Рішення

від 02.12.2011 по справі 2-3101/11

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02 грудня 2011 р. Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Гуденко О.А.,

при секретарі - Вайсенштейн А.М., Томчак А.А.,

за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивачів ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до Миколаївської міської ради , третя особа ТОВ «Центральний-1» про визнання права на користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ :

В квітні 2011 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до Миколаївської міської ради, в якому просили визнати за ними право на користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 , з тих підстав, що в з липні 1981 року ОСОБА_5 отримала в порядку обміну вказану квартиру, в яку в подальшому вселився її чоловік ОСОБА_4 в якості члена сім`ї наймача, та за її заявою став основним наймачем спірної квартири. Оскільки ОСОБА_4 працював на Крайній Півночі він скористався своїм правом та забронював вказану квартиру до 2003 року. Оскільки на той час вони постійно проживали в Росії, у ОСОБА_4 хворіли батьки, а у неї не було коштів приїхати в Україну , вони не мали змоги подовжити бронь на квартиру. Після повернення в Україну на початку цього року вона продовжує користуватися цієї квартирою, сплачуючи комунальні послуги та підтримуючи квартиру у належному стані. Протягом всіх цих років вони надсилали своїй знайомій ОСОБА_6 , яка проживала за їх згодою в цій квартирі, кошти на оплату комунальних послуг, отже свій зв`язок з квартирою не переривали.

У судовому засіданні позивачка та представник позивачів ОСОБА_2 вимоги позову підтримав, просили про його задоволення. Представник позивачів зазначив, що оскільки квитанції на оплату послуг до теперішнього часу надходять на імя ОСОБА_4 , договір найму є діючим, а оскільки позивачка отримала спірну квартиру на законних підставах, іншого житла в Україні не має, отже не може бути позбавлена житла. Позивачка суду пояснила, що на теперішній час користується квартирою, в ній проживає, а перешкодою в користуванні нею вбачає те, що їй було відмовлено відділом СГІРФО у реєстрації місяці проживання за вказаною адресою.

Представник відповідача у судовому засіданні вимоги позову не визнав, вважаючи їх необґрунтованими з тих підстав, що позивачі не проживають у зазначеній квартирі з 2000 року без поважних причин, про те, що квартира після 2003 року не заброньована, знали достовірно, але жодних дій щодо збереження свого права користування нею не вчиняли.

Представник третьої особи ТОВ "Центральний-1" у судове засідання свого представника не направили, про дату слухання справи повідомлені належним чином, надали суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Вислухавши пояснення позивачки, представників сторін, вивчивши доводи позову та матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 знаходиться у комунальній власності.

ОСОБА_5 на підставі обмінного ордеру № 1224 від 30.07.1981 року з сином ОСОБА_7 отримала однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , в яку вселилася та була там зареєстрована. В 1986 році вона уклала шлюб з ОСОБА_4 , який зареєстрував своє місце проживання в цій квартирі, а в 1991 році особовий рахунок був переоформлений на нього. В 1992 році у сторін народилася дочка ОСОБА_8 .

ОСОБА_1 була прописана за вказаною адресою з 26.08.1981 року до 23.11.1993 року, виписана до м. Норільська, тоді ж був виписаний і ОСОБА_4 ..

В грудні 1993 року ОСОБА_4 з сімєю виїхав на заробітки до м. Норильськ Красноярського краю Російської Федерації, де зареєстрував своє постійне місце проживання 30.08.1994 року, та отримав громадянство Росії.

25 липня 1997 року шлюб між сторонами було розірвано, 08.12.2001 сторони повторно уклала шлюб.

З квітня 1997 року (рішення виконкому № 228) по 17.01.2003 року (рішення виконкому № НОМЕР_1 ) за заявою ОСОБА_4 зазначена квартира бронювалася на час роботи на ОСОБА_9 .

Як встановлено в рішенні Центрального районного суду м. Миколаєва від 27.04.2011 року за позовом виконкому Миколаївської міської ради до ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про виселення та за зустрічним позовом про визнання права користування житловим приміщенням, що у 1998 році в квартиру АДРЕСА_1 вселилася ОСОБА_10 , про що ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні не заперечували, але доказів того, що був укладений договір піднайму та того, що ОСОБА_10 була членом сімї Логінових суду не надано. За такого, позов виконкому про виселення було задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Згідно довідки ТОВ «Центральний-1»на теперішній час в квартирі ніхто не зареєстрований, заборгованості по квартплаті немає.

З копій розрахункових книжок по оплаті за комунальні послуги вбачається, що особові рахунки за вказаною адресою зазначені за ОСОБА_4 .

З 18 квітня 2011 року ОСОБА_1 зареєструвалася за адресою в м. Білгород Дністровський Одеської області.

Згідно відповіді начальника Відділу обліку та розподілу житла Миколаївської міської ради від 19.10.2011 року та начальника СГІРФО Центрального РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області від 21.10.2011 року, правових підстав для реєстрації ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 не має.

Відповідно до ст. 58 ЖК України, ордер є єдиною підставою для вселення в жиле приміщення державного житлового або громадського житлового фонду. Відповідно до п. 72 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень, ордер для реєстрації місяця проживання використовується лише один раз.

Відповідно до вимог ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача , які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами та несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму житлового приміщення.

Згідно положень ст.. 71. ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи , у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи. У цьому випадку, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Статтями 73, 75 цього Кодексу передбачена можливість бронювання жилого приміщення при направлені на роботу за кордон - на весь час перебування за кордоном, при виїзді на роботу в райони Крайньої Півночі і в прирівняні до них місцевості - на весь час дії трудового договору, а у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР, - на весь час перебування в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях. У разі бронювання жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення, що бронюється, видає наймачеві або членові його сім`ї охоронне свідоцтво (броню).

Якщо наймач та члени його сім`ї не повернулись у заброньоване жиле приміщення протягом шести місяців після закінчення строку дії броні, договір найму жилого приміщення за позовом наймодавця може бути розірвано в судовому порядку, як-то встановлено ст. 76 цього Кодексу.

Таким чином, як визнала ОСОБА_1 в судовому засіданні, позивачам достовірно було відомо, що за їх заявою до міськвиконкому в 2000 році броня може бути видана їм не більше, як на три роки, - до 2003 року, але після того не вчиняли жодних дій по збереженню за ними права користування цією квартирою і не надали суд жодних достеменних доказів того, що у них були поважні причини неможливості протягом девяти років приїхати до м. Миколаєва для вирішення цих питань.

Отже суд вважає встановленим , що після спливу шести місяців з дня закінчення броні на спірну квартиру, а саме з серпня 2003 року, позивачі втратили право користування цією квартирою.

Крім того, дії позивача ОСОБА_4 щодо місця реєстрації на території Російської Федерації, отримання ним громадянства Росії, неприбуття ним до м. Миколаєва понад десять років, свідчать про його вибуття до Росії саме на постійне місце проживання. А згідно правил ст. 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття.

Таким чином, якщо наймач або член його сімї був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин в наданому йому житловому приміщення, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист його права на користування цим житловим приміщенням.

Посилання ж представника позивачів на те, що позивачі не втратили право користування житловим приміщенням квартири тому , що договір найму цієї квартири, укладений з ОСОБА_4 є діючим не мають правового значення. Так, по-перше, згідно положень ст.. 76 ЖК України передбачено право, а не обов`язок наймодавця розірвати договір найму жилого приміщення у судовому порядку, якщо наймач та члени його сім`ї не повернулись у заброньоване жиле приміщення протягом шести місяців після закінчення строку дії броні.

Але, особові рахунки на сплату житлово-комунальних послуг значаться на прізвищі позивача, в Довідці про склад сімї ТОВ «Центральний-1»до теперішнього часу вказаний як відповідальний квартиронаймач ОСОБА_4 , отже це може свідчити про дію договору найму житлового приміщення, який був укладений з останнім в 1991 році. Також з обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 як член сімї наймача вселилася та проживає в спірному житловому приміщенні, їй ніхто на даний час в цьому не перешкоджає, а достовірних доказів того, що договір найму житлового приміщення був припинений, представник відповідача та третьої особи суду не надали. За такого, оскільки судовому захисту підлягає лише порушене право, позивачі обрали неналежний спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Що стосується посилання позивачів на п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод стосовно гарантії кожній особі право на житло, яке охоплює право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою житла, то загальні принципи як національного, так і міжнародного права зобов`язують державу і суд захищати не будь-яке право особи, а лише її законне і дійсне право.

На підставі наведеного, у відповідності до ст. 33 Конституції України, ст. ст. 64 , 65, 73-76 ЖК України, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню за необгрунтованістю.

У відповідності зі ст. ст. 88 ЦПК України судовий збір сплачено при подачі позову.

Керуючись ст. ст. 14, 209, 212-215 ЦПК України , суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до Миколаївської міської ради про визнання права на користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення може бути оскаржене через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Гуденко О.А.