Постанова

від 08.10.2024 по справі 911/479/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2024 р. Справа№ 911/479/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Станіка С.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегабудкомплект»

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024, повний текст якого складений 21.05.2024,

у справі № 911/479/24 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Приватного підприємства «Антей-А»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегабудкомплект»

про стягнення 200 025,24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати в сумі 200 025,24 грн., перехованої на виконання умов укладеного у спрощений спосіб договору поставки.

У обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що ним на виконання умов укладеного у спрощений спосіб договору поставки відповідачу було перераховано грошові кошти в сумі 200 025,24 грн., проте відповідачем товар в рахунок оплати якого були перераховані кошти поставлено не було, з огляду на що позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів, яка відповідачем виконана не була.

У суді першої інстанції відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 911/479/24 позовні вимоги задоволені повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 200 025,24 грн. заборгованості та 3 028,00 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, встановивши, що сторони, у порядку ст. 205, 207, 639 ЦК України, досягли згоди щодо укладення договору купівлі-продажу у спрощений спосіб, на виконання умов якого позивачем відповідачу перераховано кошти в сумі 200 025,24 грн., в той час як відповідачем свого обов`язку по поставці товару не виконано, дійшов висновку про те, що у позивача, в силу положень ст. 693 ЦК України, виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегабудкомплект» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 911/479/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2024, справу № 911/479/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 911/479/24, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 911/479/24.

13.06.2024 до суду від відповідача надійшла заява про зміну апеляційної скарги до якої додана нова редакція апеляційної скарги.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що винесено судом першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права, суд першої інстанції не з`ясував фактичні обставини справи, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- судом першої інстанції не з`ясовано, що між сторонами існувала домовленість лише щодо продажу товару та його ціни, проте відсутня домовленість щодо доставки товару відповідачем з міста Києва (де знаходиться відповідач) до міста Одеси, де знаходиться позивач. При цьому у жодному з наданих позивачем документах про наявність такої домовленості не йдеться;

- позивач у претензіях чи будь-яких документах не вказує, що він зобов`язується організувати прибуття транспорту на склад відповідача для завантаження товару і доставки його позивачу. При цьому, у випадку, якщо відповідач організує доставку товару за власний рахунок, він буде позбавлений можливості отримати компенсацію вартості вказаних послуг від позивача;

- при замовленні позивачем товару по телефону відповідач пояснював позивачу, що доставка товару є окремою платною послугою;

- відповідач зберігає у себе товар відповідно до ч. 1 ст. 667 ЦК України, та притримує товар згідно з ч. 1 ст.594 ЦК України. У розумінні ч. 1 ст. 594 ЦК України вартість послуг перевезення товару - це витрати, пов`язані з річчю, а позивач, всупереч ч. 2 ст. 698 ЦК України, не вчинив дії, необхідні з його боку, для забезпечення передання та одержання товару, а саме не вирішив питання організації та оплати перевезення зі складу відповідача до адреси позивача в м. Одеса;

- за таких обставин у відповідача ще не настав обов`язок з передачі товару у строк, який позивач визначив у претензіях , і з боку відповідача відсутнє прострочення передачі товару;

- суд першої інстанції не з`ясував, що у направлених відповідачу претензіях позивач не визначився чи вимагає він поставити товар чи повернути передоплату.

Крім того у апеляційній скарзі відповідач навів орієнтовний розрахунок судових витрат, зазначивши, що вони складаються з судового збору в сумі 4 542,00 грн. та витрат на правову допомогу (6 000,00 грн. за підготовку та подання апеляційної скарги, по 4 000,00 грн. за кожне судове засідання).

27.06.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегабудкомплект» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 911/479/24 залишено без руху, а також надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 4 542,00 грн.

24.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додані витребувані докази.

У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р., який не є головуючим суддею, у відпустці розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2438/24 від 24.07.2024 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2024 визначений наступний склад колегії суддів: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя, судді: Гончаров С.А., ОСОБА_1..

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 268 400,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегабудкомплект» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 911/479/24 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., ОСОБА_1., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегабудкомплект» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 911/479/24, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

13.08.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:

- матеріалами справи підтверджується, що відповідачу було відомо про наявність даного судового провадження, проте останній своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформлений згідно із вимогами ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався;

- відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не висловив свою незгоду з обставинами, на яких ґрунтувалися позовні вимоги, а саме у зв`язку з передчасністю заявлення позивачем вимог про повернення суми переплати за договором поставки, а відтак він не вправі заперечувати проти таких обставин під час розгляду справи по суті з відповідних мотивів, які були ним наведені лише в апеляційній інстанції (подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №910/8662/20, від 02.06.2020 у справі № 909/1054/19);

- положення ст. 265 ГК України передбачають обов`язок саме у постачальника здійснити поставку. При цьому твердження апелянта про те, що відвантаження товару повинно було здійснене зі складу постачальника, а поставка (перевезення) товару здійснюватися власними силами покупця не підтверджено жодним доказом по справі;

- позивач декілька разів звертався до відповідача з претензією, в якій визначав умови поставки товару, саме на склад ПП «Антей-А», проте жодних зауважень, що такі вимоги покупця протирічать умовам договору поставки від постачальника на адресу покупця направлено не було, апелянт таких заперечень не надавав і в суді першої інстанції;

- претензії не є волевиявленням позивача щодо одного з варіантів поведінки, визначеного положеннями ст. 693 ЦК України, а є всього тільки вимогою, яка містить строк поставки товару, та дає можливість постачальнику повернути суму авансу у випадку відсутності можливості здійснити поставку товару. Претензія також не може вважатися волевиявленням покупця щодо одного з варіантів поведінки, визначеного положеннями ст. 693 ЦК України, оскільки на час направлення претензій не було порушення строку виконання зобов`язання зі сторони постачальника, отже у позивача не існувало і права вимагати повернення авансу, у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання. Враховуючи, що товар так і не був поставлений в строк визначений в претензіях, та постачальником не доведено що таке відвантаження не сталося з вини покупця, в подальшому покупець скористався своїм правом, передбаченим ст. 693 ЦК України, яке виникло після направлення претензій та спливу встановленого строку поставки товару, та вимагав повернення суми попередньої оплати шляхом подання відповідної позовної заяви. Тобто безальтернативне волевиявлення позивача викладене в позовній заяві, а не в претензіях,

просить відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 911/479/24 залишити без змін.

Також 13.08.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 10.09.2024 суддю Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_1 звільнено у відставку, у зв`язку з чим розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/3445/24 від 23.09.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/479/24.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегабудкомплект» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 911/479/24 прийняти до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..

Станом на 07.10.2024 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його неодноразове продовження, справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.

Відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату № 295 від 23.05.2023 на суму 200 025,24 грн. (портландцемент ПЦ ІІ/А-В-500Р-Н насипом у кількості 56,89 т), який позивачем платіжною інструкцією № 216 від 23.05.2023 оплачений у повному обсязі.

Як вірно зауважено судом першої інстанції, рахунок на оплату№ 295 від 23.05.2023 містить посилання на договір поставки № 16 від 13.09.2022, проте матеріли справи не містять доказів укладення такого договору.

Відповідачем після отримання попередньої оплати 23.05.2023 складено податкову накладну № 76, яку зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 15.06.2023.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що товар на суму 200 025,24 грн., а саме портландцемент ПЦ ІІ/А-В-500Р-Н насипом у кількості 56,89 т, відповідачем поставлено не було.

01.12.2023 позивач звернувся до відповідача із претензією від 29.11.2023 вих. № 3-29/11/23, у якій просив протягом 10 днів з моменту отримання претензії або провести поставку оплаченого товару, або повернути суму передоплати.

Направлення вказаної претензії відповідачу підтверджується описом вкладення у цінний лист, квитанцією та накладною.

Відповідач попередню оплату не повернув, поставку товару не здійснив.

14.12.2023 позивач повторно звернувся із претензією від 12.12.023 вих № 11/23, у якій просив протягом 10 днів з моменту отримання претензії або провести поставку оплаченого товару, або повернути суму передоплати.

Претензія залишена без відповіді та задоволення.

Оскільки відповідач попередню оплату у розмірі 200 025,24 грн. не повернув, товар не поставив, позивач звернувся до суду цим з позовом про стягнення з відповідача попередньої оплати у сумі 200 025,24 грн.

В суді першої інстанції відповідач правом на подання відзиву не скористався, проте у апеляційній скарзі проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що між сторонами існувала домовленість лише щодо продажу товару та його ціни, проте відсутня домовленість щодо доставки товару відповідачем з міста Києва, де знаходиться відповідач до міста Одеси, де знаходиться позивач та, з огляду на вказане, зазначив, що, що він не відмовляється поставити товар, проте саме позивач має організувати транспортування такого товару.

При розгляді спору сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що сторони, у порядку ст. 205, 207, 639 ЦК України, досягли згоди щодо укладення договору купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Щодо вказаних висновків колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Отже, з наявних у матеріалах справи станом на дату прийняття оскаржуваного рішення доказів, підтверджується, що, фактично, між позивачем та відповідачем шляхом оформлення вищевказаного рахунку та його оплати вчинено двосторонній правочин, за яким відповідач зобов`язався поставити товар, а позивач - прийняти його та оплатити.

При цьому на момент винесення судом першої інстанції рішення у цій справі в матеріалах справи були відсутні докази наявності між сторонами суперечностей щодо того, хто має організувати та оплатити транспортування спірного товару.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки у частині позовних вимог є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва в частині задоволення позовних вимог у цій справі законне та обґрунтоване враховуючи наявні у матеріалах справи докази.

Однак, як слідує з апеляційної скарги відповідач не заперечує проти наявності у нього обв`язку поставити товар, проте зазначає, що між сторонами відсутня домовленість щодо транспортування товару відповідачем до позивача.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди ( ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Отже, у разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки, до яких за своєю правовою природою відносяться укладені між позивачем та відповідачем договори, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи слідує, що сторони, досягнувши згоди щодо обов`язку відповідача поставити позивачу портландцемент ПЦ ІІ/А-В-500Р-Н насипом у кількості 56,89 т загальною вартістю 200 025,24 грн., але не досягли згоди щодо місця передачі такого товару, тобто фактично не погодили хто саме має організувати та оплатити перевезення такого товару. При цьому вказане стало відомо лише під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Водночас зі змісту ст. 664 ЦК України, яка визначає положення якої регулюють момент виконання обов`язку продавця передати товар, слідує, що:

- обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування (ч. 1);

- якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві (ч. 2).

Отже, положення чинного законодавства також не визначають хто саме має організувати доставку товару за договором поставки, що свідчить про те, що згоди щодо вказаної умови маються досягти у кожному випадку саме сторони.

Колегія суддів зазначає про те, що враховуючи, що між сторонами згоди щодо вказаного досягнуто не було, а вказана умова є істотною для договору поставки, двосторонній правочин, за яким відповідач зобов`язався поставити товар, а позивач - прийняти його та оплатити є таким що неукладений через відсутність згоди між сторонами щодо всіх істотних умов такого правочину.

Щодо обраного позивачем способу захисту колегія суддів зазначає про таке.

Так, позивач у позовній заяві посилається на те, що кошти мають бути повернуті, з огляду не невиконання відповідачем умов укладеного у спрощений спосіб договору поставки, проте, як встановлено вище, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) .

Якщо сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України, яка регулює загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Положення цієї глави (тобто глави 83 ЦК України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Таким чином, з огляду на те, що двосторонній правочин, за яким відповідач зобов`язався поставити товар, а позивач - прийняти його та оплатити, є таким, що неукладений через відсутність згоди між сторонами щодо всіх істотних умов такого правочину, перерахування гарантом грошових коштів в сумі 200 025,24 грн. на користь відповідача відбулось без відповідної правової підстави, а такі кошти є такими, які набути відповідачем безпідставно.

Отже, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 200 025,24 грн., проте рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог підлягає зміні в мотивувальній частині.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення щодо заявлених позовних вимог, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і наявним у матеріалах справи станом на дату винесення рішення доказам, проте з огляду на правову позицію відповідача, яка була викладена у апеляційній скарзі, рішення Господарського суду Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 911/479/24 підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі та зміну цією постановою лише мотивувальної частини рішення суду першої інстанції і залишення без змін його резолютивної частини, якою позовні вимоги задоволені повністю, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегабудкомплект» задоволенню не підлягає, а витрати зі її подачу відповідно до приписів ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегабудкомплект» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 911/479/24 залишити без задоволення.

2. Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 911/479/24, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Господарського суду Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 911/479/24 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 911/479/24.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

С.Р. Станік