Ухвала

від 07.10.2024 по справі 30/175-05-5701

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті апеляційного провадження

07 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 30/175-05-5701Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богацької Н.С., Філінюка І.Г.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2005 (суддя Рога Н.В.)

у справі №30/175-05-5701

за позовом Державного підприємства Будинок відпочинку Лиман

до Затоківської селищної ради

третя особа на стороні позивача Фонд державного майна України

про визнання права власності та права господарського відання

ВСТАНОВИВ

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.08.2005 по справі №30/175-05-5701 позов задоволено повністю, визнано право державної власності на майно, яке наведено у резолютивній частині рішення.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на вищевказане рішення суду.

Також скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження названого рішення.

В обґрунтування заявленого клопотання скаржник посилається на те, що не був обізнаний про наявність оскаржуваного рішення, а про його наявність дізнався через провадження у справі №495/7583/20, під час розгляду якої інша сторона апелювала проти позову.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2005 по справі №30/175-05-5701 залишено без руху, визначено ОСОБА_1 усунути встановлені судом при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме вказати інші причини для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2005 по справі №30/175-05-5701 надати докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановленому законом порядку та розмірі, протягом 10 днів з дня вручення апелянту ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

До суду апеляційної інстанції надійшла заява апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2005 по справі №30/175-05-5701.

В обґрунтування такого клопотання скаржник зазначає, що отримав оскаржуване рішення 22.07.2024 та в межах строку на апеляційне оскарження звернувся з апеляційною скаргою.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, розглянувши заяву про усунення недоліків та дослідивши обставини викладені у ній, дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції 05.08.2005.

В свою чергу, апеляційна скарга була подана до суду апеляційної інстанції лише 01.08.2024.

Тобто скаржником був пропущений строк звернення з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2005 у цій справі на 19 років.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Пономарьов проти України Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Мушта проти України зазначено: право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.

Колегія суддів відзначає, що з правового контексту приписів ст. 119 ГПК України вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити - з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає відновленню.

Як свідчить правовий аналіз норм чинного законодавства, суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не враховувати який вважалось би несправедливим та таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність відповідних обставин, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, що може використовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Судова колегія зазначає, що лише факт подання стороною клопотання про відновлення строку не зобов`язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи ст. 256 Господарського процесуального кодексу України повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.

Крім того, наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги визначається за правилами ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, за приписами якої господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк за заявою сторони чи з своєї ініціативи, якщо визнає причину пропуску процесуального строку поважною. Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вирішуючи питання щодо поважності пропуску скаржником строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024, з огляду на підстави наведені апелянтом, зазначає наступне.

Так, за твердженням апелянта, які наведені ним в апеляційній скарзи, про наявність оскаржуваного рішення він дізнався під час розгляду справи №495/7583/20.

Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень та доказів наданих скаржником до апеляційної скарги, у провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області перебувала справа №495/7583/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Пансіонат Лиман» про витребування майна з чужого володіння.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01.02.2023 по справі №495/7583/20 позов ОСОБА_1 до ТОВ «Пансіонат Лиман» про витребування майна з чужого володіння задоволено, визнано за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 право власності на приміщення №5, площею 9,6 кв.м.; приміщення №6, площею 11,75 кв.м.; приміщення №7, площею 9,85 кв.м.; приміщення №8, площею 11,75 кв.м., всього загальною площею 42,97 кв.м., які розташовані у спальному корпусі літ.«О» на базі відпочинку «Лиман», за адресою: АДРЕСА_1 та витребуваноу ТОВ «Пансіонат Лиман», ідентифікаційний код юридичної особи: 32629440 на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення №5, площею 9,6 кв.м.; приміщення №6, площею 11,75 кв.м.; приміщення №7, площею 9,85 кв.м.; приміщення №8, площею 11,75 кв.м., всього загальною площею 42,97 кв.м., які розташовані у спальному корпусі літ.«О» бази відпочинку «Лиман».

При цьому, судова колегія зазначає, що в означеному рішенні міститься посилання на відзив наданий ТОВ «Пансіонат Лиман» в якому товариство зазначає, зокрема, про наявність рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2005 по справі №30/175-05-5701, яке наразі оскаржується ОСОБА_1 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 01.11.2023 по справі №495/7583/20 рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 лютого 2023 року скасовано, прийнято постанову, в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Лиман» про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.

У названій постанові, копії якої додано ОСОБА_1 до апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2005 по справі №30/175-05-5701, також міститься посилання на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2005 по справі №30/175-05-5701, а також на те, що позивачем таке рішення оскаржено не було.

При цьому, колегія суддів зауважує, що у названій постанові суд апеляційної інстанції послався на конкретний аркуш справи №495/7583/20 (а.с. 16-22 т. 1), в якому міститься рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2005 по справі №30/175-05-5701, яке наразі оскаржується ОСОБА_1 .

Наведене свідчить про те, що копія оскаржуваного наразі ОСОБА_1 рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2005 по справі №30/175-05-5701 містилась у матеріалах справи №495/7583/20 в якій останній був позивачем, та відповідно не був позбавлений можливості ознайомитись.

З огляду на наведене, на переконання колегії суддів, ОСОБА_1 був обізнаний про наявність оскаржуваного рішення щонайменше з 01.02.2023, тобто з моменту прийняття рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01.02.2023 по справі №495/7583/20 в якому міститься посилання на оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2005 по справі №30/175-05-5701. А також не був позбавлений можливості, як позивач по справі №495/7583/20, ознайомитись з нині оскаржуваним рішенням, яке містилось в матеріалаз справи №495/7583/20.

Однак, з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2005 по справі №30/175-05-5701 ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції лише 01.08.2024.

При цьому, ОСОБА_1 жодним чином не обґрунтовує власну неможливість звернення з апеляційною скаргою одразу після того, як йому стало відомо про наявність оскаржуваного рішення господарського суду.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).

За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вже було вказано вище саме апелянт зазначає, що про наявність оскаржуваного рішення йому стало відомо під час розгляду справи №495/7583/20, однак не надає жодних обґрунтованих пояснень, із посиланням на відповідні докази, які б достеменно свідчили про об`єктивну неможливість звернення з апеляційною скаргою одразу після того, як він дізнався про наявність оскаржуваного рішення, зокрема після 01.02.2023, тобто винесення рішення по справі №495/7583/20 в якому міститься посилання на оскаржуване рішення господарського суду.

Судом апеляційної інстанції також не приймаються до уваги твердження апелянта про те, що ним було отримано оскаржуване рішення лише 22.07.2024, оскільки, як вже було вказано вище, ОСОБА_1 був обізнаний про наявність оскаржуваного рішення щонайменше з 01.02.2023, та саме з цієї дати мав можливість звернутись до Господарського суду Одеської області з заявою про отримання копії оскаржуваного рішення, однак своїм правом не скористався, а також не зазначив об`єктивних, непереборних та незалежних від скаржника обставин, які завадили звернутись до суду задля отримання копії оскаржуваного рішення, після того як апелянту стало відомо про його наявність.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 911/3513/16 зазначено, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони, і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує залежно від поважності причин пропуску строку на оскарження.

Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з незалежних від скаржника обставин унеможливила звернення до суду з апеляційною скаргою.

Таким чином, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту такої скарги, а також процесуальних строків її подання.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» (Case of Union Alimentaria Sanders S. A. v. Spain) заява № 11681/85).

З огляду на вищенаведене, судова колегія дійшла висновку про те, що наведені апелянтом обставини пропуску строку на апеляційне оскарження не є поважними та об`єктивно непереборними, а є виключно суб`єктивними та такими, що залежали від волі самого заявника та жодним чином не виправдовують пропуск строку на оскарження вказаного рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апелянтом було пропущено строк на апеляційне оскарження, а наведені обставини для його поновлення не є обґрунтованими, оскільки спосіб та можливість вчасного подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб`єктивний характер.

Частиною 4 ст. 261 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Оскільки наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнаються судом неповажними, у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2005 по справі №30/175-05-5701 слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 3, 119, 234, 261 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2005 по справі №30/175-05-5701.

Головуючий суддяАленін О.Ю.

СуддяБогацька Н.С.

СуддяФілінюк І.Г.