Постанова

від 17.09.2024 по справі 910/870/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2024 р. Справа№ 910/870/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 17.09.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 (повний текст рішення складено 10.06.2024)

у справі № 910/870/24 (суддя Андреїшина І. О.)

за позовом Державного підприємства «Стрийський комбінат хлібопродуктів №1» Державного агентства резерву України»

до Державного агентства резерву України

про стягнення 683 118,11 грн

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство «Стрийський комбінат хлібопродуктів №1» Державного агентства резерву України» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення заборгованості за договором №юр-2зб/352-2009 від 08.01.2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву у розмірі 683 118,11 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч п. 3.1. договору відповідач не відшкодував ДП «Стрийський КХП № 1» витрати на зберігання зерна на загальну суму 683 118,11 грн за період з 01.04.2021 по 30.06.2022.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства «Стрийський комбінат хлібопродуктів №1» Державного агентства резерву України» заборгованість у розмірі 683 118,11 грн та 10 246,77 грн. витрат на сплату судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Державне агентство резерву України звернулося 02.07.2024 (згідно поштового трекера на конверті) на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі № 910/870/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Просило поновити строк на апеляційне оскарження.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Так, скаржник зазначає, що відповідно до статті 7 Закону України «Про державний матеріальний резерв» фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов`язаних з обслуговуванням і зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Держрезерв у своїй діяльності зобов`язаний дотримуватись правил та вимог встановлених Бюджетним кодексом України.

Скаржник вважає, що терміни виконання Відповідачем зобов`язань мають відбуватися протягом кожного календарного (бюджетного) року - або частинами, або повністю (за умовами Договору, Порядку, Бюджетного кодексу України). Оскільки нормами законодавства та умовами договору встановлений строк розрахунку та сплати витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей держрезерву, то відсутні правові підстави застосування до відшкодування витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Крім того, витрати за відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву визначаються окремо на кожен рік та сплачуються протягом цього ж року, на який такі витрати були визначені, за обов`язковою наявністю затвердженого Держрезервом акту на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Відповідач стверджує, що суд не з`ясував дійсний період направлення актів на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей державного резерву, в той час як Позивачем направлялись до Держрезерву лише звіти про наявність та рух зерна державного резерву станом на 01.05.2021. на 01.06.2021 та на 01.06.2022.

Крім того, скаржник вважає, що суд не врахував, що позивач зобов`язаний був провести освіження зерна державного резерву, чого позивачем здійснено не було, а тому він має нести відповідальність, передбачену діючим законодавством. До того, не проведення освіження зерна вказує на порушення обов`язку позивачем щодо збереження кількісних та якісних характеристик зерна та відповідно виключає обов`язок відповідача здійснювати оплату його збереження. В свою чергу, позивач не надав доказів на підтвердження того, що зерно держрезерву відповідає якісним характеристикам.

Також відповідач посилається на судові рішення господарського суду Львівської області у справі №914/206/23 та у справі №914/3454/23, якими зобов`язано Державне підприємство "Стрийський комбінат хлібопродуктів №1" Державного агентства резерву України" повернути Державному агентству резерву України матеріальні цінності держрезерву, а саме: зерно та сплатити штрафні санкції за відповідне порушення зобов`язань.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/870/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/870/24. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі № 910/870/24.

18.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/870/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 поновлено Державному агентству резерву України пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі № 910/870/24 та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі № 910/870/24. Розгляд справи призначено на 17.09.2024.

05.08.2024 до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив позивача, в якому останній зазначає, що всупереч п. 3.1. договору Держрезерв систематично порушував зобов`язання, що підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 21.04.2021 по справі №910/2286/21, яким суд повністю задовольнив позов Державного підприємства «Стрийський комбінат хлібопродуктів №1» про стягнення заборгованості у розмірі 2 473 261,23 грн. за договором №юр-2зб/352-2009 від 08.01.2009 року за період з 01.08.2019 р. по 31.12.2019 р., з 01.07.2020 р. по 31.12.2020 р.

Щодо тверджень відповідача про ненадсилання позивачем останньому первинних документів, то позивач вказує, що він повторно Листом №170 від 15.06.2022 р. надіслав відповідачеві розрахунок на зберігання зерна - на 14 листах, Акт по відшкодуванню витрат за зберігання зерна з 01.04.2021р. по 31.05.2022 р.- на 28 листах, що підтверджує Акт №НП-007632359від 20 червня 2022 р. та Специфікація до нього.

Крім того, позивач спростовує твердження відповідача щодо обов`язку здійснювати освіження матеріальних цінностей без залучення додаткових коштів, оскільки підприємство позивача не входить до системи державного резерву, а лише є підприємством, що належить до сфери управління Держрезерву, а тому в силу вимог абз. 2 п. 5.1 Інструкції про оформлення операцій з матеріальними цінностями державного матеріального резерву освіження здійснюється шляхом реалізації цих матеріальних цінностей Держрезервом та закупівлі ним аналогічних матеріальних цінностей.

Також, 05.08.2024 до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання Державного підприємства «Стрийський комбінат хлібопродуктів №1» Державного агентства резерву України» про розгляд справи без участі представника позивача.

В судове засідання 17.09.2024 з`явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, проте колегія суддів враховує клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12.08.2024 строком на 90 діб, тобто до 09 листопада 2024 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 08.01.2009 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (далі - комітет або відповідач) та державним підприємством «Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1» (далі - зберігач або позивач) було укладено договір №юр-2зб/352-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву (далі - договір).

Відповідно до п. 1.2. договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. Передбачені цим договором форми актів затверджується комітетом.

Згідно з п.2.7. договору позивач зобов`язувався подавати відповідачеві до 15 січня року, наступним за звітним звіт по формі №1 станом на 1 січня та до 15 липня року наступним за звітним - інформацію про результати перевірки якості в умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою встановленою Комітетом, саном на 01 липня.

Відповідно до п. 3.1. договору комітет зобов`язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Згідно з п.3.2. договору комітет зобов`язувався контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан.

Пунктом 4.1. договору обумовлено, що вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом міністрів України.

Цей договір набрав чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (п.7.3. договору).

На виконання умов договору позивачем прийнято на зберігання зерно, що підтверджується копіями приймальних актів.

Відповідно до звіту про наявність зерна державного резерву по ДП «Стрийський КХП № 1» станом на 01.05.2021 року зберігалось зерно у кількості 6914,423 тонн, з них: пшениця ІІ кл в кількості 2121,278 т, пшениця ІІІ кл в кількості 4469,153 т, пшениця ІV кл в кількості 117,43 т, жито гр. А в кількості 144,375 т, ячмінь ІІІ кл в кількості 1,263 т, овес ІV кл в кількості 58,56 т та зерносуміш в кількості 2,364 т.

Водночас, на підставі наказу Держрезерву від 04.06.2021 №123 «Про проведення перевірки» був проведений позаплановий контрольний захід щодо перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання зерна державного резерву на ДП «Стрийський КХП №1, за результатами якого складено акт від 10.06.2021. Відповідно до вказаного акту встановлено не забезпечення збереження по пшениці ІІІ класу - 678,085 т, по житу в кількості 11,678 т, по вівсу ІV класу 10,137 т, зерносуміші 2,364 т.

Отже, після інвентаризації зерна, проведення перевірки та випробувань, проведених в червні 2021 року, встановлено, що частина зерна не відповідає нормам ДСТУ, а тому вилучено з обігу. Відповідно у позивача на зберіганні залишилось зерно в кількості 181,120 т.

Позивачем направлялись до Державного агентства резерву України акти на відшкодування витрат та розрахунки за зберігання зерна, через товариство з обмеженою відповідальністю «Нова пошта», отримувачем за якими була головний бухгалтер Козацька Лідія Валентинівна відділу бухгалтерського обліку Державного агентства резерву України, що підтверджується актами здачі - приймання робіт (наданих послуг) та специфікаціями до них та отримані відповідачем у періодах, за які такі акти складені, а саме:

- листом №468 від 10.12.2021 надіслано розрахунок на зберігання зерна - на 8 аркушах, акт №04-11 за 04-11.2021 - на 16 аркушах, що підтверджує акт № НП-006559625 від 20 грудня 2021 та специфікація до нього;

- листом №2 від 05.01.2022 р. надіслано розрахунок на зберігання зерна - на 1 аркуші, акт №12 за 12.2021 - на 2 аркушах, що підтверджує акт № НП-006788669 від 20 січня 2022 р. та Специфікація до нього;

- листом №199 від 05.07.2022 р. надіслано розрахунок на зберігання зерна - на 1 аркуші, акт №06 за 06.2022 р. - на 2 аркушах, що підтверджує акт № НП-007771898 від 20 липня 2022 та специфікація до нього.

Однак, примірники актів на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей за спірний період не були повернуті позивачу, обґрунтованої відмови від підписання актів надано не було. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

В подальшому, позивачем листом №170 від 15.06.2022 р. надіслано відповідачеві розрахунок на зберігання зерна - на 14 аркушах, акти по відшкодуванню витрат за зберігання зерна з 01.04.2021 по 31.05.2022 - на 28 аркушах, що підтверджує Акт № НП-007632359 від 20 червня 2022 та специфікація до нього.

23.11.2023 ДП «Стрийський КХП № 1» звернулось до Державного агентства резерву України із вимогою (вих № 461) про сплату коштів в сумі 683 118,11 грн на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги. Зазначена вимога отримана адресатом 01.12.2023, що підтверджується повідомленням про вручення, та не виконана відповідно до вказаного строку, витрати за зберігання матеріальних цінностей державного резерву на загальну суму 683 118,11 грн не відшкодовані.

При цьому, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем, нараховано вартість зберігання зерна за період з 01 квітня 2021 року по 30 червня 2022 року, яка становила 683 118,11 грн, відповідно до кількості зерна на зберіганні з врахуванням інвентаризації зерна, проведення перевірки та випробувань, проведених в червні 2021 року.

Проте, листом №3193/0/4-23 від 21.12.2023 відповідач відмовив у задоволенні вимоги з підстав незабезпечення кількісного зберігання матеріальних цінностей державного резерву та зазначив, що вимога не підтверджується первинними бухгалтерськими документами, що не відповідає дійсності, оскільки в додатках до вимоги були долучені листи, якими направлялися відповідні акти та розрахунки за зберігання зерна, а саме лист №468 від 10.12.2021, лист №2 від 05.01.2022 , лист №170 від 15.06.2022, лист №199 від 05.07.2022 однак, відповідач первинні бухгалтерські документи не підписав та не повернув їх на адресу позивача.

Отже, позивач звернувся з вказаним позовом, оскільки відповідач всупереч п. 3.1. договору не відшкодував ДП «Стрийський КХП № 1» витрати на зберігання зерна на загальну суму 683 118,11 грн за період з 01.04.2021 по 30.06.2022.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Як визначено ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв", відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Статтею 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Управління державним резервом здійснює Державне агентство резерву України, яке є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об`єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв", передбачено відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов`язаних з таким зберіганням. Згідно з цією нормою та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року №532, таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного між Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Окрім того, положення ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" регламентують обов`язковість фінансування витрат на утримання і розвиток системи державного резерву як за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву, так і за рахунок коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання.

Спірні правовідносини підпадають під ознаки договору зберігання, правовий режим якого визначено главою 66 Цивільного кодексу. Такий договір згідно з ч.1 ст.937 Цивільного кодексу України укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ст. 208 цього Кодексу (ч. 1 ст. 937 Цивільного кодексу України).

Статтею 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Частиною 1 ст. 946 та ч. 1 ст. 947 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

Згідно з п. 2 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 №532 Державне агентство резерву України повинне спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей. Відповідно до пункту 3 Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначається з урахуванням: 1) умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; 2) середнього розміру суми витрат; 3) розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; 4) обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей. Сума витрат (Вз), що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання, за положеннями пунктами 6 Порядку, визначається Держкомрезервом за найкращою ціновою пропозицією згідно з додатками 2 і 3 або за формулою: Bз = Kз х Sз + Dв, де де Kз - середній розмір суми витрат на зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземного газового сховища, 1 тонну зернових культур; Sз - площа складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), об`єм холодильної камери (резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземного газового сховища), тонн зернових культур; Dв - додаткові витрати.

Відтак, особі, яка здійснює відповідальне зберігання законодавчо надано право на відшкодування понесених у зв`язку з вищезазначеною діяльністю витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем долучено до матеріалів справи планову калькуляцію з 01.01.2020 з надання послуг із зберігання 1 тонни зерна (за місяць) державного резерву ДП «Стрийський КХП №1», відповідно до якої вартість становить 30,00 грн. Відповідач, в свою чергу, проти вказаного розрахунку не заперечив та контррозрахунок не надав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до звіту про наявність зерна державного резерву по ДП «Стрийський КХП № 1» станом на 01.05.2021 року зберігалось зерно у кількості 6914,423 тонн. В подальшому, з врахуванням результатів інвентаризації зерна, проведення перевірки та випробувань, проведених в червні 2021 року, за якими встановлено, що частина зерна не відповідає нормам ДСТУ, а тому вилучено з обігу, у позивача на зберіганні залишилось зерно в кількості 181,120 т. Акти та розрахунки за зберігання зерна надсилались позивачем на адресу Державного агентства резерву України, що підтверджується доказами у справі, проте, відповідач понесені позивачем витрати не відшкодував.

Отже, позивачем з врахуванням зазначеного вище, нараховано вартість зберігання зерна за період з 01 квітня 2021 року по 30 червня 2022 року, яка становила 683 118,11 грн, та підтверджується актами на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву.

А тому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позивачем, як зберігачем документально підтверджено понесені ним витрати на зберігання зерна державного резерву за період з 01.04.2021 по 30.06.2022, у визначеному позивачем розмірі.

При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження заперечень Державного агентства резерву України проти наданих позивачем актів відшкодування витрат по зберіганню зерна державного резерву на загальну суму 638 118,11 грн.

Також, колегія суддів не приймає твердження відповідача, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що зерно держрезерву відповідає якісним характеристикам, оскільки зазначене спростовується актом позапланового контрольного заходу від 10.06.2021 та іншими доказами у справі. В свою чергу, відповідача не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, як того вимагає ст. 76 та 77 Господарського процесуального кодексу України.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

А тому, позивачем доведено, що відповідач прострочив виконання зобов`язання щодо оплати понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2021-2022 рік, а доказів на підтвердження погашення заборгованості перед позивачем у розмірі 683 118,11 грн. відповідачем суду не надано.

При цьому, місцевий господарський суд вірно зазначив, що нарахування витрат за зберігання матеріальних цінностей за спірний період не містять витрат за збереження тих матеріальних цінностей по яких встановлено недостачу згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 21.06.2023 у справі №914/206/23, а тому спростовуються твердження відповідача, що Актом перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання зерна державного резерву на ДП «Стрийський КХП №1» від 10.06.2021 встановлено незабезпечення збереження якісних показників зерна та не проведення своєчасного освіження матеріальних цінностей державного резерву та стверджує, що позивач свідомо приховує даний факт.

Також вказаним актом спростовується і невідповідність якісного стану зерна в кількості 181,120 т.

Щодо посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, колегія суддів зазначає наступне.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Правова позиція про те, що відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання, неодноразово висловлювалась Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі №910/4926/19, від 30.03.2020 у справі №910/3011/19, від 03.04.2018 у справі №908/1076/17.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005, де в п. 42 суд зазначив, що погоджується, що асигнування для виплати державою боргів з державного бюджету можуть викликати певну затримку у виконанні рішень судів (див. вищезазначене Voytenko judgment, параграф 42). Тим не менше, Суд вважає, що, не спромігшись протягом двох років передбачити такі асигнування, держава порушила свої зобов`язання за п. 1 ст. 6 Конвенції. Більше того, як випливає з матеріалів справи, державою не було вжито заходів для виправлення ситуації у цій справі.

Отже, враховуючи ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.

А тому, колегією суддів не приймаються доводи відповідача, що відшкодування витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву можливе лише протягом бюджетного періоду при наявності відповідних бюджетних асигнувань, а також, що відсутні підстави для застосування ст. 530 Цивільного кодексу України.

Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно з Положенням про Державне агентство резерву України (Держрезерв), яке затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 №463/2011, основними завданнями Держрезерву України є реалізація державної політики у сфері державного матеріального резерву та внесення пропозицій щодо її формування.

Відповідно до покладених на нього завдань Держрезерв України здійснює методологічне, інформаційно-аналітичне, науково-методичне забезпечення роботи з формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву (пп. 3 п. 4 Положення про Державне агентство резерву України).

Також, Держрезерв України забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, організацію формування, зберігання і обслуговування матеріальних цінностей державного матеріального резерву, зокрема, контролює виконання відповідальними зберігачами незалежно від форми власності зобов`язань щодо зберігання, освіження (поновлення), відпуску, своєчасного повернення позичених матеріальних цінностей, а також відповідність зазначених цінностей затвердженій номенклатурі, встановленим стандартам і технічним умовам (пп.16 п. 4 Положення).

Згідно з Інструкцією про порядок проведення контролю за станом роботи з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженою наказом Державного комітету України з державного матеріального резерву від 08.09.2009 №239 на підприємствах, установах та організаціях (зберігачів) можуть проводитись планові та позапланові контрольні заходи, основним завданням яких є контроль за, в тому числі, відповідністю матеріальних цінностей, які зберігаються у державному резерві та постачаються до нього, вимогам чинних нормативно-правових актів, затвердженій номенклатурі, встановленим стандартам та технічним умовам; виконанням умов договорів відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву; умовами зберігання матеріальних цінностей, їх кількісним збереженням; своєчасним освіженням (заміною) матеріальних цінностей державного резерву; дотриманням порядку відпуску матеріальних цінностей із державного резерву; своєчасністю повернення запозичених матеріальних цінностей; правильністю та своєчасністю поповнення установлених обсягів матеріальних цінностей в мобрезерві; виконанням відповідальними зберігачами пропозицій і зауважень попередніх контрольних заходів; своєчасним наданням до Держкомрезерву звітності у встановленому законодавством порядку (п.4.1. Інструкції).

Тобто, відповідач не був позбавлений права проводити як планові, так і позапланові контрольні заходи на підприємстві відповідача, і у разі з`ясування наявності фактів порушень вжити заходів для усунення порушень або притягнення позивача до відповідальності. Тим більше, що умовами договору, а саме п.3.2, також покладено на відповідача зобов`язання контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан.

Доводи скаржника про те, що позивач не здійснював освіження матеріальних цінностей та не виконав зобов`язання щодо забезпечення кількісних характеристик матеріальних цінностей державного резерву, а тому у відповідача відсутній обов`язок щодо відшкодування витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

В обґрунтування зазначених доводів відповідач посилається на судові рішення господарського суду Львівської області у справі №914/206/23 та №914/3454/23.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався до Господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства «Стрийський комбінат хлібопродуктів №1» про повернення матеріальних цінностей державного резерву та сплату штрафних санкцій на загальну суму 6528636,19 грн., а саме: 4618197,37 грн. 100% штрафу та 1896877,12 грн. пені.

Підставою для звернення з вказаним позовом Державне агентство резерву України зазначило те, що за результатами проведених на підставі наказу Держрезерву від 04.06.2021 №123 перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна державного резерву, яке знаходилось на відповідальному зберіганні відповідача, виявлено факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, що підтверджувалось актом від 10.06.2021. Вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких було допущено порушення правил і умов зберігання, та які мають бути повернені до державного резерву (станом на момент виявлення порушення на 10.06.2021) становила 4618197,37 грн. А тому, керуючись п.10 та п. 16 ст.14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", якими передбачено, що у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей, Державне агентство резерву України просило стягнути штраф та пеню.

Рішенням господарського суду Львівської області від 21.06.2023 у справі №914/206/23 задоволено позов повністю та стягнуто штраф та пеню у зазначеному позивачем розмірі.

Також, відповідач звертався до Господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства "Стрийський комбінат хлібопродуктів №1" Державного агентства резерву України" про зобов`язання повернути майно та стягнення 54659414,50 грн штрафних санкцій. Зокрема Державне агентство резерву України у позовній заяві просило: зобов`язати Державне підприємство «Стрийський КХП №1» повернути матеріальні цінності держрезерву, а саме: пшеницю 2 класу у кількості 2075,036 тонн, пшеницю 3 класу у кількості 4371,376 тонн; пшеницю 4 класу у кількості 116,332 тонн і ячмінь 3 класу у кількості 1,263 тонн; стягнути з Державного підприємства «Стрийський КХП №1» штрафні санкції в розмірі 54659414,50 грн, з яких 32961086,26 грн - штраф та 21698328,24 грн пеня.

В обґрунтування своєї позовної заяви у справі №914/3454/23 Державне агентство резерву України зазначило факт незабезпечення ДП «Стрийський КХП № 1» кількісного збереження матеріальних цінностей державного резерву, що є порушенням операцій з матеріальними цінностями державного резерву, що в свою чергу свідчить про неналежне виконання своїх зобов`язань передбачених Цивільним кодексом України (статті 936, 942, 949), Законом України «Про державний матеріальний резерв», з огляду на що відповідно до п. 10 ст. 14 3акону України «Про державний матеріальний резерв» підлягають поверненню відсутні матеріальні цінності державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, в тому числі самовільне відчуження, вартість яких становить 32961086,26 грн, а отже 100% штрафу становить 32961086,26 грн. Крім того, Державне агентство резерву України на підставі пункту 16 статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», нарахував ДП «Стрийський КХП №1» пеню в загальному розмірі 21698328,24 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 06.06.2023 у справі №914/3454/23 позов задоволено повністю.

Разом з тим, з вказаних судових рішень вбачається, що підставою для звернення з вказаними позовами був акт від 10.06.2021, який наявний в матеріалах справи, і який був врахований позивачем при нарахуванні вартості зберігання зерна за період з 01.04.2021 по 30.06.2022. Зазначене спростовує твердження відповідача, що останній має відшкодовувати витрати за відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, яких немає, оскільки у позивача на зберіганні залишилось зерно в кількості 181,120 т.

Стаття 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» передбачає, що під заміною матеріальних цінностей державного резерву розуміється відпуск матеріальних цінностей з державного резерву за умови одночасного закладення тієї ж кількості аналогічних або інших однотипних матеріальних цінностей у зв`язку із зміною нормативів і технології виготовлення виробів, передбачених мобілізаційним завданням.

Освіженням запасів державного резерву є відпуск матеріальних цінностей з державного резерву у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання матеріальних цінностей, тари, упаковки, а також внаслідок виникнення обставин, які можуть призвести до псування або погіршення якості продукції до закінчення терміну її зберігання, за умови одночасної або наступної поставки і закладення до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до п.1.1. Статуту позивача, останній заснований на державній власності та належить до сфери управління Державного агентства резерву України, що діє відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №517.

Згідно з абз. 2 п.5.1 Інструкції про оформлення операцій з матеріальними цінностями державного матеріального резерву, затвердженої наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 24.09.2012 № 1042 освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву, які зберігаються на підприємствах та в організаціях, що належать до сфери управління Держрезерву, здійснюється шляхом реалізації цих матеріальних цінностей Держрезервом та закупівлі ним аналогічних матеріальних цінностей.

Отже, місцевий господарський суд вірно вказав, що оскільки позивач перебуває у єдиній системі державного резерву, тому на правовідносини, що є предметом спору, має розповсюджуватись абз.2 п.5.1 Інструкції №1042, так як не зважаючи на те, що у Договорі №юр-2зб/352-2009 позивач визначений як відповідальний зберігач, це не змінює його статусу як підприємства, яке входить до системи державного резерву.

Листом №170 від 15.06.2022, який міститься в матеріалах справи позивач просив надати дозвіл на освіження зерна, проте жодної відповіді із дозволом чи із запереченням чи будь яких роз`яснень отримано не було зі сторони відповідача.

Водночас, відповідно до Закону України «Про державний матеріальний резерв», останнім (на час виникнення спірних правовідносин) також була передбачена відповідальність зберігачів за несвоєчасне освіження та заміну матеріальних цінностей державного резерву, тобто Державне агентство резерву України мало право звернутись до суду з відповідним позовом, проте своїм правом не скористалось.

Саме ж невиконання стороною або виконання свого обов`язку з порушенням, не звільняє іншу сторону від виконання своїх зобов`язань за договором.

Щодо інших аргументів скаржників колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі № 910/870/24 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі № 910/870/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №910/870/24 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Державне агентство резерву України.

4. Матеріали справи №910/870/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання повного тексту постанови 08.10.2024.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді М.Л. Яковлєв

С.А. Гончаров