Постанова

від 17.09.2024 по справі 922/3953/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/3953/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 (суддя Шатерніков М. І.),

додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2023 (суддя Шатерніков М. І.),

постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 (головуючий суддя Тихий П. В., судді Плахов О. В., Терещенко О. І.)

і додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 (головуючий суддя Тихий П. В., судді Плахов О. В., Терещенко О. І.)

у справі № 922/3953/21

за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Валківської міської ради Харківської області

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, 2) ОСОБА_1 і 3) Фермерського господарства "Фацелія 2017"

про скасування наказу, визнання договору недійсним і повернення земельної ділянки,

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Костюк О. В., представник відповідача - Яровенко О. Ю.)

ВСТУП

1. Прокурор звернувся до суду для захисту інтересів держави, а саме щодо незаконного надання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства у зв`язку із порушенням відповідачами законодавства щодо передачі ділянок в оренду за спрощеною процедурою, з метою повернення таких ділянок до комунальної власності.

2. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про порушення прав позивача, проте, у зв`язку із пропуском позовної давності без поважних причин, відмовили у задоволенні позовних вимог прокурора.

3. Під час касаційного розгляду справи перед Верховним Судом постало питання поважності причин пропуску прокурором позовної давності для звернення до суду.

4. За результатом розгляду касаційної скарги, поданої прокурором, Верховний Суд прийшов до висновку про необхідність залишення оскаржуваних судових рішень без змін, про що детально зазначено у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

5. У вересні 2021 року керівник Богодухівської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Валківської міської ради Харківської області (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (далі - відповідач-1), фізичної особи ОСОБА_1 (далі - відповідач-2), Фермерського господарства "Фацелія 2017" (далі - відповідач-3), в якому просив:

- визнати незаконним наказ відповідача-1 від 30.06.2016 № 5815-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду відповідачу-2 земельної ділянки площею 15,6014 га (кадастровий номер 6321282500:02:000:1169) із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області;

- визнати незаконним наказ відповідача-1 від 30.06.2016 № 5817-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду відповідачу-2 земельної ділянки площею 12,3525 га (кадастровий номер 6321282500:04:000:0979) із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.09.2016 площею 15,6014 га (кадастровий номер 6321282500:02:000:1169), який укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.09.2016 площею 12,3525 га (кадастровий номер 6321282500:04:000:0979), який укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2;

- зобов`язати відповідача-3 та відповідача-2 повернути позивачу (Валківській об`єднаній територіальній громаді) до комунальної власності земельні ділянки комунальної власності загальною площею 27,9539 га, кадастрові номери 6321282500:02:000:1169, 6321282500:04:000:0979, які розташовані за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області, шляхом внесення відповідних відомостей до земельно-кадастрової документації.

6. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначав, що відповідач-1 всупереч вимогам статей 122-124, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 1, 2, 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" видав накази від 30.06.2016 № 5815-СГ, № 5817-СГ, якими незаконно передав відповідачу-2 у користування земельні ділянки. Прокурор зазначав, що договори оренди земельних ділянок укладені на підставі та на виконання цих наказів, тому їх належить визнати недійсними на підставі положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та зобов`язати відповідача-3 та відповідача-2 повернути Валківській міській раді (Валківській об`єднаній територіальній громаді) до комунальної власності земельні ділянки.

7. Прокурор стверджував, що про виявлені порушення довідався лише у 2018 році після отримання інформації та копій відповідних матеріалів від відповідача-1, тому звертався у 2019 році до Господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсними наказів відповідача-1 і договорів оренди та повернення земельних ділянок. Зазначений позов залишено без розгляду постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 у справі № 922/1795/19 на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Після залишення попередньо поданого позову без розгляду, прокурор звернувся у 2021 році з позовом у цій справі. У зв`язку з цим прокурор просив суд визнати поважними причини пропуску позовної давності при зверненні до суду з цим позовом.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

8. Справа розглядалася судами неодноразово.

9. Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю.

10. Рішення суду першої інстанції було мотивоване тим, що накази відповідача-1 від 30.06.2016 № 5815-СГ та № 5817-СГ щодо передачі в оренду відповідачу-2 земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства прийняті з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України і статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство". Відповідач-1 під час розгляду заяв відповідача-2 використав спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілям, визначеним Законом України "Про фермерське господарство", не перевірив можливість самостійно чи працею найманих працівників вести фермерську діяльність, не встановило дійсного волевиявлення заявника на створення фермерського господарства, спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, тому суд першої інстанції зазначив, що прокурором доведено правомірність вимог при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах цієї справи.

11. Водночас суд першої інстанції встановив, що позов прокурора про скасування наказів відповідача-1 від 30.06.2016 про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених 09.09.2016, та повернення орендованих земельних ділянок подано 29.09.2021, тобто більше ніж через п`ять років з моменту прийняття спірних наказів та укладення на їх підставі відповідних договорів. При цьому, як зазначив суд, звернення прокурора з позовом, який залишений без розгляду у справі № 922/1795/19, не спростовує факту пропуску ним строку позовної давності у даній справі.

12. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 29.05.2023 клопотання відповідача-2 та відповідача-3 про ухвалення додаткового рішення було задоволено та стягнуто з прокуратури Харківської області на користь відповідача-2, відповідача-3 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі по 10 000 грн кожному.

13. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 у справі №922/3953/21 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю, а також прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-2 та відповідача-3 про ухвалення додаткового рішення.

14. Постанову мотивовано тим, що накази відповідача-1 від 30.06.2016 № 5815-СГ та № 5817-СГ щодо передачі в оренду відповідачу-2 земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства прийняті з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України і статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство". Оскільки спірні договори оренди земельних ділянок укладені на підставі наказів відповідача-1 від 30.06.2016 № 5815-СГ та № 5817-СГ, які прийняті з порушенням вимог законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договори оренди земельних ділянок належить визнати недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України. Враховуючи висновки про наявність підстав для визнання незаконними спірних наказів та для визнання недійсними спірних договорів оренди земельних ділянок, суд апеляційної інстанції зазначив про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання повернути до комунальної власності позивача (Валківської об`єднаної територіальної громади) спірні земельні ділянки шляхом внесення відповідних відомостей до земельно-кадастрової документації.

15. Апеляційний суд зазначив, що строк позовної давності у цьому спорі позивачем не пропущений, оскільки позивач став власником спірних земельних ділянок лише у 2020 році згідно з наказом відповідача-1 від 28.12.2020 № 52-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність", отже, Валківська міська територіальна громада в особі позивача, як сторона у спірних правовідносинах, право якої порушено, об`єктивно, з незалежних від неї обставин, не могла довідатись про порушення, допущені відповідачем-1 під час передачі на підставі наказів від 30.06.2016 № 5815-СГ та № 5817-СГ спірних земельних ділянок відповідачу-2, раніше, ніж нею набуто право комунальної власності - 28.12.2020.

16. У зв`язку зі скасуванням рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 та прийняттям нового рішення про задоволенням позовних вимог, апеляційний суд скасував і додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2023 з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні клопотання відповідача-2 та відповідача-3 про ухвалення додаткового рішення.

17. Постановою Верховного Суду від 03.10.2023 постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 у справі № 922/3953/21 скасовано, справу № 922/3953/21 передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

18. При цьому Верховний Суд зазначив, що, встановивши факти порушення процедури, передбаченої ЗК України та Законом України "Про фермерське господарство", отримання відповідачем-2 у користування на умовах оренди спірних земельних ділянок, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновків про доведеність позовних вимог.

19. Водночас суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції помилково не врахував, що закон не пов`язує перебіг позовної давності за цим позовом з моментом виникнення права комунальної власності у позивача, у зв`язку із цим суд апеляційної інстанції не з`ясував початкового моменту перебігу позовної давності, не встановив обставин щодо її переривання чи зупинення, наслідків спливу чи наявності поважних причин для пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права, як того вимагають положення статті 267 ЦК України.

20. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 скасоване та прийнято нове рішення, яким позов прокурора задоволено частково: зобов`язано відповідачак-2 та відповідача-3 повернути до комунальної власності позивача (Валківській об`єднаній територіальній громаді) земельні ділянки комунальної власності загальною площею 27,9539 га, кадастрові номери 6321282500:02:000:1169, 6321282500:04:000:0979, які розташовані за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області, шляхом внесення відповідних відомостей до земельно-кадастрової документації; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2023 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-2 та відповідача-3 про ухвалення додаткового рішення.

21. Постанову мотивовано тим, що позовні вимоги про визнання незаконними наказу відповідача-1 від 30.06.2016 № 5815-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду відповідачу-2 земельної ділянки площею 15,6014 га (кадастровий номер 6321282500:02:000:1169) із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області, а також наказу відповідача-1 від 30.06.2016 № 5817-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду відповідачу-2 земельної ділянки площею 12,3525 га (кадастровий номер 6321282500:04:000:0979) із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області - не підлягають задоволенню, оскільки зазначені накази були реалізовані та вичерпали свою дію, тому задоволення цих позовних вимог не призведе до ефективного захисту інтересів держави в особі позивача.

22. Апеляційний суд зазначив, що позовні вимоги про визнання недійсними договорів від 09.09.2016 оренди земельних ділянок площею 15,6014 га (кадастровий номер 6321282500:02:000:1169) та площею 12,3525 га (кадастровий номер 6321282500:04:000:0979), укладених між відповідачем-1 та відповідачем-2 не підлягають задоволенню, оскільки ці договори є нікчемними, а відтак не потребують визнання судом недійсними.

23. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача-2 та відповідача-3 повернути позивачу (Валківській об`єднаній територіальній громаді) до комунальної власності земельні ділянки комунальної власності загальною площею 27,9539 га, кадастрові номери 6321282500:02:000:1169, 6321282500:04:000:0979, які розташовані за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області, шляхом внесення відповідних відомостей до земельно-кадастрової документації, які Верховний Суд у постанові від 03.10.2023 у цій справі № 922/3953/21 визнав обґрунтованими, підлягають задоволенню, при цьому позовна давність до таких вимог не застосовується в силу негаторного характеру відповідного позову, спрямованого на усунення триваючого правопорушення.

24. У зв`язку зі скасуванням рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 апеляційний суд скасував і додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2023 у цій справі.

25. Постановою Верховного Суду від 12.03.2024 скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 у справі № 922/3953/21, справу № 922/3953/21 передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

26. Верховний Суд зазначив, що доводи суду апеляційної інстанції про нікчемність спірних договорів є помилковими, оскільки відповідач-2 отримав два дозволи на розробку проектів землеустрою до набрання чинності Законом від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", тому мав право на отримання спірних земельних ділянок без проведення земельних торгів, що виключає очевидність порушення у цьому випадку законодавства. Однак обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Таким чином, договори оренди від 09.09.2016 є оспорюваними.

27. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний господарський суд залишив поза увагою висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03.10.2023 у цій же справі, про доведеність та обґрунтованість позовних вимог.

28. Крім того, Верховний Суд зауважив, що у зазначеній постанові від 03.10.2023 Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не з`ясував початкового моменту перебігу позовної давності, не встановив обставин щодо її переривання чи зупинення, наслідків спливу чи наявності поважних причин для пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права, як того вимагають положення статті 267 ЦК України.

29. Відтак суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний господарський суд не виконав вказівок касаційного господарського суду, викладених у попередній постанові Верховного Суду у цій справі, хоча такі вказівки є обов`язковими в силу положень ГПК України.

30. Під час нового розгляду апеляційний господарський суд постановою від 12.06.2024 рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 і додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2023 залишив без змін.

31. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачем-1 під час розгляду заяви відповідача-2 використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірено попереднього отримання земельної ділянки для аналогічних цілей та можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці. Відсутність перевірки можливостей та намірів відповідача-2 щодо використання землі, а також того факту, що відповідач-1 вже використав своє право на отримання землі для ведення фермерського господарства у 2015 році призвели до незаконної передачі відповідачу-1 земельних ділянок у 2016 році.

32. Апеляційний суд врахував, що суд касаційної інстанції зауважив про помилковість висновків про нікчемність спірних договорів оренди та виснував, що такі договори є оспорюваними. З урахуванням висновків суду касаційної інстанції у цій справі, посилання прокурора на можливість вважати спірні договори оренди нікчемними апеляційний суд відхилив.

33. При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що з позовом у цій справі прокурор звернувся у 2021 році.

34. Апеляційний суд дійшов висновків, що початком перебігу строку позовної давності щодо вимог про визнання незаконними наказів відповідача-1 є 30.06.2016 (дата видачі наказів); початком перебігу позовної давності щодо вимог про визнання недійсними договорів та повернення земельних ділянок є 09.09.2016 (дата укладення оспорюваних договорів оренди землі на підставі яких земельні ділянки передані в користування орендарю). При цьому прокурор міг довідатись про такі порушення з моменту реєстрації договорів оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна, тобто з 20.12.2016, а орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - відповідач-1 був обізнаний про такі порушення з 30.06.2016. Перебіг позовної давності у цій справі, що розглядається, не зупинявся, не переривався та є пропущеним, оскільки сплив за вимогами про визнання незаконними наказів 01.07.2019, за вимогами про визнання недійсними договорів оренди та повернення земельних ділянок 10.09.2019.

35. Також апеляційний суд врахував, що звернення прокурора до суду з позовом у справі № 922/1795/19, який залишено без розгляду через недотримання прокурором вимог закону до процедури такого звернення, не перериває перебігу позовної давності, оскільки прокурор, який звертається до суду з метою захисту інтересів держави через виявлені ним порушення закону сам має дотримуватись визначених законом вимог, а звернення з позовом, який поданий з порушенням процедури, визначеної законом, не можна вважати обставиною, яка перериває позовної давності. Подання такого позову прокурором не можна вважати і обставиною, яка свідчить про поважність причин пропуску позовної давності у даній справі № 922/3953/21, крім того, відповідно до статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не перериває перебігу позовної давності.

36. Заразом Східний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 26.06.2024 заяву відповідача-2 та відповідача-3 про прийняття додаткового рішення задовольнив частково, стягнув з прокуратури на користь відповідача-2 та відповідача-3 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі по 10 000 грн кожному.

Касаційна скарга

37. Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог; також скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та додаткову постанову апеляційного суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

38. Скаржник в якості підстави касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано статі 261, 267, 391 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц; частину п`яту статті 267 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19; частину другу статті 215, частини першу, другу статті 228 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23; статі 14, 73, 74, частини першої та пункти 4, 5 частини третьої статті 162, частину першу статті 237 ГПК України стосовно принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20; статі 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статі 116, 121, 123, 134 ЗК України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, постановах Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20; статтю 391 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23; статтю 124 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18; статі 45, 129 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладених у постанові Верховного Суду 13.10.2020 у справі № 911/2115/19.

39. Скаржник наголошує, що з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц вказала, що з урахуванням вимог статей 7, 12 зазначеного Закону, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

40. За доводами скаржника відповідач-2 не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду поза конкурсом, адже він вже реалізував своє право на отримання поза конкурсом земельної ділянки для ведення фермерського господарства шляхом набуття на земельну ділянку з кадастровим номером 6321282500:03:000:0325, площею 22,0056 га, права оренди на підставі наказу відповідача-1 від 06.08.2015 № 785-СГ та договору оренди зазначеної земельної ділянки від 03.11.2015.

41. Наведене, на думку скаржника, свідчить, що суди попередніх інстанцій дослідили підстави і порядок отримання відповідачем-2 спірних земельних ділянок в оренду, встановили обставини повторного звернення відповідача-2 для отримання спірних земельних ділянок за позаконкурсною процедурою та констатували порушення у наведеному випадку встановленої законом процедури набуття права оренди на спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства. Заразом, встановивши що спірні договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 6321282500:04:000:0979 і 6321282500:02:000:1169 укладені без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 ЗК України, суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку що зазначені договори як правочини є оспорюваними та безпідставно не дослідили обставини, із якими пов`язується недійсність зазначених правочинів в силу закону, що характеризує спірні договори як нікчемні правочини із усіма наступними юридичними наслідками.

42. При цьому скаржник звертається до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, де суд звернув увагу на те, що нікчемність правочину має місце не внаслідок повторного отримання спірної земельної ділянки, а у зв`язку з отриманням її всупереч імперативним вимогам ЗК України про неможливість такого отримання в позаконкурсному порядку.

43. Скаржник зазначає, що правочин щодо відчуження права оренди спірної земельної ділянки комунальної (на момент відчуження - державної) власності відповідачем-1 на користь відповідача-2 вчинено попри заборону, встановлену Законом України "Про фермерське господарство" всупереч умовам, визначеним частиною другою статті 134 ЗК України. Отже, наявні законодавчо визначені обставини, за наявності яких укладення двох спірних договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 6321282500:04:000:0979 та 6321282500:02:000:1169 від 09.09.2016 неможливе за будь-яких обставин, тобто спірні договори є такими, що порушують публічний порядок, тобто є нікчемними. При цьому скаржник посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/8413/21 від 12.09.2023, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 16.01.2024 у справі № 615/986/20.

44. Відтак, скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що спірний договір підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, оскільки такий правочин є нікчемним в силу положень частин першої, другої статті 228 ЦК України.

45. Заразом, скаржник звертає увагу, що, застосовуючи до спірних правовідносин позовну давність, перебіг якої за правилом частини першої статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, суди попередніх інстанцій не визначили зміст (правову природу прав та обов`язків тощо) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та не застосували норми права (статтю 391 ЦК України, статтю 152 ЗК України), які підлягають застосуванню до цих правовідносин.

46. Скаржник наголошує, що позов прокурора про повернення земельної ділянки у цьому випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним. Аналогічні висновки сформував Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23.

47. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.

48. На думку скаржника, місцевий та апеляційний господарські суди безпідставно відмовили у вимозі власника про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні належною йому земельною ділянкою із посиланням на нібито сплив позовної давності за такою вимогою.

49. При цьому, звертаючись з позовом до суду, прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити його. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.

50. Як свідчать матеріали справи, прокурор - керівник Дергачівської місцевої прокуратури - у червні 2019 року, тобто у межах трирічного позовної давності, звертався до Господарського суду Харківської області із аналогічним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківсьій області, ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Фацелія-2017" у справі № 922/1795/19 з аналогічним предметом та підставами.

51. Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.12.2019 у справі № 922/1795/19 задоволено позов. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 у справі № 922/1795/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 02.02.2021, вищевказане рішення Господарського суду Харківської області скасовано, та прийнято нове рішення, яким позов керівника Дергачівської місцевої прокуратури залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Переглядаючи у касаційному порядку постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 у справі № 22/1795/19, Верховний Суд у постанові від 02.02.2021, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", сформовану у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, та фактичні обставини нездійснення прокурором попереднього повідомлення уповноваженого органу (Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру) про намір звернутися з позовом в цій справі, виснував про те, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про помилковість доводів прокурора як щодо відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах, так і щодо наявності передбачених законом виключних підстав для самостійного представництва прокурором інтересів держави у зв`язку з відсутністю компетентного органу, та, як наслідок, залишив позов прокурора без розгляду.

52. Прокурор звертає увагу, що практика застосування Верховним Судом норми статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у правовідносинах, де прокурор набуває статусу позивача у зв`язку з відсутністю відповідного суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави (зокрема, якщо такий суб`єкт є особою, до якої прокурором пред`явлено сформовану за позовом матеріально-правову вимогу), упродовж судового провадження у справі № 922/1795/19, а саме, з 16.12.2019 (дата складання повного тексту рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2019 у справі № 922/1795/19, а отже, і дата відліку строку на його оскарження) до 02.02.2021 (дата ухвалення постанови Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19) не була сталою, що, в свою чергу, утворює підстави для визнання поважними причин пропуску прокурором позовної давності за тотожними вимогами у цій справі № 922/3953/21.

53. Скаржник вважає, що, враховуючи активні дії прокурора із захисту інтересів держави у вигляді подання позову в межах позовної давності та із додержанням процедури, визначеної статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", але в умовах мінливих висновків Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми Закону, суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях необґрунтовано відхилили аргументи прокурора про поважність причин пропуску прокурором позовної давності у цій справі та наявність підстав для захисту порушеного права.

54. Обґрунтовуючи підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції та додаткової постанови апеляційного суду, скаржник зазначає, що заява представника відповідача-3, яка хоча й подана в межах п`ятиденного строку, встановленого частиною восьмою статті 129 ГПК України, після постановлення рішення суду, однак, не звільняє його від обов`язку вчасно надати попередній розрахунок наведених витрат з описом робіт (наданих послуг), які він поніс або очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У свою чергу, не зазначення конкретного розрахунку попередньої (орієнтовної) суми судових витрат позбавляє можливості суд в порядку, передбаченому пунктом 6 частини п`ятої статті 129 ГПК України, перевірити чи сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку.

55. Також, за доводами скаржника, заява про ухвалення додаткового рішення не містить розрахунків, які б обґрунтовували розумність їх розміру - 7 500 грн за участь у двох судових засіданнях, при середньомісячній зарплаті адвоката у 18 500 грн, з урахуванням також і таких обставин: представник відповідача-3 є незмінним у цій справі з часу її розгляду судом першої інстанції; жодних заяви по суті справи від відповідача-3 на стадії апеляційних проваджень не надходило - як після направлення справи на новий апеляційний розгляд відповідно до постанови Верховного Суду від 03.10.2023, так і відповідно до постанови Верховного Суду від 12.03.2024; обсяг доказів є незмінним з часу провадження у справі в суді першої інстанції, вимоги позову та докази, що їх підтверджують, були сформовані ще на стадії провадження в суді першої інстанції (рішення Господарського суду Харківської області винесено 11.05.2023, після направлення постановами Верховного Суду від 03.10.2023 та від 12.03.2024 справи на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду учасниками справи не подавалось нових доказів на стадії апеляційного провадження, нові докази судами не досліджувались); перегляд рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 здійснювався Східним апеляційним господарським судом в межах, визначених статями 269, 316 ГПК України, з урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги прокурора.

56. Крім того, скаржник наголошує, що судами першої та апеляційної інстанції всупереч статті 126 ГПК України необґрунтовано покладено судові витрати, понесені відповідачами 2 і 3, на прокурора, який не є стороною у справі, нормами процесуального закону не передбачено покладення на прокурора та будь-яку іншу особу, окрім визначених ГПК України, витрат на правничу допомогу адвоката. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 911/2115/19.

57. Також скаржник зазначає про наявності у цій справі виключної правової проблеми, наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

58. Скаржник вважає, що вирішенню підлягає питання щодо ефективного способу захисту порушеного права власності держави (його складових - права користування та розпорядження) на відповідну земельну ділянку, не пов`язаного з позбавленням титульного володіння, що відповідає змісту відповідного права, характеру його порушення та спричиненим наслідкам, стосовно випадків користування особами, що раніше нібито набули право користування такою земельною ділянкою під виглядом її отримання для ведення фермерського господарства, але за відсутності у так званого орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору): набуття особою права оренди на земельну ділянку нібито для ведення фермерського господарства за відсутності підстави, визначеної частиною другою статті 134 ЗК України (за відсутності рішень уповноважених органів щодо розпорядження земельною ділянкою у визначений законом спосіб); правової кваліфікації правочину, укладеного за наслідками таких діянь, вчинених з метою отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, як такого, що спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності; права власника земельної ділянки (держави / територіальної громади) вимагати усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

Позиція інших учасників справи

59. Відповідач-1 та відповідач-3, у строк, встановлений Судом, подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Аргументи відзиву переважно дублюють мотиви, якими керувалися суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи судові рішення в цій справі.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

60. Наказами відповідача-1 від 30.06.2016 № 5815-СГ та № 5817-СГ відповідачу-2 затверджено проекти землеустрою та передано в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства загальною площею 27,9539 га (12,3525 га та 15,6014 га), кадастрові номери 6321282500:04:000:0979 та 6321282500:02:000:1169, розташовані за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області, строком на 21 рік.

61. На підставі наказів відповідача-1 від 30.06.2016 № 5815-СГ та № 5817-СГ між відповідачем-1 та відповідачем-2 09.09.2016 укладено два договори оренди зазначених земельних ділянок строком на 21 рік, які 20.12.2016 були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 18248941, № 18257008.

62. У подальшому відповідач-2 заснував відповідача-3, який зареєстрований як юридична особа 27.04.2017.

63. Заразом відповідачу-2 на підставі наказу відповідача-1 від 06.08.2015 № 785-СГ раніше вже надавалася земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 22,0056 га, кадастровий номер 6321282500:03:000:0325, для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Заміської сільської ради Валківського району Харківської області (договір оренди землі 03.11.2015, який укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2).

64. Наказом відповідача-1 № 52-ОТГ від 28.12.2020 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" спірні земельні ділянки передані у комунальну власність позивача (Валківської об`єднаної територіальної громади) 28.12.2020.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

65. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

66. Судові рішення у цій справі оскаржуються прокурором з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

67. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

68. Прокурор, оскаржуючи постанову апеляційного суду від 12.06.2024, прийняту за результатами нового розгляду справи, у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій дослідили підстави і порядок отримання відповідачем-2 спірних земельних ділянок в оренду, встановили обставини повторного звернення відповідача-2 для отримання спірних земельних ділянок за позаконкурсною процедурою та констатували порушення у наведеному випадку встановленої законом процедури набуття права оренди на спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства. Заразом, встановивши що спірні договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 6321282500:04:000:0979 і 6321282500:02:000:1169 укладені без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 ЗК України, суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку що зазначені договори як правочини є оспорюваними та безпідставно не дослідили обставини, із якими пов`язується недійсність зазначених правочинів в силу закону, що характеризує спірні договори як нікчемні правочини із усіма наступними юридичними наслідками.

69. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені ним у постанові від 03.10.2023 у цій справі, про доведеність позовних вимог прокурора у зв`язку із встановленням факту порушення передбаченої ЗК України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання відповідачем-2 у користування на умовах оренди спірних земельних ділянок, а також висновки Верховного Суду, викладені ним у постанові від 12.03.2024 у цій же справі, що оскаржувані договори є оспорюваними, а тому відхилив як безпідставні посилання прокурора на те, що спірні договори оренди можна вважати нікчемними.

70. Відтак, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у цій справі, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про необґрунтованість висновку судів попередніх інстанцій, що спірний договір підлягає визнанню недійним в судовому порядку, оскільки такий правочин є нікчемним в силу положень частин першої та другої статті 228 ЦК України, з посиланням на постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 16.01.2024 у справі № 615/986/20.

71. До того ж суд касаційної інстанції приймає до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в ухвалі від 26.06.2024 у справі № 372/1988/15-ц, щодо можливості відступлення від раніше сформульованого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах в іншій справі, а не в тій справі, в якій було сформульовано попередній висновок.

72. Заразом, дійшовши висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог (з урахуванням такого висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 03.10.2023 та 12.03.2024 у цій справі, а також на виконання вказівок, що містяться у цих постановах (пункти 19, 26, 28 цієї постанови)), суд апеляційної інстанції врахував, що прокурор просить визнати незаконними накази відповідача-1 від 30.06.2016 та договори оренди від 09.09.2016, а з позовом у цій справі він звернувся у вересні 2021 році. При цьому відповідачами у справі, що розглядається, зроблено заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

73. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що місцевий та апеляційний господарські суди безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог прокурора про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні спірними земельними ділянками із посиланням на сплив позовної давності за такими вимогами. Скаржник вважає, що відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що він володіє нею незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном. Скаржник зауважує, що позов прокурора про повернення земельної ділянки у цьому випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним.

74. Колегія суддів враховує, що у справі, яка розглядається, відмова в задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсними договорів оренди обґрунтована спливом позовної давності.

75. Велика Палата Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, на яку зокрема посилається і скаржник у своїй касаційній скарзі, зауважила, що негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин він може бути пред`явлений лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою у договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності. Речове право захищається за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично з необмеженого кола осіб) і не створює саме по собі зобов`язального правовідношення.

76. У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 зазначено, що однією з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин. Натомість якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів.

77. У постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20 зазначено про недопустимість ототожнення негаторного позову про усунення перешкод в користуванні майном із позовом про визнання недійсними договорів з підстав порушення при їх укладенні норм чинного законодавства, оскільки позов про визнання правочину недійсним є самостійним способом судового захисту, передбаченим пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України.

78. Отже, доводи скаржника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20 (у контексті дотримання принципу jura novit curia ("суд знає закон")), а також твердження скаржника про те, що позов прокурора у цьому випадку є негаторним з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, не підтвердилися, оскільки між сторонами цього спору наявні договірні відносини, такі договори є оспорюваними, про що зазначено у цій постанові, що зумовило можливість застосування позовної давності.

79. Крім того, у касаційній скарзі скаржник зазначає, що, звертаючись із позовом до суду, він просив визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити його. Скаржник звертає увагу, що керівник Дергачівської місцевої прокуратури у червні 2019 року, тобто у межах трирічного позовної давності, звертався до Господарського суду Харківської області із аналогічним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Фацелія-2017" у справі № 922/1795/19 з аналогічним предметом та підставами. Скаржник вважає, що, враховуючи активні дії прокурора із захисту інтересів держави у вигляді подання позову в межах позовної давності та із додержанням процедури, визначеної статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях необґрунтовано відхилили аргументи скаржника про поважність причин пропуску прокурором позовної давності у цій справі та наявність підстав для захисту порушеного права.

80. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

81. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до частини першої статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

82. При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20).

83. За змістом частин 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

84. Отже, позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

85. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц).

86. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

87. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

88. При застосуванні наведених положень законодавства про позовну давність також слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, відповідно до якої ці правила пов`язані не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

89. Так, прокурор, беручи на себе повноваження представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично бере на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16).

90. Частиною 5 статті 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

91. Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 (на яку, зокрема, посилається скаржник у своїй касаційній скарзі) зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову із пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

92. Водночас до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

93. З урахуванням вказівок, викладених у постановах Верховного Суду від 03.10.2023 та 12.03.2024 у цій справі, апеляційний суд встановив, що початком перебігу позовної давності щодо вимог про визнання незаконними наказів відповідача-1 є 30.06.2016 (дата видачі наказів); початком перебігу позовної давності щодо вимог про визнання недійсними договорів та повернення земельних ділянок є 09.09.2016 (дата укладення оспорюваних договорів оренди землі на підставі яких земельні ділянки передані в користування орендарю); перебіг позовної давності у цій справі не зупинявся, не переривався та є пропущеним, оскільки сплив за вимогами про визнання незаконними наказів 01.07.2019, за вимогами про визнання недійсними договорів оренди та повернення земельних ділянок 10.09.2019.

94. Також суди попередніх інстанцій встановили, що у червні 2019 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом у справі № 922/1795/19 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 і Фермерського господарства "Фацелія 2017" про визнання незаконними наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 30.06.2016 (тих самих, що і у справі, яка розглядається) та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 09.09.2016 (тих самих, що і у цій справі) та про повернення земельних ділянок у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Вимоги у справі № 922/1795/19 обґрунтовані тими самими нормами права та обставинами, що і у справі № 922/3953/21. Різниця полягає у суб`єктному складі, оскільки з 2020 року спірні земельні ділянки передані до комунальної власності Валківської міської територіальної громади в особі Валківської міської ради, яку прокурор визначив як позивача у справі № 922/3953/21.

95. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2019 у справі № 922/1795/19 та ухвалено нове рішення про залишення позову прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Постанова мотивована недоведеністю прокурором підстав для представництва і захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок недотримання положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки: 1) з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц і постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), який наділений повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, відтак самостійно має право звертатися до суду з метою здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави. Крім того голова Держгеокадастру наділений повноваженнями самостійно скасовувати акти своїх територіальних органів, тобто, усунення порушеного права держави може відбуватися і у позасудовій процедурі; 2) у спірних правовідносинах прокурор міг звернутися з позовом лише в інтересах Держгеокадастру, позаяк позивач звертаючись з позовом, самостійно визначає відповідача, а, отже, визначення відповідачем особи, яка, за твердженням прокурора, неналежно здійснює свої повноваження, не свідчить про відсутність органу, в інтересах якого має бути подано позов; 3) на виконання частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор був зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідний орган Держгеокадастру, який мав розглянути таке звернення та вжити заходів щодо захисту інтересів держави, тоді як подальше невжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, і дають підстави прокурору для звернення з позовом до суду в інтересах держави; 4) до позовної заяви прокурором не додано доказів здійснення відповідного попереднього повідомлення уповноваженого органу.

96. Постановою Верховного Суду від 02.02.2021 вищезазначену постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 залишено без змін.

97. Суди першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, виснували, що звернення прокурора до суду з позовом у справі № 922/1795/19, який залишено без розгляду через недотримання прокурором вимог закону до процедури такого звернення не перериває перебігу позовної давності, оскільки прокурор, який звертається до суду з метою захисту інтересів держави через виявлені ним порушення закону сам має дотримуватись визначених законом вимог. Звернення з позовом, який поданий з порушенням процедури, визначеної законом, не можна вважати обставиною, яка перериває позовної давності. Подання такого позову не можна вважати і обставиною, яка свідчить про поважність причин пропуску позовної давності у цій справі. Крім того, відповідно до статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не перериває перебігу позовної давності.

98. Крім того, Суд критично оцінює доводи скаржника щодо наявності у період з 16.12.2019 (дата складання повного тексту рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2019 у справі № 922/1795/19) до 02.02.2021 (дата ухвалення постанови Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19) висновків Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 12.01.2021 у справі № 922/526/19, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (як і посилання в цій частині на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц) у питанні представництва прокурором інтересів держави у подібних правовідносинах, які за своїм юридичним змістом є повністю протилежними висновкам Східного апеляційного господарського суду та Верховного Суду, сформованих у відповідних постановах від 15.09.2020 та від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19. Суд враховує, що скаржник, після дати набрання законної сили постановою апеляційного господарського суду про залишення його позову без розгляду у зв`язку із недоведеністю підстав для самостійного представництва інтересів держави, не вчиняв активних дій для повідомлення уповноваженого органу про порушення інтересів держави та не звертався до суду у випадку встановлення обставин щодо бездіяльності такого органу у захисті інтересів держави (позаяк постанова суду апеляційної інстанції у справі № 922/1795/19 набрала законної сили 15.09.2020, а з позовом у справі, що розглядається № 922/3953/21, прокурор звернувся лише у вересні 2021 року, тобто прокурор зволікав зі зверненням до суду протягом тривалого часу (року з дати набрання законної сили постановою суду апеляційної інстанції та семи місяців з дати набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі - постановою Верховного Суду від 02.02.2021)).

99. Колегія суддів вважає законним та обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що порушене право позивача не підлягає судовому захисту через сплив позовної давності.

100. Крім того, Суд зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до спонукання Верховного Суду втрутитися в дискреційні повноваження судів попередніх інстанцій та самостійно переоцінити поважність причин пропуску позовної давності, встановлену судами першої та апеляційної інстанцій, що виходить за межі касаційного перегляду справи, встановлені статтею 300 ГПК України. У зв`язку з цим Верховний Суд вважає, що висновки суду першої інстанції та апеляційного суду про визнання неповажними причин пропуску скаржником позовної давності ухвалені з дотриманням вимог закону. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 908/1846/17, від 07.03.2023 у справі № 925/758/21, від 11.07.2023 у справі № 910/4079/22, від 23.07.2024 у справі 921/391/23.

101. Також колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 ЗК України, без урахування висновків про застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18, від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19, є необґрунтованими, оскільки скаржник не навів аргументів щодо неправильного застосування судами зазначених норм матеріального права. Навпаки, у касаційній скарзі скаржник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про те, що спірні договори оренди земельних ділянок укладені без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 ЗК України.

102. Крім того, Суд критично оцінює посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17; постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14 щодо захисту судом прав та інтересів особи у спосіб, який є ефективним, серед яких законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статі 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України), оскільки такі посилання в касаційній скарзі в цій частині є декларативними та не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій відповідних норм права.

103. За таких обставин Верховний Суд зазначає, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час касаційного розгляду справи.

104. Колегія суддів також дійшла висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

105. Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

106. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

107. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

108. З огляду на викладене вище у цій постанові доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права та / чи порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

109. Безвідносно до деталізованого аналізу питань, результат розгляду яких зазначений у пунктах 103 і 104 цієї постанови, колегія суддів ще раз зазначає про ухвалення оскаржуваних рішень (зокрема, постанови суду апеляційної інстанції) відповідно до висновків і вказівок Верховного Суду у цій же справі (пункти 19, 26, 28 цієї постанови), у зв`язку з чим відхиляються доводи скаржника, які зводяться до незгоди з такими висновками Верховного Суду (пункт 71 цієї постанови).

110. Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині, прийнятій за результатами перегляду такого рішення, і додаткової постанови апеляційного суду, колегія суддів зазначає таке.

111. Частинами першою, другою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

112. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

113. Відповідно до частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

114. Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

115. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачі 2 та 3 28.07.2023 (тобто через два дні після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за результатами первісного розгляду справи) направили до апеляційного суду засобами поштового зв`язку докази понесених судових витрат, відповідно до яких відповідачі 2 і 3 понесли витрати, пов`язані з правовою допомогою під час апеляційного провадження у липні 2023 року у цій справі, у розмірі по 10 000 грн кожен. Після ухвалення апеляційним господарським судом постанови від 26.12.2023 відповідач-3 29.12.2023 (тобто через три дні після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за результатами нового розгляду справи) подав докази понесення витрат на правничу допомогу, відповідно до яких він поніс витрати на правничу допомогу в розмірі 7 500 грн. Після ухвалення апеляційним господарським судом постанови від 12.06.2024 відповідач-3 надав докази понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 7 500грн.

116. До того ж апеляційний господарський суд відхилив посилання прокурора на те, що відповідачами не вчинено заяву про розмір очікуваних витрат, оскільки як встановлено та зазначено вище, справа розглядалась судами неодноразово, чого не могли передбачити сторони, та зазначив, що кожного разу протягом встановленого законом строку (до закінчення судових дебатів) відповідачі робили відповідні заяви та подавали докази понесених витрат в межах встановленого процесуальним законом строку.

117. Крім того, як вбачається з матеріалів справи у відзиві на апеляційну скаргу прокурора відповідачі зазначали про орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу. Зазначеним спростовуються посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18.

118. Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку.

119. За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

120. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

121. Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та / або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

122. Суд апеляційної інстанції виснував, що, оскільки справа розглядалась судами неодноразово, при цьому фактично аргументи та позиція сторін не зазнавали змін, тому, виходячи з принципу розумності та справедливості, заяву відповідачів 2 та 3 задовольнив частково та стягнув з прокуратури по 10 000 грн на користь кожного з відповідачів.

123. Заразом за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

124. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

125. Водночас, за нормами частини шостої статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

126. У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

127. Отже, процесуальне законодавства надає можливість іншій стороні подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у разі незгоди із розрахунком витрат, наведеним у відповідній заяві.

128. При цьому, прокурором не доведено неспівмірності заявлених до стягнення витрат на правову допомогу та / або неспівмірності визначення такої плати у фіксованому розмірі.

129. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, викладеним у додатковій постанові, про часткове задоволення заяви відповідачів 2 і 3 про стягнення зі скаржника витрат на професійну правничу допомогу, що були понесені ними в суді апеляційної інстанції.

130. Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано покладено судові витрати на прокурора, оскільки обов`язок з відшкодування судових витрат відповідача-2 та відповідача-3 має бути покладений на позивача у справі, а не на прокурора, який не є стороною спору з посиланням на постанову Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 911/2115/19, з огляду на таке.

131. Згідно з частиною п`ятою статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. Дещо інший механізм визначено цією ж статтею стосовно звернення з позовом прокурора. Так, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

132. Заразом загальна норма частини першої статті 55 ГПК України передбачає, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті (стосовно права укладати мирові угоди).

133. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 дійшла висновку, що за змістом наведених положень процесуального закону прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.

134. Відтак, звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

135. Отже, Верховний Суд вважає, що оскільки доводи скаржника щодо порушення норм процесуального права не підтвердилися, відсутні підстави для скасування додаткового рішення та прийнятої за наслідком перегляду додаткового рішення у цій справі постанови суду апеляційної інстанції, і додаткової постанови апеляційного суду у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

136. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

137. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

138. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

139. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду і постанову апеляційного суду - без змін.

140. Водночас, додаткове рішення та прийнята за наслідком перегляду додаткового рішення у цій справі постанова суду апеляційної інстанції, додаткова постанова апеляційного суду повністю відповідають правовим нормам, а тому не можуть бути змінені чи скасовані.

Розподіл судових витрат

141. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2023, постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 922/3953/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил