Рішення

від 09.10.2024 по справі 910/6413/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2024 р. м. Київ Справа № 910/6413/24

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство РЕДТЕХ (54028, Миколаївська обл., м. Миколаїв, Інгульський р-н, вулиця 6-та Поздовжня, буд. 12/Б)

до Публічного акціонерного товариства ЦЕНТРЕНЕРГО (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт Козин, вул. Рудиківська, буд. 49) в особі Філії Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства ЦЕНТРЕНЕРГО (08720, Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, вул. Промислова, буд. 1)

про стягнення 147771,00 грн. заборгованості за договором № 15/84 від 26.12.2023 р. про закупівлю послуг, 9326,53 грн. пені, 1035,87 грн. інфляційних втрат, 968,99 грн. відсотків за користування грошовими коштами,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство РЕДТЕХ звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства ЦЕНТРЕНЕРГО в особі Філії Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства ЦЕНТРЕНЕРГО про стягнення 147771,00 грн. заборгованості за договором № 15/84 від 26.12.2023 р. про закупівлю послуг, 9326,53 грн. пені, 1035,87 грн. інфляційних втрат, 968,99 грн. відсотків за користування грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 15/84 від 26.12.2023 р. про закупівлю послуг в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 147771,00 грн. боргу за надані послуги, 9326,53 грн. пені, 1035,87 грн. інфляційних втрат, 968,99 грн. відсотків за користування грошовими коштами, а також судовий збір та 8000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство РЕДТЕХ до до Публічного акціонерного товариства ЦЕНТРЕНЕРГО в особі Філії Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства ЦЕНТРЕНЕРГО про стягнення 147771,00 грн. заборгованості за договором № 15/84 від 26.12.2023 р. про закупівлю послуг, 9326,53 грн. пені, 1035,87 грн. інфляційних втрат, 968,99 грн. відсотків за користування грошовими коштами, разом з доданими до неї матеріалами, було передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області (вх. № 778/24 від 05.06.2024 р.).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.06.2024 р. вказану позовну заяву було залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

20.06.2024 р. на електронну пошту Господарського суду Київської області від позивача на виконання вимог ухвали суду від 10.06.2024 р. надійшла заява б/н від 18.06.2024 р. (вх. № 7709/24 від 20.06.2024 р.) про усунення недоліків позовної заяви.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство РЕДТЕХ позовною заявою до Публічного акціонерного товариства ЦЕНТРЕНЕРГО в особі Філії Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства ЦЕНТРЕНЕРГО про стягнення 147771,00 грн. заборгованості за договором № 15/84 від 26.12.2023 р. про закупівлю послуг, 9326,53 грн. пені, 1035,87 грн. інфляційних втрат, 968,99 грн. відсотків за користування грошовими коштами підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.06.2024 р. було відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Вказану ухвалу було отримано позивачем 24.06.2024 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі ЄСІТС, та відповідачем 24.06.2024 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі ЄСІТС, а також 29.06.2024 р., що підтверджується повернутим на адресу суду рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600935186436.

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

10.07.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від Публічного акціонерного товариства ЦЕНТРЕНЕРГО надійшов відзив на позовну заяву б/н від 10.07.2024 р. (вх. № 7384/24 від 10.07.2024 р.), за змістом якого відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені; зменшити заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу. Так, відповідач зазначає, що ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» в особі Трипільської ТЕС листом № 43-2131 від 17.04.2024 р. повідомило ТОВ «ВП «РЕДТЕХ» про настання форс-мажорних обставин і, таким чином, про неможливість вчасного виконання зобов`язання по розрахункам. Підставою для направлення такого листа стороні були події, які призвели до повної зупинки виробництва електроенергії відповідачем, що є основним видом діяльності ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО». До складу ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» входить три електростанції: Вуглегірська ТЕС (знаходиться в тимчасовій окупації), Зміївська ТЕС та Трипільська ТЕС, які неодноразово за час воєнного стану, починаючи з 24.02.2024 р. піддавались ракетним обстрілам. Зокрема, Трипільська ТЕС 10.10.2022 р., 23.11.2022 р., 05.12.2022 р. була атакована ворогом, що призводило до зупинки виробництва електроенергії. Підставою для заявлення про форс-мажорні обставини, зазначені в листі Трипільської ТЕС № 43-2131 від 17.04.2024 р., були ракетні обстріли Зміївської ТЕС 22.03.2024 р. та Трипільської ТЕС 11.04.2024 р. Ці обстріли призвели до значних руйнувань згаданих електростанцій, та призвели до повної зупинки виробництва та втрати 100% генерації електричної енергії. Зупинення трьох електростанцій унеможливило виробництво та відпуск електричної енергії, що призвело до відсутності джерел фінансування для ведення господарської діяльності. На даний час, окупація Вуглегірської ТЕС, руйнування Зміївської та Трипільської ТЕС призводить до критичної ситуації та відсутності вільних обігових коштів, оскільки єдиним джерелом отримання грошових коштів для відповідача є виробництво та продаж електроенергії. Поряд з цим, слідчими управління ГУ СБУ у м. Києві та Київській області та слідчими відділу УСБУ у Харківській області за фактами обстрілів були відкриті відповідні кримінальні провадження. Окрім цього, у зв`язку із втратою генеруючих потужностей та зупинки виробництва електроенергії, відповідач був змушений ввести простій на Зміївській та Трипільській ТЕС згідно наказу № 466 від 26.03.2024 р. «Щодо простою Зміївської ТЕС» та наказу № 400 від 12.04.2024 р. «Щодо простою Трипільської ТЕС». Тобто, за твердженням відповідача, в останнього склались виключні та невідворотні обставини, що призвели до неможливості розрахунків, передбачених договором № 15/84 від 26.12.2023 р. Враховуючи вищезазначене, відповідач вважає, що застосування санкцій, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України стосовно несвоєчасного виконання умов договору № 15/84 від 26.12.2023 р., є безпідставним.

Також відповідач просив суд долучити до справи в якості доказів завірені копії наступних документів: наказ № 400 від 12.04.2024 р. Трипільської ТЕС, наказ № 466 від 26.03.2024 р. Зміївської ТЕС, витяг з ЄРДР № 22024101110000320 від 11.04.2024 р., витяг з ЄРДР № 22024220000000386 від 22.03.2024 р.; витяг з ЄРДР № 22024220000000480 від 04.04.2024 р., скріншот засобу масової інформації про руйнування Зміївської ТЕС, скріншот засобу масової інформації про руйнування Трипільської ТЕС, акт про пожежу на Трипільській ТЕС.

25.07.2024 р. до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив № 2507/24-01 від 25.07.2024 р., за змістом якої ТОВ Виробниче підприємство РЕДТЕХ зазначає, що умови договору та діюче законодавство чітко регламентують відповідальність за порушення зобов`язань, які виникли між сторонами. Також позивач вважає недоречними та безпідставними посилання відповідача на ракетні обстріли Зміївської ТЕС, які відбулися 22.03.2024 р., та Трипільської ТЕС, які відбулися 11.04.2024 р., на підставі чого останній просить зменшити позовні вимоги, оскільки за умовами договору строк оплати наданих послуг сплив 01.03.2024 р. Тобто строк, відведений відповідачу на оплату послуг за договором, розпочався та сплинув до початку вказаних відповідачем форс-мажорних обставин. Відповідач повинен був виконати свої зобов`язання за договором до того, як виникли обставини непереборної сили, які могли вплинути на виконання ним своїх зобов`язань. Окрім того, договір між сторонами було укладено вже під час дії на території України правового режиму воєнного стану, що, на думку позивача, свідчить про те, що вже на момент укладання договору відповідач розумів ризики, які він може понести. Посилання відповідача на форс-мажорні обставини, як на підставу для скасування або зменшення штрафних санкцій, є безпідставними та такими, що не мали місце під час перебігу строку, впродовж якого відповідач мав виконати свої зобов`язання за договором, і, на переконання позивача, наведені лише з метою уникнення відповідальності, передбаченої законодавством. Поряд з цим, позивач зауважує, що останнім не було отримано долученого відповідачем до відзиву акту про пожежу на Трипільській ТЕС, що, в свою чергу, позбавляє позивача можливості ознайомитися з даним актом та виключає можливість викласти заперечення щодо даного акту, як доказу у даній справі.

Будь-яких інших заперечень чи пояснень по суті спору сторонами до справи подано не було.

У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

26.12.2023 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство РЕДТЕХ (виконавець) та Публічним акціонерним товариством ЦЕНТРЕНЕРГО в особі Філії Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства ЦЕНТРЕНЕРГО (замовник) було укладено договір про закупівлю послуг № 15/84, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується надати послуги в строки, на умовах і в порядку, передбаченому цим договором, а замовник прийняти і оплатити такі послуги. Найменування, вид та характеристика послуг визначені в додатку № 1 до договору (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 3.1 договору ціна послуг становить суму, що зазначена у додатку № 1 до договору.

У відповідності з п. 4.1 договору розрахунки за договором проводяться в безготівковій формі у національній валюті України в порядку, передбаченому додатком № 1 до договору на підставі рахунку виконавця.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що строк (термін) надання послуг визначений додатком № 1 до договору.

Факт надання послуг за цим договором підтверджується актом приймання-передачі послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін та оформлюється згідно чинного законодавства України по закінченню певного етапу (періоду) надання послуг або по закінченню надання всього комплексу послуг на підставі документів, необхідних для підписання акту прийому-передачі послуг, перелік яких, у разі необхідності, зазначається в додатку № 1 до договору. У випадку ненадання таких документів виконавцем, замовник має право не підписувати відповідні акти прийому-передачі послуг та не оплачувати вказані в цьому акті обсяги послуг або вимагати повернення відповідного розміру попередньої оплати (у разі застосування такого порядку оплати) (п. 5.3 договору).

За змістом п. 5.7 договору акт приймання-передачі послуг підписується замовником після фактичного отримання послуг протягом трьох робочих днів з моменту одержання від виконавця проекту акту, підписаного виконавцем, після чого замовник направляє виконавцеві зазначений акт або мотивовану відмову в прийманні послуг із вказівкою необхідних доопрацювань та строку на їх усунення.

Згідно з п. 5.9 договору датою виконання зобов`язань виконавцем за даним договором є дата підписання замовником акту приймання-передачі послуг.

Відповідно до пп. 6.1.1 п. 6.1 договору замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги, крім випадків, передбачених договором та чинним законодавством України, а відповідно до пп. 6.3.1 п. 6.3 договору виконавець зобов`язаний забезпечити надання послуг у строки, встановлені цим договором.

Умовами п. 7.1 договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін, і діє протягом строку, зазначеному в додатку № 1 до договору (п. 11.1 договору).

Припинення дії договору внаслідок розірвання або закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 12.3 договору).

26.12.2023 р. ТОВ ВП РЕДТЕХ та ПАТ ЦЕНТРЕНЕРГО в особі Філії Трипільської ТЕС ПАТ ЦЕНТРЕНЕРГО було підписано додаток № 1 до договору № 15/84 від 26.12.2023 р., в якому сторони погодили наступне: виконавець здійснює технічне обслуговування вуглекислотних та порошкових вогнегасників Трипільської ТЕС, здійснює технічне діагностування, опосвідчення, ремонт, перезарядження вогнегасників; загальна вартість послуг 147771,00 грн.; розрахунки з виконавцем здійснюються в наступному порядку протягом 30 календарних днів із дати підписання сторонами акту приймання-передачі послуг; строк дії договору до 30.04.2024 р.

На виконання умов договору сторонами було підписано акт приймання-передачі послуг № 668 від 31.01.2024 р. на суму 147771,00 грн.

Згідно з умовами додатку № 1 до договору, кінцевим строком оплати послуг є 01.03.2024 р. (30-й календарний день з дати підписання акту).

12.04.2024 р. позивач звернувся до відповідача з листом № 12/04, в якому просив ПАТ ЦЕНТРЕНЕРГО погасити заборгованість у сумі 147771,00 грн. за договором № 15/84 від 26.12.2023 р.

У свою чергу, 17.04.2024 р. відповідач надіслав позивачу лист-повідомлення № 43-2131 про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), в якому зазначив, що Зміївська та Трипільська ТЕС ПАТ ЦЕНТРЕНЕРГО були пошкоджені внаслідок ракетних обстрілів, що призвело до зупинення виробництва електричної енергії. Зазначені обставини на даний час є форс-мажорними для Трипільської ТЕС ПАТ ЦЕНТРЕНЕРГО. Керуючись умовами договору, відповідач повідомив позивача про неможливість ПАТ ЦЕНТРЕНЕРГО вчасно виконувати свої зобов`язання за договором внаслідок дії обставин непереборної сили. Копію сертифіката Торгово-промислової палати України або іншого компетентного органу про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) буде надано додатково після його отримання.

Оскільки ПАТ ЦЕНТРЕНЕРГО має несплачену заборгованість перед ТОВ ВП РЕДТЕХ за договором про закупівлю послуг № 15/84 від 26.12.2023 р., останнє і звернулося з даним позовом до суду.

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ст. 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Поряд з цим, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені у даній справі позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що до складу ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» входить три електростанції: Вуглегірська ТЕС (знаходиться в тимчасовій окупації), Зміївська ТЕС та Трипільська ТЕС, які неодноразово за час воєнного стану, починаючи з 24.02.2024 р. піддавались ракетним обстрілам. Зокрема, Трипільська ТЕС 10.10.2022 р., 23.11.2022 р., 05.12.2022 р. була атакована ворогом, що призводило до зупинки виробництва електроенергії. Підставою для форс-мажорних обставин, зазначених в листі Трипільської ТЕС № 43-2131 від 17.04.2024 р., були ракетні обстріли Зміївської (22.03.2024 р.) та Трипільської ТЕС (11.04.2024 р.). Зазначені обставини призвели до повної зупинки виробництва та втрати 100% генерації електричної енергії, що унеможливило виробництво та відпуск електричної енергії, що призвело до відсутності джерел фінансування для ведення господарської діяльності. Станом на даний час окупація Вуглегірської ТЕС, руйнування Зміївської та Трипільської ТЕС призводить до критичної ситуації та відсутності вільних обігових коштів, оскільки єдиним джерелом отримання грошових коштів для відповідача є виробництво та продаж електроенергії. За твердженням відповідача, в останнього склались виключні та невідворотні обставини, що призвели до неможливості розрахунків, передбачених договором № 15/84 від 26.12.2023 р. При цьому, відповідач не заперечує щодо наявності в останнього заборгованості в розмірі 147771,00 грн.

Не погоджуючись з доводами відповідача, позивач наголошує на тому, що умови договору та діюче законодавство чітко регламентують відповідальність за порушення зобов`язань, які виникли між сторонами. Також позивач вважає недоречними та безпідставними посилання відповідача на ракетні обстріли Зміївської та Трипільської ТЕС, оскільки за умовами договору строк оплати наданих послуг сплив 01.03.2024 р., тобто до початку вказаних відповідачем у листі № 43-2131 від 17.04.2024 р. форс-мажорних обставин. При цьому, договір між сторонами було укладено вже під час дії на території України правового режиму воєнного стану, що, на думку позивача, свідчить про те, що на момент укладення договору відповідач розумів ризики, які він може понести. Посилання ж відповідача на форс-мажорні обставини, як на підставу для скасування або зменшення штрафних санкцій, є безпідставними та такими, що не мали місце під час перебігу строку, впродовж якого відповідач мав виконати свої зобов`язання за договором, і, на переконання позивача, наведені лише з метою уникнення відповідальності, передбаченої законодавством.

Слід зазначити, що за умовами п. 9.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Згідно з п. 9.2 договору сторона, що не може виконати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

У відповідності з п. 9.3 договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншого компетентного органу, визначеного законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.04.2024 р. відповідач надіслав позивачу лист-повідомлення № 43-2131 про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), в якому зазначив, що Зміївська та Трипільська ТЕС ПАТ ЦЕНТРЕНЕРГО були пошкоджені внаслідок ракетних обстрілів, що призвело до зупинення виробництва електричної енергії, а також що копію сертифіката Торгово-промислової палати України або іншого компетентного органу про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) буде надано додатково після його отримання.

Однак, вказаного документу матеріали справи не містять.

Разом з тим, до відзиву на позовну заяву відповідачем було надано копії наказу № 400 від 12.04.2024 р. Трипільської ТЕС, наказу № 466 від 26.03.2024 р. Зміївської ТЕС, витягу з ЄРДР № 22024101110000320 від 11.04.2024 р., витягу з ЄРДР № 22024220000000386 від 22.03.2024 р., витягу з ЄРДР № 22024220000000480 від 04.04.2024 р., скріншоту засобу масової інформації про руйнування Зміївської ТЕС, скріншоту засобу масової інформації про руйнування Трипільської ТЕС, акту про пожежу на Трипільській ТЕС.

З наказу ПАТ ЦЕНТРЕНЕРГО № 400 від 12.04.2024 р. слідує, що у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, втратою у квітні 2024 р. Трипільською ТЕС генеруючих потужностей, що призвело до зупинки обладнання та виробництва тепло- та електроенергії на Трипільській ТЕС, на підставі доповідних записок начальників підрозділів та обставин, викладених в актах про простій, керуючись ст.ст. 34, 113 КЗпП України, п. 2.3.9 Колективного договору ПАТ ЦЕНТРЕНЕРГО на 2022-2025 р.р., було вирішено ввести на Трипільській ТЕС простій.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22024101110000320 від 11.04.2024 р., близько 06 год. 00 хв. 11.04.2024 р. збройні сили Російської Федерації, порушуючи закони та звичаї війни, здійснили ракетний обстріл м. Києва та Київської області, внаслідок чого було пошкоджено об`єкт критичної інфраструктури, а саме Трипільську ТЕС, у зв`язку з чим слідчим управлінням ГУ СБУ у м. Києві та Київській області було відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України.

Окрім того, з акту про пожежу від 11.04.2024 р. вбачається, що 11.04.2024 р. на Трипільській ТЕС виникла пожежа внаслідок потрапляння на територію останньої боєприпасів та їх уламків, якою було пошкоджено Трипільську ТЕС.

Позивач зауважував, що останнім не було отримано долученого відповідачем до відзиву акту про пожежу на Трипільській ТЕС, що, в свою чергу, позбавляє позивача можливості ознайомитися з даним актом та виключає можливість викласти заперечення щодо даного акту, як доказу у даній справі.

Судом відхиляються вказані заперечення позивача, оскільки з долученої відповідачем до відзиву квитанції № 1350828 про доставку позивачу документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС вбачається, що в переліку надісланих позивачу документів міститься додаток № 9, а саме акт про пожежу на Трипільській ТЕС.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне відзначити, що посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 30.11.2021 р. у справі № 913/785/17 та від 07.06.2023 р. у справі № 906/540/22).

При цьому, згідно з приписами ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Тобто, законом передбачено можливість звільнення сторонами саме від відповідальності за порушення зобов`язання у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин (у даному випадку пені), а не від виконання основного зобов`язання.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач не заперечує наявності в нього заборгованості з оплати наданих позивачем послуг за договором про закупівлю послуг № 15/84 від 26.12.2023 р. у сумі 147771,00 грн.

Доказів відсутності вказаної заборгованості до матеріалів справи не надано.

Отже, факт порушення відповідачем зобов`язань за договором судом встановлений та відповідачем не спростований.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором про закупівлю послуг № 15/84 від 26.12.2023 р., з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 147771,00 грн., є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Поряд з цим, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 9326,53 грн.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій, зокрема, штрафні санкції, які в силу ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, у договорі про закупівлю послуг № 15/84 від 26.12.2023 р. сторони не передбачили можливість стягнення із замовника пені за несвоєчасну оплату наданих виконавцем послуг. Разом з тим, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач в позовній заяві, визначено можливість встановлення у відсотках до облікової ставки НБУ розміру санкцій за порушення грошових зобов`язань, як одиницю вимірювання такої санкції. Однак, саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків розрахунку.

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 р. у справі № 908/1501/18.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, вимога позивача про стягнення з відповідача 9326,53 грн. не передбаченої умовами договору пені не підлягає задоволенню судом.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1035,87 грн. інфляційних втрат та 968,99 грн. відсотків за користування грошовими коштами, однак, за змістом розрахунку та вимог позивача, останнім заявлено вимогу про стягнення 968,99 грн. 3% річних.

Відповідач заперечував проти стягнення інфляційних втрат та 3% річних, зокрема, зазначав, що в останнього склались виключні та невідворотні обставини, що призвели до неможливості розрахунків, передбачених договором № 15/84 від 26.12.2023 р. Враховуючи вищезазначене, відповідач вважає, що застосування санкцій, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за несвоєчасне виконання умов договору № 15/84 від 26.12.2023 р. є безпідставним.

У свою чергу, позивач наголошував, що посилання відповідача на форс-мажорні обставини, як на підставу для скасування або зменшення штрафних санкцій, є безпідставними та такими, що не мали місце під час перебігу строку, впродовж якого відповідач мав виконати свої зобов`язання за договором.

Згідно з приписами ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поряд з цим, згідно з приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 р. у справі № 520/17342/18, від 13.11.2019 р. у справі № 922/3095/18, від 13.03.2020 р. у справі № 902/417/18).

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18).

Визначені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України права стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Таким чином, 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, зокрема, неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, а їх розмір, заявлений до стягнення, не може бути зменшений судом на підставі приписів ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України. Окрім того, на вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, у зв`язку з вищенаведеним, не поширюється дія ст. 617 Цивільного кодексу України щодо обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

За приписами ст.ст. 79, 86 Господарського кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що їх розмір визначено позивачем у загальній сумі 968,99 грн., нарахованій на заборгованість відповідача за період з 02.03.2024 р. по 21.05.2024 р. на суму 147771,00 грн.

З долученого до матеріалів справи розрахунку інфляційних втрат вбачається, що їх розмір визначено позивачем у загальній сумі 1035,87 грн., нарахованій на заборгованість відповідача за період з 02.03.2024 р. по 21.05.2024 р. на суму 147771,00 грн.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що останні є арифметично невірними і за перерахунком суду розмір 3% річних становить 981,10 грн., а розмір інфляційних втрат 1928,72 грн.

Водночас, за приписами ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі в заявлених позивачем сумах, а саме 968,99 грн. 3% річних та 1035,87 грн. інфляційних втрат.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство РЕДТЕХ у даній справі підлягають частковому задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Слід зазначити, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі слід зазначити наступне.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Позивачем у позовній заяві зазначено, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи, складається з судового збору в розмірі 3028,00 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 8000,00 грн.

При цьому, у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд, серед іншого, стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 8000,00 грн.

У підтвердження сплати судового збору позивачем до позовної заяви додано квитанцію ID № 5531-6015-9671-1804 від 21.05.2024 р.

Отже, судові витрати зі сплати судового збору відповідно до приписів п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд з цим, дослідивши долучені до матеріалів справи № 910/6413/24 документи на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд встановив наступне.

У силу приписів ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

До матеріалів справи на підтвердження понесених ТОВ Виробниче підприємство РЕДТЕХ витрат на правову допомогу було долучено: детальний опис робіт (наданих послуг) від 21.05.2024 р., виконаних адвокатом, відповідно до договору № 0805/24-01 від 08.05.2024 р., копію акту наданих послуг від 21.05.2024 р. за договором № 0805/24-01 від 08.05.2024 р. про надання правової допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 000697 від 19.04.2019 р., ордер серії АІ № 1616722, виданий 21.05.2024 р. на підставі договору про надання правової допомоги № 0805/24-01 від 08.05.2024 р.

Так, 21.05.2024 р. адвокатом Джеджея Л.А. та ТОВ ВП РЕДТЕХ було підписано акт наданих послуг за договором № 0805/24-01 від 08.05.2024 р. про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги: 1) усна консультація щодо можливостей, механізмів і процедур судового захисту прав ТОВ ВП РЕДТЕХ з вивченням документів по питанню стягнення заборгованості з ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» на користь ТОВ ВП РЕДТЕХ за договором № 15/48 про закупівлю послуг від 26.12.2023 р., з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних від простроченої суми та пені (1 година вартістю 500,00 грн.); 2) складання та подача до суду першої інстанції позовної заяви про стягнення заборгованості за договором з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних від простроченої суми та пені: підготовка копій, необхідних документів, які додаються до позовної заяви, оплата судового збору, надсилання пакету документів відповідачу, подача документів до суду (7500,00 грн.).

Також 21.05.2024 р. адвокатом було складено детальний опис робіт (наданих послуг), зазначених в акті наданих послуг від 21.05.2024 р. за договором № 0805/24-01 від 08.05.2024 р. про надання правової допомоги.

З огляду на викладене, позивач просить суд покласти на відповідача 8000,00 грн. в якості витрат на правову допомогу.

Слід зазначити, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За частинами 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 08.02.2022 р. у справі № 910/20792/20 зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

Відповідно до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Заперечуючи щодо покладення на ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» понесених позивачем витрат на правову допопомогу у сумі 8000,00 грн. відповідач зазначає, що справа № 910/6413/24 не є складною. При цьому, відповідач не відмовляється від наявності заборгованості по договору № 15/84 від 26.12.2023 р., а до позовної заяви залучено малу кількість документів, необхідних для розгляду справи. У представника позивача для подання позовної заяви не було необхідності витребовувати документи від сторонніх організацій або відповідача, здійснювати оплату супровідних справу послуг таких як відрядження та інші. Розмір витрат на правову допомогу, зазначений в акті надання послуг, на переконання відповідача, сильно завищений, а тому розмір таких витрат потребує зменшення.

У свою чергу, позивач зазначає, що виконання адвокатом робіт, зазначених в акті надання послуг, та оплата таких робіт узгоджені в договорі про надання правової допомоги, укладеним між позивачем та його законним представником, та додатку до нього, де сторони узгодили, що гонорар адвоката не може бути зменшений з визначеної в договорі про надання правової допомоги суми у розмірі 8000,00 грн., у зв`язку з чим попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що понесені ТОВ «ВП «РЕДТЕХ», та які очікує понести у зв`язку із розглядом справи при стягненні заборгованості, включає оплату послуг адвоката. Таким чином, позивач вважає, що понесені останнім витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн. належним чином обґрунтовані та не завищені.

Слід зазначити, що згідно з п. 4 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).

Як зазначалося вище, на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу заявником було надано, зокрема, детальний опис робіт (наданих послуг) від 21.05.2024 р., виконаних адвокатом, відповідно до договору № 0805/24-01 від 08.05.2024 р., копію акту наданих послуг від 21.05.2024 р. за договором № 0805/24-01 від 08.05.2024 р. про надання правової допомоги.

За змістом ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

В силу ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Закон України Про адвокатуру та адвокатську діяльність формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Поряд з цим, в силу ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 р. у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 Цивільного кодекску України.

З аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається наступне:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (винятки щодо останнього наведені в ч. 2 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім того, на такий договір поширюється дія загальних норм та принципів договірного права, включаючи, але не обмежуючись, визначені главою 52 Цивільного кодексу України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Указані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Указане передбачено як положеннями цивільного права, так і нормами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Відтак, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.01.2022 р. у справі № 903/133/21.

Суд констатує, що позивачем не долучено до матеріалів справи ані договору № 0805/24-01 від 08.05.2024 р. про надання правової допомоги, ані додатку до вказаного договору, про який позивачем зазначено у відповіді на відзив на позовну заяву № 2507/24-01 від 25.07.2024 р. (вх. № 8065/24 від 25.07.2024 р.), з яких можливо було б зробити висновок про те, в якій саме формі (фіксований розмір чи погодинна оплата) сторонами було погоджено оплату адвокатських послуг за представництво інтересів ТОВ «ВП «РЕДТЕХ» у даній справі № 910/6413/24, та в який спосіб здійснюється оформлення надання та приймання послуг і, відповідно, їх подальша оплата.

У даному випадку, ненадання позивачем договору про надання правової допомоги та додатку до нього, яким визначається форма гонорару адвоката та/або порядок його обчислення, унеможливлює надати оцінку як обґрунтованості витрат на правову допомогу, заявлених до стягнення з відповідача, так і наявності чи відсутності підстав для зменшення їх розміру, про яке клопотав відповідач.

При цьому, слід відзначити, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (зокрема, договору надання правової допомоги) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Наведена правова позиція викладена п. 31 у постанови Верховного Суду від 20.07.2021 р. у справі № 922/2604/20.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що підстави для покладення заявлених позивачем судових витрат на відповідача в даному випадку є відсутніми.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства ЦЕНТРЕНЕРГО (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт Козин, вул. Рудиківська, буд. 49, код 22927045) в особі Філії Трипільської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства ЦЕНТРЕНЕРГО (08720, Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, вул. Промислова, буд. 1, код 00131334) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство РЕДТЕХ (54028, Миколаївська обл., м. Миколаїв, Інгульський р-н, вулиця 6-та Поздовжня, буд. 12/Б, код 42452740) 147771 (сто сорок сім тисяч сімсот сімдесят одну) грн. 00 коп. основного боргу, 1035 (одну тисячу тридцять п`ять) грн. 87 коп. інфляційних втрат, 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 99 коп. 3% річних, 2850 (дві тисячі вісімсот п`ятдесят) грн. 50 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 09.10.2024 р.

Суддя В.М. Бабкіна