Постанова

від 10.12.2024 по справі 369/12698/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року місто Київ.

Справа № 369/12698/21

Апеляційне провадження № 22-ц/824/17991/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді (судді-доповідача) Желепи О.В.,

суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В.

за участю секретаря судового засідання Терехової О.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 ,на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської областівід 9 вересня 2024 року (ухвалено у складі судді Пінкевич Н.С., повний текст рішення складено 08.10.2024 року)

у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області про стягнення моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров`я,

ВСТАНОВИВ

У вересні 2021 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області. Свої вимоги мотивував тим, що перебуваючи в службовому кабінеті під час виконання обов`язків по охороні громадського порядку, охорони об`єктів усіх форм власності в складі оперативної групи УДСО при УМВС України у Вінницькій області ним на підлозі було виявлено ртуть, внаслідок чого в нього різко погіршився стан здоров`я. За результатами лікування йому було поставлено діагноз хронічна ртутна інтоксикація (виражений антено-вегетативний синдром з невротичними реакціями на фоні носіння ртуті), що було кваліфіковано як нещасний випадок перебування на робочому місці, що заражене парами металевої ртуті. У зв`язку з тим, що шкода була завдана на робочому місці, позивач вважає, що є підстави на відшкодування моральної шкоди Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області.

Просить стягнути з відповідача на його користь завдану моральну шкоду в розмірі 12 960 000,00 грн. та судові витрати.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 вересня 2024 року задоволено позов частково.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду у Київській області на користь ОСОБА_2 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 21 жовтня 2024 року через систему «електронний суд подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Вказує, що судом першої інстанції не враховано Методику встановлення заподіяння моральної шкоди та метод оцінки розміру компенсації спричинених страждань, яку розробив професор права О.М. Ерделевський та яка зареєстрована Міністерством юстиції України 03.03.2010 р. Не враховано і характер та обсяг страждань, а саме те, що це спричинено хронічною ртутною хворобою, що такі страждання позивач відчував протягом 25 років, що це спричинило розірвання шлюбу, звільнення з роботи та переїзд в інше місце мешкання.

Вважає, що часткове задоволення позовних вимог та стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. - не є тою сумою, яка відшкодовує моральну шкоду позивача унаслідок ушкодження його здоров`я, яке потягло за собою професійне захворювання та трудове каліцтво, внаслідок чого його життєві зв`язки змінились, та існує потреба в докладені додаткових зусиль для організації життя позивача, необхідність вживання додаткових заходів для підтримання його здоров`я.

Вказує, що судом першої інстанції не задоволено позивачу відшкодування витрат на правничу допомогу.

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_1 , беручи участь в режимі відеоконференції, підтримав доводи апеляційної скарги. Представник відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується звітом про доставку судової повістки через «електронний суд» а.с.99, причину неявки суду не повідомив.

Відповідач рішення суду не оскаржив, а тому апеляційний суд перевіряє його законність тільки в частині незадоволених позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню с огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , 05 серпня 1996 року перебуваючи в службовому кабінеті під час виконання обов`язків по охороні громадського порядку, охорони об`єктів усіх форм власності в складі оперативної групи УДСО при УМВС України у Вінницькій області виявив на підлозі ртуть.

Згідно з актом форми Н-1 від 31.01.2011 р. про нещасний випадок на виробництві та актом форми Н-5 від 27.01.2011р. розслідування нещасного випадку на виробництві вказаний випадок визнано таким, що пов`язано з виробництвом (вид події-дія шкідливих та токсичних речовин).

Згідно з висновками МСЕК від 03.02.2009р., 14.09.2009р. та 14.02.2011р. позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 50 %.

Судом також встановлено, що позивачу завдано моральну шкоду, внаслідок ушкодження його здоров`я.

Відповідачі , як Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області, так і Головне управління Пенсійного фонду у Київській області, не заперечували вищевказаних обставин, доказів на спростування не надали, не заявили клопотань про витребування таких доказів, не повідомили причини неможливості подати такі докази.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять достатньо доказів, що свідчать про доведення факту спричинення позивачеві моральної шкоди унаслідок ушкодження його здоров`я при виконанні трудових обов`язків, що потягло за собою професійне захворювання та трудове каліцтво, внаслідок чого його життєві зв`язки змінились, та існує потреба в докладенні додаткових зусиль для організації життя позивача, необхідність вживання додаткових заходів для підтримання його здоров`я, яке зазнало непоправного погіршення внаслідок роботи у шкідливих умовах праці. З врахуванням характеру, обсягу, тривалості та наслідків заподіяних позивачу моральних страждань, стану його здоров`я, істотних вимушених змін в його життєвих стосунках, конкретних обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 грн. На думку суду зазначений розмір моральної шкоди відповідатиме глибині завданих моральних страждань, вимогам розумності і справедливості.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Ч.4 ст.43, ч.1 ст.46 Конституції України визначають право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Як вбачається з матеріалів справи, на час встановлення позивачу втрати професійної працездатності 03.02.2009р. обов`язок відшкодування моральної шкоди покладався саме на Фонд соціального страхування на підставі п.п. «е» п. 1 ч.1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла на той час.

21 вересня 2022 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зокрема було внесено зміни у розділ 7 «Прикінцевих та перехідних положень», якими припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.

За змістом п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1105-XIV стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків» на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні/ органи Пенсійного фонду України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 "Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України" Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області з 01.01.2023 припинено та реорганізовано шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.

З 01.01.2023 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №2620-IX від 21.09.2022 (далі-Закон №2620-IX).

Частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2620-IX визначено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року.

Постановою КМУ від 29 листопада 2022 року № 1323 «Деякі питання забезпечення здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням» встановлено, що залишки коштів, які утворилися на рахунках виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та її робочих органів станом на кінець останнього банківського дня у системі електронних платежів Національного банку у 2022 році, перераховуються власниками рахунків в перший банківський день 2023 року на дохідний рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в Державній казначейській службі для обліку коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності і загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, з подальшим їх спрямуванням цього ж дня на видатковий рахунок Пенсійного фонду України для здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Пунктом 3 вищезазначеної постанови доручено Пенсійному фонду України з 02 січня 2023 року забезпечити здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" на підставі переданих виконавчою дирекцією Фонду Соціального страхування та її робочими органами справ, баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення, а також підготовлених нею виплатних документів на січень 2023 року.

З січня 2023 року здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" фактично забезпечено Пенсійним Фондом України та його органами.

Враховуючи те, що набула чинності редакція Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», якою не передбачено здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що спір щодо відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинен вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування, що виникло у позивача з дня встановлення йому втрати професійної працездатності, тобто саме за рахунок Пенсійного Фонду, як правонаступника Фонду Соціального страхування.

Пенсійним фондом апеляційну скаргу не подано, відповідно ними не заперечується їх обов`язок проводити відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок трудового каліцтва.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або і інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини, на які сторона посилалась в обґрунтування своїх вимог і заперечень, враховав характер правопорушення, глибину та тривалість фізичних та душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у способі життя позивача та інші обставини, які мають вагоме значення, в тому числі, наслідки та сту4пінь втрати професійної працездатності та набуття інвалідності позивачем, стан його здоров`я на теперішній час та медичні рекомендації, додержання яких тягне за собою внесення коректив у звичайний спосіб життя позивача.

У пунктах 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Визначаючи розмір компенсації на відшкодування моральної шкоди у 100000 грн, суд першої інстанції урахував наведені норми матеріального права, характер і тривалість моральних страждань, негативні наслідки, яких зазнав позивач. При цьому суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про часткову доведеність позовних вимог, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.

Твердження апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив та не надав правової оцінки доводам позивача з врахуванням методики професора Ерделевського О.М. , яка Рішенням про державну реєстрацію від 03 березня 2010 року включена до реєстру методик проведення судових експертиз за реєстраційним кодом 14.1.04 «Методика встановлення заподіяння моральної шкоди та метод оцінки розміру компенсації спричинених страждань», висновків суду першої інстанції по суті спору також не змінюють, зокрема виходячи з наступних підстав.

Методика встановлення заподіяння моральної шкоди та метод оцінки розміру компенсації спричинених страждань внесена Міністерством юстиції України до Реєстру методик проведення судових експертиз, тобто підлягала використанню при проведенні експертного дослідження.

Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження державними спеціалізованими установами, а також судовими експертами, які не є працівниками зазначених установ, та іншими фахівцями (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених Законом України «Про судову експертизу».

Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом (ст. 3, ч.ч. 1-3 ст. 10 Закону України «Про судову експертизу»).

Отже, методика на яку посилається позивач підлягає використанню саме при проведенні експертного дослідження. Крім того, відповідно до інформації з Реєстру методик проведення судових експертиз Мін`юсту 29 січня 2016 року прийнято рішення про припинення застосування «Методики встановлення заподіяння моральної шкоди та метод оцінки розміру компенсації спричинених страждань» (автор - професор О.Ерделевський).

Варто зауважити, що у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, зокрема зазначено, що складність визначення компенсації моральної шкоди полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту, тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що при визначенні розміру відшкодування, суд не врахував, що трудове каліцтво призвело до розлучення, зміни місця проживання позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки не надано доказів прямого причинного зв`язку між трудовим каліцтвом та розлученням, зміною місця проживання.

Доводи представника в судовому засіданні про те, що після розгляду справи районним судом позивачу встановлено більший відсоток втрати працездатності, колегія суддів не може врахувати, оскільки переглядає справу на час її вирішення районним судом. Відповідно до ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не розглядаються підстави позову, які не заявлялись в суді першої інстанції.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на не вирішення судом першої інстанції питання розподілу витрат на правничу допомогу, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 статті 270 ЦПК України).

З позовної заяви вбачається, що позивач попередньо передбачав понести витрати на правничу допомогу в розмірі 6 366,15 грн.

В оскаржуваному рішенні судом першої інстанції не вирішено питання щодо розподілу понесених витрат на правничу допомогу. З матеріалів справи вбачається, що позивачем заяви про ухвалення додаткового рішення з цього питання до суду першої інстанції не подавалось.

З огляду на зазначене, апеляційний суд, не може вирішити питання про стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.

Апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Так, як рішення суду першої інстанції залишається без змін, відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для здійснення перерозподілу судових витрат та покладення на відповідача обов`язку відшкодовувати судові витрати позивача під час апеляційного розгляду.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382,ст.384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської областівід 9 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 грудня 2024 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді О.Ф. Мазурик

О.В. Немировська