Постанова
від 19.09.2024 по справі 910/1052/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2024 р. Справа№ 910/1052/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Яковлєва М.Л.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 19.09.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 (повний текст рішення складено та підписано 24.06.2024)

у справі № 910/1052/23 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі

1) Кабінету Міністрів України

2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо"

2) Підприємства з іноземними інвестиціями "Віп-Рент"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Український союз об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення

про скасування рішень та державної реєстрації права власності, витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, визнання недійним договору оренди

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Фонд) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" (далі - Товариство) та Підприємства з іноземними інвестиціями "Віп-Рент" (далі - Підприємство) з вимогами про:

- скасування рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Макарова Олега В`ячеславовича від 8 листопада 2018 року № 43945130 та проведену на його підставі реєстрацію змін до запису про реєстрацію права власності Товариства на майновий комплекс, загальною площею 7425,5 м2 (літери А, А1, А2, Б, В, Г, Ж, К), по вулиця Ямській, 72 у місті Києві (реєстраційний номер нерухомого майна № 1560674380000);

- скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" Рисак Олени Олександрівни від 10 грудня 2018 року № 44498710 та проведену на його підставі 5 грудня 2018 року державну реєстрацію права власності Товариства на майновий комплекс, загальною площею 8 631,1 м2 (літери А, А1, А2, Б, В, Г, Ж, К, Д, Н), по вулиці Ямській, 72 у місті Києві (реєстраційний номер нерухомого майна № 1716205780000);

- витребування у Товариства на користь держави в особі КМУ нежитлової будівлі - виробничого корпусу № 2, літера "Б", загальною площею 904 м2, за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Товариством, як нежитлові приміщення, загальною площею 905,46 м2, що є частиною приміщень нежитлової будівлі літери Г, загальною площею 2 215,3 м2, яка входить до складу майнового комплексу, загальною площею 8 631,1 м2 (літера А, А1, А2, Б, В, Г, Ж, К, Д, Н), по вулиці Ямській, 72 у місті Києві (реєстраційний номер нерухомого майна № 1716205780000);

- визнання недійсним договору оренди від 16 грудня 2019 року № 16/12-2019-ОР, укладеного між Товариством та Підприємством, предметом якого є нежитлові офісні приміщення, загальною площею 905,46 м2 по вулиці Ямській, 72 у місті Києві.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскільки, на думку Прокурора, внаслідок проведення 8 листопада 2018 року та 5 грудня 2018 року незаконної державної реєстрації за Товариством права власності на майновий комплекс по вулиці Ямській, 72 у місті Києві до складу цього комплексу незаконно було включено спірне державне майно, а саме: приміщення виробничого корпусу № 2, загальною площею 904,00 м2, що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, такі реєстраційні дії підлягають скасуванню, спірне майно - витребуванню з незаконного володіння Товариства, а договір оренди, укладений між відповідачами - визнанню недійсним в судовому порядку.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач-1 проти позову заперечував, посилаючись на те, що відсутні обумовлені законом підстави для скасування оспорюваних рішень державного реєстратора, витребування спірного майна на користь держави, оскільки воно набуто відповідачем-1 у порядку, встановленому законом, і правомірно передано в оренду відповідачу-2 на підставі договору оренди. Прокурором не доведено неправомірність заволодіння спірним майном відповідачем-1, обрано неналежний спосіб захисту в частині скасування рішень державного реєстратора.

Крім того, відповідачем-1 заявлено про застосування до вимог прокурора строку позовної давності згідно з ст. ст. 256, 258 Цивільного кодексу України, що є підставою для відмови у позові згідно з ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Відповідач-2 проти позову заперечував, посилаючись на те, що він є неналежним відповідачем у даному спорі.

Короткий зміст позиції по суті спору інших учасників справи

Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву підтримало позов прокурора, посилаючись на те, що двоповерхова нежитлова будівля - виробничого корпусу № 2, літера "Б", загальною площею 904 м2, за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А належить до державної власності, перебуває на балансі Укрсоюзсервісу, проте, право власності на вказане майно незаконно зареєстровано за відповідачем-1 у складі майнового комплексу у частині приміщень нежитлової будівлі літери Г, загальною площею 2 215,3 м2, яка входить до складу майнового комплексу, загальною площею 8 631,1 м2 (літера А, А1, А2, Б, В, Г, Ж, К, Д, Н), по вулиці Ямській, 72 у місті Києві. При цьому, вказана реєстрація відбулась внаслідок того, що загальна площа нежитлової будівлі літери Г по вул. Ямській, 72 у м.Києві збільшилась з 1 312,5 кв.м. до 2 215,3 кв.м. за рахунок помилково не включеної до загальної площі частини будівлі, що не належить до категорії самочинного будівництва, а саме 904 кв.м., які належать до державної власності.

Кабінет Міністрів України також підтримав позов Прокурора, за вищенаведених обгрунтувань.

Український союз об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення вказував на те, що він є органом управління спірним майном, яке є державним і відповідачем-1 неправомірно набуто право власності на державне майно, яке передано в подальшому в оренду відповідачу-2. Додатково, Укрсоюзсервіс вказував на те, що приналежність спірного майна до державного, підтверджена рішеннями судів у справах № 640/2917/19, № 910/694/21, № 910/6158/21.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 позов задоволено частково:

- витребувано в Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України нежитлову будівлю - виробничий корпус № 2, літера "Б", загальною площею 904 м2, за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Тісо", як нежитлові приміщення, загальною площею 905,46 м2, що є частиною приміщень нежитлової будівлі літери "Г", загальною площею 2 215,3 м2, яка входить до складу майнового комплексу, загальною площею 8 631,1 м2 (літери А, А1, А2, Б, В, Г, Ж, К, Д, Н) по вулиці Ямській, 72 у місті Києві (реєстраційний номер нерухомого майна № 1716205780000);

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" на користь Київської міської прокуратури 368 359 грн 62 коп. судового збору;

- в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог мотивовано тим, що враховуючи встановлений факт незаконної реєстрації права власності Товариства на нежитлові приміщення виробничого корпусу № 2, літера "Б", площею 904,00 м2, розташованого за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, що є державною власністю в складі будівлі літери "Г" по вулиці Ямській, 72 у місті Києві, загальною площею 2 215,3 м2, який підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а також те, що на момент прийняття рішення у справі вказаний відповідач не надав документів, які свідчать про приватизацію ним спірного державного майна у встановленому законом порядку чи наявності інших правих підстав набуття ним права власності на зазначене державне майно, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги Прокурора в частині витребування у Товариства на користь держави в особі КМУ спірного державного майна.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог мотивовано тим, що:

- звернення Прокурора з вимогами про скасування відповідних рішень державних реєстраторів та вчинених на їх підставі реєстраційних дій, не підлягає задоволенню, оскільки такі рішення вже вичерпали свою дію. Натомість, задоволення віндикаційного позову Прокурора саме по собі є підставою для внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності держави на спірне майно. При цьому, судом також враховано те, що Прокурор просить про скасування відповідних реєстраційних дій стосовно всього належного Товариству нерухомого майна в цілому, що дорівнює 7 425,5 м2 (перша реєстраційна дія) та 8 631,1 м2 (друга реєстраційна дія), а не тільки в частині належного державі майна;

- у задоволенні вимоги Прокурора про визнання недійсним спірного договору оренди слід відмовити, оскільки цей договір є нікчемним в силу закону, а відтак не потребує визнання недійсним в судовому порядку.

Також, суд першої інстанції зазначав, що Прокурор, подавши даний позов у січні 2023 року, не пропустив строк позовної давності, а відтак заява Товариства про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності є необґрунтованою, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури, узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся 09.07.2024 (згідно поштового трекера на конверті) на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державних реєстрацій права власності та визнання недійсним договору оренди та у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права (ст.ст. 215, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України, ст. ст. 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Зокрема, прокурор наголошував, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення в частині відмови у скасування оспорюваних рішень державного реєстратора не було враховано наступного:

- позовна заява подана прокурором у зв`язку з встановленням факту незаконної реєстрації за ТОВ «ТІСО» у складі майнового комплексу загальною площею 8 631,1 кв.м (літ. A, Al, А2, Б, В, Г, Ж, К, Д, Н) по вул. Ямській, 72 у м. Києві права власності на державне майно - двоповерхову нежитлову будівлю виробничого корпусу № 2 літ. «Б» по вул. Ямській, 72А у м. Києві загальною площею 904 кв.м.;

- вперше право власності відповідача на спірне державне майно зареєстровано державним реєстратором Київської філії КП «Реєстрація нерухомості» Макаровим О. В. 08.11.2018 шляхом внесення зміни до запису про реєстрацію права власності ТОВ «ТІСО на об`єкт нерухомого майна № 1560674380000 (рішення про внесення змін до запису № 43945130), а саме збільшено площу нежитлової будівлі літера «Г» з 1312, 5 кв.м до 2 215, 3 кв.м, та відповідно і загальну площу об`єкту - до 7425, 5 кв.м.;

- державним реєстратором КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак О.О. на підставі Висновку щодо технічної можливості об`єднання об`єктів нерухомого майна від 03.12.2018 за № 0312188 та заяви ТОВ «ТІСО» 05.12.2018 відкрито новий розділ та проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «ТІСО» на нерухоме майно - майновий комплекс загальною площею 8 631,1 кв.м (літ. А, А1, А2, Б, В, Г, Ж, К, Д, Н) по вул. Ямській, 72 у м.Києві (реєстраційний номер нерухомого майна № 1716205780000, рішення про державну реєстрацію 44498710 від 10.12.2018);

- під час проведення даної реєстрації загальна площа майнового комплексу збільшилась у зв`язку з реєстрацією нових (об`єднаних) будівель - з літерами «К» та «Н»;

- вказана реєстрація на даний час є чинною, майновий комплекс загальною площею 8 631,1 кв.м по вул. Ямській, 72 в м. Києві, до складу якого включено державне майно - будівлю виробничого корпусу № 2 літ. «Б» по вул. Ямській, 72А у м. Києві загальною площею 904 кв.м, зареєстровано на праві власності за ТОВ «ТІСО»;

- при цьому, обираючи спосіб захисту порушеного права держави у даних правовідносинах (вимоги про скасування державних реєстрацій на майно поєднані з віндикаційною вимогою), прокурор виходив з обставин незаконної реєстрації державного майна загальною площею 904 кв.м у складі належного відповідачу майнового комплексу спочатку загальною площею 7425, 5 кв.м (об`єкт нерухомого майна № 1560674380000), а у подальшому - 8 631,1 кв.м (об`єкт нерухомого майна №1716205780000), а не як окремого об`єкта нерухомого майна;

- з огляду на викладене, при постановленні рішення судом не враховано, що без скасування державної реєстрації права власності за ТОВ «ТІСО» на майновий комплекс площею 8 631,1 кв.м, у тому числі до якої включено площу державного майна 904 кв.м, виконання рішення суду про витребування спірного майна не призведе до реального поновлення порушених прав держави;

- такий спосіб захисту порушеного права позивача, як скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації, прямо передбачені положеннями ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який регулює процедуру реєстрації речових прав на нерухоме майно;

- вимога прокурора про скасування державної реєстрації за відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 7425, 5 кв.м та об`єкт нерухомого майна площею 8 631,1 кв.м, до яких незаконно включено площу (904 кв.м) державного майна, саме у поєднанні з вимогою про витребування - є ефективним способом захисту порушеного права власності держави на майно, оскільки спрямований як на реальне повернення спірного об`єкта у володіння позивача, так і на проведення подальшої державної реєстрації права власності держави в особі позивача;

- виконання рішення лише про витребування спірного майна на користь Кабінету Міністрів України у відповідача, без скасування чинної реєстрації його права власності на весь майновий комплекс загальною площею 8 631,1 кв.м призведе до існування в державному реєстрі двох реєстрацій (за позивачем на виробничий корпус № 2, літ. «Б» загальною площею 904 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72-А, та за відповідачем - на нежитлові приміщення площею 905,46 кв.м, що є частиною приміщень нежитлової будівлі літ. «Г», площею 2 215,3 кв.м, яка входить до складу майнового комплексу, загальною площею 8 631,1 кв.м);

- з урахуванням специфіки спірних правовідносин, саме задоволення вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірні об`єкти нерухомого майна, разом з вимогою про витребування цього майна є ефективним способом захисту порушеного права власності держави на майно, оскільки він спрямований на реальне повернення спірного об`єкту нерухомого майна у володіння позивача, проведення державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності держави в особі позивача на це майно, а також скасування за відповідачем реєстрації права власності на спірне майно у складі майнового комплексу.

Також, прокурор наголошував, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного договору оренди, не було враховано наступного:

- обґрунтовуючи вказану вимогу, прокурором в позовній заяві заначено, що укладений між відповідачами оспорюваний договір оренди суперечить вимогам ст.ст. 316, 317, 761 Цивільного кодексу України, ст. 287 Господарського кодексу України, ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та порушує права дійсного власника майна - держави в особі Кабінету Міністрів України, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України;

- прокурором зазначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права; наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (ст. 761 Цивільного кодексу України);

- статтею 287 Господарського кодексу України та ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (чинного на момент укладення договору) визначено перелік осіб, які можуть бути орендодавцями державного та комунального майна, зокрема Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна, у випадках, передбачених законом;

- водночас, дійсний власник спірного майна - держава в особі Кабінету Міністрів України згоди на перечу його в оренду не надавав, а Регіональне відділення Фонду державного майна України по м.Києву, якому законом надано право передавати в оренду державне майно, не було стороною укладеного договору оренди № 16/12-2019-ОР від 16.12.2019, а отже, суд першої інстанції вірно встановив характер порушень чинного законодавства та прав позивача при укладенні вказаного договору оренди, однак надав невірну правову кваліфікацію вказаному договору, як нікчемному;

- судом не надано оцінку положенням ст. 770 Цивільного кодексу України та умовам оспорюваного договору (п. 10.6), якими передбачено, що у разі зміни власника речі, переданої в оренду, до нового власника переходять права та обов`язки орендодавця, а також те, що чинним законодавством не передбачено такої підстави припинення договірних зобов`язань, як витребування майна з незаконного володіння останнього набувача;

- при цьому судом не враховано, що визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для скасування державної реєстрації за Підприємством з іноземними інвестиціями «ВІП-РЕНТ», права оренди на спірне майно, а тому є ефективним способом захисту порушеного права держави в особі Кабінету Міністрів України на майно, яке витребувано від ТОВ «ТІСО», оскільки він спрямований на реальне поновлення прав дійсного власника.

Позиція інших учасників спору стосовно апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури

06.09.2024 від Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву через канцелярію суду надійшли пояснення, в яких Відділення, підтримуючи апеляційну скаргу Прокурора, зазначало:

Від Кабінету Міністрів України 22.08.2024 через канцелярію суду надійшли письмові пояснення, в яких КМУ вказував, що:

такий спосіб захисту порушеного права позивача, як скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації, прямо передбачені положеннями ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який регулює процедуру реєстрації речових прав на нерухоме майно;

- визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для скасування державної реєстрації за Підприємством з іноземними інвестиціями «ВІП-РЕНТ», права оренди на спірне майно, а тому є ефективним способом захисту порушеного права держави в особі Кабінету Міністрів України на майно, яке витребувано від ТОВ «ТІСО», оскільки він спрямований на реальне поновлення прав дійсного власника.

Від Українського союзу об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення 29.08.2024 через канцелярію суду надійшли письмові пояснення, в яких Укрсоюзсервіс вказував, що державна реєстрація за відповідачем на майновий комплекс , зокрема площею 7 425,5 кв.м. і площею 8 631,1 кв.м. за адресою м.Київ, вул. Ямська, 72 проведена на підставі неналежних документів; укладений між відповідачами оспорюваний договір оренди суперечить вимогам ст.ст. 316, 317, 761 Цивільного кодексу України, ст. 287 Господарського кодексу України, ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та порушує права дійсного власника майна - держави в особі Кабінету Міністрів України, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо", узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тісо" звернулося 15.07.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі "Електронний суд" 13.07.2024, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник наголошував, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення:

- неправильно застосовано приписи Постанов КМУ №26 від 11.02.1991 та №750 від 18.09.1993, статей 1, 4, 6 та 9 Закону № 185-V, статей 1, 4, 5 Закону України «Про Фонд державного майна України», статей 5, 27 Закону України «Про оренду державного майна» та статті 388 ЦК України, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що з 17 березня 2004 року Укрсоюзсервіс позбавлений повноважень з управління об`єктами державної власності, а спірне нерухоме майно вибуло з під контролю держави;

- без вагомих і непереборних обставин відійшов від принципу res judicata та переглянув остаточні судові рішення, ухвалені у справі № 910/3508/22, в якій Укрсоюзсервіс вже звертався в інтересах держави з аналогічним позовом про витребування Корпусу «Б»;

- не дотримався критеріїв втручання в право власності, які передбачені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки не визначив легітимної мети такого втручання, а також не встановив справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами Товариства, яке зазнало втручання в його право власності;

- ґрунтував ключовий для цієї справи висновок про те, що площа належної Товариству будівлі «Г» була збільшена за рахунок Корпусу «Б» на неналежних та недопустимих доказах.

Позиція інших учасників спору стосовно апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо"

22.08.2024 від Прокурора через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу (продубльований засобами поштового зв?язку, і відповідний екземпляр надійшов до суду 27.08.2024), який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому прокурор просить апеляційну скаргу Товариства залишити без задоволення, посилаючись на її необгрунтованість з огляду на наступне:

- під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що постановами Ради Міністрів Української РСР від 07.08.1990 № 170 та від 11.02.1991 № 26 створено Український державний союз об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення (далі - Укрсоюзсервіс) та затверджено перелік об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення, функції по управлінню державним майном яких покладаються на Укрсоюзсервіс, зокрема, майном Київського дослідно-експериментального заводу (на даний час - Завод «Побутмаш»);

- Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 № 506-VІІ до введення в дію Закону Української РСР «Про роздержавлення майна» встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками якого є органи державної влади і управління;

- Постановою Кабінету Міністрів України від 18.09.1993 № 750 «Про стабілізацію діяльності підприємств та організацій побутового обслуговування населення» до завершення приватизації та створення ринкової інфраструктури сфери послуг покладено, як виняток, на Укрсоюзсервіс функції координації діяльності підприємств і організацій служби побуту незалежно від форм власності, пов`язаної з розвитком побутових послуг. Також було передано на вказаний період до сфери управління Укрсоюзсервісу підприємства, організації та установи (в тому числі Київський дослідно-експериментальний завод), засновані на загальнодержавній власності, що становлять інфраструктуру служби побуту і перебувають у сфері управління органів державної виконавчої влади (п.1 постанови);

- Пунктом 2 вказаної Постанови передбачено, що Укрсоюзсервіс розробляє і погоджує з відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади проекти нормативно-правових актів, правил та інструкцій, що стосуються побутового обслуговування населення, вносить їх на розгляд Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції; розробляє рекомендації щодо здійснення єдиної науково- технічної політики у сфері побутового обслуговування населення; організовує на договірній основі розробку і виробництво нових видів машин, обладнання і приладів для потреб побутових підприємств, забезпечення їх матеріально-технічними ресурсами тощо;

- тобто, Укрсоюзсервісу для виконання функцій координації та управління підприємствами, організаціями та установами, що становлять інфраструктуру служби побуту, були надані повноваження, що безпосередньо пов`язані з розвитком побутового обслуговування населення;

Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2004 № 336 «Про деякі питання підвищення ефективності використання державного майна» визнано такими, що втратили чинність пункти 1 та 2 вищевказаної постанови та доручено Фонду державного майна України забезпечити в установленому порядку здійснення приватизації майна державних підприємств, що перебувають у сфері управління Укрсоюзсервісу;

- таким чином, з 11.02.1991 по 17.03.2004 Укрсоюзсервіс був органом управління Київського дослідно-експериментального заводу та його нерухомим майном;

- до складу державного нерухомого майна Київського дослідно-експериментального заводу, що перебувало на його балансі, належав виробничий корпус № 2 загальною площею 840 кв.м (за даними БТІ площею 904 кв.м) з прилеглою територією за адресою: вул. Ямська, 72 у м.Києві, який на виконання наказу Укрсоюзсервісу № 12 від 30.03.1992 був переданий з балансу заводу на баланс Укрсоюзсервісу, що оформлено Актом передачі основних фондів від 08.04.1992;

- після переводу Київського дослідно-експериментального заводу у новозбудовані виробничі приміщення по вул. Кіровоградській у м. Києві, майновий комплекс (індивідуально визначені нежилі будівлі) по вул. Ямській, 72 у м.Києві, загальною площею 3 010,7 кв.м у 2000 році приватизовано ТОВ «ТІСО», однак будівля виробничого корпусу № 2, з присвоєною адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72-А, яка у 1992 році передана на баланс Укрсоюзсервісу, до приватизаційної маси не включалась;

- саме цей виробничий корпус, який незаконно зареєстрований 08.11.2018 на праві власності за ТОВ «ТІСО» у складі майнового комплексу загальною площею 8 631,1 кв.м (літ. А,А1,А2,Б,В, Г,Ж,К,Д,Н) по вул. Ямській, 72 у м. Києві та, в подальшому, переданий в оренду Підприємству з іноземними інвестиціями «ВІП-РЕНТ», є предметом спору у даній справі;

- відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом. Здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає органи виконавчої влади, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності; забезпечує контроль за ефективністю управління об`єктами державної власності;

- тобто, здійснюючи управління об`єктами державної власності, саме Кабінет Міністрів України визначає органи виконавчої влади, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності; забезпечує контроль за ефективністю управління об`єктами державної власності;

- організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначено Законом України «Про Кабінет Міністрів України»;

- відповідно до статті 1 вказаного закону Кабінет Міністрів України» (Уряд України) - є вищим органом у системі органів виконавчої влади. До основних його завдань належать, зокрема, здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю (стаття 2 вищевказаного Закону);

- Кабінет Міністрів України може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції (ч. 1 ст. 37 Законом України «Про Кабінет Міністрів України»);

- за таких обставин, оскільки Кабінетом Міністрів України після припинення 17.03.2004 повноважень Укрсоюзсервісу з управління спірним об`єктом державної власності, інший орган управління не визначався, саме останній є належним позивачем за вимогами про витребування спірного майна у державну власність.

- доводи відповідача про передачу Укрсоюзсервісу функції з управління спірним майном Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву при підписанні акту приймання-передачі від 03.07.2012, - є необгрунтованими, оскільки Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву ніколи не було органом управління спірним майном, а відтак і не могло передавати функції з управління ним іншому суб`єкту, зокрема і на підставі рішення у справі № 40/35;

- питання відсутності у Укрсоюзсервісу повноважень органу управління спірним майном вже було предметом безпосереднього дослідження господарського суду під час розгляду справи № 910/3508/22 за позовом Українського союзу об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення (Укрсоюзсервіс) до «ТІСО», КП «Київжитлоспецексплуатація», 3-тя особа: Фонд державного майна України про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та витребування майна, у якій постановлено остаточні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Укрсоюзсервісу з тих підстав, що Укрсоюзсервіс як балансоутримувач виробничого корпусу площею 904 кв.м по вул. Ямській, 72-А у м. Києві не наділений правом вимоги щодо скасування рішення про державну реєстрацію та витребування цього майна від інших суб`єктів;

- також, відповідач-1 є недобросовісним набувачем спірного майна, а відтак втручання у право власності останнього не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

22.08.2024 від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому КМУ просить апеляційну скаргу Товариства залишити без задоволення, посилаючись на її необгрунтованість з огляду на наступне:

- судом першої інстанції вірно встановлено, що з 17 березня 2004 року Укрсоюзсервіс не здійснює повноважень з управління об`єктами державної власності, Укрсоюзсервіс не є державним господарським об`єднанням або державною компанією, а тому не може бути суб`єктом управління об`єктами державної власності, а тому, є безпідставними та необгрунтованими доводи скаржника про те, що Укрсоюзсервіс здійснює функції з управління спірним нерухомим майном;

- враховуючи вказані обставини є також безпідставним твердженням ТОВ «ТІСО» про наявність в Укрсоюзсервісу права на звернення до суду щодо витребування спірного нерухомого майна;

- спірний виробничий корпус № 2 по вул. Ямській, 72-А у м. Києві, який не увійшов до приватизаційної маси майна зазначеного державного підприємства, залишився у державній власності;

- є вірним висновок суду першої інстанції про те, що двоповерхова нежитлова будівля - виробничий корпус № 2, літера «Б», загальною площею 904 м2, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, належить до об`єктів державної власності, а доводи скаржника про втручання у його право власності, - є безпідставними, оскільки право власності на спірне нерухоме майно уповноваженими на те державними органами ТОВ «ТІСО» не передавалось;

- встановлені обставини підтверджують встановлений факт незаконної реєстрації права власності Товариства на нежитлові приміщення виробничого корпусу № 2, літера «Б», площею 904,00 м2, розташованого за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, що є державною власністю в складі будівлі літери «Г» по вулиці Ямській, 72 у місті Києві, загальною площею 2 215,3 м2 .

06.09.2024 від Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому Відділення просить апеляційну скаргу Товариства залишити без задоволення, посилаючись на її необгрунтованість з огляду на наступне:

- судом першої інстанції було вірно встановлено, що з 17 березня 2004 року Укрсоюзсервіс не здійснює повноважень з управління об`єктами державної власності, а доводи скаржника про те, що Укрсоюзсервіс здійснює функції з управління спірним нерухомим майном є безпідставними та необґрунтованими;

- у спірних правовідносинах ТОВ «ТІСО» не є добросовісним набувачем спірного державного майна, оскільки достовірно знаючи про відсутність правоустановлюючих документів у нього, незаконно зареєструвало право власності на спірне майно, а відтак втручання у право власності скаржника не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

29.08.2024 від Укрсоюзсервісу через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому Укрсоюзсервіс просить апеляційну скаргу Товариства залишити без задоволення, посилаючись на її необгрунтованість з огляду на наступне:

- наявні в матеріалах справи докази свідчать, що виробничий корпус № 2, літ. «Б» загальною площею 904 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72-А належить до державної власності;

у спірних правовідносинах ТОВ «ТІСО» не є добросовісним набувачем спірного державного майна, оскільки достовірно знаючи про відсутність правоустановлюючих документів у нього, незаконно зареєструвало право власності на спірне майно, а відтак втручання у право власності скаржника не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції;

- державна реєстрація за відповідачем на майновий комплекс , зокрема площею 7 425,5 кв.м. і площею 8 631,1 кв.м. за адресою м.Київ, вул. Ямська, 72 проведена на підставі неналежних документів;

- скаржником не надано доказів, що на об?єкти нерухомого майна, розташовані по вул. Ямська, 72 у м.Києві розповсюджується правовий режим цілісного майнового комплексу;

- посилання скаржника на неналежність доказу - висновку судової експертизи від 21.04.2022 № 47/21 - є необгрунтованими.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/1052/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: ОСОБА_1, Гончаров С.А.

Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 15.07.2024 справу № 910/1052/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: ОСОБА_1, Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1052/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційною скаргою, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23.

25.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/1052/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання документів по справі, розгляд справи призначено на 17.09.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків для надання доказів надсилання копії апеляційної скарги з доданими до неї документами позивачу-1 та доказів, що підтверджують сплату судового збору.

06.08.2024 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо", яка сформована в системі "Електронний суд" 05.08.2024, про усунення недоліків з доказами сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 та доказами надсилання копії апеляційної скарги та доданими до неї документами позивачу-1 (Кабінету Міністрів України).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою "Тісо" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23, об?єднано апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 та Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024, в одне апеляційне провадження для спільного розгляду, розгляд призначено на 17.09.2024.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 16.09.2024 у справі №910/1052/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 прийнято справу №910/1052/23 за апеляційними скаргами Заступника керівника Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

В судовому засіданні 17.09.2024 оголошено перерву до 19.09.2024.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах запровадженого воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 19.09.2024 з?явились:

- Прокурор, який підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державних реєстрацій права власності та визнання недійсним договору оренди та у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог; проти доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" - заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість;

- представник Кабінету Міністрів України, який підтримав апеляційну скаргу Прокурора, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державних реєстрацій права власності та визнання недійсним договору оренди та у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог; проти доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" - заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість;

- представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, який підтримав апеляційну скаргу Прокурора, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державних реєстрацій права власності та визнання недійсним договору оренди та у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог; проти доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" - заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість;

- представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо", який підтримав апеляційну скаргу Товариства, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову; проти апеляційної скарги Прокурора заперечував, просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість;

- представник Підприємства з іноземними інвестиціями "Віп-Рент", який підтримав апеляційну скаргу Товариства, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову; проти апеляційної скарги Прокурора заперечував, просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість;

- представник Українського союзу об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення, який підтримав апеляційну скаргу Прокурора, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державних реєстрацій права власності та визнання недійсним договору оренди та у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог; проти доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" - заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та встановлено судом апеляційної інстанції, на виконання постанов Ради Міністрів Української РСР від 7 серпня 1990 року № 170 та від 11 лютого 1991 року № 26 було створено Укрсоюзсервіс та затверджено перелік об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення, функції по управлінню якими, як державним майном, було покладено на Укрсоюзсервіс, зокрема, управління майном Київського дослідно-експериментального заводу (на даний час - Заводу "Побутмаш").

Постановою Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року № 506-VІІ до введення в дію Закону Української РСР "Про роздержавлення майна" встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками якого є органи державної влади і управління.

На виконання наказу Укрсоюзсервісу від 30 березня 1992 року № 12 директором Заводу "Побутмаш" Дементьевим Ю.В. з балансу заводу на баланс Укрсоюзсервісу, як органу управління його майном, безоплатно передано виробничий корпус № 2 (840 кв.м.) з прилеглою до нього територією, розташованого по вул. Ямській, 72, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією акта передачі основних фондів від 8 квітня 1992 року, підписаною вказаними сторонами.

08.04.1992 між директором Заводу "Побутмаш" Дементьевим Ю.В. та віце-президентом «Укрсоюзсервісу» Ковтуном В.К. підписано та посвідчено печатками Протокол про порядок передання Укрсоюзсервісу виробничого корпусу № 2 та прилеглої території, зокрема узгоджено, що на території, яка передається Укрсоюзсервісу зберігаються об?єкти заводу: трансформаторна підстанція (постійно), бойлерна (постійно), гальванічне відділення до 01.01.1993, склад комплектуючих на 2 поверсі корпуса № 2 - до 01.08.1992, відділення координатної на 1 поверсі корпусу № 1 - до 01.08.1992.

Слід зазначити, що в матеріалах справи наявний біржовий контракт від 12.11.2003, укладений між Заводом "Побутмаш", як продавцем, та ТОВ «Тісо», від імені якого діяв ТОВ ВКФ «Анатоль+», як покупцем, згідно якого покупцем було придбано трансформаторну підстанцію ТП-16-12, 1951 року випуску, розташований по вул. Ямська, 72 у м.Києві, яку було передано за відповідним актом станом на 15.01.2004.

Постановою КМУ від 18 вересня 1993 року № 750 "Про стабілізацію діяльності підприємств та організацій побутового обслуговування населення" до завершення приватизації та створення ринкової інфраструктури сфери послуг покладено, як виняток, на Укрсоюзсервіс функції координації діяльності підприємств і організацій служби побуту незалежно від форм власності, пов?язаної з розвитком побутових послуг. Також було передано на вказаний період до сфери управління Укрсоюзсервісу підприємства, організації та установи (згідно додатку у тому числі Заводу "Побутмаш"), засновані на загальнодержавній власності, що становлять інфраструктуру служби побуту і перебувають у сфері управління органів державної виконавчої влади (п. 1).

31.08.2000 між Фондом, як продавцем, та Товариством, як покупцем, укладено договір в рамках процедури приватизації, згідно якого Товариство придбало майновий комплекс за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72, загальною площею 3 010,7 м2, що складався з конкретного переліку нежитлових будівель літер: АА - площею 1 510,8 кв.м., Б - площею 659,8 кв.м., В - площею 185,2 кв.м., Г- площею 207,4 кв.м., Ж - площею 33.4 кв.м., З- площею 5,5 кв.м., К- площею 52,1 кв.м., І- площею 78,1 кв.м., Л- площею 76,7 кв.м., М- площею 201,7 кв.м. В договорі вказано, що майновий комплекс належить продавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Київською міською державною адміністрацією 29.08.2000 МК № 010003448 згідно з наказом «Про оформлення права власності на об?єкт нерухомого майна» від 29.08.1999 № 495-В.

01.08.2000 між Фондом, як продавцем, та Товариством, як покупцем, підписано Акт прийому-передачі майнового комплексу (нежилих будівель) до договору від 31.08.2000, згідно якого продавцем передано, а покупцем прийнято майновий комплекс за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72, загальною площею 3 010,7 м2, що складався з конкретного переліку нежитлових будівель літер: АА - площею 1 510,8 кв.м., Б - площею 659,8 кв.м., В - площею 185,2 кв.м., Г- площею 207,4 кв.м., Ж - площею 33.4 кв.м., З- площею 5,5 кв.м., К- площею 52,1 кв.м., І- площею 78,1 кв.м., Л- площею 76,7 кв.м., М- площею 201,7 кв.м., капітальні прибудови -навеси.

17 березня 2004 року Постановою КМУ № 336 "Про деякі питання підвищення ефективності використання державного майна" визнано такими, що втратили чинність пункти 1 та 2 вищевказаної постанови КМУ від 18 вересня 1993 року № 750 та доручено Фонду забезпечити в установленому порядку здійснення приватизації майна державних підприємств, що перебувають у сфері управління Укрсоюзсервісу.

24 червня 2008 року між Регіональним відділенням Фонду, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Союзпобутсервіс-2007", як орендарем, укладено договір оренди цілісного майнового комплексу № 4058 ЦМК, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування цілісний майновий комплекс відокремленого структурного підрозділу Укрсоюзсервісу «Виробнича філія Укрсоюзсервісу», склад і вартість якого визначено відповідним актом оцінки, зведеним актом інвентаризації та передавальним балансом підприємства станом на 31.05.2008: основні засоби за вирахуванням зносу -4508426грн., грошові кошти - 347 грн.(п. 1.1), після укладення цього договору орендар приєднує до свого майна підприємство (відокремлений структурний підрозділ Укрсоюзсервісу «Виробнича філія Укрсоюзсервісу») у частині активів та пасивів останнього, переданих відповідно до розподільчого балансу підприємства (п. 1.5).

24 червня 2008 року між Регіональним відділенням Фонду, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Союзпобутсервіс-2007", як орендарем, підписано акт приймання - передачі орендованого майна, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування необоротні активи цілісного майнового комплексу відокремленого структурного підрозділу Укрсоюзсервісу «Виробнича філія Укрсоюзсервісу», склад і вартість якого визначено відповідним актом оцінки станом на 31.05.2008 та затвердженого начальником регіонального відділення ФДМУ по м. Києві від 17.06.2008: основні засоби за вирахуванням зносу - 4508426грн., грошові кошти - 347 грн., згідно додатку - переліку майна, що надається в оренду.

Згідно додатку до договору № 4058 ЦМК ід 24.06.2008 - переліку майна, що надається в оренду, зазначено, що в оренду передається: виробничий корпус по вул. Ямська, 72-А, літ. «Б», за інвентарним номером 2, швейні машинки (інвентарні номери 123. 124, 118), принтер, комп?ютер, монітор, факс панасонік, комп?ютер ККЕ 00110,01,монітор, принтер, 3 столи, тумба, 3 робочих місця перукарських, робоче місце косметика, 3 крісла перукарських.

Наказом Фонду державного майна України від 25 травня 2009 року № 761 цілісний майновий комплекс відокремленого структурного підрозділу Укрсоюзсервісу "Виробнича філія Укрсоюзсервіс" по вулиці Ямській, 72-А в місті Києві включено до переліку об`єктів державної власності групи "А", тобто до таких, які перебувають в оренді та підлягають приватизації шляхом викупу.

Після розірвання вищезазначеного договору оренди в судовому порядку, на виконання відповідного рішення Господарського суду міста Києва від 25 березня 2010 року в справі № 40/35 за позовом Фонду до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзпобутсервіс-2007", за участі третьої особи, - Укрсоюзсервісу, про розірвання договору оренди та повернення майна, яке набрало законної сили в передбаченому законом порядку, цілісний майновий комплекс за адресою по вулиці Ямській, 72-А в місті Києві за актом приймання-передачі від 3 липня 2012 року було повернуто Фонду, та одночасно, передано Укрсоюзсервісу, як балансоутримувачу. Зазначена обставина підтверджується актом державного виконавця від 25 квітня 2012 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Також, 25.04.2012 начальником регіонального відділення ФДМУ по м.Києву затверджено протокол засідання спільної комісії з інвентаризації, оцінки та розмежування майна ТОВ "Союзпобутсервіс-2007", що орендує ЦМК відокремленого структурного підрозділу Укрсоюзсервісу «Виробнича філія Укрсоюзсервісу», створеної наказом начальника регіонального відділення ФДМУ по м. Києву № 129 від 28.01.2011 та змінами до наказу № 680 від 23.04.2012, в якому комісією проведено інвентаризацію основних засобів ЦМК відокремленого структурного підрозділу Укрсоюзсервісу «Виробнича філія Укрсоюзсервісу» , яке за рішенням господарського суду повертається у державну власність станом на 25.04.2012, зокрема у відповідній відомості до протоколу вказано нерухоме майно - виробничий комплекс по вулиці Ямській, 72-А в місті Києві, яке відображено також у інвентаризаційному описі основних засобів від 25.04.2012.

03.07.2012 між Регіональним відділенням Фонду, як орендодавцем, Укрсоюзсервісом, та Заставенко О.І., який є відповідальним за зберігання майна ЦМК відокремленого структурного підрозділу Укрсоюзсервісу «Виробнича філія Укрсоюзсервісу», на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25 березня 2010 року в справі № 40/35, зокрема після припинення договору оренди № 4058 ЦМК від 24.06.2008, складено акт приймання - передачі ЦМК відокремленого структурного підрозділу Укрсоюзсервісу «Виробнича філія Укрсоюзсервісу» по вулиці Ямській, 72-А в місті Києві, за яким Регіональне відділення Фонду прийнято і одночасно передано майно Укрсоюзсервісу, зокрема описане в акті від 25.04.2012, інвентаризаційному описі основних засобів станом на 25.04.2012, протоколі спільної комісії № 1 від 25.04.2012, відомості розрахунку основних залишків, які зокрема визначено додатками до даного акту.

Наказом Фонду державного майна України від 11 квітня 2013 року № 481 майно: по вулиці Ямській, 72-А в місті Києві було виключено з переліку об`єктів державної власності групи "А", тобто з таких, які перебувають в оренді та підлягають приватизації шляхом викупу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 червня 2012 року в справі № 5011-62/6746-2012, за позовом Товариства до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ладобуд" про визнання права власності та розірвання договору, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 19 червня 2013 року та Вищого господарського суду України від 4 вересня 2013 року, за Товариством визнано право власності на майновий комплекс по вулиці Ямській, 72 в місті Києві, загальною площею 6 522,7 м2, а саме: літера "А", загальною площею 2 763,8 м2; літера "А1", загальною площею 426,3 м2; літера "А2", загальною площею 599,2 м2; літера "Б", загальною площею 1 312,4 м2; літера "Г", загальною площею 1 312,5 м2; літера "Ж", загальною площею 24,4 м2; літера "К", загальною площею 84,1 м2.

У вищевказаному рішенні суду встановлено, що Товариство набуло право власності на об?єкт, що виник у результаті проведеної ним реконструкції існуючих будівель по вулиці Ямській, 72 у місті Києві, внаслідок чого існуюча площа майнового комплексу - 3 010,7 м2 збільшилася до 6 522,7 м2, що підтверджується копією технічного паспорту, виготовленого 10 лютого 2008 року Комунальним підприємством Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" на майновий комплекс, загальною площею 6 522,7 м2.

На підставі вказаного судового рішення, 24 травня 2018 року державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства "Новозаводське" Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області Осиповичем І.В. за Товариством було зареєстровано право власності на майновий комплекс, загальною площею 6 522,7 м2, який розташований за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72 в місті Києві (реєстраційний номер нерухомого майна 1560674380000, рішення про державну реєстрацію з відкриттям розділу 41265522).

У подальшому, Товариство 8 листопада 2018 року подано до Київської філії Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" заяву про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 31075840.

08.11.2018 на підставі вищевказаної заяви Товариства державним реєстратором Київської філії Київської філії Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" внесено зміни до запису про реєстрацію права власності на об?єкт нерухомого майна (рішення про внесення змін до запису № 43945130), а саме: збільшено площу нежитлової будівлі літера "Г" з 1312,5 м2 до 2 215,3 м2, та відповідно, збільшено загальну площу об?єкта нерухомості - до 7 425,5 м2.

Згідно з наявної в матеріалах справи копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 8 грудня 2022 року, підставою внесення вказаних змін стала довідка про показники об?єкта нерухомого майна від 4 листопада 2018 року № 041118, видана Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро технічної інвентаризації оформлення землі та нерухомості", а також технічний паспорт на об?єкт нерухомого майна, виготовлений цим же суб`єктом господарювання 16 січня 2018 року. З наявного в матеріалах даної справи тексту вищевказаної довідки вбачається, що загальна площа нежитлової будівлі літера "Г" по вулиці Ямській, 72 у місті Києві збільшилась з 1 312,5 м2 до 2 215,3 м2 за рахунок помилково не включеної до загальної площі частини будівлі, що не належить до категорії самочинного будівництва та не потребує введення в експлуатацію.

5 грудня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" Рисак О.О. на підставі висновку щодо технічної можливості об`єднання об`єктів нерухомого майна від 3 грудня 2018 року за № 0312188 та заяви Товариства від 5 грудня 2018 року відкрито новий розділ та проведено державну реєстрацію права власності вказаного відповідача на нерухоме майно - майновий комплекс, загальною площею 8 631,1 м2 (літери А, А1, А2, Б, В, Г, Ж, К, Д, Н), по вулиці Ямській, 72 у місті Києві (реєстраційний номер нерухомого майна № 1716205780000, рішення про державну реєстрацію від 10 грудня 2018 року № 44498710). Належним чином засвідчені копії вказаних документів наявні в матеріалах даної справи. У результаті проведення вказаної реєстраційної дії загальна площа майнового комплексу Товариства збільшилась у зв`язку з реєстрацією нових (об`єднаних) будівель - з літерами "К" та "Н".

Записи про анулювання чи скасування вищевказаних реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на час розгляду даної справи відсутні.

За договором оренди від 16 грудня 2019 року № 16/12-2019-ОР, укладеним між Товариством та Підприємством, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бацуцею А.Б., нерухоме майно, а саме: нежитлові офісні приміщення загальною площею 905,46 м2 по вулиці Ямській, 72 у місті Києві були передані Підприємству в оренду.

Відповідно до додатку № 1 до вищевказаного правочину ці орендовані Підприємством приміщення є частиною нежитлової будівлі літери "Г", загальною площею 2 215,3 м2.

Також, в матеріалах справи наявні:

- Технічний паспорт на нежитлову будівлю по вул. Ямська, 72-А , літ. «В», виготовлений станом на 07.10.2016 на замовлення Укрсоюзсервісу, згідно якого загальна площа вказаної будівлі складає 1065,9 кв.м.;

- Технічний паспорт на майновий комплекс за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72,, виготовлений станом на 03.12.2018 на замовлення Товариства, згідно якого загалом площа визначена в розмірі літери А 2 763,8 кв.м., А1 - 426,3 кв.м., А2 - 599,2 кв.м., Б - 1312,4 кв.м., В - 81,0 кв.м, Г - 2215,3 кв.м, Ж - 24,4 кв.м., К -84,1 кв.м., Д - 22,5 кв.м.;

- Технічний паспорт на майновий комплекс за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72,, виготовлений станом на 30.10.2019 на замовлення Товариства, згідно якого загалом площа визначена в розмірі літери Г - 2215,3 кв.м, Ж - 24,4 кв.м., К -84,1 кв.м., Д - 22,5 кв.м.;

- Технічний паспорт на нежитлову будівлю по вул. Ямська, 72-А , літ. «Б», виготовлений станом на 01.12.2021 на замовлення Укрсоюзсервісу, згідно якого загальна площа вказаної будівлі складає 904,0 кв.м.;

- Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформовані стосовно об?єктів по вул. Ямська, 72-А (право власності на який зареєстровано за державою в особі Укрсоюзсервісу) та вулиця Ямська, 72 (про реєстрацію зокрема за відповідачем права власності на відповідний об?єкт загальною площею 8 631,1 кв.м.);

- технічний звіт про проведення обстеження та встановлення технічного стану державного нерухомого майна - виробничого корпусу № 2, літера "Б", загальною площею 904 м2, за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А.

- сертифікат відповідності № КВ 00054, яким Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю у м.Києві засвідчила відповідність закінченого будівництвом об?єкта - майновий комплекс по вул. Ямській, 72, у м.Києві, загальною площею 6 522,7 кв.м.

Крім того, прокурором до матеріалів справи було надано:

- ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 01.11.2022 у справі № 757/30226/22-к про доступ до реєстраційної справи Українського союзу об?єднань підприємств і організацій побутового обслуговування населення;

- Статут Укрсоюзсервісу в редакції 19.02.2021;

- Свідоцтво № 620 про реєстрацію Українського союзу об?єднань підприємств і організацій побутового обслуговування населення (державний реєстраційний № 115-620С від 15.06.1992);

- довідку № 736/96 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України стосовно Українського союзу об?єднань підприємств і організацій побутового обслуговування населення, форма власності - державна;

- протокол № 3 від 07.02.1992 позачергового з?їзду повноважних представників членів Українського союзу об?єднань підприємств і організацій побутового обслуговування населення;

- договір засновників про створення та діяльність Українського союзу об?єднань підприємств і організацій побутового обслуговування населення від 07.02.1992;

- статут Українського союзу об?єднань підприємств і організацій побутового обслуговування населення, затверджений з?їздом повноважних представників членів Українського союзу об?єднань підприємств і організацій побутового обслуговування населення (протокол № 3 від 07.02.1992);

- лист КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 30.01.2019 № 062/14-1076 (И-2019), наданого на запит Київської місцевої прокуратури № 1, в якому повідомлено про те, що згідно з даними реєстрових книг за адресою: м.Київ, вул. Ямська, 72-А нерухоме майно на праві власності - не реєструвалось, і з яким надано копії поверхових планів та копії журналів обмірів на будинки літ. «А» та літ. «Б» за адресою : м.Київ, вул. Ямська, 72;

- інвентаризаційну справу КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» № 37665 (дата створення 08.10.2007) стосовно майна по вул. Ямська, 72-А у місті Києві, в якому містяться відомості, що по 1 поверху прим. № 1 літ. «Б» площа складає 447,9 кв.м., а по ІІ поверху прим. № 1 літ. «Б» площа складає 456,1 кв.м, а загалом площа по будівлі - 904,0 кв.м., також вказано, що (загальна площа вказаної будівлі збільшилась на 64 м2, оскільки раніше було помилково не враховано площу сходових клітин.

Матеріалами справи підтверджується, що в рамках кримінального провадження № 42021102060000079 було проведено судову будівельно-технічну оціночно-будівельну експертизу, за результатами якої судовим експертом Ігнатьковим В.М. складено висновок від 21 квітня 2022 року № 47/21, згідно з яким об?єктом експертного дослідження виступали:

- нежитлові приміщення виробничого корпусу № 2 (в технічному паспорті КМ БТІ - літера "Б") загальною площею 904 м2, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, що є державною власністю;

- та нежитлові приміщення загальною площею 905,46 м2, що є частиною приміщень нежитлової будівлі літери "Г", загальною площею 2 215,3 м2, розташовані по вулиці Ямській, 72 у місті Києві, та зареєстровані за Товариством у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1716205780000.

У вказаному висновку експерт при проведенні візуального обстеження об?єкта встановив, що приміщення 1-го та 2-го поверхів за своїми конструктивними, об?ємно-планувальними рішеннями, площею, формою та взаємним розташуванням приміщень відповідають приміщенням будівлі, відображеній в інвентаризаційній справі КМ БТІ № 37665 від 8 жовтня 2007 року, за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А (квартал 692) літера Б, та відповідають приміщенням №№ 10-22 1-го поверху та приміщенням №№ 34-42 і приміщенню № 43 антресолі будівлі, відображеним в технічному паспорті ТОВ "Бюро технічної інвентаризації оформлення землі та нерухомості" від 3 грудня 2018 року № 031218, за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72, літера "Г".

З описової частини вищевказаного висновку (аркуші 13- 18) вбачається, що при проведенні дослідження експертом порівнювались відомості наявних в матеріалах кримінального провадження № 42021102060000079:

- інвентаризаційної справи № 37665 від 8 жовтня 2007 року на об`єкт нерухомого майна по вулиці Ямській, 72-А (квартал 692) літера Б, заведеної в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна;

- та технічного паспорту на майновий комплекс по вулиці Ямській, 72 у місті Києві від 3 грудня 2018 року № 031218, виготовленого ТОВ "Бюро технічної інвентаризації оформлення землі та нерухомості" (на підставі якого за відповідачем вперше зареєстровано права власності на спірне державне майно); договору оренди від 16 грудня 2019 року № 16/12-2019-ОР (з план-схемою об`єкта оренди), укладеного між Товариством та Підприємством.

Так, за наслідками проведення експертного дослідження у висновку від 21 квітня 2022 року № 47/21 експертом зроблено висновок, що

- є одним і тим же об?єктом.

Також, Товариство подало у справу висновок судової будівельно-технічної експертизи КНДІСЕ від 28 травня 2024 року, проведеної судовим експертом Гунявим В.С. в рамках кримінального провадження № 12024100080000128, відповідно до якого судовий експерт дійшов висновку про те, що будівля під літерою "Б", загальною площею 904,00 м2, розташована за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72А, відомості про яку містяться в матеріалах технічної інвентаризації (інвентаризаційна справа № 37665), які складені Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об?єкти нерухомого майна, та будівля під літерою "Г", загальною площею 2 215,3 м2, яка є частиною майнового комплексу за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72, відомості про яку містяться в технічному паспорті (інвентаризаційна справа № 609/01/20), який складений Асоціацією «Авістор-Буд», та в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1716205780000 - є різними об`єктами нерухомого майна.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Звертаючись до господарського суду з позовною заявою в даній справі, Прокурор посилався на положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або у разі відсутності такого органу.

Наявність вказаних обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Відповідно до частини 4 цієї статті Закону, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

Аналіз змісту статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадку, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18.

Звертаючись з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, прокурором зазначено, що останній у силу положень статей 1, 4, 2 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" є органом державної влади, наділеним повноваженнями власника стосовно спірного державного майна, а відтак наділений правом захищати порушене право, у тому числі й шляхом ініціювання позову про витребування спірного державного майна, скасування незаконних державних реєстрації на це майно.

Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначається правовий режим власності.

Статтею 116 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

Згідно зі статтею 141 Господарського кодексу України, управління об`єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб`єкти.

Постановами Ради Міністрів Української РСР від 7 серпня 1990 року № 170 та від 11 лютого 1991 року № 26 створено Укрсоюзсервіс, затверджено перелік об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення, функції по управлінню державним майном яких покладаються на Укрсоюзсервіс, зокрема, управління майном Київського дослідно-експериментального заводу (далі - Завод "Побутмаш").

Пунктом 1 Постанови КМУ від 18 вересня 1993 року № 750 "Про стабілізацію діяльності підприємств та організацій побутового обслуговування населення" до завершення приватизації та створення ринкової інфраструктури сфери послуг покладено на Укрсоюзсервіс функції координації діяльності підприємств і організацій служби побуту незалежно від форм власності, пов`язаної з розвитком побутових послуг. Також було передано на вказаний період до сфери управління Укрсоюзсервісу підприємства, організації та установи (у тому числі Завод "Побутмаш"), засновані на загальнодержавній власності, що становлять інфраструктуру служби побуту і перебувають у сфері управління органів державної виконавчої влади.

Пунктом 2 вказаної Постанови передбачено, що Укрсоюзсервіс розробляє і погоджує з відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади проекти нормативно-правових актів, правил та інструкцій, що стосуються побутового обслуговування населення, вносить їх на розгляд Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції; розробляє рекомендації щодо здійснення єдиної науково-технічної політики у сфері побутового обслуговування населення; організовує на договірній основі розробку і виробництво нових видів машин, обладнання і приладів для потреб побутових підприємств, забезпечення їх матеріально-технічними ресурсами тощо.

Тобто, Укрсоюзсервісу для виконання функцій координації та управління підприємствами, організаціями та установами, що становлять інфраструктуру служби побуту, були надані повноваження, що безпосередньо пов`язані з розвитком побутового обслуговування населення.

Водночас, Постановою КМУ від 17 березня 2004 року № 336 "Про деякі питання підвищення ефективності використання державного майна" визнано такими, що втратили чинність пункти 1 та 2 вищевказаної постанови та доручено Фонду державного майна України забезпечити в установленому порядку здійснення приватизації майна державних підприємств, що перебувають у сфері управління Укрсоюзсервісу.

Таким чином, з 17 березня 2004 року Укрсоюзсервіс позбавлений повноважень з управління об`єктами державної власності, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією листа Секретаріату КМУ від 8 листопада 2022 року № 23185/0/2-22.

При цьому, статтею 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" встановлено, що управління об`єктами державної власності - це здійснення КМУ та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави, як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Суб`єктом управління об`єктами державної власності є, зокрема, КМУ, органи державної влади та державні господарські об`єднання (стаття 4 вищевказаного Закону).

При цьому, Укрсоюзсервіс не є державним господарським об`єднанням або державною компанією, а відтак не може бути суб`єктом управління об`єктами державної власності.

Однак, починаючи з 2006 року (після набрання чинності Закону України "Про управління об`єктами державної власності"), КМУ питання щодо зміни органу управління стверджуванми Прокурором спірним державним майном, взагалі не ініціювався. Вказане також підтверджується наявним в матеріалах даної справи листом Фонду від 11 серпня 2022 року.

Прокурор у позові наголошував, що з наявної в матеріалах справи копії листа Управління правового забезпечення секретаріату КМУ від 9 березня 2006 року № 36-6 вбачається, що КМУ був обізнаний про те, що певне майно залишається в управлінні Укрсоюзсервісу, однак заходів, спрямованих на визначення належного органу управління не вжив, що фактично створило передумови для залишення вказаного майна поза контролем держави.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", КМУ є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом. Здійснюючи управління об`єктами державної власності, КМУ, зокрема, визначає органи виконавчої влади, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності; забезпечує контроль за ефективністю управління об`єктами державної власності.

Також організацію, повноваження і порядок діяльності КМУ визначено Законом України "Про Кабінет Міністрів України".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" КМУ (Уряд України) - є вищим органом у системі органів виконавчої влади. До основних завдань КМУ належать, зокрема, здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю (стаття 2 вищевказаного Закону).

КМУ може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції (частина 1 статі 37 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").

Тобто, КМУ є уповноваженим державою органом на управління об`єктами державної власності, а отже може бути позивачем у спорах щодо таких об`єктів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 20 березня 2024 року в справі № 925/281/23

Як стверджував Прокурор у позові, оскільки КМУ не виконав покладених на нього державою обов`язків щодо належного управління спірним державним майном та не визначив інший орган його управління після припинення з 17 березня 2004 року повноважень Укрсоюзсервісу з управління зазначеним об`єктом державної власності, саме КМУ є належним позивачем за вимогами про витребування спірного майна у державну власність.

З урахуванням специфіки правового статусу державного майна, на наявності правового статусу такого у майна, що є предметом спору в даній справі, про що наголошував Прокурор у позові, звертаючись з позовною заявою, другим позивачем Прокурором визначено Фонд державного майна України.

За змістом частини 1 статті 287 Господарського кодексу України, статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Фонд державного майна України, його регіональні відділення є орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю.

Відповідно до завдань, встановлених пунктом 5.3 Положення "Про регіональне відділення Фонду державного майна по місту Києву", затвердженого наказом Фонду державного майна України від 27 травня 2021 року № 912, з метою захисту майнових інтересів держави регіональне відділення виступає орендодавцем щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло в процесі приватизації (корпоратизації) до статутного капіталу, що є державною власністю та здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна по договорах оренди, укладених регіональним відділенням, та договорах оренди, укладених підприємствами, організаціями, установами, розмір орендної плати по яких погоджений відділенням, а також реалізовує державну політику в сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, здійснює контроль у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; здійснює повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства.

У позовній заяві Прокурор вказував, що у нього є підстави для звернення до суду з даними вимогами, оскільки КМУ та Фонд, будучи обізнаними про порушення інтересів держави в контексті приналежності спірного майна до державного, та маючи відповідні повноваження щодо їх захисту, з відповідним позовом - до суду не звернулися.

Зокрема, після встановлення факту незаконної, на думку Прокурора, реєстрації права власності на спірний об?єкт за Товариством, останній звертався до КМУ із запитами від 18 липня 2022 року та від 21 жовтня 2022 року в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у яких детально поінформовано про виявлені порушення прав держави та витребувано інформацію про вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо повернення вказаного державного майна (копії запитів та відповідей на них долучено до позовної заяви).

Однак, як вбачається з відповідей на вказані запити, надані Секретаріатом КМУ, та за його дорученням Міністерством юстиції України, Міністерством економіки України, Фондом державного майна України, жодних заходів, спрямованих на відновлення прав держави на належне їй майно, не було вжито.

Зокрема, згідно з наявної в матеріалах справи копії відповіді Міністерства юстиції України від 4 серпня 2022 року № 64516/9046-4-22/19, наданою за дорученням Секретаріату КМУ, заходи цивільно-правового характеру не вживались, оскільки доручення щодо повернення спірного об?єкту державної власності в судовому порядку від КМУ не надходило.

Також, Прокурор неодноразово інформував Фонд про виявлені, на його думку, порушення інтересів держави в адресованих останньому листах: від 28 липня 2021 року № 56-4445 вих-21, від 28 січня 2021 року № 15/3-117вих-21 та від 6 жовтня 2021 року № 6632вих-21. Однак, як вбачається з листа Фонду від 11 лютого 2021 року № 30-03/1150, заходи цивільно-правового характеру щодо оскарження права власності Товариства на спірні будівлі, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, не вживались та запропоновано Прокурору самостійно звернутись до суду з відповідним позовом.

При цьому, Прокурор у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до позивачів з листами від 13 червня 2022 року № 56-2345вих-22 та від 18 липня 2022 року № 15/3-274вих-22, у яких повідомив про намір звернутись з позовом до суду. Крім того, листами від 10 січня 2023 року № 15/3030вих-23 та № 15/30313вих-23 Прокурор додатково проінформував позивачів про підготовку даного позову. Однак, останні у відповідь не висловлювалися про наміри самостійно звернутися до суду з відповідними позовами. При цьому, будучи належним чином повідомленими про можливе порушення інтересів держави, захист яких у спірних правовідносинах мають здійснювати саме КМУ та Фонд, останні самостійних заходів - не вжили.

Прокурор у своїй позовній заяві вказав, що, на його думку, порушення інтересів держави полягає у незаконній реєстрації права власності Товариства на майно - нежитлову будівлю, загальною площею 904 м2, що заходиться за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-а, яка в установленому законом порядку з державної власності не вибувала, а також подальше незаконне розпорядження вказаним державним майном шляхом його передачі в оренду Підприємству за відповідним договором.

3 урахуванням викладеного, зважаючи на те, що прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив органи, які уповноважені державою здійснювати такий захист у спірних правовідносинах, і відповідних заходів не вживали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення Прокурора в інтересах держави з даним позовом у порядку частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та наявність у Прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

Проте, обгрунтованість вимог прокурора та дослідження обставин справи стосовно стверджуваних прокурором порушень, встановлюється судом під час розгляду справи та дослідження усіх поданих сторонами доказів та висловлених обгрунтувань стосовно предмету спору.

Так, суд першої інстанції встановив, що після переводу Заводу в новозбудовані виробничі приміщення за іншою адресою, майновий комплекс (нежилі будівлі) заводу, розташований по вулиці Ямській, 72 в місті Києві, передано Фондом в оренду Товариству, однак спірна нежитлова будівля виробничого корпусу № 2, загальною площею 840 м2, з присвоєною адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, залишалася закріпленою за Укрсоюзсервісом, як органом управління.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з даним твердженням суду першої інстанції, і вважає його таким, що суперечить наявним матеріалам справи, з огляду на наступне.

По перше, матеріали справи не містять жодних доказів присвоєння будь-яким об?єктам нерухомого майна адреси: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, як не містять і матеріали справи виділення такого об?єкту, як оремого об?єкту, з приватизаційної маси відповідного підприємства. При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, на виконання наказу Укрсоюзсервісу від 30 березня 1992 року № 12 директором Заводу "Побутмаш" Дементьевим Ю.В. з балансу заводу на баланс Укрсоюзсервісу, як органу управління його майном, безоплатно передано виробничий корпус № 2 (840 кв.м.) з прилеглою до нього територією, розташованого по вул. Ямській, 72, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією акта передачі основних фондів від 8 квітня 1992 року, підписаною вказаними сторонами. Отже, відповідний об?єкт з прилеглою територією був переданий на баланс підприємства, адже Укрсоюзсервіс було наділено відповідними функціями управління таких об?єктів заводу на виконання постанов Ради Міністрів Української РСР від 7 серпня 1990 року № 170 та від 11 лютого 1991 року № 26, проте, вказаний об?єкт залишився в складі майна відповідного заводу, тобто залишився з правовим статусом державної власності, право на розпорядження яким наділений виключно відповідний орган державної влади - Фонд державного майна України.

Матеріали справи не містять доказів того, що виробничий корпус № 2 (840 кв.м.) з прилеглою до нього територією, розташованого по вул. Ямській, 72 згідно відповідного розпорядчого рішення уповноваженого органу був переданий Укрсоюзсервісу на праві власності та/або будь-якому іншому майновому праві, які існували у правовому полі (оперативного управління, господарського відання, тощо), яке б передбачало права Укрсоюзсервісу на володіння, розпорядження таким в розумінні вимог ст. 86 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (який був чинним до 01.01.2004), а в подальшому і ст. 317, 319, 321 ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004, адже Укрсоюзсервіс отримав відповідне майно на баланс як орган управління майном заводу, і мав повноваження саме по управлінню таким (а не відчуження, або набуття власності), до моменту прийняття відповідним органом державної влади, який здійснює повноваження власника майна - держави, розпорядчого рішення щодо правової долі такого майна, зокрема і щодо його відчуження в складі приватизаційної маси підприємства.

По-друге, згідно інформації, яка міститься в листі Фонду від 25 липня 2022 року № 30-10/2605, майно цілісного майнового комплексу Завод "Побутмаш" було приватизовано у 2000 році, і Фонд зазначав, що однак будівля, яка у 1992 році передана на баланс Укрсоюзсервісу, до приватизаційної маси - не включалась. Проте, вказаний лист не є належним та допустимими доказом в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження приналежності спірного майна саме до державного, адже як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять жодних доказів присвоєння будь-яким об?єктам нерухомого майна адреси: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, як не містять і матеріали справи виділення такого об?єкту, як оремого об?єкту, з приватизаційної маси відповідного підприємства.

Також, згідно відомостей, які містяться в листі Фонду державного майна України від 11.10.2021 № 30-03/8055, інформація щодо виділення об?єктів, до приватизації майнового комплексу (нежилі будівлі) загальною площею 3010,70 кв.м., за адресою: м.Київ, вул. Ямська, 72, з присвоєнням їм адреси: м.Київ, вул. Ямська, 72-А, в регіональному відділенні - відсутня. Крім того, до повноважень регіонального відділення не належало виділ об?єктів, які перебували на балансі підприємств, тому регіональне відділення виділом не займалось. В управлінні Регіонального відділення не перебувають об?єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м.Київ, вул. Ямська, 72-А.

Крім того, Прокурор обгрунтовуючи позовні вимоги посилається на матеріали кримінального провадження № 42021102060000079 від 03.06.2021 року зареєстрованого за фактом вибуття з державної власності нерухомого майна і незаконного заволодіння ним ТОВ «Тісо». За аналогічних обставин Слідчим відділом Голосіївського управління поліції проводилося досудове розслідування кримінального провадження № 12018100010010423 від 14.11.2018, в рамках якого листом від 12.12.2018 № 43-5005 вих18 перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 1 м. Києва повідомляв Фонд про відсутність підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на час проведення слідчих дій. Вказане кримінальне провадження закрите постановою від 14.11.2019 у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції враховує, що наявною в матеріалах справи копією договору купівлі-продажу майнового комплексу (нежилих будівель) від 31 серпня 2000 року № 707, укладеного між Фондом та Товариством, підтверджується, що останнє в рамках процедури приватизації придбало майновий комплекс за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72, загальною площею 3 010,7 м2, що складався з конкретного переліку нежитлових будівель літер: АА, Б, В, Г, Ж, З, К, І, Л, М.

Тобто, виробничий корпус літери Г було включено в склад приватизованого майна. В свою чергу, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів в підтвердження того, що будівля, яка у 1992 році передана на баланс Укрсоюзсервісу, до приватизаційної маси не включалась, і вказана обставина спростовується сукупністю доказів, які є більш вірогідними в підтвердження входження спірної будівлі у склад приватизаційної маси (договір купівлі-продажу майнового комплексу (нежилих будівель) від 31 серпня 2000 року № 707, з описом відповідного майна, акт приймання - передачі до нього, відсутність в договорі і акті відомостей про невходження частини будівель, зокрема і спірної, до складу приватизаційної маси), як і відсутність доказів присвоєння будь-яким об?єктам нерухомого майна адреси: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, як не містять і матеріали справи виділення такого об?єкту, як оремого об?єкту, з приватизаційної маси відповідного підприємства.

Зокрема, суд апеляційної інстанції враховує, що зазначення у даному договорі площі літери Г в розмірі 207,4 кв.м. не є підставою для висновку, що спірний виробничий корпус № 2, який стверджується своїм місцезнаходженням за адресою по вул. Ямській, 72-А у м. Києві, не увійшов до приватизаційної маси майна зазначеного державного підприємства, та залишився у державній власності та перебував на балансі та у фактичному користуванні Укрсоюзсервісу, адже на виконання наказу Укрсоюзсервісу від 30 березня 1992 року № 12 директором Заводу "Побутмаш" Дементьевим Ю.В. з балансу заводу на баланс Укрсоюзсервісу, як органу управління його майном, безоплатно передано виробничий корпус № 2 (840 кв.м.) з прилеглою до нього територією, розташованого по вул. Ямській, 72, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією акта передачі основних фондів від 8 квітня 1992 року, підписаною вказаними сторонами, а отже, відповідний виробничий корпус передано на баланс Укрсоюзсервісу з прилеглою до нього територією (без розмежування відповідних площ), проте, він залишився у державній власності, і при приватизації відповідного майна Фондом було реалізовано повноваження по його продажу в складі майнового комплексу, про що укладено відповідний договір купівлі-продажу майнового комплексу (нежилих будівель) від 31 серпня 2000 року № 707.

Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, яка була чинною на момент укладення відповідного договору від 31.08.2000) визначено, що приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, яка була чинною на момент укладення відповідного договору від 31.08.2000) визначено, що до об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються.

Ч. 1, 2 статті 7 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, яка була чинною на момент укладення відповідного договору від 31.08.2000) визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні. Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим діють на підставі Закону України "Про Фонд державного майна України", цього Закону, інших законів України з питань приватизації.

Ч. 3 статті 7 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, яка була чинною на момент укладення відповідного договору від 31.08.2000) визначено, що державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження: здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації.

Слід зазначити, що договір купівлі-продажу майнового комплексу (нежилих будівель) від 31 серпня 2000 року № 707 було укладено до того, як 17 березня 2004 року Постановою КМУ № 336 "Про деякі питання підвищення ефективності використання державного майна" визнано такими, що втратили чинність пункти 1 та 2 вищевказаної постанови КМУ від 18 вересня 1993 року № 750 та доручено Фонду забезпечити в установленому порядку здійснення приватизації майна державних підприємств, що перебувають у сфері управління Укрсоюзсервісу, а отже, після набрання чинності вказаною постановою, майно державних підприємств, що перебували у сфері управління Укрсоюзсервісу дійсно підлягало приватизації, проте, за виключенням того майна, яке вже було приватизовано до цього моменту, зокрема і того, яке входило у приватизаційну масу майнового комплексу за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72, загальною площею 3 010,7 м2, що складався з конкретного переліку нежитлових будівель літер: АА, Б, В, Г, Ж, З, К, І, Л, М, і що було передано за відповідним актом Товариству, як покупцю.

Так, суд першої інстанції також встановив, що з наявної у матеріалах справи копії договору оренди від 24 червня 2008 року № 4058, укладеного між Фондом, за погодженням з Укрсоюзсервісом, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Союзпобутсервіс-2007" вбачається, що цілісний майновий комплекс відокремленого структурного підрозділу Укрсоюзсервісу, до складу якого входила спірна нежитлова двоповерхова будівля, площею 904 м2, - виробничий корпус № 2, літера "Б", був переданий в оренду зазначеному суб`єкту господарювання.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, вважає їх помилковими та такими, що не відповідають наявним матеріалам справи, адже дослідивши зміст вказаного договору, судом апеляційної інстанції встановлено, що 24 червня 2008 року між Регіональним відділенням Фонду, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Союзпобутсервіс-2007", як орендарем, підписано акт приймання - передачі орендованого майна, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування необоротні активи цілісного майнового комплексу відокремленого структурного підрозділу Укрсоюзсервісу «Виробнича філія Укрсоюзсервісу»: основні засоби за вирахуванням зносу - 4508426грн., грошові кошти - 347 грн. Вказаний договір, як і акт приймання - передачі до нього, не містить жодних відомостей про розшифрову майна, яке передається в оренду, зокрема і виробничий корпус, який на даний час значиться за адресою по вул. Ямська, 72-А, літ. «Б», як і не містить відомостей і про передачу в оренду у будь-яких об?яєктів по ул. Якіра, 72. У вказаному договору містяться відомості про передачу основних засобів та грошових коштів, без розшифровки складу таких засобів.

В свою чергу, згідно додатку - переліку майна, що надається в оренду, у ньому містяться відомості про те, що в оренду передається: виробничий корпус по вул. Ямська, 72-А, літ. «Б», за інвентарним номером 2, швейні машинки (інвентарні номери 123. 124, 118), принтер, комп?ютер, монітор, факс панасонік, комп?ютер ККЕ 00110,01,монітор, принтер, 3 столи, тумба, 3 робочих місця перукарських, робоче місце косметика, 3 крісла перукарських. Проте, дослідивши вказаний додаток-перелік, судом апеляційної інстанції встановлено, що він не містить ні підписів осіб, уповноважених погоджувати такий перелік, як не містить і печаток осіб, уповноважених на передачу майна, а отже не документом в розумінні вимог цивільного законодавства, який може підтверджувати певні обставини, зокрема і те, що в оренду було передано відповідний об?єкт нерухомості.

З огляду на викладене, вищенаведені копії договору оренди від 24 червня 2008 року № 4058, акт приймання - передачі до нього, додаток - перелік майна, визнаються судом апеляційної інстанції неналежними та недопустимими доказами обставини приналежності виробничого корпусу по вул. Ямська, 72-А, літ. «Б» до майна, яке не увійшло до приватизаційної маси цілісного майнового комплексу, та було передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Союзпобутсервіс-2007", як державне.

Також, вказаний договір оренди було розірвано в судовому порядку згідно відповідного рішення Господарського суду міста Києва від 25 березня 2010 року в справі № 40/35 за позовом Фонду до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзпобутсервіс-2007", за участі третьої особи, - Укрсоюзсервісу, про розірвання договору оренди та повернення майна, проте, вказаним судовим актом, який набрав законної сили, зобов?язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Союзпобутсервіс-2007 повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна по місту Києву орендоване майно - цілісний майновий комплекс відокремленого структурного підрозділу Укрсоюзсервісу «Виробнича філія Укрсоюзсервісу», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72-А, згідно Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого наказом ФДМУ № 847 від 07.08.1997р (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25.09.1997р. за № 446/2250), без ідентифікації такого, без зазначення у резолютивній частині його чітких ідентифікуючих ознак. Так само, і у акті приймання - передачі від 03.07.2012 на виконання вказаного рішення, не зазначено ознак (характеристик) відповідного майна та інших його ознак.

З огляду на викладене, і вчинені на виконання вказаного рішення дії в процесі його виконання, жодним чином не є підставою для висновку, що двоповерхова будівля, площею 904 м2, - виробничий корпус № 2, літера "Б" по вул. Якіра, 72-А мала статус державного майна на момент вчинення таких дій, і що не встановлено судом апеляційної інстанції за наслідком дослідження вищенаведених доказів.

Також, посилання суду першої інстанції на те, що наказом Фонду державного майна України від 25 травня 2009 року № 761 цілісний майновий комплекс відокремленого структурного підрозділу Укрсоюзсервісу "Виробнича філія Укрсоюзсервіс" по вулиці Ямській, 72-А в місті Києві включено до переліку об`єктів державної власності групи "А", тобто до таких, які перебувають в оренді та підлягають приватизації шляхом викупу, жодним чином не спростовують вищенаведених обставин.

З огляду на викладене, оцінивши наявні у справ докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що двоповерхова нежитлова будівля - виробничий корпус № 2, літера "Б", загальною площею 904 м2, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, не належить до об`єктів державної власності та не перебуває на балансі Укрсоюзсервісу.

За приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі вказаного судового рішення 24 травня 2018 року державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства "Новозаводське" Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області Осиповичем І.В. за Товариством було зареєстровано право власності на майновий комплекс, загальною площею 6 522,7 м2, який розташований за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72 в місті Києві (реєстраційний номер нерухомого майна 1560674380000, рішення про державну реєстрацію з відкриттям розділу 41265522).

Цього ж дня на підставі вищевказаної заяви Товариства державним реєстратором Київської філії Київської філії Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" внесено зміни до запису про реєстрацію права власності на об?єкт нерухомого майна (рішення про внесення змін до запису № 43945130), а саме: збільшено площу нежитлової будівлі літера "Г" з 1312,5 м2 до 2 215,3 м2, та відповідно, збільшено загальну площу об?єкта нерухомості - до 7 425,5 м2.

Згідно з наявної в матеріалах справи копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 8 грудня 2022 року, підставою внесення вказаних змін стала лише довідка про показники об?єкта нерухомого майна від 4 листопада 2018 року № 041118, видана Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро технічної інвентаризації оформлення землі та нерухомості", а також технічний паспорт на об?єкт нерухомого майна, виготовлений цим же суб`єктом господарювання 16 січня 2018 року. З наявного в матеріалах даної справи тексту вищевказаної довідки вбачається, що загальна площа нежитлової будівлі літера "Г" по вулиці Ямській, 72 у місті Києві збільшилась з 1 312,5 м2 до 2 215,3 м2 за рахунок помилково не включеної до загальної площі частини будівлі, що не належить до категорії самочинного будівництва та не потребує введення в експлуатацію.

При цьому, дослідження правомірності підстав здійснення відповідачем -1 перепланування такого приміщення - не входить до предмету дослідження в контексті спірних правовідносин у даному спорі, адже судом апеляційної інстанції у даному проваджені досліджується питання наявність або відсутність у спірного майна правового статусу державного майна, підстави його набуття учасниками спору, а не здійснені дії щодо перепланування або зміни об?ємних показників належного відповідачу-1 майна.

Також, як підтверджується наявними матеріалами справи, Державним реєстратором Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" Рисак О.О. 5 грудня 2018 року на підставі висновку щодо технічної можливості об`єднання об`єктів нерухомого майна від 3 грудня 2018 року за № 0312188 та заяви Товариства від 5 грудня 2018 року відкрито новий розділ та проведено державну реєстрацію права власності вказаного відповідача на нерухоме майно - майновий комплекс, загальною площею 8 631,1 м2 (літери А, А1, А2, Б, В, Г, Ж, К, Д, Н), по вулиці Ямській, 72 у місті Києві (реєстраційний номер нерухомого майна № 1716205780000, рішення про державну реєстрацію від 10 грудня 2018 року № 44498710). Належним чином засвідчені копії вказаних документів наявні в матеріалах даної справи. У результаті проведення вказаної реєстраційної дії загальна площа майнового комплексу Товариства збільшилась у зв`язку з реєстрацією нових (об`єднаних) будівель - з літерами "К" та "Н".

Оскільки, на думку Прокурора, внаслідок проведення 8 листопада 2018 року та 5 грудня 2018 року незаконної державної реєстрації за Товариством права власності на майновий комплекс по вулиці Ямській, 72 у місті Києві до складу цього комплексу незаконно було включено спірне державне майно, а саме: приміщення виробничого корпусу № 2, загальною площею 904,00 м2, що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, такі реєстраційні дії підлягають скасуванню, спірне майно - витребуванню з незаконного володіння Товариства, а договір оренди, укладений між відповідачами - визнанню недійсним в судовому порядку.

Оцінивши доводи Прокурора у цій частині, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 статті 92 Конституції України).

Відповідно до статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина 1 статті 11 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина 2 статті 328 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 520/8065/19.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 року наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

В свою чергу, як встановлено судом апеляційної інстанції, двоповерхова нежитлова будівля - виробничий корпус № 2, літера "Б", загальною площею 904 м2, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, не належить до об`єктів державної власності та не перебувалє на балансі Укрсоюзсервісу, адже на виконання наказу Укрсоюзсервісу від 30 березня 1992 року № 12 директором Заводу "Побутмаш" Дементьевим Ю.В. з балансу заводу на баланс Укрсоюзсервісу, як органу управління його майном, безоплатно передано виробничий корпус № 2 (840 кв.м.) з прилеглою до нього територією, розташованого по вул. Ямській, 72, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією акта передачі основних фондів від 8 квітня 1992 року, підписаною вказаними сторонами, а отже, відповідний виробничий корпус передано на баланс Укрсоюзсервісу з прилеглою до нього територією (без розмежування відповідних площ), проте, він залишився у державній власності, і при приватизації відповідного майна Фондом було реалізовано повноваження по його продажу в складі майнового комплексу, про що укладено відповідний договір купівлі-продажу майнового комплексу (нежилих будівель) від 31 серпня 2000 року № 707, на підставі якого відповідач-1 набув права власника спірного майна.

В подальшому, відповідач-1 в силу приписів статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України реалізовував повноваження власника спірного майна, зокрема і вчиняв дії стосовно державної реєстрації технічних показників належного йому нерухомого майна, та здійснював відповідну державну реєстрацію таких змін, що не суперечить вимогам закону.

Заперечуючи проти задоволення позову, Товариство також посилалося на помилковість висновків Прокурора щодо ідентичності будівель, які належать державі, та будівель, що входять до зареєстрованого за Товариством об`єкта нерухомого майна.

В свою чергу, Прокурор наголошував, що наявним в матеріалах даної справи висновком проведеної в рамках кримінального провадження № 42021102060000079 судової будівельно-технічної оціночно-будівельної експертизи від 21 квітня 2022 року № 47/21, підтверджується, що нежитлові приміщення виробничого корпусу № 2 (в технічному паспорті КМ БТІ - літера "Б") загальною площею 904 м2, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, що є державною власністю, та нежитлові приміщення загальною площею 905,46 м2, що є частиною приміщень нежитлової будівлі літери "Г", загальною площею 2 215,3 м2, розташовані по вулиці Ямській, 72 у місті Києві, та зареєстровані за Товариством у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1716205780000, є одним і тим же об?єктом.

На підтвердження своєї позиції, Товариство подало висновок судової будівельно-технічної експертизи КНДІСЕ від 28 травня 2024 року, проведеної в рамках кримінального провадження № 12024100080000128, відповідно до якого судовий експерт дійшов виключно на підставі наявних в матеріалах справі документів (без здійснення візуального обстеження спірних об`єктів нерухомості) висновку про те, що будівля під літерою "Б", загальною площею 904,00 м2, розташована за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72А, та будівля під літерою "Г", загальною площею 2 215,3 м2, яка є частиною майнового комплексу за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72, є різними об`єктами нерухомого майна.

Статтею 104 ГПК України прямо передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване у судовому рішенні.

Отже, висновок експерта відноситься до засобів доказування нарівні із іншими доказами у справі та не має будь-яких переваг поряд з іншими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 20 липня 2022 року в справі № 902/858/15.

Так, дослідивши висновок проведеної в рамках кримінального провадження № 42021102060000079 судової будівельно-технічної оціночно-будівельної експертизи від 21 квітня 2022 року № 47/21, суд апеляційної інстанції встановив, що експертом при його складанні зроблено висновок, що нежитлові приміщення виробничого корпусу № 2 (в технічному паспорті КМ БТІ - літера "Б") загальною площею 904 м2, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, є державною власністю, а отже в цій частині висновок експерта виходить за межі його спеціальних знань, а тому такий висновок не може бути прийнятий судом в якості належного доказу в розумінні ст. ст. 76-79, ч. 6 статті 99 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, згідно вказаного висновку, експерт досліджував технічний паспорт від 03.12.2018, а прокурор у позові наголошував, що реєстраційні дії відбулися на підставі технічного паспорту, виготовленому 16.01.2018, який в матеріалах справи відсутній.

Проте, суд апеляційної інстанції враховує, що технічний паспорт у будь-якому випадку, не може слугувати єдиним доказом в підтвердження наявності або відсутності майнових прав на певне майно.

Більш того, наявними у справі більш вірогідними доказами підтверджується, що:

- двоповерхова нежитлова будівля - виробничий корпус № 2, літера "Б", загальною площею 904 м2, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, не належить до об`єктів державної власності та не перебувалє на балансі Укрсоюзсервісу, адже на виконання наказу Укрсоюзсервісу від 30 березня 1992 року № 12 директором Заводу "Побутмаш" Дементьевим Ю.В. з балансу заводу на баланс Укрсоюзсервісу, як органу управління його майном, безоплатно передано виробничий корпус № 2 (840 кв.м.) з прилеглою до нього територією, розташованого по вул. Ямській, 72, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією акта передачі основних фондів від 8 квітня 1992 року, підписаною вказаними сторонами, а отже, відповідний виробничий корпус передано на баланс Укрсоюзсервісу з прилеглою до нього територією (без розмежування відповідних площ), проте, він залишився у державній власності, і при приватизації відповідного майна Фондом було реалізовано повноваження по його продажу в складі майнового комплексу, про що укладено відповідний договір купівлі-продажу майнового комплексу (нежилих будівель) від 31 серпня 2000 року № 707, на підставі якого відповідач-1 набув права власника спірного майна;

- договір купівлі-продажу майнового комплексу (нежилих будівель) від 31 серпня 2000 року № 707 було укладено до того, як 17 березня 2004 року Постановою КМУ № 336 "Про деякі питання підвищення ефективності використання державного майна" визнано такими, що втратили чинність пункти 1 та 2 вищевказаної постанови КМУ від 18 вересня 1993 року № 750 та доручено Фонду забезпечити в установленому порядку здійснення приватизації майна державних підприємств, що перебувають у сфері управління Укрсоюзсервісу, а отже, після набрання чинності вказаною постановою, майно державних підприємств, що перебували у сфері управління Укрсоюзсервісу дійсно підлягало приватизації, проте, за виключенням того майна, яке вже було приватизовано до цього моменту, зокрема і того, яке входило у приватизаційну масу майнового комплексу за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72, загальною площею 3 010,7 м2, що складався з конкретного переліку нежитлових будівель літер: АА, Б, В, Г, Ж, З, К, І, Л, М, і що було передано за відповідним актом Товариству, як покупцю,

- що в сукупності свідчить про правомірність набуття відповідачем-1 спірного майна та припинення у такого статусу державного внаслідок укладення чинного та неоспореного договору купівлі - продажу від 31 серпня 2000 року № 707, презумпція чинності якого не спростована в розумінні ст. 204 Цивільного кодексу України, і недоведеність вимог прокурора про незаконне заволодіння відповідачем-1 спірним нерухомим майном.

Крім того, слід врахувати також і те, що листом КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 30.01.2019 № 062/14-1076 (И-2019), наданого на запит Київської місцевої прокуратури № 1, повідомлено про те, що згідно з даними реєстрових книг за адресою: м.Київ, вул. Ямська, 72-А нерухоме майно на праві власності - не реєструвалось, і з яким надано копії поверхових планів та копії журналів обмірів на будинки літ. «А» та літ. «Б» за адресою : м.Київ, вул. Ямська, 72, тобто, в розумінні вимог чинного законодавства саме як об?єкт нерухомості нежитлові приміщення виробничого корпусу № 2 (в технічному паспорті КМ БТІ - літера "Б") загальною площею 904 м2, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А - не реєструвались відповідним органом до моменту припинення його повноважень з державної реєстрації прав (01.01.2013 Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України від 11.02.2010 № 1878-VI "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень"). Також, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 317095315, сформованої за запитом прокурора 08.12.2022 (тобто до моменту звернення до суду з позовом у січні 2023 року), за Укрсоюзсервісом було зареєстровано 03.09.2020, з відкриттям розділу, саме на праві приватної власності нежитлову будівлю за адресою: м.Київ, вул. Ямська, буд. 72-А з складовими «Б» (165,4 кв.м.) - реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2159928080000, «Д» (25,7 кв.м.) - реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2159909780000, а також за реєстраційним номером 2159943380000 зареєстровано будівлю без присвоєння літерації площею 33,7 кв.м., без зазначення про те, що вказане майно відноситься до державного, а також до складу зазначеного майна входить/зареєстровано майно на праві державної власності.

Також, з поданого відповідачем-1 експертного висновку (вступної частини) вбачається, що при проведенні цього дослідження експертом використовувались виключно наявні в матеріалах кримінального провадження копії технічної документації на об`єкти нерухомості, зокрема: вихід експерта на місце розташування майна та його візуальний огляд не проводився, а тому поданий Товариством висновок судової будівельно-технічної експертизи КНДІСЕ від 28 травня 2024 року, проведеної в рамках кримінального провадження № 12024100080000128 - не може бути прийнятий судом в якості належного доказу в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11 вересня 2020 року в справі № 910/16505/19.

В свою чергу, Укрсоюзсервіс вказував на те, що приналежність спірного майна до державного, підтверджена рішеннями судів у справах № 640/2917/19, № 910/694/21, № 910/6158/21, проте, суд апеляційної інстанції відхиляє вказані посилання з огляду на наступне.

Так, у справі № 910/6158/21 рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2021 закрито провадження в частині відповідача-1 - державного реєстратора Київської філії комунального підприємства "Новозаводське" Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області Осиповича Ігоря Віталійовича. Позов Українського союзу об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення (Укрсоюзсервіс) задоволено. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав, індексний номер 41265522 від 24.05.2018 року о 12:57:16, номер запису на право власності: 26304673, прийняте державним реєстратором Київської філії КП "Новозаводське" Мартенівської сільської ради Пулинського району Житомирської області Осиповичем Ігорем Віталійовичем про державну реєстрацію права власності на майновий комплекс загальною площею 7425,5 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Ямська, будинок 72 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Тісо". Закриваючи провадження в частині відповідача-1, суд послався на п. 6 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України та вказав, що Комунальне підприємство "Новозаводське" Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області припинило діяльність 19.02.2019. Задовольняючи позов, суд дійшов висновку, що загальна площа нежитлової будівлі "Г" безпідставно збільшена на 902,8 кв.м, оскільки, збільшена не за рахунок частини неврахованої загальної площі цієї будівлі, а за рахунок приєднання до неї окремої двоповерхової будівлі, що знаходиться за іншою адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72-а та належить позивачу і є державною власністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2021 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив, зокрема з того, що належним відповідачем у цій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме ТОВ "Тісо". Також, починаючи з 16.01.2020, такий спосіб захисту, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Постановою Верховного Суду від 31.01.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2022 у справі № 910/6158/21 - залишено без змін.

Таким чином, у справі № 910/6158/21 за наслідками апеляційного розгляду справи у позові відмовлено з тих підстав, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки спосіб захисту, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Питання правового статусу спірного майна - не було предметом дослідження у вказаній справі судом апеляційної інстанції, рішення якого залишено в силі судом касаційної інстанції.

У справі № 910/694/21 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тісо" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Український союз об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення "Укрсоюзсервіс" (далі - третя особа; Укрсоюзсервіс) про скасування наказу.

Позовна заява мотивована тим, що висновок колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії, або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, зроблений з порушенням вимог діючого законодавства. На думку позивача, колегія не мала повноважень досліджувати та надавати правову оцінку поданим для державної реєстрації документів та фактично перебрала на себе повноваження суду. Крім того, колегія не встановила, що Укрсоюзсервіс подав скаргу з пропуском строку звернення з такою скаргою. У зв`язку з чим, позивач просив визнати нечинним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 3013/5 від 03.09.2020.

Суть спірних правовідносин полягала у тому, що:

- з 1992 року Український союз об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення "Укрсоюзсервіс" є користувачем земельної ділянки: код 79:034:0003, площею 2123,06 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72-а;

- на вказаній земельній ділянці знаходяться три об`єкти нерухомого майна (25,7 кв.м., 33,7 кв.м., 165,4 кв.м.), які є власністю Укрсоюзсервісу, і два об`єкта нерухомого майна (65,2 кв.м., 904 кв.м.), стосовно яких Укрсоюзсервіс стверджував, що вони є державною власністю та належать Укрсоюзсервіс, як органу управління державним майном;

- 03.04.2018 проведено державну реєстрацію права власності Укрсоюзсервіс в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на три об`єкти нерухомого майна по вул. Ямській, 72-а в м. Києві, а саме на нежитлові будівлі: площею 25,7 кв.м. - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1525390180000; площею 33,7 кв.м. - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1525245280000; площею 165,4 кв.м. - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1525335180000;

- Український союз об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення "Укрсоюзсервіс" звернувся до Міністерства юстиції України із скаргою №01/1-50 від 25.03.2020 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.03.2020 за №9308-33-20) на рішення від 26.04.2019 №46680979, прийняте державним реєстратором КП "Центр правової допомоги та реєстрації" Скляренко О.М., на підставі якого у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про закриття розділу об`єкту нерухомого майна №1525390180000 (об`єкт 1); на рішення від 26.04.2019 №46672390, прийняте державним реєстратором Скляренко О.М., на підставі якого у Державний реєстр прав внесено запис про закриття розділу об`єкту нерухомого майна №1525335180000 (об`єкт 2); на рішення від 26.04.2019 №46680719, прийняте державним реєстратором Скляренко О.М., на підставі якого у Державний реєстр прав внесено запис про закриття розділу об`єкту нерухомого майна №1525245280000 (об`єкт 3);

- скарга мотивована тим, що 25.02.2020 на підставі отриманої інформації з Державного реєстру Укрсоюзсервіс стало відомо, що державним реєстратором КП "Центр правової допомоги та реєстрації" Скляренко О.М. 26.04.2019 проведено погашення права власності Укрсоюзсервіс на 3 об`єкти нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72-а, а саме: нежитлову будівлю площею 25,7 кв.м.; нежитлову будівлю площею 33,7 кв.м.; нежитлову будівлю площею 165,4 кв.м. Підставою для проведення змін до Державного реєстру став звіт про проведення обстеження об`єкта нерухомого майна від 19.04.2019 вих. №19.2019, виданий ФОП Каменських С.Л. Заявник зазначив, що як власник вказаних трьох об`єктів нерухомого майна, не подавав заяви державному реєстратору Скляренко О.М. на проведення вказаних реєстраційних дій. Реєстраційні дії, вчинені державним реєстратором Скляренко О.М. щодо закриття розділів на об`єкти 1-3 у зв`язку з їх знищенням є незаконними, а документи, які стали підставою для вчинення таких дій, є підробними;

- наказом Міністерства юстиції України №3013/5 від 03.09.2020 задоволено скаргу Українського союзу об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення "Укрсоюзсервіс" № 01/1-50 від 25.03.2020 в повному обсязі. Скасовано рішення від 26.04.2019 №46680979, №46672390, №46680719, прийняті державним реєстратором КП "Центр правової допомоги та реєстрації" Скляренко О.М.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд вказав, що наказ Міністерства юстиції України від 03.09.2020 №3013/5 винесений на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та чинним законодавством. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність обставин, викладених у позовній заяві, оскільки оспорюваний наказ винесено відповідно до вимог чинного законодавства України, так як рішення від 26.04.2019 № 46680979, № 46672390, № 46680719 прийняті державним реєстратором Скляренко О. М. з порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації, а саме державний реєстратор не перевірив документи, що подавались для державної реєстрації закриття розділів на об`єкти 1- 3. Зважаючи на те, що Укрсоюзсервіс не видавав довіреність на звернення із заявою на проведення реєстраційних дій щодо факту знищення нерухомого майна та те, що державний реєстратор Скляренко О. М. не повідомляв Укрсоюзсервіс про надходження заяви на проведення вказаних реєстраційних дій, тому Укрсоюзсервіс звернувся із скаргою до Мін`юсту в межах 60 календарних днів, а саме з дня, коли дізнався про порушення його прав, тобто з 25.02.2020 на підставі отриманої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. До того ж Товариство не є належним користувачем земельної ділянки (код 79:034:0003).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2021, яка залишена без змін Постановою Верховного Суду від 16.11.2021, рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі № 910/694/21 залишено без змін.

Отже, у справі № 910/694/21 предметом оскарження був відповідний наказ Міністерства юстиції України, яким скасовані рішення від 26.04.2019 №46680979, №46672390, №46680719, прийняті державним реєстратором КП "Центр правової допомоги та реєстрації" Скляренко О.М.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що у вказаних судових актах у справі № 910/694/21 зазначено, що з 1992 року Укрсоюзсервіс є користувачем земельної ділянки: код 79:034:0003, площею 2123,06 м2, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72-А, на якій знаходяться три об`єкти нерухомого майна (25,7 м2, 33,7 м2, 165,4 м2), що є власністю Укрсоюзсервісу, і два об`єкта нерухомого майна (65,2 м2, 904 м2), що є державною власністю та належать Укрсоюзсервіс, як органу управління державним майном.

Проте, судами зафіксовано приналежність, зокрема і спірного майна, Укрсоюзсервісу, як органу управління державним майном, починаючи з 1992 року, проте, оспорюваним у даній справі був саме наказ Міністерства юстиції України від 03.09.2020 №3013/5, яким скасовані рішення реєстратора, якими проведено погашення права власності Укрсоюзсервіс на 3 об`єкти нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72-а , а саме: нежитлову будівлю площею 25,7 кв.м.; нежитлову будівлю площею 33,7 кв.м.; нежитлову будівлю площею 165,4 кв.м., що і було предметом дослідження, а не спірний об?єкт, який є предметом спору у даній справі № 910/1052/23.

У справі № 640/2917/19 Український союз об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення (Укрсоюзсервіс) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа Товариство з обмеженою відповідальність «Тісо» про визнання протиправним та скасування рішення. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є користувачем земельної ділянки площею 2123,06кв.м. (код 79:034:0003), яка розташована по вул.Ямській, 72-А м.Києві. на даній земельній ділянці розташовано 5 об`єктів нерухомого майна, які належать або знаходяться у користуванні позивача. Однак, відповідач протиправно зареєстрував за ТОВ «Тісо» користування земельною ділянкою площею 2123,06кв.м. (код 79:034:0003), яка розташована по вул.Ямській, 72-А м.Києві на підставі листа від третьої особи ТОВ «Тісо» від 27.07.2018 №23-Д.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.01.2020 адміністративний позов Українського союзу об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення (Укрсоюзсервіс), задоволено частково: визнано протиправним рішення Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по внесенню ТОВ «ТІСО» до реєстру земельних ділянок (черговий план) як землекористувача земельної ділянки площею 2123,06 кв.м (код 79:034:0003) за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72-а.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 апеляційні скарги Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Тісо» - залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2020 року - без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2020 року у справі за позовом Українського союзу об`єднань підприємств і організацій побутового обслуговування населення до Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Тісо», про визнання протиправним та скасування рішення.

Таким чином, спір у справі № 640/2917/19 стосувався правомірності реєстрації права користування земельною ділянкою площею 2123,06кв.м. (код 79:034:0003), а питання стосовно дослідження обставин набуття у власність спірного майна - не входило в предмет дослідження, і відповідні обставини у вказаному рішення - не встановлювались.

З огляду на викладене, у суду апеляційної інстанції відсутні обумовлені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України підстави для врахування судових актів у справах № 640/2917/19, № 910/694/21, № 910/6158/21, як преюдиційний в контексті предмету спору у справі № 910/1052/23.

Стосовно справи № 910/3508/22, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

У справі № 910/3508/22 предметом розгляду були позові вимоги Українського союзу об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення (Укрсоюзсервіс) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО" та Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" , в якому просив за остаточною редакцією позовних вимог:

1) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттями розділу) реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1716205780000, номер запису про право власності: 29344711 від 05.12.2018, індексний номер: 44498710 від 10.12.2018, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" Рисак Оленою Олександрівною, про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО" на майновий комплекс загальною площею 8631,1 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72, до складових частин якого незаконно включено: виробничий корпус - нежитлову будівлю літера "Б" (включено до складу нежитлової будівлі літера "Г" майнового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72 з площею 902,8 кв.м.) загальною площею 904 кв.м., розташовану за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72-А, що належить позивачу; нежитлову будівлю літера "Д" (включено до складу майнового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72, літера "Д" з площею 22,5 кв.м.), в якій знаходиться обладнання трансформаторної підстанції ТП-1612, загальною площею 25,7 кв.м., розташовану за адресою: вул. Ямська, 72-А, що належить на праві власності позивачу;

2) витребувати у відповідача-1 на користь позивача виробничий корпус - нежитлову будівлю літера "Б" (включено до складу нежитлової будівлі літера "Г" майнового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72 з площею 902,8 кв.м.) загальною площею 904 кв.м., розташовану за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72-А;

3) витребувати у відповідача-1 на користь позивача нежитлову будівлю літера "Д" (включено до складу майнового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Ямська, 72, літера "Д" з площею 22,5 кв.м.), в якій знаходиться обладнання трансформаторної підстанції ТП-1612, загальною площею 25,7 кв.м., розташовану за адресою: вул. Ямська, 72-А".

В обґрунтування позову позивач зазначив, що державним реєстратором Рисак Оленою Олександрівною Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) незаконно прийнято рішення про включення будівлі, що належить позивачу, до майнового комплексу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО", на який зареєстровано право власності останнього.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що загальну площу майнового комплексу за адресою: вул. Ямська, 72А, м. Київ було збільшено за рахунок включення до будівлі літери "Г" нерухомого майна площею 904 кв.м., а до будівлі літери "Д" - нерухомого майна площею 25,7 кв.м., оскільки такі доводи не підтверджені належними доказами та ґрунтуються лише на припущеннях, висловлених позивачем. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що враховуючи обставини щодо здійснення реєстрації змін в частині збільшення площі спірного майнового комплексу до 8631,1 кв.м. іншими реєстраторами, які не пов`язані із відповідачем-2, Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація", до якого, зокрема, позивач пред`явив даний позов, не може вважатися належним відповідачем у цій справі. Й наостанок суд першої інстанції зазначив, що законодавством не наділено позивача, як балансоутримувача майна, правом вимоги щодо скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна від інших суб`єктів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024:

- апеляційну скаргу Українського союзу об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення (Укрсоюзсервіс) на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 року у справі №910/3508/22 залишити без задоволення;

- апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 року у справі №910/3508/22 задовольнити;

- рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 року у справі № 910/3508/22 змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів;

- Укрсоюзсервіс не є органом державної виконавчої влади, а з постанови № 750 від 18.09.1993 року не вбачається, що Кабінет Міністрів України разом із повноваженнями, спрямованими на розвиток побутового обслуговування населення, надав Укрсоюзсервісу такі ж повноваження, які декретом Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 року №8-92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" були надані центральним органам виконавчої влади щодо управління державним майном. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки, чинне законодавство не надає позивачу, як балансоутримувачу нерухомого майна площею 904 кв.м., право вимоги щодо скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна від інших суб`єктів, то відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог.

Таким чином, в межах справи № 910/3508/22 встановлено, що Укрсоюзсервіс не є органом державної виконавчої влади, і відповідно, йому не надано повноважень щодо скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна від інших суб`єктів. При цьому, у даному спорі досліджувались відповідні обставини саме повноважень Укрсоюзсервісу, тобто зроблено висновки стосовно повноважень вказаної особи, що узгоджується з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України. Жодних вимог стосовно визначення правового титулу спірного майна у даній справі, а зроблено висновки виключно про недоведеність позивачем обставини, що загальну площу майнового комплексу за адресою: вул. Ямська, 72А, м. Київ було збільшено за рахунок включення до будівлі літери "Г" нерухомого майна площею 904 кв.м., неналежність обраного відповідача.

Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статей 317, 319 Цивільного кодексу України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Статтею 392 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зокрема, відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги Прокурора про витребування у Товариства на користь держави в особі КМУ нежитлової будівлі - виробничого корпусу № 2, літера "Б", загальною площею 904 м2, за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Товариством, як нежитлові приміщення, загальною площею 905,46 м2, що є частиною приміщень нежитлової будівлі літери Г, загальною площею 2 215,3 м2, яка входить до складу майнового комплексу, загальною площею 8 631,1 м2 (літера А, А1, А2, Б, В, Г, Ж, К, Д, Н), по вулиці Ямській, 72 у місті Києві (реєстраційний номер нерухомого майна № 1716205780000) - не є законними та обгрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-78 Господарського процесуального кодексу України, та спростовуються більш вірогідними доказами в розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, а тому задоволенню не підлягають.

Ч. 1, ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних рішень державних реєстраторів від 08.11.2018 та від 10.12.2018) визначено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Щодо позовних вимог Прокурора про: скасування рішень державних реєстраторів та проведених на їх підставі реєстраційних дій від 8 листопада 2018 року № 43945130 та від 10 грудня 2018 року № 44498710, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони також задоволенню не підлягають з огляду на те, що відповідач-1 в силу приписів статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України реалізовував повноваження власника спірного майна, зокрема і вчиняв дії стосовно державної реєстрації технічних показників належного йому нерухомого майна, та здійснював відповідну державну реєстрацію таких змін, що не суперечить вимогам закону. При цьому, Прокурором не надано належних та допустимих доказів, що оспорювані ним записи на підставі рішень державних реєстраторів - не відповідають вимогам закону, як не подано і доказів того, що судами в установленому законом порядку були скасовані як документи, на підставі яких за відповідачем-1 було проведено державну реєстрацію права власності на майновий комплекс по вул. Ямська, 72 у м.Києві загальною площею 6 522,7 м2 (зокрема, договору купівлі - продажу від 31 серпня 2000 року № 707, рішення Господарського суду міста Києва від 20 червня 2012 року в справі № 5011-62/6746-2012), так і скасовано або спростовано відомості документів (довідка про показники об?єкта нерухомого майна від 4 листопада 2018 року № 041118, видана Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро технічної інвентаризації оформлення землі та нерухомості", а також технічний паспорт на об?єкт нерухомого майна, виготовлений цим же суб`єктом господарювання 16 січня 2018 року, висновку щодо технічної можливості об`єднання об`єктів нерухомого майна від 3 грудня 2018 року за № 0312188), на підставі яких зареєстровані відповідні зміни в обмірах належного відповідачу-1 майна шляхом внесення відповідних оспорюваних записів на підставі оспорюваних рішень державних реєстраторів.

Крім того, Прокурор просить про скасування відповідних реєстраційних дій стосовно всього належного Товариству нерухомого майна в цілому, що дорівнює 7 425,5 м2 (перша реєстраційна дія) та 8 631,1 м2 (друга реєстраційна дія), а не тільки в частині належного державі майна. У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Прокурора про скасування рішень державних реєстраторів та проведених на їх підставі реєстраційних дій від 8 листопада 2018 року № 43945130 та від 10 грудня 2018 року № 4449871.

Також, розглянувши вимоги Прокурора про визнання недійсним договору оренди від 16 грудня 2019 року № 16/12-2019-ОР, укладеного між Товариством та Підприємством, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги Прокурора у цій частині задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України, захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, статтею 215 Цивільного кодексу України визначенні підстави недійсності правочину, і виходячи з її положень правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України).

В свою чергу, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що у задоволенні вимоги Прокурора про визнання недійсним спірного договору оренди слід відмовити, оскільки цей договір є нікчемним в силу закону, а відтак не потребує визнання недійсним в судовому порядку.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що належним суб`єктом розпорядження спірним майном є Фонд, а не Товариство. При цьому, рішення про надання Підприємством в оренду спірного державного майна Фондом не приймалось. У тому випадку, коли сторона (у даному випадку - Фонд) не виявила свою волю до вчинення правочину, останній є таким, що не вчинений, права та обов`язки за ним відповідною особою взагалі не набуті. Тобто, такий правочин є нікчемним.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на те, що за наслідками апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено правомірність набуття відповідачем-1 спірного майна та припинення у такого статусу державного внаслідок укладення чинного та неоспореного договору купівлі - продажу від 31 серпня 2000 року № 707, презумпція чинності якого не спростована в розумінні ст. 204 Цивільного кодексу України, і недоведеність вимог прокурора про незаконне заволодіння відповідачем-1 спірним нерухомим майном, а тому укладений між відповідачами договір оренди відповідає приписам ст. ст. 759, 761 Цивільного кодексу України, на нього не розповсюджується правовий режим Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обумовлені ст. ст. 203 215 Цивільного кодексу України підстави для визнання його недійсним - відсутні за наведених Прокурором доводів та обгрунтувань, а також відсутні і підстави для визнання його нікчемним з підстав, наведених судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, у зв?язку з чим позовні вимоги Прокурора в цій частині також задоволенню не підлягають.

Отже, за наслідками апеляційного розгляду справи, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги Прокурора у позові не є законними та обгрунтованими, не були доведеними належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 господарського процесуального кодексу України та спростовуються більш вірогідними у справі доказами, наданими відповідачем-1, а тому позов задоволенню не підлягає з підстав, наведених у даній постанові.

Також у своєму відзиві на позовну заяву Товариство заявило про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог Прокурора, оскільки, на думку вказаного відповідача, з моменту здійснення ним відповідної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, Прокурор міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 2 вищезазначеної статті).

Відповідно до частини 1 статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 254 Цивільного кодексу України встановлено, що строк, який визначений роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку.

За приписами частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). І в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідалася або могла довідатися особа, право якої порушене, чи прокурор, уповноважений звернутися до суду в інтересах держави за захистом такого права, якщо прокурор довідався чи міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, раніше, ніж особа, право якої порушене. На вимоги про витребування майна поширюються норми ЦК України щодо загальної позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 755/13805/16-ц).

Також, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952, ратифікованого Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 № 475/97-ВР, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини конвенційне поняття «майно» являє собою «існуюче майно» або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності (справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 42527/98, рішення від 12.07.2001 р. п. 83).

Засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа «Мельник проти України», заява № 72286/01, рішення від 28.03.2006 р., щодо статті 13).

Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (справа «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).

Принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004 р., п. 184).

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Отже, як зазначено вище, захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 2007 року у справі «Україна-Тюмень» проти України», заява № 22603/02).

Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватись з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення ЄСПЛ у справі «Україна-Тюмень» проти України»).

Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (заява № 43768/07) констатував порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що відбулось непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Такі самі висновки щодо порушення Україною статті 1 Першого протоколу ЄСПЛ зробив і у наведеній вище справі «Україна-Тюмень» проти України», зазначивши, що заявник добросовісно отримав будинок в якості внеску до статутного капіталу, не знаючи про те, що Фонд державного майна не мав повноважень на його передання, та не було підстав для передбачення, що заявник мав знати про це. Заявник мав щонайменше легітимні сподівання щодо можливості використовувати будинок в своїй господарській діяльності. Суд не вбачає виняткових обставин, здатних виправдати відсутність відшкодування у даній справі, та вирішує, що таким чином на заявника було покладено індивідуальний та надмірний тягар, який порушив справедливий баланс, що мав бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку, та захистом права на мирне володіння майном - з іншого.

Крім того, позбавлення права власності можливе лише за умови, що власник, повідомлений про обмеження у набуття права приватної власності, такі обмеження порушив. В іншому випадку позбавлення права власності на нерухоме майно без відповідної майнової компенсації незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні майном та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій.

З урахуванням наведеного вище, враховуючи норми прямої дії статті 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952, суд апеляційної інстанції не знайшов правомірних та непереборних підстав стосовно втручання у право відповідача-1 на мирне володіння своїм майном, і такі обставини не були доведені Прокурором належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому задоволення такого позову становитиме неправомірне втручання у право власності відповідача-1 на належне йому нерухоме майно.

З огляду на викладене, враховуючи те, що за наслідками апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції вимоги Прокурора у позові не є законними та обгрунтованими, не були доведеними належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 господарського процесуального кодексу України та спростовуються більш вірогідними у справі доказами, наданими відповідачем-1, а тому позов задоволенню не підлягає з підстав, наведених у даній постанові, а тому позовна давність до вимог Прокурора застосуванню не підлягає.

Інші доводи, обгрунтування, докази на які посилалися учасники судового процесу під час розгляду даної справи, судом апеляційної інстанції враховані при прийняття даної постанови, проте, не впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові стосовно спірних правовідносин.

З огляду на викладене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають з підстав, наведених у даній постанові.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що:

- доводи, викладені відповідачем-1 в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову прокурора, за наведених у даній постанові підстав;

- апеляційна скарга Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 - підлягає залишенню без задоволення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені відповідачем-1 в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову прокурора, за наведених у даній постанові підстав. Також, апеляційна скарга Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 - підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат (судового збору) наступним чином:

- судові витрати (судовий збір) за розгляд справи у суді першої інстанції та судовий збір за подачу апеляційної скарги Заступником керівника Київської міської прокуратури - залишити за Київською міською прокуратурою;

- з Київської міської прокуратури підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" 442 031,54 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 - задовольнити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 - скасувати.

4. Прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" та Підприємства з іноземними інвестиціями "Віп-Рент" про скасування рішень та державної реєстрації права власності, витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, визнання недійним договору оренди - відмовити повністю.

5. Судові витрати (судовий збір) за розгляд справи у суді першої інстанції та судовий збір за подачу апеляційної скарги Заступником керівника Київської міської прокуратури - залишити за Київською міською прокуратурою.

6. Стягнути з Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9; ідентифікаційний код 02910019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" (03150, місто Київ, вулиця Ямська, будинок 72; ідентифікаційний код 23536097) 442 031 (чотириста сорок дві тисячі тридцять одну) грн 54 коп судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

7. Видачу судового наказу по справі № 910/1052/23 доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи № 910/1052/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано: 08.10.2024.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

М.Л. Яковлєв


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	19.09.2024
Оприлюднено	11.10.2024
Номер документу	122186040
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань оренди

Павленко Є.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 19.09.2024 по справі 910/1052/23ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/1052/23

Постанова від 19.09.2024

Постанова
від 19.09.2024 по справі 910/1052/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД