Рішення

від 09.10.2024 по справі 910/7267/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.10.2024Справа № 910/7267/24

За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТЕКС-СЕРВІС"

про стягнення 1 305 696,00 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Патрікеєва Т.В.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - позивач, АТ "Українська залізниця") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТЕКС-СЕРВІС" (далі - відповідач, ТОВ "ПРОФІТЕКС-СЕРВІС") про стягнення штрафних санкцій за Договором № ПК/ВЧД-11/23575/Ю від 20.09.2023 у розмірі 1 305 696,00 грн, з яких: 911 736,00 грн пені за порушення строків виконання зобов`язання; 393 960,00 грн штрафу у розмірі 7 % від ціни договору за прострочення надання послуг понад 30 (тридцять) днів.

Позовна заява сформована в системі "Електронний суд" та зареєстрована у КП "Діловодство спеціалізованого суду" 11.06.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

19.06.2024 представником позивача сформована в системі "Електронний суд" та зареєстрована у КП "Діловодство спеціалізованого суду" заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/7267/24, розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

19.07.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" та зареєстровано у КП "Діловодство спеціалізованого суду" клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Відповідно до наведеного клопотання позивач просив суд перейти від розгляду справи № 910/7267/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін до розгляду справи № 910/7267/24 у порядку загального позовного провадження.

23.07.2024 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" та 24.07.2024 зареєстровано у КП "Діловодство спеціалізованого суду" відзив на позовну заяву. Безпосередньо у відзиві на позовну заяву відповідачем викладено клопотання про проведення розгляду справи з проведенням судового засідання з повідомленням сторін.

27.07.2024 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" та 29.07.2024 зареєстровано у КП "Діловодство спеціалізованого суду" заяву про надання доступу до електронної справи № 910/7267/24. Заява судом задоволена.

29.07.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" та 30.07.2024 зареєстровано у КП "Діловодство спеціалізованого суду" відповідь на відзив.

05.08.2024 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" та 06.08.2024 зареєстровано у КП "Діловодство спеціалізованого суду" заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТЕКС-СЕРВІС" про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

21.08.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" та 22.08.2024 зареєстровано у КП "Діловодство спеціалізованого суду" заяву (пояснення), надану (-і) позивачем на спростування поданих відповідачем заперечень на відповідь на відзив.

10.09.2024 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" зареєстровано у КП "Діловодство спеціалізованого суду" відповідь на заяву (пояснення) позивача від 21.08.2024).

26.09.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" та зареєстровано у КП "Діловодство спеціалізованого суду" заперечення проти доводів відповідача, наведених у заяві від 10.09.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено подані учасниками справи заяви по суті справи та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Позивач (АТ "Українська залізниця") звернувся з позовом до суду з вимогами до відповідача (ТОВ "ПРОФІТЕКС-СЕРВІС") про стягнення штрафних санкцій за Договором № ПК/ВЧД-11/23575/Ю від 20.09.2023 у розмірі 1 305 696,00 грн, з яких: 911 736,00 грн пені за порушення строків виконання зобов`язання; 393 960,00 грн штрафу у розмірі 7 % від ціни договору за прострочення надання послуг понад 30 (тридцять) днів.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідач (виконавець) не надав послуги з ремонту прально-прасувального обладнання позивача (замовника), чим порушив взяті на себе зобов`язання за Договором № ПК/ВЧД-11/23575/Ю від 20.09.2023 (далі - Договір), у зв`язку з чим позивачем застосовано до відповідача штрафні санкції.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши таке:

- відповідач приступив до виконання зобов`язання за Договором, однак не виконав його у строк через неможливість виконання, про що було повідомлено позивача (лист відповідача № 242/1 від 16.11.2023, яким останній повідомив про причини затримки поставки імпортних матеріалів, запчастин та вузлів для ремонту обладнання позивача, що була спричинена блокуванням кордону польськими та словацькими автоперевізниками, лист від 05.12.2023 № 264/1, яким відповідач повідомив про неможливість надати послуги у строк, визначений Договором та просив позивача продовжити строк дії Договору на 2 місяці);

- відповідач був позбавлений можливості здійснити ремонт обладнання, у зв`язку з ненаданням відповіді позивачем щодо продовження строку Договору та ремонту обладнання;

- нарахування штрафних санкцій за невиконання ремонту обладнання не передбачено умовами Договору, нарахування пені та штрафу, позовні вимоги про стягнення яких заявлено позивачем, не передбачено Договором за невиконання основного зобов`язання, оскільки невиконання Договору виконавцем (відповідачем) забезпечувалось банківською гарантією на суму 281 400 грн;

- позивачем не враховано положень 5.1 та 5.6 Договору, статей 631 Цивільного кодексу України, ч.7 ст. 180, ст. 188 Господарського кодексу України та нарахована пеня за Договором, строк якого закінчився щодо ремонту обладнання до закінчення строку дії Договору, виходячи з пунктів 5.6, 5.2 Договору, та зобов`язання відповідача з ремонту обладнання припинилося 25.12.2023;

- сторони Договору не погоджували дію Договору після 31.12.2023 до повного виконання сторонами зобов`язань, що унеможливлює застосування штрафних санкцій після закінчення строку дії Договору.

Позивач у відповіді на відзив заперечив доводи відповідача у відзиві, зазначивши таке:

- твердження відповідача щодо затримки поставки імпортних матеріалів, запчастин та вузлів для ремонту обладнання через блокування кордону польськими та словацькими автоперевізниками як підстави невиконання договірних зобов`язань, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не дотримано порядок, передбачений п. 13.2 Договору, не надано сертифікат торгово-промислової палати на підтвердження настання обставин непереборної сили;

- твердження відповідача про неможливість застосування до нього штрафних санкцій (пені та штрафу) за невиконання зобов`язання за Договором, оскільки, на його думку, виконання основного зобов`язання за Договором забезпечене банківською гарантією, позивач вважає безпідставними, оскільки сторони передбачили у Договорі можливість одночасного стягнення з виконавця як штрафних санкцій, так і банківської гарантії за порушення умов Договору; можливість стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені та штрафу) за порушення умов Договору не залежить від реалізації права позивача на звернення стягнення за банківською гарантією;

- щодо тверджень відповідача про неможливість стягнення з нього штрафних санкцій після закінчення терміну виконання зобов`язання та закінчення строку дії Договору, позивач зауважив, що строк дії договору та строк виконання зобов`язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 202 Господарського кодексу України такою підставою є виконання, проведене належним чином;

- інші доводи відповідача, на які він посилається у відзиві, на думку позивача, не мають значення для вирішення справи, позаяк не спростовують невиконання ним умов Договору.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву зазначив, зокрема:

- обставини непереборної сили виникли на території Республіки Польща, тому відповідний сертифікат мала надавати ТПП Республіки Польща, однак підтвердження форс-мажорних обставин, що виникли на території інших держав Договором не передбачено; ТПП України тільки 27.11.2024 на своєму сайті повідомила про розгляд звернень щодо засвідчення відповідних форс-мажорних обставин;

- відповідач вважає, що оскільки строк ремонту обладнання за Договором закінчився 25.12.2023, а позивач не надав відповідачу дозволу виконувати роботи після закінчення строку, то нарахування позивачем пені відповідачу після 25.12.2023 є несправедливим, недобросовісним та є джерелом отримання позивачем невиправданих додаткових прибутків, а для відповідача - непомірним тягарем;

- відповідач зауважив, що позивач без будь-якого фінансування виконання робіт за Договором шляхом звернення з позовом до суду намагається стягнути штрафні санкції з відповідача, який оплатив закупівлю запасних частин та матеріалів для ремонту обладнання позивача за Договором, поніс витрати на їх доставку та розмитнення, та є потерпілою стороною через не продовження строку виконання робіт замовником, неможливість виконання яких протягом встановленого строку настала через обставини непереборної сили, що виникли на території інших держав під час доставки запасних частин, деталей та матеріалів для ремонту обладнання за Договором;

- щодо доводів позивача, що зобов`язання припиняється тільки шляхом його виконання, відповідач посилався на приписи ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, згідно яких господарське зобов`язання припиняється, зокрема, через неможливість виконання;

- за доводами відповідача, припинення негрошових зобов`язань через неможливість їх виконання, може бути як протягом дії договору, так і у зв`язку із закінченням строку договору чи закінченням встановленого договором строку для виконання робіт (надання послуг).

Позивач у заяві від 21.08.2024 не погодився із наданими відповідачем запереченнями на відповідь на відзив, звернув увагу на таке:

- відповідач, розглянувши претензію позивача від 08.01.2024 № 14/6, погодився із порушенням ним умов Договору та визнав факт порушення зобов`язання, що підтверджується сплатою ним пені за порушення строків надання послуг за Договором за період прострочення із 26.12.2023 по 31.12.2023 (6 днів) у сумі 33 768,00 грн з ПДВ;

- позивач вважає, що відповідач мав можливість скорегувати свою поведінку (при доставці запасних частин та деталей) та уникнути негативних наслідків;

- жодного повідомлення про настання обставин непереборної сили у розумінні положень пункту 13.2 Договору до позивача від відповідача не надходило;

- укладаючи Договір та погоджуючись з умовами Договору, відповідач зобов`язався власними силами, обладнанням, запасними чистинами та матеріалами надати послуги з ремонту обладнання для позивача, а отже, на думку позивача, відповідач на момент укладення Договору мав би вже мати відповідні запчастини, вузли та комплектуючі для ремонту обладнання, а не їх імпортувати із-за кордону.

Відповідач у заяві від 10.09.2024 у відповідь на заяву позивача від 21.08.2024 зазначив, зокрема, про безпідставність доводів позивача про те, що відповідач на момент укладення Договору мав би вже мати відповідні запчастини, вузли та комплектуючі для ремонту прально-прасувального обладнання, а не імпортувати їх із-за кордону. Відповідач зауважив, що до прально-прасувального обладнання позивача, за яким закінчився строк служби, що підтверджується листом від 23.08.2024 року виробника обладнання - концерну Lapauw, усіх запчастин не було навіть у виробника прально-прасувального обладнання. Замовляти виготовлення запчастин, вузлів та комплектуючих для ремонту прально-прасувального обладнання наперед, тобто до підписання Договору з позивачем, для відповідача не було б розумним, оскільки в Україні не можливо знайти осіб, які використовували б таке застаріле прально-прасувальне обладнання, крім АТ «Укрзалізниця». Якщо б відповідач не уклав Договір з АТ "Укрзалізниця", то він не знав би що робити із замовленими наперед запасними частинами та вузлами, що призвело б до збитків відповідача.

Позивач у запереченнях проти доводів відповідача, наведених у заяві від 10.09.2024, звернув увагу суду, зокрема, що відповідачем не заперечувався факт невиконання ним умов Договору, проте відповідач посилається на дію форс-мажорних обставин, як на підставу звільнення його від відповідальності за Договором.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

По матеріалам справи судом встановлено наступне.

20.09.2023 за результатами закупівлі товарів № UA-2023-08-17-009196-a, проведеної на авторизованому електронному майданчику "ProZorro", між АТ "Українська залізниця" (далі - позивач) в особі виробничого підрозділу Дніпровське пасажирське вагонне депо філії "Пасажирська компанія" АТ "Українська залізниця" та ТОВ "ПРОФІТЕКС-СЕРВІС" (далі - виконавець, відповідач) було укладено Договір № ПК/ВЧД-11/23575/Ю (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов`язався власними силами, обладнанням, запасними чистинами та матеріалами надати послуги з ремонту прально-прасувального обладнання ПКВЧД-11 Дніпро (далі - послуги), а замовник зобов`язався оплатити фактично надані послуги, які прийняті замовником та кінцевим одержувачем (пункт 1.1 договору).

Згідно з пунктами 1.4, 1.6 Договору замовником послуг є філія "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця", а кінцевим одержувачем є виробничий підрозділ Дніпровське пасажирське вагонне депо філії "Пасажирська компанія" АТ "Українська залізниця".

Ціна договору визначена у розділі 3 Договору, зокрема, відповідно до пункту 3.2 цього розділу сума Договору становить 4 690 000,00 грн без ПДВ, всього 5 628 000,00 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 5.1 Договору визначено, що Договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 31 грудня 2023 року, а в частині розрахунків та гарантійних зобов`язань до їх повного виконання сторонами.

Згідно з п. 5.2 Договору, закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії цього Договору.

Пунктом 5.5 Договору передбачено, що зобов`язання сторін по Договору вважаються виконаними після підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг, та повної їх оплати замовником.

Пунктом 5.6 Договору узгоджено, що послуги мають бути надані виконавцем у термін не пізніше 25.12.2023.

Відповідно до п. 6.2 Договору сторони узгодили, що матеріали, обладнання, запасні частини та вузли повніші бути новими та виготовлені не раніше 01.01.2022 року. Новими вважатимуться матеріали, обладнання, запасні частини та вузли, які не перебували в експлуатації та мають підтверджуючі документи стосовно дати виготовлення та супровідну документацією щодо їх якості. У разі використання еквіваленту матеріалів, обладнання, запасних частин та вузлів виконавець гарантує їх якість, що має бути не гіршою за якість матеріалів, обладнання, запасних частин та вузлів, що визначені кінцевим одержувачем у технічному завданні.

Згідно з п. 6.4 Договору визначено, що місце надання послуг: на території Кінцевого одержувача за адресою: виробничий підрозділ Дніпровське пасажирське вагонне депо філії "Пасажирська компанія" АТ "Українська залізниця", місце розташування обладнання: - , м. Дніпро. Фактичний стан обладнання відображається в Акті передачі обладнання в ремонт-дефектний акт (Додаток № 4 до цього Договору), підписаному уповноваженими представниками кінцевого одержувача та виконавця у двох примірниках.

У п. 6.5 Договору визначено, що виконавець зобов`язаний надати послуги протягом 2023 року, з моменту надання кінцевим одержувачем письмової рознарядки, але не пізніше 25.12.2023.

Згідно з п. 7.1 Договору виконавець зобов`язаний, зокрема, при неможливості в передбачений замовленням строк виконати послуги, негайно повідомити листом про це кінцевого одержувача (пп. 7.1.3 п. 7.1 Договору).

Пунктом 7.3 Договору встановлено, що кінцевий одержувач зобов`язаний, зокрема, надавати виконавцю доступ до прально-прасувального обладнання виробничого підрозділу Дніпровське пасажирське вагонне депо для виконання послуг (пп. 7.3.1 п. 7.3 Договору).

Згідно з пп. 7.5.7, 7.5.8 п. 7.5 Договору замовник або кінцевий одержувач має право: вимагати відшкодування збитків у разі, якщо виконавцем не здійснюється надання послуг в зазначені Договором терміни; у разі невиконання зобов`язань виконавцем достроково в односторонньому порядку, розірвати договір з обов`язковим повідомленням виконавця за 7 (сім) календарних днів до бажаної дати розірвання. При цьому повідомлення здійснюється шляхом надсилання листа- повідомлення поштовим зв`язком на адресу виконавця. Датою повідомлення вважається дата, вказана в листі-повідомленні кінцевого одержувача.

Порядок надання та приймання послуг врегульовано у розділі 8 Договору. Згідно з пунктом 8.1 цього розділу Договору, надання послуг розпочинається тільки на підставі отриманої виконавцем письмової рознарядки, яка вважається дозволом на надання послуг та є підтвердженням готовності замовника та кінцевого одержувача до приймання послуг.

Рознарядка направляється на електронну пошту виконавця vn@profitex.ua з подальшим направленням загальним поштовим зв`язком (поштове відправлення) - рекомендованим листом з відміткою про отримання на адресу згідно реквізитів зазначених у договорі або вручається особисто представнику виконавця (з відміткою про отримання) (пп. 8.1.1 п. 8.1 Договору).

Надання послуг повинно бути розпочато виконавцем впродовж 3 (трьох) робочих днів з дня отримання письмової заявки від кінцевого одержувача (в межах рознарядки) (пп. 8.1.4 п. 8.1 Договору).

За умовами п. 8.3 Договору послуги з ремонту прально-прасувального обладнання для ПКВЧД-11 Дніпро вважаються наданими в разі здійснення повного обсягу ремонту, що передбачено умовами Договору, після проведення позитивних випробувань - підписання акта випробування обладнання (Додаток № 6 до цього Договору), надання виконавцем документів згідно п. 2.3, 2.4., 2.5, 8.7 цього Договору.

Згідно з п. 8.4 Договору, результатом надання послуг є підписаний відповідно до вимог пункту 1.5 та пункту 1.7 цього Договору акт приймання-передачі наданих послуг (Додаток № 8 до цього Договору), який є основним документом, що підтверджує виконання послуг.

Пунктом 10.1 Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за даним Договором винна сторона несе відповідальність згідно з чинним законодавством України і цим Договором.

Згідно з пунктом 10.3 Договору за порушення строків надання послуг виконавець сплачує пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) % вартості послуг за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) % від ціни Договору.

Пунктом 13.2 Договору встановлено, що сторона, що не може виконати зобов`язання за цим Договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) робочих днів. Належним доказом наявності, вищезазначених обставин та їх. тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.

Відповідно до п. 13.5 Договору якщо сторона без поважних причин не повідомила іншу сторону у строки, визначені пунктом 13.2 цього Договору, про виникнення (наявність) обставин непереборної сили та/або не надала підтверджуючі ці обставини документи, така сторона у подальшому не має права вимагати подовження умов цього Договору та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором.

Згідно з п. 14.2 Договору, зміни і доповнення до цього Договору вважаються дійсними тільки, якщо вони представлені у письмовій формі, датовані і підписані належним чином уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 15.8 Договору передбачено, що у разі порушення виконавцем умов цього Договору, а саме невиконання та/або неналежного виконання ним своїх зобов`язань за цим Договором, у термін, встановлений п. 6.6 цього Договору, кінцевий одержувач стягує забезпечення виконання Договору та/або має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір, письмово повідомивши про це виконавця.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 628 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Аналіз умов укладеного між сторонами Договору № ПК/ВЧД-11/23575/Ю від 20.09.2023 свідчить про те, що даний договір є змішаним договором про надання послуг та договором підряду.

Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно з статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні за змістом положення містяться у Господарському процесуальному кодексі України (далі - ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає укладений між сторонами Договір як належну підставу, у розумінні норм статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Матеріали справи не містять доказів розірвання або визнання недійсним укладеного між сторонами Договору у період його дії (до 31.12.2023).

З матеріалів справи вбачається, що 26.09.2023 позивач надіслав відповідачу письмову рознарядку від 26.09.2023.

28.09.2023 відповідач одержав скан-копію цієї рознарядки на свою електронну пошту, а 11.10.2023 - її оригінал засобами поштового зв`язку.

20.10.2023 кінцевий одержувач - виробничий підрозділ Дніпровське пасажирське вагонне депо філії "Пасажирська компанія" АТ "Українська залізниця" - направив відповідачу письмову заявку про надання послуг.

Відповідач одержав вказану письмову заявку, що не заперечується останнім.

Матеріалами справи підтверджується, що у визначений п. 5.6 Договору строк (не пізніше 25.12.2023) відповідач не надав позивачу послуги, передбачені п. 1.1 Договору, що не заперечується відповідачем.

Разом з цим, як встановлено судом, листом № 242/1 від 16.11.2023 відповідач повідомив позивача про причини затримки поставки імпортних матеріалів, запчастин та вузлів для ремонту прально-прасувального обладнання, що виникла через блокування кордону польськими та словацькими автоперевізниками.

Листом № 264/1 від 05.12.2023 відповідач повідомив позивача про неможливість надати послуги у строк, визначений Договором, посилаючись на відсутність комплектуючих матеріалів до прально-прасувального обладнання, враховуючи, що згідно з п. 6.2 Договору матеріали, обладнання та запасні частини та вузли повинні бути новими та виготовлені не раніше 01.01.2022 року. Оскільки, прально-прасувальному обладнанню замовника вже більше 19 років та вузли і деталі вже не виготовляються іноземним виробником, що підтверджується листом виробника обладнання, то у листі № 264/1 від 05.12.2023 відповідач просив продовжити строк дії Договору на виконання ремонту обладнання на 2 місяці.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, строк дії Договору, а відповідно і строк надання послуг, не були продовжені позивачем.

Пунктом 13.2 Договору встановлено, що сторона, що не може виконати зобов`язання за цим Договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) робочих днів. Належним доказом наявності, вищезазначених обставин та їх. тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.

Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що відповідач дотримався порядку дій, у разі неможливості виконання ним зобов`язань за Договором внаслідок дії обставин непереборної сили.

За умовами пункту 13.5 Договору сторона не має права на звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором, якщо без поважних причин не повідомила іншу сторону у строки, визначені пунктом 13.2 цього Договору, про виникнення (наявність) обставин непереборної сили та/або не надала підтверджуючі ці обставини документи.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 ГК України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3).

Частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 10.3 Договору сторони узгодили, що за порушення строків надання послуг виконавець сплачує пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) % вартості послуг за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) % від ціни Договору.

08.01.2024 позивач надіслав відповідачу претензію № 14/6 від 08.01.2024 з проханням сплатити пеню за порушення строків надання послуг за Договором за період прострочення з 26.12.2023 по 31.12.2023 (6 днів) у загальній сумі 33 768,00 грн.

17.01.2024 відповідач оплатив вказану суму пені, що підтверджено сторонами.

01.03.2024 позивач надіслав відповідачу претензію № 14/24 від 29.02.2024 з проханням сплатити пеню за порушення строків надання послуг за Договором за період прострочення з 26.12.2023 по 29.02.2024 (66 днів) у розмірі 371 448,00 грн та штраф (7%) за прострочення виконання зобов`язання за Договором понад 30 днів у розмірі 393 960,00 грн.

У відповідь на вказану претензію, відповідач листом від 19.03.2024 № 81/1 повідомив позивача про безпідставність нарахування штрафних санкцій за вказаний період, мотивувавши це закінченням строку дії Договору.

Таку відмову відповідача від сплати штрафних санкцій позивач вважає неправомірною.

На думку позивача, сплата відповідачем пені за період з 26.12.2023 по 31.12.2023 з прив`язкою до строку закінчення Договору (31.12.2023 згідно з п. 5.1 Договору) не звільняє його від відповідальності та сплати штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання в цілому.

За наведених обставин, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача з 911 736,00 грн пені за порушення строків виконання зобов`язання за Договором за період з 01.01.2024 по 10.06.2024 та 393 960,00 грн штрафу у розмірі 7 % від ціни договору за прострочення надання послуг понад 30 (тридцять) днів.

Статтею 631 ЦК України та частиною 7 статті 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Як встановлено судом, у визначений пунктом 5.6 Договору строк (не пізніше 25.12.2023) відповідач не надав позивачу послуги, передбачені пунктом 1.1 Договору.

Судом також встановлено, що строк дії Договору, визначений пунктом 5.1 Договору до 31.12.2023, не був продовжений позивачем.

Отже, з 01.01.2024 укладений між сторонами Договір припинив свою дію. Разом з цим, за умовами п. 5.1 Договору передбачено, що Договір діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків та гарантійних зобов`язань Договір діє до їх повного виконання сторонами (тобто розрахунків та гарантійних зобов`язань). Отже, Договором передбачено його дію в наведеній частині та не передбачено його дію в частині відповідальності виконавця за порушення строків надання послуг після закінчення строку дії Договору.

Відповідно до ст. 547 та ч. 2 ст. 551 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (у тому числі щодо неустойки, штрафу) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Після припинення строку дії Договору 31.12.2023 відсутні підстави стверджувати про наявність між сторонами укладеного письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання щодо надання спірних послуг у вигляді пені, штрафу, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу на підставі п. 10.3 Договору є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

При цьому судом також враховано, що в спірному випадку після закінчення стоку дії Договору було неможливим надання відповідачем послуг (виконання робіт) за цим Договором та їх прийняття позивачем, адже після припинення строку дії Договору припинено всі господарські зобов`язання сторін, що виникли на підставі цього Договору, крім зобов`язань щодо розрахунків та гарантійних зобов`язань, які діють діє до їх повного виконання сторонами.

Більш того, виходячи з умов Договору, позивач не мав безперешкодного доступу до обладнання позивача, а відповідно не міг після закінчення строку дії Договору 31.12.2023, враховуючи також, що позивач не продовжив строк його дії, надавати позивачу послуги з ремонту прально-прасувального обладнання. Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 Договору, доступ до прально-прасувального обладнання для виконання послуг виконавцем (відповідачем) був зобов`язаний надати кінцевий одержувач.

Суд звертає увагу на "суперечливу поведінку" позивача у спірних правовідносинах, адже він укладає Договір з метою надання відповідачем послуг з ремонту прально-прасувального обладнання, однак, не отримавши такі необхідні для нього послуги (що підтверджується подальшими діями позивача про оголошення процедури закупівлі на надання таких послуг), не продовжив строк дії Договору з позивачем, а звернувся до останнього з позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій на підставі цього Договору, строк дії якого закінчився.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Здійснена відповідачем 17.01.2024, на вимогу позивача згідно претензії № 14/6 від 08.01.2024, оплата пені за період з 26.12.2023 по 31.12.2023, фактично вчинена відповідачем відповідно до умов п. 10.3 Договору за порушення останнім строків надання послуг за період, у який Договір був чинним, а відтак не свідчить про визнання відповідачем позовних вимог стосовно застосування до нього відповідальності за період після закінчення строку дії Договору.

Суд також звертає увагу, що пунктом 15.8 Договору сторони передбачили, що у разі порушення виконавцем умов цього Договору, а саме невиконання та/або неналежного виконання ним своїх зобов`язань за цим Договором, у термін, встановлений п. 6.6 цього Договору, кінцевий одержувач, зокрема, стягує забезпечення виконання Договору.

Таким чином, сторони передбачили у Договорі можливість одночасного стягнення з виконавця як штрафних санкцій, так і банківської гарантії за порушення умов Договору.

При цьому, Договором не ставиться у залежність стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені та штрафу) за порушення умов Договору від реалізації права позивача на звернення стягнення за банківською гарантією.

Способи забезпечення виконання зобов`язань поділяються на акцесорні (додаткові) та неакцесорні.

За своєю природою акцесорний характер має неустойка, яка у всіх випадках є елементом забезпеченого зобов`язання. Тому недійсність основного зобов`язання завжди означає недійсність права на неустойку, що забезпечує його виконання.

До неакцесорних способів забезпечення виконання зобов`язань належить банківська гарантія, оскільки передбачене нею зобов`язання гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов`язання, на забезпечення виконання якого вона видана, навіть якщо в гарантії є посилання на це зобов`язання (ст. 370 ГК України).

Незважаючи на те, що загальною фактичною підставою виникнення права кредитора на отримання коштів як господарської санкції та за банківською гарантією є порушення боржником своїх зобов`язань, неустойка і банківська гарантія вважаються різними способами захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов`язань.

Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності. Отже, можливість стягнення з відповідача пені та штрафу за порушення умов Договору не залежить від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 908/7/18.

Водночас, за встановлених обставин даної справи, суд відзначає, що нарахування позивачем відповідачу штрафних санкцій на підставі п. 10.3 Договору після закінчення строку дії цього Договору є безпідставним.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази у порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ "Українська залізниця" про стягнення з ТОВ "ПРОФІТЕКС-СЕРВІС" штрафних санкцій за Договором № ПК/ВЧД-11/23575/Ю від 20.09.2023 у розмірі 1 305 696,00 грн повністю.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом, втім наведених вище висновків суду стосовно наявності підстав для відмови в позові не спростовує.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 15 668,35 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести у зв`язку із розглядом справ , у сумі 13 057 грн.

У подальшому, до заперечень на відповідь на відзив та до відповіді на пояснення (заяву) представника позивача від 21.08.2024, відповідач долучив докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу. Позивач, у свою чергу, заперечив витрати відповідача на професійну правничу допомогу, як надмірні та завищені, не співмірні зі складністю справи та обсягом наданих послуг, зазначив про відсутність доказів їх понесення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

3 огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та відмову у задоволенні позовну повністю, судовий збір за подання позовної заяви покладається на позивача.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позову, - на позивача.

Як встановлено судом, у відзиві на позовну заяву відповідачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести у зв`язку із розглядом справ , у сумі 13 057 грн. Водночас, відповідач зазначив, що такий розрахунок буде уточнений з наданням деталізованих витрат часу на надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час розгляду справи по суті попередній розрахунок суми судових витрат відповідачем не уточнено, не визначено фактичну (кінцеву) суму понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у заявах по суті справи та заявах з процесуальних питань, які були подані відповідачем після подання відзиву, а також не заявлено вимогу про покладання на позивача відповідної суми витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Відтак, станом на час ухвалення рішення, у суду відсутні підстави для вирішення питання про судові витрати в частині витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 236-238, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 09.10.2024.

Суддя Оксана ГУМЕГА