Постанова

від 07.10.2024 по справі 903/294/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 року Справа № 903/294/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.

при секретарі судового засідання Комшелюку А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2024 (повний текст - 01.07.2024) у справі №903/294/24 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Роботизовані агросистеми", м.Тернопіль

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка, с.Губин Перший, Горохівського району, Волинської області

про стягнення 615844,48 грн,

за участю представників:

позивача - Ковальчук Надія Олегівна (поза межами приміщення суду);

відповідача (апелянта) - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 26.06.2024 у справі №903/294/24 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Роботизовані агросистеми" до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка про стягнення 615844,48 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача 385339 грн 80 коп. заборгованості, 60255 грн 61 коп. пені; 154135 грн 92 коп. штрафу, 10513 грн 78 коп. збитків, завданих інфляцією; 5599грн 37 коп. процентів річних; 9237 грн 67 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частинні стягнення судового збору, Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім.Івана Франка звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою

За доводами апелянта, рішенням не визначено, що відповідач вчиняв зловживання процесуальними правами, а саме, всупереч матеріалам справи (двостороннім документам) позивач безпідставно зазначив електронну пошту відповідача як test@example.com та, як наслідок, не поклав судовий збір за подання позовної заяви повністю чи частково на позивача. Отже, господарським судом Волинської області не застосовано ч.9 ст.129 ГПК України.

Відповідач повідомляє, що його витрати на правничу (правову) становитимуть орієнтовно 5000,00 гривень. Докази витрат на правничу (правову) допомогу, зумовлені цією апеляційною скаргою, будуть надані апеляційному господарському суду протягом п`яти днів після ухвалення відповідного судового рішення.

Відповідач просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення в частині стягнення з ПОСП ім.Івана Франка на користь позивача 9237 грн 67 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Листом від 23.07.2024 матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.

30.07.2024 матеріали справи надійшли до апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка на рішення господарського суду Волинської області від 26.06.2024 у справі №903/294/24 та призначено розгляд апеляційної скарги на 07.10.2024 об 15:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Запропоновано позивачу у строк до 26.08.2024 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу.

25.08.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Позивач не погоджується з доводами апелянта, що суд першої інстанції не застосував ч.9 ст.129 ГПК України, якою визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

За доводами позивача системний аналіз ГПК України дозволяє стверджувати, що неправильними діями сторони є свідомі необґрунтовані дії позивача, які доводять зловживання процесуальними правами.

Рішення не порушує прав апелянта, а спрямоване саме на забезпечення йому можливості подати обґрунтовані та доказові заперечення щодо розміру заявлених до покладення витрат на сторону яка «зловживає» правами в повному обсязі чи частково, виходячи з критерію доведеності так званого «зловживання». Однак, доводи апелянта про наявність підстав для покладення витрат на сплату судового збору на позивача відповідно до положень частини 9 статті 129 ГПК України є цілковито необґрунтованими. У справі конкретних обставин того, що спір виник внаслідок неправильних дій позивача не встановлено.

Посилається на практику, викладену у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №910/12713/22, від 31.05.2022 у справі №927/515/21, від 25.11.2021 у справі №904/5929/19, від 15.09.2022 у справі №910/10159/21, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19; додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №916/376/19.

На підставі викладеного позивач просить суд апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2024 - без змін.

У судове засідання суду апеляційної інстанції 07.10.2024 з`явилася представниця позивача, відповідач не забезпечив явку свого представника, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений у встановленому законом порядку.

При цьому, представнику Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка - Овчаруку А.О. було забезпечено участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Однак, 28.09.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про припинення представництва ПОСП ім.Івана Франка адвокатом Овчаруком Андрієм Олександровичем по справі №903/294/24 з 30.09.2024.

Оскільки сторони у справі належним чином повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, доводи апелянта викладені безпосередньо в апеляційній скарзі, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні представниця позивача заперечила проти доводів та вимог апеляційної скарги, надала пояснення по справі. Просила суд апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2024 - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:

02.06.2023 між Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством ім. Івана Франка як замовником і Товариством з обмеженою відповідальністю "Роботизовані агросистеми" як виконавцем було укладено договір №39 про виконання робіт.

Згідно з п.1.1. договору №39 про виконання робіт від 02.06.2023 (надалі - договір) виконавець прийняв на себе зобов`язання виконати за плату сільськогосподарські роботи із внесення отрутохімікатів з оплатити їх.

Як узгоджено у п. 2.2.2. п.2.2. договору замовник зобов`язаний прийняти виконані роботи та здійснити оплату за виконані виконавцем роботи в порядку та на умовах цього договору та додатків до цього договору.

Як передбачено п.3.9. договору акт виконаних робіт, оформлений відповідно до умов цього договору, є підставою для остаточних розрахунків між сторонами в порядку та на умовах, котрі обумовлені цим договором.

Відповідно до п.п.4.4.2. п.4.2. договору остаточна оплата вартості виконаних робіт здійснюється замовником протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання сторонами акта виконаних робіт відповідно до п.3.8. цього договору.

На виконання умов договору позивач виконав роботи, замовлені відповідачем - вніс засоби захисту рослин на площі 5951,38 га на загальну суму (з урахуванням понесених виконавцем транспортних витрат) 1866876,70 грн з ПДВ.

Факт виконання робіт позивачем та їх прийняття відповідачем підтверджується копіями актів надання послуг №48 від 16.06.2023, №89 від 04.07.2023, №88 від 11.07.2023, №125 від 01.08.2023, №126 від 02.08.2023, №127 від 03.08.2023, №128 від 04.08.2023, №131 від 16.08.2023, №215 від 10.09.2023, №218 від 25.09.2023, підписаними уповноваженими представниками виконавця та замовника.

В оскаржуваному рішенні судом першої інстанції було встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за виконані роботи на час розгляду справи становить 385339,80 грн. Доказів, які б спростовували заборгованість у розмірі 385339,80 грн, або доказів її оплати, відповідач суду не надав.

Враховуючи порушення відповідачем строків виконання зобов`язання з оплати вартості виконаних робіт, визначених договором, суд першої інстанції дійшов висновку, що підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 60255,61 грн пені за період з 26.09.2023 по 20.03.2024.

Також, місцевий господарський суд встановив, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати вартості виконаних робіт більше, ніж на 50 календарних днів, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 154135,92 грн штрафу на підставі п.п.6.6.3. п. 6.6. договору підлягає задоволенню.

Крім цього, оскільки відповідач не оплатив виконані роботи після їх прийняття, вимога позивача про стягнення з відповідача 5599,37 грн процентів річних за період з 26.09.2023 по 20.03.2024 та 10513,78 грн збитків, завданих інфляцією, за період жовтень 2023 року - лютий 2023 року, нарахованих за порушення строку оплати, за висновками суду першої інстанції підлягає до задоволення в повному обсязі на підставі ст.625 Цивільного кодексу України.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив у випадку задоволення позову зменшити заявлений до стягнення з відповідача розмір пені на 90% до 6025,56 грн, штрафу на 90% до 15413,59 грн.

За висновками суду першої інстанції, відповідачем не доведено поважність причин прострочення виконання договірних зобов`язань перед позивачем, а також скрутного матеріального становища та достатніх підстав для зменшення розміру пені та штрафу на 90%, оскільки таке зменшення нівелюватиме саме значення штрафних санкцій як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання товару або грошових коштів за надані ним послуги. Для зміни судом розміру санкцій, визначених умовами договору, укладеного сторонами добровільно і за взаємною згодою, повинні бути наявні виняткові обставини. Однак, відповідач наявності таких обставин суду не довів. За таких обставин відсутні правові підстави для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу на 90%.

Згідно висновку суду першої інстанції, у зв`язку із задоволенням позову витрати позивача, пов`язані з оплатою судового збору, у розмірі 9237,67 грн на підставі ст.129 ГПК України слід покласти на відповідача.

З огляду на викладене суд першої інстанції задоволив позов та стягнув з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Роботизовані агросистеми" 385339 грн. 80 коп. заборгованості; 60255 грн 61 коп. пені; 154135 грн 92 коп. штрафу; 10513 грн 78 коп. збитків, завданих інфляцією; 5599 грн 37 коп. процентів річних; 9237 грн 67 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Згідно ч.ч.1,2 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апелянт не погоджується з рішенням лише в частині стягнення з нього 9237 грн 67 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору, а тому рішення підлягає перегляду лише в цій частині.

Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено частиною 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною 9 статті 129 ГПК України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, розподіл судового збору залежить від правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Варто вказати, що норма ч.9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України носить диспозитивний характер і є правом суду на її застосування з урахуванням конкретних обставин та за внутрішнім переконанням. Таким чином, встановлено право, а не обов`язок суду розподілити судові витрати у відповідний спосіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2024 у справі №910/11896/23.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору №39 від 02.06.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Роботизовані агросистеми" виконало роботи, замовлені Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством ім.Івана Франка - внесло засоби захисту рослин на площі 5951,38 га на загальну суму (з урахуванням понесених виконавцем транспортних витрат) 1866876,70 грн з ПДВ.

Однак, Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством ім. Івана Франка не оплатило отримані послуги у повному обсязі, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Оскаржуваним рішенням встановлено неналежне виконання Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством ім.Івана Франка своїх зобов`язань з оплати виконаних робіт у розмірі 385339 грн 80 коп., що не оскаржується апелянтом.

Таким чином, саме внаслідок неправильних дій відповідача позивач був змушений звернувся до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів.

Доводи апелянта, що позивач безпідставно зазначив електронну пошту відповідача як test@example.com, чим вчинив зловживання процесуальними правами, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки така помилка зі сторони позивача не є зловживанням процесуальними правами.

При цьому, апелянтом не наведено обставин та не надано доказів на підтвердження того, що такі дії позивача якимось чином порушили його процесуальні права.

Оскільки доводи скаржника щодо порушення місцевим господарським судом норм ст.129 ГПК України, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Волинської області в частині розподілу судового збору ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2024 у справі №903/294/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.10.2024.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.