12 та 13 цього Закону, транскордонних консультацій у порядку, передбаченому статтею 14 цього Закону; 4) врахування звіту про стратегічну екологічну оцінку, результатів громадського обговорення та консультацій; 5)інформування про затвердження документа державного планування; 6) моніторинг наслідків виконання документа державного планування для довкілля, у тому числі для здоров`я населення.

Згідно з пунктом 4 частини першоїстатті 4 Закону № 2354-VIIзамовник - орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який є відповідальним за розроблення документів державного планування та здійснює загальне керівництво і контроль за їх виконанням, або інший визначений законодавством замовник документів державного планування.

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 5 Закону № 2354 VІІІ замовник враховує в документі державного планування звіт про стратегічну екологічну оцінку, результати громадського обговорення та консультацій, проведених згідно зі статтями12та13цьогоЗакону.

Відповідно до статті 11 Закону № 23 54-VIII замовник забезпечує складання звіту про стратегічну екологічну оцінку після врахування зауважень і пропозицій, отриманих у процесі громадського обговорення заяви про визначення обсягу стратегічної екологічної оцінки та наданих органами, зазначеними у статтях 6-8 цього Закону.

Звіт про стратегічну екологічну оцінку складається до затвердження документа державного планування та містить з урахуванням змісту І рівня деталізації документа державного планування, сучасних знань і методів оцінювання таку інформацію:

1) зміст та основні цілі документа державного планування, його зв`язок з іншими документами державного планування;

2) характеристику стану довкілля, умов життєдіяльності населення та стану його здоров`я на територіях, які ймовірно зазнають впливу (за адміністративними даними, статистичною інформацією та результатами досліджень);

3) характеристику стану довкілля, умов життєдіяльності населення та стану його здоров`я на територіях, які ймовірно зазнають впливу (за адміністративними даними, статистичною інформацією та результатами досліджень)

4) екологічні проблеми, у тому числі ризики впливу на здоров`я населення, які стосуються документа державного планування, зокрема щодо територій з природоохоронним статусом (за адміністративними даними, статистичною інформацією та результатами досліджень);

5) зобов`язання у сфері охорони довкілля, у тому числі пов`язані із запобіганням негативному впливу на здоров`я населення, встановлені на міжнародному, державному та інших рівнях, що стосуються документа державного планування, а також шляхи врахування таких зобов`язань під час підготовки документа державного планування;

6) опис наслідків для довкілля, у тому числі для здоров`я населення, у тому числі вторинних, кумулятивних, синергічних, коротко-, середньо- та довгострокових (1, 3-5 та 10-15 років відповідно, а за необхідності - 50-100 років), постійних і тимчасових, позитивних і негативних наслідків;

7) заходи, що передбачається вжити для запобігання, зменшення та пом`якшення негативних наслідків виконання документа державного планування;

8) обґрунтування вибору виправданих альтернатив, що розглядалися, опис способу, в який здійснювалася стратегічна екологічна оцінка, у тому числі будь-які ускладнення (недостатність інформації та технічних засобів під час здійснення такої оцінки);

9) заходи, передбачені для здійснення моніторингу наслідків виконання документа державного планування для довкілля, у тому числі для здоров`я населення;

10) опис ймовірних транскордонних наслідків для довкілля, у тому числі для здоров`я населення (за наявності);

11) резюме нетехнічного характеру інформації, передбаченої пунктами 1 - 10 цієї частини, розраховане на широку аудиторію.

У складі містобудівної документації звітом про стратегічну екологічну оцінку для проектів містобудівної документації є розділ "Охорона навколишнього природного середовища", який має відповідати вимогам частини другої цієї статті.

Проте у складі містобудівної документації «Детальний план території, обмеженої вул. Технічною, вул. Каменярів, вул. П. Дорошенка, вул. Бібліотечною взагалі відсутній розділ "Охорона навколишнього природного середовища".

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що в даному випадку має місце порушення відповідачем процедури та порядку прийняття детального плану території в частині здійснення стратегічної екологічної оцінки в процесі розроблення документа, передбаченогостаттею 11-13 Закону України "Про стратегічну екологічну оцінку".

Колегія суддів зазначає, що зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що судом першої інстанції здійснено посилання на абзац другий частини першої статті 19 Закону № 3038-УІ, якою передбачено, що детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці, однак не надано правової оцінки його відсутності при прийнятті оскаржуваної ухвали відповідачем.

Посилання відповідача та третьої особи на те, що Закон України «Про стратегічну екологічну оцінку» введено в дію тільки 12.10.2018 року, тобто після розробки проекту ДПТ та завершення процедури громадських обговорень колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки спірна ухвала відповідача прийнята 09.03.2023 року, тобто в час дії вимог абзацу другого частини першої статті 19 Закону № 3038-УІ.

Твердження суду першої інстанції про відсутність порушеного права позивача з підстав, що в провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала справа № 1.380.2019.002299 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету від 01.03.2019 №204 Про погодження детального плану території, обмеженої АДРЕСА_1 та рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 5.07.2019 у вказаній справі, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду винесено рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до виконкому відмовлено повністю і у вказаній справі позивач посилалась на аналогічні підстави та обставини, тільки до та включно із прийняттям виконкомом ЛМР рішення №204 від 01.03.2019 Про погодження детального плану території, обмеженої АДРЕСА_1 колегія суддів вважає безпідставним, оскільки у справі № 1.380.2019.002299 предметом спору було вищевказане рішення виконавчого комітету Львівської міської ради про погодження ДПТ, а у даній справі оскаржується рішення Львівської міської ради про затвердження ДПТ, який є нормативно-правовим актом та стосується невизначеного кола осіб.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС Українита ст.17 Закону УкраїниПро виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовуютьКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (даліЄСПЛ) як джерела права.

У пункті 23 рішення ЄСПЛ (у справі Проніна проти України, рішення від 18.07.2006р.) зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

У рішенні від 10.02.2010 у справіСерявін та інші проти УкраїниЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справіРуїс Торіха проти Іспанії(RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справіСуомінен проти Фінляндії(Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справіГірвісаарі проти Фінляндії(Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення судом першої інстанції має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, а відтак оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнити та визнати протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради № 2990 від 09.03.2023 року « Про затвердження детального плану території, обмеженою АДРЕСА_1 ».

З врахуванням вимог ст.139 КАС України слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради в користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору при розгляді справи в судах першої і апеляційної інстанції в розмірі 2684, 40 грн..

Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року у справі № 380/17921/23 скасувати та прийняти нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради № 2990 від 09.03.2023 року «Про затвердження детального плану території, обмеженою вул. Технічною, вул. Каменярів, вул. П. Дорошенка, вул. Бібліотечною».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради в користь ОСОБА_1 2684, 40 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

На постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга Повне судове рішення складено 07.10.24