Рішення

від 09.09.2024 по справі 369/12698/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/12698/21

Провадження № 2/369/640/24

РІШЕННЯ

Іменем України

09.09.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді- Пінкевич Н.С.,

за участі секретаря судових засідань Соловюк В.І.,

розглянувши в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області про стягнення моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров`я,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області. Свої вимоги мотивував тим, що перебуваючи в службовому кабінеті під час виконання обов`язків по охороні громадського порядку, охорони об`єктів усіх форм власності в складі оперативної групи УДСО при УМВС України у Вінницькій області ним на підлозі було виявлено ртуть, внаслідок чого в нього різко погіршився стан здоров`я. За результатами лікування йому було поставлено діагноз хронічна ртутна інтоксикація (виражений антено-вегетативний синдром з невротичними реакціями на фоні носіння ртуті), що було кваліфіковано як нещасний випадок перебування на робочому місці, що заражене парами металевої ртуті. У зв`язку з тим, що шкода була завдана на робочому місці, позивач вважає, що є підстави на відшкодування моральної шкоди Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області.

Просить стягнути з відповідача на його користь завдану моральну шкоду в розмірі 12 960 000,00 грн. та судові витрати.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2021 року було відкрито провадження у справі.

20 жовтня 2021 року від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області до суду надійшов відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з позовними вимогами, зазначають, що управління не може виступати належним відповідачем по даній справі.

18 листопада 2021 року позивачем було подано заяву про відвід судді.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 листопада 2021 року у задоволенні заяви про відвід судді було відмовлено.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 січня 2021 року було задоволено заяву судді Янченка А.В. про самовідвід.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 січня 2022 року справу було прийнято до провадження судді Волчко А.Я.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 липня 2022 року провадження по справі було закрито .

Постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року Ухвал Києвоа-Святошинського районного суду Київської області від 01 липня 2022 року було скасовано, справу направлено для продовження розгляду.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року справу було прийнято до розгляду суддею Ковальчук Л.М.

15 березня 2023 року до суд надійшла заява про заміну первісного відповідача.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року було замінено первісного відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на належного відповідача: Головне управління Пенсійного фонду у Київській області.

Згідно розпорядження керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О. щодо повторного автоматичного розподілу справи від 10.10.2023року та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 10.10.2023року,який проведений, у зв`язку з припиненням повноважень судді Ковальчук Л.М. в провадження судді Пінкевич Н.С. надійшла вищевказана цивільна справа.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2023 року справу було прийнято до провадження судді Пінкевич Н.С., призначено підготовче засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2023 року закрито підготовче провадження, призначено судове засідання.

У судове засідання позивач та його представник не з`явились, представник позивача до проведення судовому засіданні подав до суду письмову заяву, просить справу розглядати у його відсутність та у відсутності позивача, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити.

У судове засідання представника відповідача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.Письмовий відзив на позов не подали, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до вимогст. 280 ЦПК Українисуд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд, враховуючи вимогист. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

У відповідності до ч. 5ст.268ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2передбачено, що відповідно до статей55,124Конституції України та статті 3ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 05 серпня 1996 року перебуваючи в службовому кабінеті під час виконання обов`язків по охороні громадського порядку, охорони об`єктів усіх форм власності в складі оперативної групи УДСО при УМВС України у Вінницькій області виявив на підлозі ртуть.

Згідно з актом форми Н-1 від 31.01.2011 р. про нещасний випадок на виробництві та актом форми Н-5 від 27.01.2011р. розслідування нещасного випадку на виробництві вказаний випадок визнано таким, що пов`язано з виробництвом (вид події-дія шкідливих та токсичних речовин).

Згідно з висновками МСЕК від 03.02.2009р., 14.09.2009р. та 14.02.2011р. позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 50 %.

Відповідач, як Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області, так і Головне управління Пенсійного фонду у Київській області, не заперечували вищевказаних обставин, доказів на спростування не надали, не заявили клопотань про витребування таких доказів, не повідомили причини неможливості подати такі докази.

Вирішуючи спір в межах заявленого предмету позову, суд виходить з наступного.

Так, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Ч.4 ст.43, ч.1 ст.46 Конституції України визначають право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (ст. 4 Закону України від 14 січня 1998 року «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Відповідно до підпункту «е» п. 1 ч.1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом і III групи інвалідності, у разі настання вказаного випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

За ч.2 ст.13 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст.14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть (ч.1 ст.14 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»).

Таким чином, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» пов`язував з настанням страхового випадку.

20 березня 2007 року набрав чинності Закон № 717-V, яким був виключений підпункт «е» п.1 ч.1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» , а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення №20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 2371 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).

З огляду на вказане Закон № 717-V не міг ретроспективно встановити обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Враховуючи викладене, до спірних правовідносин слід застосовувати Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, що відображено у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 459/3304/16-ц (провадження № 61-27804св18).

Як вбачається з матеріалів справи, на час встановлення позивачу втрати професійної працездатності 03.02.2009р. обов`язок відшкодування моральної шкоди покладався саме на Фонд соціального страхування на підставі «е» п. 1 ч.1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла на той час.

21 вересня 2022 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зокрема було внесено зміни у розділ 7 «Прикінцевих та перехідних положень», якими припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.

За змістом п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1105-XIV стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків» на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні/ органи Пенсійного фонду України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 "Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України" Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області з 01.01.2023 припинено та реорганізовано шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.

З 01.01.2023 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №2620-IX від 21.09.2022 (далі-Закон №2620-IX).

Частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2620-IX визначено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року.

Постановою КМУ від 29 листопада 2022 року № 1323 «Деякі питання забезпечення здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням» встановлено, що залишки коштів, які утворилися на рахунках виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та її робочих органів станом на кінець останнього банківського дня у системі електронних платежів Національного банку у 2022 році, перераховуються власниками рахунків в перший банківський день 2023 року на дохідний рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в Державній казначейській службі для обліку коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності і загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, з подальшим їх спрямуванням цього ж дня на видатковий рахунок Пенсійного фонду України для здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Пунктом 3 вищезазначеної постанови доручено Пенсійному фонду України з 02 січня 2023 року забезпечити здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" на підставі переданих виконавчою дирекцією Фонду Соціального страхування та її робочими органами справ, баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення, а також підготовлених нею виплатних документів на січень 2023 року.

З січня 2023 року здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" фактично забезпечено Пенсійним Фондом України та його органами.

Враховуючи те, що набула чинності редакція Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», якою не передбачено здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що спір щодо відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинен вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування, що виникло у позивача з дня встановлення йому втрати професійної працездатності, тобто саме за рахунок Пенсійного Фонду, як правонаступника Фонду Соціального страхування.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або і інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Як зазначено у п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування), ухваленого 27.01.2004 року у справі № 1-9/2004, відповідно до статей 23, 1167 Цивільного Кодексу України (435-15) моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Матеріали справи містять достатньо доказів, що свідчать про доведення факту спричинення позивачеві моральної шкоди унаслідок ушкодження його здоров`я при виконанні трудових обов`язків, що потягло за собою професійне захворювання та трудове каліцтво, внаслідок чого його життєві зв`язки змінились, та існує потреба в докладенні додаткових зусиль для організації життя позивача, необхідність вживання додаткових заходів для підтримання його здоров`я, яке зазнало непоправного погіршення внаслідок роботи у шкідливих умовах праці.

З врахуванням характеру, обсягу, тривалості та наслідків заподіяних позивачу моральних страждань, стану його здоров`я, істотних вимушених змін в його життєвих стосунках, конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення моральної шкоди в розмірі 100000 грн. На думку суду зазначений розмір моральної шкоди відповідатиме глибині завданих моральних страждань, вимогам розумності і справедливості.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимогист. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду у Київській області на користь ОСОБА_1 100000 грн. (сто тисяч гривень 00 коп.) на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом.

В решті позовних вимог відмовити.

Інформація про позивача

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Інформація про відповідача

Головне управління Пенсійного фонду у Київській області: м. Київ, вул.Ярославська, 40, ЄДРПОУ 22933548.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 08 жовтня 2024 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ