Рішення

від 04.09.2024 по справі 759/7575/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/7575/24

пр. № 2/759/3219/24

04 вересня 2024 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Журибеда О.М.,

за участю секретаря Хвостенко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Державного підприємства «Автобаза Верховного Суду України» про стягнення належних при звільненні сум, визнання незаконними та скасування наказів про звільнення,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Верховного Суду України (далі відповідач-1), Державного підприємства «Автобаза Верховного Суду України» (далі відповідач-2) про стягнення належних при звільненні сум, визнання незаконними та скасування наказів про звільнення.

Позов мотивує тим, що Наказом Голови ВСУ Маляренка В.Т. від 10 лютого 2003 р. N. 90-к було призначено директором Автобази з 10 лютого 2003 р. ОСОБА_1 , про що у його Трудовій книжці НОМЕР_1 внесено відповідний запис №14, та укладено з позивачем трудовий договір на контрактній основі на п?ять років - по 09 лютого 2008 р., який неодноразово переукладався, внаслідок чого його дія продовжувалася по 11 лютого 2013 р., 10 серпня 2014 р., 12 лютого 2017 р. та 09 лютого 2018 р. 08 лютого 2018 р. між ВСУ та ОСОБА_1 було укладено Контракт з керівником Автобази на термін з 10 лютого 2018 р. по 09 лютого 2023 р., дію якого за Додатковою угодою від 11 січня 2021 р. було продовжено по 09 лютого 2024 р. 08 листопада 2018 р. зборами суддів ВСУ було прийнято Рішення № 25 про припинення Автобази шляхом ліквідації, утворення ліквідаційної комісії на чолі з ОСОБА_1 . - головою ліквідаційної комісії, директором Автобази ВСУ та встановлення шестимісячного строку ліквідаційної процедури - до 07 травня 2019 р. 22.04.2019 року позивачу на підставі акта огляду Голосіївської міжрайонної медико-санітарної комісієї Київського міського ценрту медико-соціальної експертизи встановлено ІІ группу інвалідності. 26.10.2023 року ОСОБА_1 письмово повідомив в.о. Голови ВСУ Пошву Б.М. та Голову комісії з припинення ВСУ Романківа І.П. про дострокове розірвання конратку з власної ініціативи, оскільки останньому призначили ІІ группу інвалідності. Наказом в.о. Голови ВСУ Пошви Б.М. від 29 грудня 2023 р. № 174-K було достроково розірвано Контракт від 08 лютого 2018 р., укладений з директором Автобази ОСОБА_1 , та звільнено його з роботи 29 грудня 2023 р. за власним бажанням на підставі частини першої ст.38, частини першої ст.39 КЗпП України й підпункту «б» пункту 5.4. цього Контракту. Копію цього Наказу та Довідку Автобази про складові заробітної плати станом на 29 грудня 2023 р. (у сумі 1 873 441,69 грн. ОСОБА_1 отримав 05 січня 2024 р., оскільки в день звільнення (29 грудня 2023 р.) був черговим по ІНФОРМАЦІЯ_1 , де із 06 березня 2022 р. проходить військову службу за призовом під час мобілізації на посаді командира взводу охорони роти охорони згідно з Наказом начальника по стройовій частині від 08 березня 2022 р. № 57. 28.02.2024 року на банківський рахунок позивача в АТ «Укрексімбанк» надійшли кошти в сумі 103937, 31 грн., як цільове зарахування, зарплата при звільненні за лютий. У зв?язку з цим на залишок нарахованої, але не виплаченої при звільненні суми у розмірі 1 769 504,38 грн. (1 873 441,69 грн. - 103 937,31 грн.) ОСОБА_1 було пред?явлено чергову письмову Вимогу про розрахунок від 07 березня 2024 р. Проте, 12.03.2024 року позивач отримав копію складеного Автобазою розрахунку витрат з оплати праці при звільненні ОСОБА_1 , за яким до сплати останньому належить сума у розмірі 129114, 67 грн., що за вирахуванням всіх подаків становить 103937, 31 грн. У зв?язку з цим Позивач звертається до суду з вимогою про стягнення з ВСУ заборгованості з виплати належних ОСОБА_1 при звільненні сум у розмірі 1 744 327,02 грн. (1 873 441,69 грн. - 129 114,67 грн.). Окрім цього, 12.03.2024 року позивач отримав копії наказів Голови ліквідаційної комісії ВСУ Романківа І.П. №42-к від 09.02.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та Голови ліквідаційної комісії Автобази Кондратенка В.М. №2 від 12.02.2024 року «Про звільнення з роботи у зв`язку з ліквідацією підприємства». Однак, п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗПП передбачено, що тружовий договір не може бути припинений у разі призову або вступу на військову службу працівника за умови. Коли за ним зберігається місце роботи, посада відповідно до ч. 3 ст. 199 КЗпП. Разом з тим, на день виникнення спірних правовідносин - 09.02.2024 року Голова ліквідаційної комісії ВСУ Романків І.П. не мав права видавати Наказ №42-к від 09.02.2024 року, оскільки 27.12.2023 року набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року №2-р/2020. Звідси позивач вважає дії Голови ліквідаційної комісії ВСУ Романківа І.П. з видання наказу неправомірними. Окрім того, зазначає, що позивачу трудова книжка не видавалася. Враховуючи вищевикладене просить: - стягнути з Верховного Суду України на його користь заборгованість із виплати належним при звільненні сум у розмірі 1744327, 02 грн.; - визнати незаконним та скасувати Наказ Голови комісії з припинення Верховного Суду України Романківа І.П. №42-к від 09.02.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; - визнати незаконним та скасувати Наказ Голови ліквідаційної комісії Державного підприємства «Автобаза Верховного Суду України» Кондратенка В.М. №2 від 12.02.2024 року «Про звільнення з роботи у зв`язку з ліквідацією підприємства»; - зобов`язати Голову ліквідаційної комісії Державного підприємства «Автобаза Верховного Суду України» Кондратенка В.М. внести до трудової книжки НОМЕР_1 запис про звільнення ОСОБА_1 з роботи із займаної посади за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 38, ч. 1 ст. 39 КЗпП України на підставі Наказу №174-К від 29.12.2023 року та видати позивачу вищевказану трудову книжку; судові витрати покласти на відповідачів.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18.04.2024 року у справі відкрито провадження за загальними правилами позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23.07.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач та його представник не з`явились, про дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. 04.09.2024 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява до суду про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача Верховного Суду України в судове засідання не з`явився.

В судове засідання представник відповідача Державного підприємства «Автобаза Верховного Суду України» не з`явивсчя, причини неявки не повідомив.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, у зв`язку з наступним.

Як зазначено в ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Постановою Президії Верховного Суду України від 25 грудня 2002 р. № 34 «Про створення Державного підприємства «Автобаза Верховного Суду України» було вирішено створити Державне підприємство «Автобаза Верховного Суду України» з правами юридичної особи й відповідною реєстрацією в органах державної виконавчої влади (а.с. 28).

08 січня 2003 р. Головою ВСУ Маляренком В.Т. затверджено Статут Автобази, який було зареєстровано Печерською районною державною адміністрацією м.Києва 17 січня 2003 р., реєстраційний № 35072 (а.с. 29-31).

Відповідно до пункту 4.1. Статуту Верховний Суд України здійснює управління Автобазою

Безпосередньо через директора, який призначається на посаду і звільняється з посади Головою Верховного Суду України у порядку, передбаченому чинним законодавством та контрактом.

Наказом Голови Верховного Суду України Маляренка В.Т. від 10 лютого 2003 р. № 90-к було призначено директором Автобази з 10 лютого 2003 р. ОСОБА_1 , про що у його Трудовій книжці НОМЕР_1 внесено відповідний запис № 14, та укладено з позивачем трудовий договір на контрактній основі на п?ять років - по 09 лютого 2008 р., який неодноразово переукладався, внаслідок чого його дія продовжувалася по 11 лютого 2013 р., 10 серпня 2014 р., 12 лютого 2017 р. та 09 лютого 2018 р. (а.с. 32).

08 лютого 2018 р. між Верховним Судом України та ОСОБА_1 було укладено контракт з керівником Автобази на термін з 10 лютого 2018 р. по 09 лютого 2023 р., дію якого за Додатковою угодою від 11 січня 2021 р. було продовжено по 09 лютого 2024 р. (а.с. 33-36, 37).

08 листопада 2018 р. зборами суддів Верховного Суду України було прийнято рішення №25 про припинення Автобази шляхом ліквідації (пункт 1), утворення ліквідаційної комісії на чолі з ОСОБА_1 . - головою ліквідаційної комісії, директором Автобази Верховного Суду України (пункт 2) та встановлення шестимісячного строку ліквідаційної процедури - до 07

травня 2019 р. (пункт 6) (а.с. 37-38).

Рішеннями зборів суддів Верховного Суду України №2 від 24 квітня 2019 р., №5 від 24 вересня 2019 р. та №2 від 31 березня 2020 р. строк ліквідаційної процедури було продовжено до 30 вересня 2019 р., 31 березня 2020 р. та 31 грудня 2020 р. відповідно, а рішенням зборів суддів Верховного Суду України №1 від 04 січня 2021 р. - до внесення державним реєстратором до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) відомостей про припинення Автобази шляхом ліквідації або до прийняття іншого рішення зборів суддів Верховного Суду України (а.с. 42, 43).

12 листопада 2018 р. за погодженням в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюка В.І. наказом голови ліквідаційної комісії Автобази №4 було затверджено положення про ліквідаційну комісію та порядок припинення Державного підприємства «Автобаза Верховного Суду України» (а.с. 39-41).

22 квітня 2019 р. на підставі акту огляду Голосіївською міжрайонною медико-санітарною експертною комісією Киівського міського центру медико-соціальної експертизи № 562B ОСОБА_1 з 16 квітня 2019 р. й довічно було встановлено ІІ группу інвалідності (загальне захворювання), що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 (серія НОМЕР_3 ), терміном дії: довічно (а.с. 27).

Як вбачається з довідки від 15.03.2024 року №1/4/1981 виданої начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , капітан ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 25).

Відповідно до Витягу з Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 08.03.2022 року №57, капітана ОСОБА_1 призначено на посаду командира взводу охорони роти ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 26).

23 серпня 2022 р. військово-лікарською комісією терапевтичного профілю військової частини НОМЕР_4 було проведено медичний огляд ОСОБА_1 та встановлено пов?язане з проходженням ним військової служби захворювання: гострий не Q-інфаркт міокарда передньобокової стінки лівого шлуночка від 25 липня 2022 р. та стенування огинаючої гілки лівої коронарної артерії і правої коронарної артерії від 27 липня 2022 р., що підтверджується довідкою ВЛК військової частини НОМЕР_4 від 23 серпня 2022 р. № 289 (а.с. 27).

Згідно заяви від 26.10.2023 року ОСОБА_1 письмово повідомив в.о. Голови Верховного Суду України Пошву Б.М. та Голову комісії з припинення Верховного Суду України Романківа І.П. про дострокове розірвання з власної ініціативи контракту від 08 лютого 2018 р., посилаючись на умови якого просив звільнити його з роботи із займаної посади 29 грудня 2023 р. у зв?язку з інвалідністю та виходом на пенсію, виплатити донараховані суми заробітної плати, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, вихідну допомогу й видати в день звільнення копію наказу (розпорядження) про звільнення та письмове повідомлення про нараховані при звільненні суми (а.с. 44).

Наказом в.о. Голови Верховного Суду України Пошви Б.М. від 29 грудня 2023 р. № 174-K було достроково розірвано контракт від 08 лютого 2018 р., укладений з директором Автобази ОСОБА_1 , та звільнено його з роботи 29 грудня 2023 р. за власним бажанням на підставі частини першої ст.38, частини першої ст.39 КЗпП України й підпункту «б» пункту 5.4. цього контракту (а.с. 47)

Відповідно до довідки підписаної керівником Кондратенко В. про складові заробітної плати, виданої ОСОБА_1 про те, що він працював в Державному підприємстві «Автобаза Верховного Суду України» на посаді директора до 29.12.2023 року, кінцевий розрахунок при звільненні станом на 29.12.2023 року становить в загальній сумі 1873441, 69 грн. (а.с. 51).

З матеріалів справи вбачається, що 05.01.2024 року ОСОБА_1 подано в електронному вигляді Декларацію за звітний період при звільненні (а.с. 51-52).

06.02.2024 року позивачем було пред?явлено письмову вимогу про розрахунок у розмірі 1 873 441,69 грн. шляхом її відправлення на адресу Верховного Суду України рекомендованим листом №0316412418910 з оголошеною цінністю з описом вкладення у нього та повідомленням про його вручення, яке повернулося позивачу з відмітками «вручено від 07.02.24 за довіреністю - Мироненко» (52-54).

Як вбачається з витягу з додатку АТ «Укрексімбанк» 28 лютого 2024 р. на банківський рахунок Позивача в АТ «УКРЕКСІМБАНК» (номер контракту: 8002212093) надійшли кошти в сумі 103 937,31 грн. як «Цільове зарахування (без комісії). Зарплата при звільненні за «лютий» (а.с. 55).

06.03.2024 ОСОБА_1 було пред?явлено письмову вимогу про розрахунок шляхом її відправлення на адресу Верховного Суду України рекомендованим листом № 0311332334110 з оголошеною цінністю з описом вкладення у нього та повідомленням про його вручення, яке позивачу не повернулося (а.с. 54).

Відповідно з роздруківки з офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта» цвищевказану вимогу було вручено 08 березня 2024 р. (а.с. 56-57).

Наказом Голови комісії ліквідаційної комісії Верховного Суду України Романківа І.П. №42-к від 09.202024 року «Про звільнення ОСОБА_1 », останнього звільнено з посади директора Державного підприємтсва «Автобаза Верховного Суду України» з 12.02.2024 року у зв`язку з ліквідацією підприємства та завершенням дії контракту від 08.02.20218 року (а.с. 58).

Наказом Голови ліквідаційної комісії Кондратенко В. №2 від 12.02.2024 року «Про звільнення з роботи у зв`язку з ліквідацією підприємства», позивача ОСОБА_1 , директора Державного підприємства «Автобаза Верховного Суду України», звільнено 12.02.2024 року у зв`язку з ліквідацією підприємства на пісдаві п. 1 ст. 40 ст. КЗпП України та завершенням дії контракту від 08.02.20218 року (а.с. 62).

Згідно розрахунку доданого додатком до листа Голови комісії з припинення Верховного суду України, розрахунок витрат з оплати праці при звільненні ДП «Автобаза Верховного Суду» ОСОБА_1 становить у загальному розмірі 139973, 21 грн. (а.с. 63).

Згідно ч. 1,4 ст.43 Конституції України, ч. 1 ст.2 КЗпП України кожен має право на працю (вибір професії, роду занять і роботи), що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату (оплату праці), не нижчу від визначеної законом (встановленого державою мінімального розміру).

За ч. 2 ст .2, ч. 1 ст.21 К3пП України працівник реалізує своє право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, тобто угоди між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов?язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець - виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і домовленістю сторін

Ч. 3 ст. 21 КЗпП України встановлено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов?язки й відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, розірвання договору, в т.ч. дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст.23, п. 3 ч. 1 ст.24 КЗпП України контракт може бути на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, та обов?язково укладається в письмовій формі.

Як встановлено судом, 08.02.2018 року між Верховним Судом України та ОСОБА_1 було укладено конракт з керівником ДП «Автобаза Верховного Суду України», дію якого згідно додаткової угоди продовжено до 09.02.2024 року.

08.11.2018 зборами суддів Верховного Суду України було прийнято рішення №25 про припинення ДП «Автобаза Верховного Суду України» шляхом ліквідації.

Пунктами 2.9-2.11, 4.1, 4.2. Положення про ліквідаційну комісію та порядок припинення Державного підприємства «Автобаза Верховного Суду України» затверженого в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюком В.І. від 12.11.2018 року, встановлено, що голова та члени ліквідаційної комісії продовжують роботу на займаних посадах до повного скорочення всієї штатної чисельності працівників (повного вивільнення) й отримують заробітну плату за займаними посадами відповідно до чинних умов праці в ДП «Автобаза Верховного Суду України» та мають бути звільнені в установленому порядку (за п. 1 ст.40 КЗпП України у зв?язку з ліквідацією підприємства) з виплатою їм вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги на оздоровлення та інших коштів, які належать працівникові при звільненні; кошторис на утримання ліквідаційної комісії затверджує Верховний Суд України; останнім днем роботи ліквідаційної комісії вважатиметься день внесення запису до ЄДР на підставі прийнятого державним реєстратором рішення про припинення ДП «Автобаза Верховного Суду України» шляхом ліквідаці.

Відповідно до п. 4, 8 ч. 1 ст.36 К3пП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст.ст.38, 39 КЗпП України) або підстави, передбачені контрактом.

Згідно з ч. 1 ст.39 К3пП України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

Підпунктом «б» п. 5.4. контракту від 08 лютого 2018 р. передбачено, що він може бути розірваний до закінчення терміну дії за ініціативою керівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню ним обов?язків, визначених цим контрактом, та з інших поважних причин.

У силу вимог ч. 1 ст.47, ч. 1 ст.116 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Так, оплата праці за контрактом визначається угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов?язана з виконанням працівником умов контракту (ст.20 Закону України «Про оплату праці»), а в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані дні щорічної відпустки (ч. 1 ст.83 К3пП України, ч. 1 ст.24 Закону України «Про відпустки»).

У свою чергу пунктами 3.1., 3.3., 3.4., 5.5. контракту від 08 лютого 2018 р. встановлено, що директору за виконання обов?язків нараховується заробітна плата з урахуванням: - посадового окладу в розмірі 4 мінімальних посадових окладів (ставок) працівників основної професії; - премії в розмірі 100% посадового окладу (премія не нараховується у разі виникнення нещасного випадку зі смертельним наслідком з вини Автобази); - надбавок за інтенсивність праці та особливий характер роботи у розмірі від 50% до 100% посадового окладу (надбавки скасовуються або зменшуються в разі погіршення якості роботи директора або несвоєчасного виконання ним завдань, визначених цим контрактом); - надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, оплата якої провадиться виходячи із середньомісячного заробітку, обчисленого в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, та відповідна матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі середньомісячного заробітку; - внаслідок виходу на пенсію виплачується грошова допомога; - у разі дострокового припинення з незалежних від нього причин цього контракту виплачується вихідна допомога у розмірі 10 середньомісячних заробітків.

За ч. 1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов?язаний у день звільнення провести з працівником розрахунок з виплати належних йому сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.116 К3пП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред?явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Як встановлено судом, позивач двічі напрявляв до відповідача-1 вимогу про розрахунок, які були отримані останнім, проте, розрахунок з ОСОБА_1 щодо виплати належних йому при звільненні коштів згідно довідки про складові заробітної плати проведений в повному обсязі не був.

Судом встановлено, що 28.02.2024 року на рахунок позивач надійшли кошти в розмірі 103937, 31 грн., як зарплата при звільненні за лютий, що не заперечують і відповідачі.

Ч. 7 ст.43 Конституції України встановлено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 31 січня 1961 р., термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Відповідно до ст.ст.5, 6 цієї Конвенції заробітна плата має виплачуватися безпосередньо заінтересованому працівникові, якщо національне законодавство, колективний договір або рішення арбітражного органу не передбачають протилежного і якщо заінтересований працівник не погоджується на інший метод.

Роботодавцеві забороняється обмежувати будь-яким способом свободу працівника розпоряджатися своєю заробітною платою на власний розсуд.

За частиною першою ст.238 К3пП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (ст.235 К3пП України), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що наказ №174-К від 29.12.2023 року не оскаржувався, незаконним у судовому порядку не визнався, не скасований, а розмір сум, нарахованих при звільненні позивача, наведений у довідці ДП «Автобаза Верховного Суду України» станом на 29.12.2023 року позивачем не оспорювався, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з Верховного Суду України заборгованості з виплати належнимх ОСОБА_1 при звільненні сум у розмірі 1744327,02 грн. (1873441, 69 гр.н - 129114, 67 гр.н ).

Щодо вимог про визнання незаконним та скасування наказів №42-к від 09.02.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та №2 від 12.02.2024 року «Про звільнення з роботи у зв`язку з ліквідацією підприємства» суд зазначає наступне.

Як вбачається з Наказу Голови комісії ліквідаційної комісії Верховного Суду України Романківа І.П. №42-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та Наказу Голови ліквідаційної комісії Кондратенко В. №2 від 12.02.2024 року «Про звільнення з роботи у зв`язку з ліквідацією підприємства», директора ДП «Автобаза Верховного Суду України» звільнено у зв`язку з ліквідацією ДП «Автобаза Верховного Суду України» на підставі п. 1 ч. 1ст. 40 КЗПП України та завершенням дії контракту від 08.02.2018 року.

Згідно ч. 1 ст.36 КЗпП України визначені підстави припинення трудового договору, до яких, зокрема, відносяться: закінчення строку (пункти 2 і 3 ст23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2), та розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст.ст.38, 39 КЗпП України) або з ініціативи роботодавця (ст.ст.40, 41 КЗпП України) (пунКт 4).

Водночас, з огляду на вимоги п. 3 ч. 1 ст.36 КЗпП України трудовий договір не може бути припинений у разі призову або вступу на військову службу працівника за умови, коли за ним зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої ст.119 КЗпП України

Так, ч. 3 ст.119 КЗпП України встановлено, що за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у пункті 44 Постанови від 13 червня 2018 р. у справі № 813/782/17 (адміністративне провадження№ К/9901/17737/18) погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника було відхилено, а саме: «16. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов?язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Ч.5 ст.17 Конституції України передбачає, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Ч.2 ст.21 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» визначено, що громадянин України для виконання обов?язків, пов?язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов?язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров?я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.

???? Відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

???? Разом з тим, ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» передбачає, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються, зокрема, гарантіями, передбаченими ч.3,4 ст.119 К3пП України.

???? Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов 'язків закріплені у ст.119 КЗпП України відповідно до пункту 3 цієї статті, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

???? Тобто, чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин. Припинення трудового договору на підставі п.2 ст.36 К3пП України у зв?язку з закінченням строку трудового договору з працівниками, призваними на військову службу, можливо тільки після закінчення проходження військової служби (дня фактичної демобілізації)

???? Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що чинним законодавством не встановлено жодних відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковими трудовими договорами, зокрема, й щодо поширення на них установлених законом гарантій, пільг і компенсацій, тому передбачені ст.119 К3пП України гарантії поширюються на всіх без винятку працівників незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором».

Подібні за змістом правові висновки містяться також у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 р. у справі №813/402/17 (провадження №11-609апп19) та Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2024 р. у справі №242/80/23 (провадження № 61-14519cB23).

Крім того, звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України (у випадку змін в організації виробництва і праці, в т.ч. ліквідації, реорганізації банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) можливе за умов, передбачених, зокрема, ч. 2 ст.494 КЗпП України, а саме: ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після подання виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику) повідомлення про заплановане масове вивільнення з відповідною інформацією (у письмовому вигляді) про такі заходи, включаючи відомості про причини наступних звільнень, середню кількість і категорії працівників, а також про кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення.

Власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, не пізніше трьох місяців з дати прийняття рішення про масове вивільнення проводить консультації з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) щодо заходів із запобігання звільненню, зведення його до мінімуму та пом?якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій надсилається повідомлення та проводяться консультації із спільним представницьким органом, утвореним ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу - із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що об?єднує більшість працівників цього підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порядок проведення таких консультацій та виконання рекомендацій визначається колективним договором, а в разі його відсутності - за домовленістю.

Разом з тим, 27.12.2023 року набрав чинності Закон України від 21 листопада 2023 р. №3481-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв?язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України».

Так, 18 лютого 2020 р. Конституційний Суд України ухвалив Рішення №2-p/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 р. №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII від 2 червня 2016 р.), яким було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону№1402-VIII від 2 червня 2016 р., зокрема, пункту 7 „та ліквідуються" в частині Верховного Суду України.

Цим пунктом 7 (до визнання його неконституційним в частині) передбачалося, що з дня початку роботи Верховного Суду, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов?язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Ухвалюючи Рішення в зазначеній частині, Конституційний Суд України вказав, що Законом України від 2 червня 2016 р. №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» не змінено конституційних функцій Верховного Суду України та його місця у системі судоустрою України.

Крім того, Законом №1401-VIII від 2 червня 2016 р. не скасовано та не обмежено прав і свобод людини і громадянина, на чому наголошено у висновках Конституційного Суду України від 20 січня 2016 р. №1-в/2016, від 30 січня 2016 р. № 2-B/2016.

Таким чином, системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом №1401-VIII від 2 червня 2016 р., вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України, як органу державної влади через вилучення слова «України» - власної назви держави - із словесної конструкції «Верховний Суд України».

Конституційний Суд України вважає, що Закон №1401-VIII від 2 червня 2016 р. не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності цим Законом продовжує діяти під назвою «Верховний Суд».

Також у резолютивній частині свого Рішення від 18 лютого 2020 р. №2-р/2020 (пункт

5) Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства у відповідність із цим Рішенням.

Згідно зі ст.152 Конституції України закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (ст.75 Конституції України).

Отже, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (ст.ст.5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої ст.85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати ій (частина друга ст.8 Конституції України)

Законом № 3481-IX від 21 листопада 2023 р. до пункту 7 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII від 2 червня 2016 р. унесено зміни, а саме виключено слова «Верховний Суд України».

Отже, з набранням чинності вказаних змін (27 грудня 2023 р.) зазначеним пунктом передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку тільки Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

При цьому, ч. 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №3481-IX від 21 листопада 2023 р. встановлено, що його положения поширюються на правовідносини, що виникли у зв?язку з перейменуванням Верховного Суду України у Верховний Суд, а також з ліквідацією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.

Отже, Верховний Суд України, як роботодавець позивача, не ліквідується, а продовжує діяти як Верховний Суд.

В ході розгляду справи встановлено, що позивача, звільнено з посади директора ДП «Автобаза Верховного Суду України» у зв`язку з її ліквідацією (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України) та завершенням дії контракту від 08.02.2018 року та звільнено з посади директора наказом Голови ліквідаційної комісії ДП «Автобаза Верховного Суду України» Кондратенка В.М. №2 від 12.02.2024 року «Про звільнення з роботи у зв`язку з ліквідацією підприємства».

Відповідно до ч. 3 ст.21 КЗпП України, п. 4.1 Статуту, за яким Верховний Суд України здійснює управління Автобазою безпосередньо через директора, який призначається на посаду і звільняється з посади Головою Верховного Суду України у порядку, передбаченому чинним законодавством, та контракту від 08 лютого 2018 р. роботодавцем у трудових відносинах з ОСОБА_1 є Верховний Суд України, а не ДП «Автобаза Верховного Суду України».

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, про наявність правових підстав для визнання наказів Голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України Романківа І.П. №42-к від 09.02.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та Голови ліквідаційної комісії ДП «Автобаза Верховного Суду України» Кондратенка В.М. №2 від 12.02.2024 року «Про звільнення з роботи у зв`язку з ліквідацією підприємства» незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Згідно ч. 1,4 ст.48 КЗпП України облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов?язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування», а порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» встановлено, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку, при цьому відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. №58, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №110 власник або уповноважений ним орган зобов?язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

При цьому, пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

За підпунктом «б» пунктом 7.1 цієї Інструкції на підприємстві ведеться Книга обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, затверджена Наказом Міністерства статистики України від 27 жовтня 1995 р. № 277 «Про затвердження типових форм первинного обліку особового складу», відділом кадрів або іншим підрозділом підприємства, який здійснює оформлення прийняття і звільнення працівників.

У цій Книзі реєструються всі трудові книжки, що прийняті від працівників при влаштуванні на роботу, а також трудові книжки і вкладиші до них із записом серії і номера, що видані працівникам знову.

У разі одержання трудової книжки у зв?язку із звільненням працівник розписується в особистій картці й у Книзі обліку трудових книжок.

Наказом Державного комітету статистики, Міністерства оборони України від 25 Документ грудня 2009 р. № 495/656 було затверджено та введено в дію з 01 січня 2010 року Типову форму первинної облікової документації № П-2 «Особова картка працівника», в кінці якої вказуються дата і причина звільнення (підстава), посада, прізвище, ім?я по батькові працівника кадрової служби і має міститися його підпис, а також підпис звільненого працівника і дата цього підпису.

В судовому засіданні встановлено, що трудова книжка на даний час знаходиться у відповідачів.

У зв`язку із встановленим, суд прийшов переконання про необхідність зобов`язання відповідача внести запис до трудової книжки НОМЕР_1 про звільнення за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 38, ч. 1 ст. 39 КЗпП на підставі наказу №174-К від 29.12.2023 року та видати останньому належним чином оформлену трудову книжку з дотриманням вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав,що п.1статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України,№63566/00,§23, ЄСПЛ,від 18 липня 2006 року).

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін, та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що представником позивача у встановленому законом порядку та строк було надано документи на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме: договір №69.10/24-00 про надання консультативної послуги у сфері права від 05.04.2024 року, звіт про складання проекту позовної заяви від 11.04.2024 року, квитанція №0.0.3575671356.1 на суму 20000, 00 грн. з призначенням платежу: послуги у сфері права.

За таких обставин, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000, 00 гривень.

Керуючись ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Державного підприємства «Автобаза Верховного Суду України» про стягнення належних при звільненні сум, визнання незаконними та скасування наказів про звільнення - задовольнити.

Стягнути з Верховного Суду України (ідентифікаційний код юридичної особи 00019034, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 4) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) заборгованість із виплати належних при звільненні сум у розмірі 1744327 (один мільйон сімсот сорок чотири тисячі триста двадцять сім грн.) 02 коп.

Визнати незаконним та скасувати Наказ Голови комісії з припинення (ліквідаційної комісії) Верховного Суду України Романківа Ігоря Петровича №43-к (42/0/3-24) від 09.02.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Визнати незаконним та скасувати Наказ Голови ліквідаційної комісії Державного Підприємства «Автобаза Верховного Суду України» Кондратенка Валерія Миколайовича №2 від 12.02.2024 року «Про звільнення з роботи у зв`язку з ліквідацією підприємстві».

Зобов`язати Голову ліквідаційної комісії Державного Підприємства «Автобаза Верховного Суду України» Кондратенка Валерія Миколайовича внести до трудової книжки НОМЕР_1 запис про звільнення ОСОБА_1 з роботи із займаної посади за власним бажанням відповідно до частини першої ст. 38, частини першої ст. 39 КЗпП України на підставі Наказу №174-К від 29.12.2023 року.

Зобов`язати Голову ліквідаційної комісії Державного Підприємства «Автобаза Верховного Суду України» Кондратенка Валерія Миколайовича видати ОСОБА_1 трудову книжку НОМЕР_1 зі внесеним до неї записом про звільнення ОСОБА_1 з роботи із займаної посади за власним бажанням відповідно до частини першої ст. 38, частини першої ст. 39 КЗпП України на підставі Наказу №174-К від 29 грудня 2023 року.

Стягнути з Верховного Суду України (адреса: 01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика 4, ЄДРПОУ 00019034) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 гривень 00 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Автобаза Верховного Суду України» (адреса: 01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика 4, ЄДРПОУ 32308304) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 гривень 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М. Журибеда