Рішення

від 08.10.2024 по справі 903/775/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 жовтня 2024 року Справа № 903/775/24

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від позивача: Розгон О.В. посадова інструкція, положення про відділ юридичної і договірної роботи, наказ про прийняття на роботу

від відповідача: н/з

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/775/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут до Комунального підприємства Ковельводоканал Ковельської міської ради про стягнення 1818639,53 грн,

ВСТАНОВИВ:

06.09.2024 представник Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут сформувала в системі Електронний суд позовну заяву до Комунального підприємства Ковельводоканал Ковельської міської ради про стягнення 1818639,53 грн, в т.ч.: 1810078,21 грн основний борг, 276,15 грн пеня та 8285,17 грн 3% річних.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії споживачу №23-24/207-465/23.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 09.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

24.09.2024 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що КП «Ковельводоканал» є об`єктом критичної інфраструктури, від функціонування якого залежить забезпечення населення міста Ковель та Ковельського району централізованим водопостачанням та водовідведенням. Вказує, що станом на 24.09.2024 КП «Ковельводоканал» має заборгованість перед ТОВ «ВЕЗ» у сумі 1610078,21 грн. КП «Ковельводоканал» намагається здійснювати оплату за договором про надання послуг з розподілу електричної енергії на 2024 рік, укладеним з оператором системи, та водночас, не відмовляється від виконання своїх зобов`язань перед ТОВ «ВЕЗ», поступово погашаючи існуючу заборгованість за електричну енергію у 2024 році, та за поточне нарахування. Наголошує, що електроенергія є однією із основних складових тарифу на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення і становить 32 % у структурі тарифу. Ріст ціни на електроенергію породжує виникнення недоїмки до тарифу, що ускладнює здійснення розрахунків, однак не зважаючи на всі ці негативні фактори, КП «Ковельводоканал» вживає максимально можливі заходи з метою першочергової оплати за електроенергію. Зазначає, що Відповідач відповідне відшкодування за різницю у тарифах отримує з місцевого бюджету нерегулярно. Відшкодування за січень-березень місяці 2024 року було отримано лише у кінця травня 2024 року, що підтверджується випискою по рахунках від 29.05.2024. Це є ще однією причиною відсутності коштів для своєчасної оплати за електричну енергію.

27.09.2024 представник позивача сформувала в системі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій вказало, що ТОВ «Волиньелектрозбут» виконало та продовжує виконувати зобов`язання згідно умов Договору своєчасно та у повному обсязі. Підстави, викладені у відзиві на позовну заяву, якими Відповідач обґрунтовує неможливість виконання договірних зобов`язань, пов`язані виключно з його господарською діяльністю і не стосуються правовідносин між ТОВ «ВЕЗ» та КП «Ковельводоканал» Ковельської міської ради.

02.10.2024 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» заяву, в якій зазначив, що з моменту подання Позивачем позовної заяви, згідно платіжної інструкції КП «Ковельводоканал» на рахунок ТОВ «Волиньелектрозбут» були перераховано:

· 09.09.2024 200 000,00 грн. (платіжна інструкція №902 від 09.09.2024);

· 02.10.2024 150 000,00 грн. (платіжна інструкція №985 від 02.10.2024).

Так, станом на 02.10.2024 КП «Ковельводоканал» має заборгованість перед ТОВ «Волиньелектрозбут» у сумі 1460078,21 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині сплаченої суми Відповідачем задоволені самостійно, а отже провадження по цій частині слід закрити. Також повідомив суд, що Відповідачем визначається позов в решті позовних вимог Позивача, у зв`язку з чим просить ухвалити судове рішення по суті за наслідками проведення підготовчого судового засідання. Просить справу слухати за відсутності представника Відповідача.

04.10.2024 представник позивача сформувала в системі «Електронний суд» заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 3242 911,20 грн, з яких: 3 227 836,96 грн основної заборгованості; 14 587,98 грн 3% річних; 486,26 грн пені, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 38 914,93 грн.

В обгрунтування заяви про збільшення позовних вимог посилається на те, що з моменту відкриття провадження у справі Відповідачем здійснено часткову оплату в погашення заявленої до стягнення заборгованості за електричну енергію у розмірі 350 000,00 грн. Факт оплати зазначених коштів підтверджується платіжними інструкціями №902 від 09.09.2024 (на суму 200 000,00 грн), №985 від 02.10.2024 (на суму 150 000,00 грн).

Таким чином, сума основної заборгованості за червень 2024 року зменшилась та становить 1460078,21 грн. Проте, на виконання умов Договору про постачання електричної енергії споживачу №23-24/207-465/23 від 27 грудня 2023 року (далі Договір), ТОВ «Волиньелектрозбут» здійснило постачання електричної енергії для потреб об`єктів КП «Ковельводоканал» у липні 2024 року в обсязі 298501 кВт/год на суму 1767758,75 грн, що підтверджується Актом 526-0031000/7/Ф1 від 31 липня 2024. Акт приймання-передачі за липень 2024 року підписаний представником Відповідача за відсутності будь-яких зауважень щодо обсягів фактично використаної електроенергії та нарахованих сум. Датою підписання вищевказаного акту, з моменту якої починається відлік строку для проведення оплати Відповідачем, є 6 серпня 2024 року. Натомість, Відповідач всупереч умовам Договору своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати вартості спожитої електричної енергії не виконував.

Ухвалою суду від 08.10.2024 відмовлено ТОВ Волиньелектрозбут у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог по справі №903/775/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут до Комунального підприємства Ковельводоканал Ковельської міської ради про стягнення 1818639,53 грн, та повернуто її заявнику.

В судовому зсіданні представник позивача просила суд позовні вимоги задовольнити.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову в підготовчому засіданні.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №429 від 14.06.2018 Товариству з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» (далі - ТОВ «ВЕЗ», Позивач, Постачальник) надано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312 (далі ПРРЕЕ) постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами.

27.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» та Комунальним підприємством «КОВЕЛЬВОДОКАНАЛ» Ковельської міської ради (далі КП «Ковельводоканал», Відповідач, Споживач) укладено договір №23-24/207-465/23 про постачання електричної енергії споживачу (далі Договір).

У відповідності до п.2.1. Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з комерційною пропозицією, яка є додатком №2 до цього Договору (пункти 5.1 Договору).

Розрахунковим періодом згідно умов Договору є календарний місяць; споживач зобов`язаний сплатити вартість поставленої (спожитої) електричної енергії на підставі акту приймання-передачі електричної енергії та виставлення постачальником рахунку на оплату, у строк, що не перевищує 30 (тридцять) робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі електричної енергії (пункти 5.7., 5.9. Договору).

У відповідності до п.4.13. ПРРЕЕ для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі, на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, затвердженого Постановою НКРЕКП №311 від 14.03.2018.

Положеннями п.4.14. ПРРЕЕ передбачено, що платіжний документ (рахунок) формується електропостачальником за обсяг електричної енергії згідно з обраною комерційною пропозицією до договору про постачання електричної енергії споживачу; платіжні документи (рахунки) надаються електропостачальниками споживачам безкоштовно; платіжні документи (рахунки) на оплату надаються споживачам у відповідних структурних підрозділах електропостачальника, через персональну сторінку споживача на вебсайті електропостачальника або електронною поштою, факсимільним зв`язком, поштовим зв`язком, кур`єром чи іншими способами з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії споживачу.

Для проведення розрахунків ТОВ «ВЕЗ» на ім`я Споживача відкрито особовий рахунок №526-0031000.

На виконання умов Договору, ТОВ «ВЕЗ» забезпечило постачання електричної енергії для потреб об`єктів Відповідача у період травень-червень 2024 року в обсязі 629884 кВт/год на загальну суму 3730248,63 грн, що підтверджується сформованими актами приймання-передачі реалізованої електричної енергії та рахунками на оплату, а саме:

- Актом №526-0031000/5/Ф1 від 31 травня 2024 року приймання-передачі реалізованої електричної енергії за травень 2024 року в обсязі 324 237 кВт/год на суму 1 920 170,42 грн.;

- Рахунком ПЕЕ №526-0031000/5/Ф1 від 1 червня 2024 р. (за травень 2024 р.);

- Актом №526-0031000/6/Ф1 приймання-передачі реалізованої електричної енергії за червень 2024 року в обсязі 305 647 кВт/год на суму 1 810 078,21 грн.;

- Рахунком ПЕЕ №526-0031000/6/Ф1 від 1 липня 2024 (за червень 2024 р.);

Акти приймання-передачі за борговий період підписані представником Відповідача за відсутності будь-яких зауважень щодо обсягів фактично використаної електроенергії та нарахованих сум.

Оскільки Акти приймання-передачі за кожен розрахунковий період надавались споживачу нарочно, то дата підписання сторонами кожного акту, з моменту якої починається відлік строків для проведення оплати Відповідачем, зазначено у акті за відповідний період, а саме:

- Акт №526-0031000/5/Ф1 від 31 травня 2024 року приймання-передачі реалізованої електричної енергії за травень 2024 року підписано 06 червня 2024 року;

- Акт №526-0031000/6/Ф1 приймання-передачі реалізованої електричної енергії за червень 2024 року підписано 05 липня 2024 року.

Проте, Відповідач всупереч умовам Договору своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати вартості спожитої електричної енергії не виконував, оскільки лише частково оплачував фактично використану електричну енергію за борговий період.

Інформацію щодо оплат, які надходили від Відповідача, сформовано ТОВ «ВЕЗ» у Зведеній таблиці заборгованості наростаючим (спадаючим) підсумком.

Відповідачем оплачено вартість спожитої електричної енергії за травень 2024 року, проте така оплата здійснювалась частинами та несвоєчасно, з порушенням приписів п.5.9. Договору.

Станом на дату звернення до суду з позовною заявою, у Відповідача існувала заборгованість перед ТОВ «ВЕЗ» за червень 2024 року у сумі 1810078,21 грн.

З метою досудового врегулювання спору ТОВ «ВЕЗ» звернулось до Відповідача з Претензією №981 від 23.07.2024 з вимогою щодо оплати існуючої заборгованості за фактично використану електроенергію.

КП «Ковельводоканал» не надав Відповідь на претензію та не оплатив наявну заборгованість, що зумовило ТОВ «ВЕЗ» звернутись до суду за захистом порушеного права. Згідно п.6.2.1. Договору споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього Договору.

Пунктом 5.2.1 ПРРЕЕ передбачено наступні права електропостачальника: на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів; звернення до оператора системи щодо відключення (обмеження) електроживлення споживача; на стягнення пені та застосування інших санкцій за несвоєчасну оплату спожитої електричної енергії відповідно до вимог законодавства; на всі види забезпечення виконання зобов`язань споживачем щодо оплати договірних обсягів споживання електричної енергії у формі і видах, передбачених законодавством України.

У свою чергу Споживач у відповідності п.5.5.5 ПРРЕЕ зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів, а також за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію припинити власне електроспоживання відповідно до умов договору.

Разом з цим, відповідачем після відкриття провадження у справі оплачено борг в розмірі 350000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 02.10.2024 на суму 150000,00 грн та від 09.09.2024 на суму 200000,00 грн.

Згідно п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, провадження на суму 350000,00 грн слід закрити.

Боржник свої зобов`язання належним чином не виконав, за фактично спожиту електричну енергію, сума заборгованості на день розгляду справи становить 1460078,21 грн.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Згідно п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, що передбачено статтею 629 ЦК України.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таке ж положення містить ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторонами у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами частин 1, 2 ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За змістом ч. 1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).

Згідно зі статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов`язань та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 8285,17 грн. 3% річних та пеню в розмірі 276,15 грн. відповідно до додатку №2 до договору.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по кожній накладній окремо, по пені, відсотках та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача:

- пеня в сумі 276,15 грн за період з 19.07.20224 по 05.09.2024.

- 3% річних в сумі 8285,17 грн 19.07.20224 по 05.09.2024.

При цьому, судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН.

Контррозрахунку нарахування 3% річних та пені відповідачем не подано.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 1468639,53 грн, в т.ч.:1460078,21 грн основний борг, 8285,17 грн 3% річних, 276,15 грн пеня. Провадження на суму 350000,00 грн закрити.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 8811,84 грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Частиною 4 статті 231 ГПК України встановлено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, судовий збір в розмірі 4200,00 грн (в частині закриття провадження у справі) підлягає поверненню заявнику з Державного бюджету України відповідно до ч.4 ст.231 ГПК України та п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Крім того, згідно ст. 7 ЗУ "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи вищевикладене, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд дійшов висновку, що судовий збір у сумі 8811,84 грн (50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову) підлягає поверненню заявнику з Державного бюджету України відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України та ч. 3 ст.7 Закону України «Про судовий збір».

Суд звертає увагу позивача на те, що останній не позбавлений можливості звернутися у відповідності до ст.7 ЗУ «Про судовий збір» із заявою про повернення судового збору.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути Комунального підприємства Ковельводоканал Ковельської міської ради (вулиця Геологів,2, місто Ковель, Ковельський район, Волинська область, 45008, код ЄДРПОУ 055008717) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут (вул. Яремчука Назарія, 11-А, місто Луцьк, Волинська область, 43026, код ЄДРПОУ 42159289) 1468639,53 грн (один мільйон чотириста шістдесят вісім тисяч шістсот тридцять дев`ять гривень 53 коп) заборгованості, в т.ч.:1460078,21 грн основний борг, 8285,17 грн 3% річних, 276,15 грн пеня, а також 8811,84 грн (вісім тисяч вісімсот одинадцять гривень 84 коп.) витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. Провадження на суму 350000,00 грн закрити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений 09.10.2024.

СуддяІ. О. Гарбар