Рішення

від 07.10.2024 по справі 906/690/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/690/24

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

за участю секретаря судового засідання: Васильєвої Т.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Саліхов Б.В., ордер серія АІ №1635509 від 17.06.2024 (в режимі

відеоконференції);

від відповідача: Примаченко І.Ю., виписка з ЄДР,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОББІТ ХАУС" (м.Київ)

до Фізичної особи-підприємця Примаченка Ігоря Юрійовича (м.Малин Коростенського району Житомирської області)

про стягнення 123 104,93грн,

з перервами в судових засіданнях з 13.08.2024 до 16.09.2024 та з 16.09.2024 до 07.10.2024, відповідно до ч.2 ст.216 ГПК України.

ТОВ "ХОББІТ ХАУС" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Примаченка Ігоря Юрійовича 123104,93грн, з яких: 115 040,00грн безпідставно набутих коштів, 2 813,33грн 3% річних та 5279,89грн інфляційних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно з виставлених відповідачем рахунків ТОВ "ХОББІТ ХАУС" здійснило попередню оплату за товар на суму 115 040,00грн, який відповідач не поставив, у зв`язку з чим грошові кошти підлягають поверненню.

Ухвалою суду від 25.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 13.08.2024.

У судовому засіданні 13.08.2024 розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву до 16.09.2024, яку було продовжено до 07.10.2024.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву не надав, позовні вимоги визнав.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, у серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ХОББІТ ХАУС" (позивач) мало намір придбати у Фізичної особи-підприємця Примаченка Ігоря Юрійовича (відповідач) наступний товар:

- закладна деталь 150х200х70мм (з арматурою) у кількості 200 шт. за ціною 224,00грн за 1 шт;

- закладна деталь 100х250х50мм (з арматурою) у кількості 100 шт. за ціною 96,00грн за 1 шт;

- закладна деталь 130х100 у кількості 400 шт. за ціною 66,00грн за 1 шт;

- закладна деталь 800х600 (вухо такелажне) у кількості 48 шт. за ціною 480,00грн за 1 шт;

- закладна деталь 200х600 (вухо такелажне) у кількості 56 шт. за ціною 200,00грн за 1 шт.

Для оплати вищевказаного товару позивач отримав від відповідача рахунки на оплату на загальну суму 115 040,00грн №15 від 14.08.2023 на суму 92 000,00грн та №17 від 17.08.2023 на суму 23 040,00грн (а.с.13-14).

24.08.2023 позивачем було оплачено рахунки №15 та №17 у загальному розмірі 115 040,00грн, що підтверджується платіжними інструкціями №№779,780. Призначення платежу"Оплата за матеріали зг.рах.№15 від 14.08.2023, рах.№17 від 17.08.2023" (а.с.15-16).

Однак, за посиланням позивача, відповідач обумовлений товар не поставив.

В зв`язку із неотриманням товару, позивач звернувся до відповідача з претензіями №6 та №7 22.01.2024, в яких просив протягом 5 банківських днів з дня отримання претензії повернути грошові кошти або проставити товар за адресою: вул.Будівельна, 30, с.Муроване, Львівська область (а.с.17-19).

Оскільки відповідач залишив без задоволення вимогу позивача від 22.01.2024, останній звернувся з позовом до суду про стягнення безпідставно отриманих коштів на суму 115040,00грн відповідно до ст.1212 ЦК України, а також 2 813,33грн 3% річних та 5279,89грн інфляційних за період прострочення виконання зобов`язання на підставі ст.625 ЦК України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Приписами статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1, 2 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ст.181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Беручи до уваги, що відповідач виставив позивачу для оплати рахунки №15 від 14.08.2023 та №17 від 17.08.2023, а останній, в свою чергу, оплатив їх, суд дійшов висновку, що між сторонами укладений договір у спрощений спосіб.

На підставі вчиненого правочину між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи, позивач здійснив відповідачу передплату у розмірі 115 040,00грн.

Таким чином у відповідача внаслідок оплати позивачем товару, виник кореспондуючий обов`язок передати його.

Згідно з ч.2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст.665 Цивільного кодексу України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Враховуючи приписи ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (вказану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17).

Як вказувалось вище, 23.01.2024 позивач надіслав відповідачу письмові вимоги, у яких просив або повернути суму попередньої оплати, або поставити товар.

Матеріали справи не містять доказів поставки товару на суму 115 040,00грн.

З огляду на встановлені обставини та враховуючи, що позивач направив відповідачу претензії від 22.01.2024 про повернення коштів, які отримані відповідачем 19.02.2024, це свідчить про припинення в установленому законом порядку існування підстави для збереження відповідачем у себе грошових коштів, сплачених на його користь позивачем у рахунок поставки товару, що не відбулася.

З приводу застосування норми ст. 1212 Цивільного кодексу України є усталена судова практика, зокрема, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 11.01.2022 року у справі № 911/117/21 зазначив, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 року у справі № 210/6498/20 підкреслив, що набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Також Касаційний цивільний у складі Верховного Суду у постанові від 22.12.2021 року у справі № 465/5790/17 зазначив, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання.

Враховуючи, що у даному випадку сторони у рахунках №15 від 14.08.2023 та №17 від 17.08.2023 не визначили строк виконання зобов`язань з поставки товару, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна (а саме грошових коштів у розмірі 115 040,00грн) настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна, тобто з моменту отримання претензії, а саме 19.02.2024, оскільки до цього моменту у відповідача був обов`язок поставити товар, а у позивача правомочність - вимагати поставку. Отже відповідач протягом 5 банківських днів після отримання претензії, був зобов`язаний повернути кошти.

З огляду на припинення взаємних зобов`язань сторін, передплачені кошти у розмірі 115 040,00грн, на які поставка не відбулась, є такими, що безпідставно утримуються відповідачем.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ФОП Примаченко І.Ю. повернув кошти в сумі 115 040,00грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми безпідставно утримуваних коштів у розмірі 115 040,00грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України позивачем заявлено вимоги про стягнення 5 279,89грн інфляційних втрат та 2 813,33грн 3% річних нарахованих за період з 25.08.2023 до 14.06.2024.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц та від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

За змістом статей 509, 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховується 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 цієї статті.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

У статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.

Суд зазначає, що приписи частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлюють обов`язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, причому обов`язок з повернення такого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна.

Тобто ключовим у застосуванні норм, які регулюють кондиційні зобов`язання, є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд зауважує, що між сторонами не було укладено жодного правочину, який би містив строк виконання відповідачем обов`язку із поставки товару, або повернення суми передоплати, відтак такий строк, з врахуванням вимог ст. 530 ЦК України, пов`язаний із отриманням вимоги від кредитора (позивача).

Вище встановлено, що 23.01.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогами про повернення отриманих коштів у розмірі 115 040,00грн протягом 5 банківських днів з дня отримання такої вимоги.

Вказана вимога була отримана відповідачем 19.02.2024, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, котрі надані позивачем.

Таким чином, відповідач протягом 5 банківських днів після отримання претензії, а саме до 26.02.2024 (включно), був зобов`язаний повернути їх, тобто прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів та неправомірного їх використання розпочалося з 27.02.2024.

Перевіривши проведені та представлені позивачем розрахунки, встановлено, що позивач при нарахуванні 3% річних та інфляційних не врахував визначеного претензією строку для повернення коштів, оскільки іншого строку повернення коштів між сторонами не було погоджено.

Відтак, в перерахунку, із врахуванням вказаних обставин, в межах визначеного позивачем періоду з 27.02.2024 по 14.06.2024 розмір 3% річних становить 1 027,82грн, а інфляційних втрат 1 501,51грн.

Позовні вимоги про стягнення 1785,51грн 3% річних та 3778,38грн заявлені необґрунтовано та задоволенню не підлягають.

Відповідач не надав суду доказів повернення коштів, наявність заборгованості перед позивачем визнав.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З врахуванням вищевикладеного, позовні вимоги заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню частково на суму 117 569,33рн, з яких: 115 040,00грн безпідставно набутих коштів, 1027,82грн 3% річних та 1 501,51грн інфляційних. Суд відмовляє в позові в частині стягнення 1 785,51грн 3% річних та 3 778,38грн інфляційних.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Примаченка Ігоря Юрійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОББІТ ХАУС" (вул.Тростянецька, 6, корпус "е", кв.85, м.Київ, 02091, код ЄДРПОУ 44894815)

- 115 040,00грн безпідставно набутих коштів;

- 1027,82грн 3% річних;

- 1 501,51грн інфляційних;

- 3 028,00грн судового збору.

3. В позові відмовити в частині стягнення 1 785,51грн 3% річних та 3 778,38грн інфляційних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 1- у справу;

2- позивачу через "Електронний суд";

3- відповідачу РНОКПП 3048512532 (рек. з повід)