Рішення

від 09.10.2024 по справі 200/5904/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2024 року Справа№200/5904/24

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області в якому просить суд:

визнати протиправним рішення від 06.08.2024 №963370145908 щодо позивача, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , за період з 01 січня 2024 року по даний час.

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відновити нарахування та провести виплату заборгованості з пенсії позивачу, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , яка виникла за період з 01 січня 2024 року по даний час.

визнати протиправним та скасувати рішення №2544 відповідача-2, Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області «Про зняття з обліку та скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 », прийнятого відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що у період з 01.01.2024 позивачу було припинено виплату пенсії без повідомлення причин. 04.04.2024 позивач звернувся до органу ПФУ із заявою про поновлення пенсії, як ВПО. Рішенням відповідача №963370145908 від 06.08.2024 відмовлено у перерахунку пенсії у зв`язку із скасуванням довідки ВПО. 17.08.2024 представником позивача, направлено запит на адресу УСЗН Ізюмської міської ради із проханням надати інформацію та відповідне рішення, яким було скасовано (анульовано) довідку внутрішньо переміщеної особи на позивача. Листом УСЗН Ізюмської міської ради від 22.08.2024 №2544-вс представника позивача повідомлено про ухвалення рішення від 11.10.2023 «Про зняття з обліку та скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 ».

Вважаючи вищевказані рішення відповідачів протиправними та такими, що порушують право позивача на отримання пенсії, останній звернувся до суду за відновленням порушеного права.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.08.2024 у зазначеній справі відкрито провадження.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.09.2024 адміністративний позов залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків, відповідно до ч. 13 ст. 171 КАС України.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.09.2024 продовжено розгляд справи №200/5904/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20.09.2024 продовжено Управлінню соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області строк для подачі відзиву на адміністративний позов на п`ятнадцять днів; такий обчислюється від дати вручення відповідачу копії процесуальних документів про розгляд цієї справи судом або іншого належного способу оповіщення відповідача.

Продовжено строк розгляду цієї справи на період, необхідний для належного повідомлення відповідача про розгляд цієї справи судом.

У встановлений судом строк, відзиви на позовну заяву відповідачами не надані.

Суд, керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України, розгляд справи здійснив за наявними у ній матеріалами.

Судом встановлено такі фактичні обставини у справі.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, паспорт НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач перебуває на обліку в органах пенсійного фонду, як отримувач пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до копії рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 06.08.2024 №963370145908 позивачу відмовлено у поновлені виплати пенсії у зв`язку із ненаданням оновленої довідки внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до копії рішення Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області №2987-вс від 11.10.2023 року «Про скасування довідки» згідно з яким скасовано довідку внутрішньо переміщеної особи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у зв`язку із наданням недостовірних даних під час реєстрації ВПО. У рішенні також зазначено про встановлений факт не проживання ОСОБА_1 за місцем реєстрації, на залишене повідомлення протягом 14 днів не з`явився до управління.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 1 Закону України від 20.10.14 р. №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (надалі - Закон №1706-VII) передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно ст. 2 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 2 ст. 4 Закону № 1706-VII).

Згідно ч. 9 ст. 4 Закону № 1706-VII порядок збирання та оброблення даних, оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та форма її зразка затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, за наведених вимог Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Виключний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи визначає ст. 12 Закону № 1706-VII.

Так, згідно ст. 12 Закону № 1706-VII Підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є:

дані, отримані з відповідних державних реєстрів;

дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об`єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.

У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (далі - Порядок № 509).

Пунктом 7-1 Порядку № 509 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін, Мінцифри подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону (крім осіб, які є власниками пошкодженого або знищеного нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, і подали заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема через Єдиний державний вебпортал електронних послуг) приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Рішення про скасування дії довідки також приймається після надання повідомлення внутрішньо переміщеною особою про повернення до покинутого постійного місця проживання (крім осіб, які є власниками пошкодженого або знищеного нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації і подали заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема через Єдиний державний вебпортал електронних послуг):

керівником відповідного уповноваженого органу або уповноваженою особою територіальної громади / центру надання адміністративних послуг - у разі подання повідомлення за місцем отримання довідки;

керівником відповідного уповноваженого органу - у разі подання повідомлення після повернення до покинутого постійного місця проживання.

Уповноважений орган або уповноважена особа територіальної громади / центру надання адміністративних послуг на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.

Суд звертає увагу, що довідка від 30.05.2018 №6337-545797 скасована згідно п. 5 ч. 1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» на підставі подання завідомо недостовірних відомостей. При цьому підставою висновку, щодо недостовірності поданих відомостей, в оскаржуваному рішенні, вказано встановлений факт не проживання ОСОБА_1 за місцем реєстрації, та не прибуття за залишеним повідомленням до управління протягом 14 днів.

Доказів в обґрунтування оскарженого рішення суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

За приписами статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У відповідності до частини 1 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1, 3 статті 90 КАС України).

Відповідачем -2 не надано доказів, які свідчать про наявність підстав для скасування довідки згідно п. 5 ч. 1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області від 23.11.2023 року «Про скасування довідки» є необґрунтованим, прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, а отже не відповідає вимогам Конституції та законам України та підлягає скасуванню.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправним рішення від 06.08.2024 №963370145908 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області відновити нарахування та провести виплату заборгованості по пенсії позивачу з 01 січня 2024 року по даний час, суд зазначає наступне.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312), - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 р. № 269 та від 20 березня 2022 р. № 332, (далі - внутрішньо переміщені особи) здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства Державний ощадний банк України з можливістю отримання готі

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 1058- ІV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що УПФ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

Як встановлено судом, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 06.08.2024 №963370145908 позивачу відмовлено у поновлені виплати пенсії у зв`язку із ненаданням оновленої довідки внутрішньо переміщеної особи.

Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.

Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

До того ж, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Суд зазначає, що постанови Кабінету Міністрів України «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 №365 та «Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи» від 01.10.2014 №509 є підзаконними нормативно-правовими актами і за правилами статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не можуть визначати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, відповідно скасування довідки про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи саме по собі не може бути підставою для припинення виплати пенсії.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 688/1196/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Окрім того, як встановлено судом, скасування довідки ВПО позивача здійснено за відсутності визначених законодавством підстав.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Суд вважає необґрунтованими посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в оскаржуваному рішенні на постанови Кабінету Міністрів України №637, №509, оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що рішення відповідача -1 про відмову у поновлені нарахування та виплати пенсії позивачу з було ухвалено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не є законним.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).

Згідно положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У позовній заяві позивач просить зобов`язати виплатити йому заборгованість з пенсійних виплат по даний час.

Разом з цим, визначення кінцевої дати здійснення відповідачем дій щодо поновлення виплати пенсії позивачу не є повним та ефективним захистом його прав, оскільки позивач має гарантоване Конституцією України право на отримання пенсії без обмеження будь-яким терміном, відповідних обмежень не містить і Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Суд вважає, що для повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії без обмеження кінцевою датою її виплати.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про звернення рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи, що судом питання про стягнення суми пенсійних виплат не вирішувалось, відсутні правові підстави для застосування вказаних норм.

Щодо строку звернення суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

З метою з`ясування щодо пропуску строку в частині позовних вимог стосовно оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, а саме рішення Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області №2987-вс від 11.10.2023, судом витребовались докази стосовно підстав ухвалення вказаного рішення.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, також не виконав обов`язку стосовно надання доказів. З матеріалів поданих представником позивача судом встановлено, що копію оскаржуваного рішення направлено на запит 22.08.2024, тобто із рішенням Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області №2987-вс від 11.10.2023 представник позивача ознайомився у серпні 2024 року, вказане не свідчить що строк звернення до суду в цій частині позовних вимог пропущений. Доказів направлення на адресу позивача, або повідомлення про ухвалення рішення у будь який інший спосіб відповідачем-2 суду не надано.

Щодо судового збору.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.08.2024 суд відстрочив позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення.

Нормами частини 2 статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою - ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Враховуючи, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня 2024 року 3 028,00 грн., за подання даного адміністративного позову розмір судового збору складає 2422,40 грн.

Водночас, відповідно ч. 3 ст. 4 Закону України Про судовий збір при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, оскільки позивач звернувся до суду в електронній формі, то розмір судового збору має складати 1937,92 грн.

Водночас, відповідно ч. 3 ст. 4 Закону України Про судовий збір при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, оскільки позивач звернувся до суду в електронній формі, то розмір судового збору має складати 968,96 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що згідно з положеннями частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню пропорційно з відповідачів цим рішенням суду до Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи Держпром, 3 під., 2 пов. м. Харків ЄДРПОУ 14099344) Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області (вул. Соборна, буд. 20 м. Ізюм, 64309, Харківська область ЄДРПОУ 03196564) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області №2987-вс від 11.10.2023 «Про зняття з обліку та скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 ».

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.08.2024 №963370145908 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відновити нарахування та провести виплату заборгованості з пенсії ОСОБА_1 , яка виникла за період з 01 січня 2024 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи Держпром, 3 під., 2 пов. м. Харків ЄДРПОУ 14099344) на користь Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795, рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області (вул. Соборна, буд. 20 м. Ізюм, 64309, Харківська область ЄДРПОУ 03196564) на користь Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795, рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 09.10.2024.

Суддя І.В. Буряк