Постанова

від 09.10.2024 по справі 490/9048/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

09.10.24

22-ц/812/1553/24

Справа номер490/9048/23 Головуючий суду першої інстанції Муругов В. В.

Провадження номер 22-ц/812/1553/24 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 ,яка поданачерез їїпредставника ОСОБА_2 ,на заочне рішення Баштанськогорайонного судуМиколаївської області від11 березня 2024року,ухвалене за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Катаріна-Клаб» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором суборенди,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

15 вересня 2023 року ТОВ «Катаріна-Клаб» подало до суду вищезазначений позов, який обґрунтовувало наступним.

01 грудня 2017 року позивач та ОСОБА_1 уклали договір №01-12/17 суборенди нежитлового приміщення, а саме офісу №509 загальною площею 25,9 кв.м, розташованого по АДРЕСА_1 . Сторони визначили, що строк дії договору закінчується 01 грудня 2018 року, розмір плати за суборенду становить 3000 грн щомісячно з оплатою комунальних платежів, а також внесенням гарантійного платежу у сумі 3000 грн, який зараховується за останній місяць оренди приміщення.

03 листопада 2018 року сторони уклали додаткову угоду №1, якою продовжили строк дії договору до 31 грудня 2019 року.

01 лютого 2019 року сторони уклали додаткову угоду №2, якою передбачили збільшення з 01 березня 2019 року розміру орендної плати та гарантійного платежу до 4000 грн.

Позивач зазначав, що за весь час суборенди приміщення, а саме з 01 грудня 2017 року до 31 грудня 2019 року ОСОБА_1 мала сплатити обумовлені договором платежі на суму 104986,78 грн. Однак відповідач взятих на себе зобов`язань належним чином не виконувала та сплатила лише 78339,03 грн, заборгувавши тим самим 26647,75 грн.

Також позивач вказував, що після припинення договору суборенди приміщення ОСОБА_1 фактично продовжила користуватися офісом у період з 01 до 10 січня 2020 року, а тому має сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за найм орендованого приміщення у сумі 2580,64 грн.

Посилаючись на зазначені обставини ТОВ «Катаріна-Клаб» просило стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати та комунальних платежів у сумі 26647,75 грн, інфляційні втрати у сумі 15 458,47 грн та три відсотки річних у сумі 3 697,13 грн на підставі ст.625 ЦК України, пеню у розмірі подвійної ставки НБУ на суму 35076,64 грн, а також неустойку за час прострочення повернення приміщення у сумі 2580,64 грн.

Також позивач просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 22200 грн та судовий збір у сумі 2684 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2024 року позов ТОВ «Катаріна-Клаб» задоволено частково.

З ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто заборгованість з суборенди нежитлового приміщення за договором №01-12/17 від 01 грудня 2017 року у сумі 48383,99 грн.

У задоволенні позовних вимог ТОВ «Катаріна-Клаб» про стягнення неустойки відмовлено.

З ОСОБА_1 на користь ТОВ «Катаріна-Клаб» стягнуто витрати на професійну правничу допомогу у сумі 12760 грн, а також судовий збір у сумі 1556,72 грн.

Ухвалюючи таке рішення, суд в мотивувальній його частині зазначав, що відповідач взятих на себе зобов`язань із внесення орендних платежів та компенсації витрат за комунальні та експлуатаційні послуги належним чином не виконувала, у зв`язку з чим стягненню підлягають заборгованість з орендної плати та компенсацій у сумі 26647,75 грн, інфляційні втрати у сумі 15458,47 грн, 3% річних у сумі 3697,13 грн, а також неустойка у сумі 2580,64 грн, а загалом 48383,99 грн.

Разом з тим, суд вважав безпідставними вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 пені у сумі 35076,64 грн, оскільки можливість її стягнення не була передбачена умовами договору.

Визначаючи розмір судових витрат, суд першої інстанції керувався нормами законодавства, які передбачають у разі часткового задоволення позову розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, відповідач заперечувала укладання із позивачем додаткових угод щодо суборенди приміщення. Крім того, ОСОБА_1 вказувала на те, що ТОВ «Катаріна-Клаб» не довело належними та допустимим доказами право передачі у суборенду нежитлових приміщень, передбачене ст.774 ЦК України, а тому не довело право вимагати плату за користування цим приміщенням.

Відповідач також наголошувала на тому, що ТОВ «Катаріна-Клаб» не обґрунтувало розмір заборгованості за договором, аргументуючи це тим, що відсутні докази вчасного вручення їй рахунків-фактури.

Також ОСОБА_1 наполягала на тому, що вона вчасно повернула об`єкт оренди, внаслідок чого відсутні підстави для стягнення неустойки на підставі ст. 785 ЦК України та вказувала на пропуск строку позовної давності.

Окремо відповідач звертала увагу на те, що в мотивувальній частині рішення судом зазначено про те, що до загальної суми заборгованості у розмірі 48383,99 грн входить й неустойка у сумі 2580,64 грн. Однак у резолютивній частині рішення суд у стягненні неустойки відмовив, що свідчить про наявність суперечностей у судовому рішенні.

Доводи інших учасників справи

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому зміні або скасуванню не підлягає.

ТОВ «Катаріна-Клаб» вказувало, що ОСОБА_1 сплачувала орендну плату у розмірах обумовлених першою та другою додатковими угодами, а тому її доводи про те, що вона не укладала ці договори є безпідставними.

Також позивач вказував, що він обґрунтував належними та допустимими доказами, як розмір заборгованості з орендної плати так і право вимагати її стягнення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

01 грудня 2017 року ТОВ «Катаріна-Клаб» та ОСОБА_1 уклали договір суборенди нежитлового приміщення №01-12/17, у якому зазначено, що ТОВ «Катаріна-Клаб» має право оренди нежитлового приміщення на підставі договору №02/01-16 від 01 січня 2016 року.

У договорі сторони визначили, що предметом суборенди виступає приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 25,9 кв.м, строк суборенди до 01 грудня 2018 року, орендна плата 3000 грн на місяць з оплатою крім цього комунальних послуг та експлуатаційних витрат на підставі рахунків-фактури.

Додатково сторони обумовили сплату суборендарем гарантійного платежу у сумі 3000 грн, який зараховується за останній місяць суборенди приміщення.

Внесення орендної плати відповідно до п. 3.2 здійснюється суборендарем до п`ятого числа поточного місяця за поточний місяць у безготівковому порядку на зазначений розрахунковий рахунок орендаря на підставі рахунку-фактури.

Оплата комунальних послуг та експлуатаційних витрат передбачалася до п`ятого числа поточного місяця за минулий місяць у безготівковому порядку на зазначений розрахунковий рахунок орендаря на підставі рахунку-фактури (п. 3.4 Договору).

Згідно з умовами договору прийом-передача приміщення здійснюється на основі акту прийому-передачі. Приміщення вважається поверненим суборендарем орендарю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.

01 грудня 2017 року сторонами складено акт прийому-передачі нежитлового приміщення АДРЕСА_2 (а.с.13).

03 листопада 2018 року між сторонами укладено додаткову угоду №1, якою вони внесли зміни до договору суборенди №01-12/17 щодо строку його дії. Сторони погодили, що строк дії договору триває з 02 грудня 2018 року до 31 грудня 2019 року (а.с.14).

01 лютого 2019 року між сторонами укладено додаткову угоду №2, якою вони внесли зміни до договору суборенди №01-12/17 щодо розміру орендної плати та гарантійного платежу, збільшивши їх до 4000 грн (а.с.15).

Відповідно до рахунків-фактури, складених ТОВ «Катаріна-Клаб» на адресу ОСОБА_1 за період дії договору суборенди відповідач мала сплатити позивачу орендну плату у сумі 85000 грн, а також комунальні послуги у сумі 19986,78 грн.

З розрахункузаборгованості зорендної платита комунальнихплатежів ОСОБА_1 перед ТОВ «Катаріна-Клаб» випливає, що відповідач за договором суборенди сплатила 78339,03 грн замість належних 104986,78 грн. Її борг перед позивачем становить 26647,75 грн.

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із частинами першою та другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 626, частини першої статті 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно з ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Приписами статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з нормами статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч.1 ст.763 ЦК України).

Стаття 764 ЦК України передбачає, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно довимог статті774ЦК Українипередання наймачемречі уволодіння такористування іншійособі (піднайм)можливе лишеза згодоюнаймодавця,якщо іншене встановленодоговором абозаконом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Стаття 785 ЦК України регламентує, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно з нормами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (стаття 551 ЦК України).

Частиною третьою статті 12, частинами першою, п`ятою-шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтями76, 77, 79 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Катаріна-Клаб», суд першої інстанції виходив із того, що позивачем було доведено належними доказами його право на стягнення з відповідача заборгованості за суборенду та комунальні послуги на підставі договору суборенди та додаткових угод до нього у сумі 26647,75 грн за період з 01 грудня 2017 року по 31 грудня 2019 року, інфляційних втрат у сумі 15458,47 грн, 3% річних у сумі 3697,13 грн, а також неустойки, передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України у сумі 2580,64 грн.

Разом з тим, суд вважав безпідставними вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 пені у сумі 35076,64 грн, оскільки можливість її стягнення не була передбачена умовами договору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Катаріна-Клаб», оскільки позивач довів, що між сторонами було укладено договір суборенди, за яким відповідач повинна була сплачувати орендну плату та комунальні послуги у обумовлених сторонами розмірах, але вона не виконали ці умови договору на суму 26 647,75 грн.

Посилання апелянта на те, що позивач не довів вказаний розмір заборгованості нічим, крім її незгоди, не підтверджено. Вона не надала суду жодного доказу на спростування розміру заборгованості.

Твердження відповідача про те, що вона не підписувала додаткові угоди доказового значення не має, оскільки, продовжуючи користуватися майном, про що свідчить часткова оплата орендної плати у збільшеному розмірі та комунальних платежів після 01 грудня 2018 року, суборендар ОСОБА_1 погодилася на продовження строку дії договору на змінених умовах.

Посилання апелянта на те, що позивач не довів наявності згоди власника приміщення на передачу його в суборенду, не впливає на необхідність виконання нею договірних зобов`язань.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність у позивача права на стягнення з відповідача сум, передбачених ст.625 ЦК України, оскільки відповідач прострочила виконання грошового зобов`язання.

Проте, колегія суддів не згодна з сумами, які визначені судом. При обрахуванні сум, передбачених ст.625 ЦК України, колегією суддів встановлено, що 3% річних становлять 3649,40 грн, а інфляційні втрати 12699,32 грн.

Що стосується стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача неустойки за ч.2 ст.785 ЦК України у терміни дії основного договору оренди, який діяв до 10 січня 2020 року, у сумі 2580,64 грн, то колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки відповідач не надала належного доказу, що вона звільнила орендоване приміщення. За укладеним між сторонами договором суборенди доказом повернення суборендарем орендарю приміщення є момент підписання сторонами акту-прийому-передачі. Такого акту відповідачем надано не було.

Щодо доводів апеляційної скарги про подання позовної заяви із пропуском позовної давності, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки.

На підставі частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четвертастатті 267 ЦПК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третястатті 267 ЦК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц та від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 вказано, що суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 повідомлялася судом першої інстанції про судовий розгляд належним чиномвідповідно до вимогЦивільного процесуального кодексу, проте відомостей про фактичне отримання нею судових повісток матеріали справи не містять, участі в судових засіданнях вона не приймала, заяв по суті справи чи з процесуальних питань не подавала. Викладені обставини свідчать про наявність підстав для подання ОСОБА_1 заяви про застосування позовної давності вже після ухвалення оскаржуваного заочного рішення.

Разом із тим, вирішуючи вказану заяву, апеляційний суд вважає, що строк на звернення з даним позовом до суду не пропущений.

Встановлено, що позивач вперше довідався про порушення відповідачем умов договору у грудні 2017 року, оскільки вона не сплатила орендну плату за цей місяць.

Отже перебіг позовної давності за заявленими позивачем вимогами розпочався з 01 січня 2018 року щодо кожної щомісячної сплати орендної плати та комунальних послуг, а щодо неустойки за ч.2 ст.785 ЦК України з 01 січня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (зі змінами) було запроваджено карантин на всій території України з 12 березня 2020 року. У подальшому термін дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-ІХ (далі Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ) було внесено зміни до законодавчих актів та зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжується на строк дії такого карантину. Зокрема цим Законом розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12, який містить вищезазначені положення. Указаний Закон України набрав чинності 02 квітня 2020 року.

У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 зазначено, що «у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Отже, на час набрання чинності Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ передбачений статтею 257, 258 ЦК України загальний трирічний строк позовної давності та спеціальний однорічний строк позовної давності ще не спливли та були продовжені на строк дії карантину, який був скасований з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Проте, з 17 березня 2022 року Законом України №2120-ІХ від 15.03.2022 у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, були продовжені на строк його дії.

Воєнний стан в Україні введено з 24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 і триває по сьогоднішній час.

ТОВ «Катаріна-Клаб» подала до суду позов до ОСОБА_1 15 вересня 2023 року, тобто у період, коли діють норми законодавства про продовження строків позовної давності.

За таких обставин колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги про подання позову із пропуском позовної давності.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення районного суду підлягає зміні у бік зменшення розміру грошового зобов`язання відповідача перед позивачем.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені у сумі 35076,64 грн судом апеляційної інстанції не переглядалося, бо не оскаржувалося.

Щодо розподілу судових витрат

Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістомстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьоїстатті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з частиною восьмоюстатті 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунківтощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, щоу ЦПК Українипередбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Стаття 7 Закону України «Про судовий збір» передбачає, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, змінив оскаржуване рішення суду, задовольнив позовні вимоги позивача частково на 55%, то наявні підстави для нового розподілу судових витрат.

Відповідач має відшкодувати позивачу 55% судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у сумі 1476,20 грн та 55% витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8250 грн.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції виходив із того, що з урахуванням складності справи, виконаних робіт та часткового задоволення позовних вимог доведеними були витрати на суму 15000 грн (зустріч з клієнтом 800 грн, правовий аналіз наданих клієнтом документів 1000 грн, складання розрахунку інфляційних втрат та 3% річних 3200 грн, складання позовної заяви 6000 грн, складання розрахунку судових витрат 800 грн, підготовка додатків до позовної заяви 2400 грн, подання позовної заяви до суду 800 грн).

Оскільки позивач при поданні позовної заяви сплатив судовий збір на 1803,24 грн більше, ніж необхідно, то вказана сума має бути йому повернута з Державного бюджету України.

Натомість позивач має відшкодувати відповідачу судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 241,56 грн.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана через її представника ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Заочне рішення Баштанськогорайонного суду Миколаївської області від11 березня 2024року змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Катаріна-Клаб» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором суборенди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 накористь Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Катаріна-Клаб» орендну плату та комунальні послуги за договором суборенди №01-12/17 від 01.12.2017 у сумі 26 647,75 грн, 3% річних у сумі 3649,40 грн, інфляційні втрати у сумі 12 699,32 грн та неустойку за ч.2 ст.785 ЦК України у сумі 2580,64 грн, а всього на загальну суму 45577,11 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Катаріна-Клаб» судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у сумі 1476,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8250 грн.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Катаріна-Клаб» з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у сумі 1803,24 грн (платіжна інструкція №739 від 04 липня 2022 року).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Катаріна-Клаб» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 241,56 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбаченихст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Т. В. Крамаренко

О. О. Ямкова

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2024 року.