Рішення

від 20.09.2024 по справі 300/1824/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2024 р. справа № 300/1824/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Боброва Ю.О.,

за участю: секретаря судового засідання Щерб`як Д.І.,

представників сторін:

позивача Пачути О.М.,

відповідача Головного сервісного центру МВС Ємельянової І.О.,

відповідача Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях Гриньківа І.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

13.03.2024 ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 29.05.2024, до Головного сервісного центру МВС, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (далі відповідачі, ГСЦ МВС, РСЦ МВС) про:

- визнання протиправним та скасування наказу ГСЦ МВС від 05 березня 2024 року №2/6/5-кп Про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновлення на посаді начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області;

- зобов`язання Головного сервісного центру МВС призначити (перевести) на посаду начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях;

- стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані наступними фактичними обставинами та нормами права.

Наказом ГСЦ МВС від 05 березня 2024 року №2/6/5-кп Про звільнення ОСОБА_1 позивача звільнено з посади начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області з 06 березня 2024 року у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису ГСЦ МВС. На підставі цього наказу РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області проведені відповідні розрахунки та виплачена вихідна допомога, цього ж числа він передав справи та довірене майно Голові комісії з проведення заходів з припинення діяльності Регіонального сервісного центру. Оскаржуваний наказ виданий з посиланням на пункт 1 частини 1, частину 4 статті 87 Закону України Про державну службу, статтю 24 Закону України Про відпустки, наказ МВС України від 29.08.2023 №716 Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС. Підставою вказано попередження від 10 жовтня 2023 року про організаційно-штатні зміни та наступне звільнення з посади.

Позивач не погоджується з наказом про звільнення, вважає його протиправним і таким, що підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Так, посилаючись на норми частини 2 статті 19 Конституції України, статей 5, 22, 41, 83, 87 Закону України Про державну службу, статті 5-1, 40, 42, 49-2 Кодексу законів про працю України, зазначає, що як на момент попередження про наступне звільнення з посади, так і на дату видання наказу про його звільнення посада начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях була вакантною. При цьому, саме до цієї новоствореної структури перейшли усі права, обов`язки, завдання та функції територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області, де він був начальником. Вважає неправомірним те, що йому не запропонували цієї посади, натомість пропонували інші посади такого ж рівня та нижчі у Львівській, Донецькій та Луганській областях, Автономній республіці Крим і місті Севастополь. Зазначає, що одночасно з попередженням про наступне звільнення суб`єкт призначення або керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду, відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Звільнення державного службовця з посади можливе лише за наявності двох умов: відсутня можливість запропонувати відповідні посади або відмова державного службовця від переведення на іншу посаду. Відповідно до частини 5 статті 22 та частин 1 і 2 статті 41 Закону України Про державну службу у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу працевлаштування державного службовця реалізується шляхом переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу. Посилається на те, що відповідна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №640/15797/21. Також, Верховний Суд у постановах від 25.07.2019 у справі №807/3588/14 та від 27.05.2020 у справі №813/1715/16 та інших неодноразово повторював, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього періоду і які існували на день звільнення. До відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.

Вказує, що відповідно до посадової інструкції начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області дана посада відноситься до посад державної служби категорії Б. При цьому, на день попередження позивача про наступне звільнення (10.10.2023) та на дату винесення наказу про звільнення (05.03.2024) були вакантними цілий ряд посад, у тому числі, посада начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, які йому запропоновані не були.

Положення частини 5 статті 10 Закону України Про правовий режим воєнного стану не звільняли суб`єкта призначення ГСЦ МВС від обов`язку дотримуватися положень частини 3 статті 87 Закону України Про державну службу під час процедури припинення державної служби державного службовця ОСОБА_1 за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку із скороченням посади внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу.

Враховуючи зазначене вище, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, визнати протиправним та скасувати наказ Головного сервісного центру МВС від 05.03.2024 №2/6/5-кп Про звільнення ОСОБА_1 , поновити його на посаді начальника територіального сервісного центру №2141 РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області, зобов`язати ГСЦ МВС призначити на посаду начальника територіального сервісного центру №2141 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 02.05.2024 (а.с.230-231 т.1).

Згідно ухвали від 30.05.2024 до участі у справі в якості співвідповідача залучено Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях та продовжено підготовче засідання на тридцять днів (а.с. 194-196 т.2).

Відповідно до ухвали суду від 25.06.2024 підготовче провадження закрите та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.07.2024 (а.с. 1-2 т.3).

Ухвалами суду від 16.04.2024 та від 25.04.2024 задоволені клопотання представників позивача та відповідачів РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області та ГСЦ МВС про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с. 7-8, 37-38, 46-47 т.2).

17.04.2024 на адресу суду від відповідача у справі ГСЦ МВС надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він не визнає позовні вимоги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Вказує, що наказом ГСЦ МВС від 28.06.2022 №2/6/66-кп Про призначення ОСОБА_1 позивача призначено на посаду начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області відповідно до абзацу першого частини 5, частини 7 статті 10 Закону України Про правовий режим воєнного стану з 01.07.2022 без конкурсного відбору до дня призначення на цю посаду переможця конкурсного відбору, але не більше 12 (дванадцяти) місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану. Відповідно до наказу МВС України від 29.08.2023 №716 Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС вказана посада скорочена. Тому, з метою дотримання вимог частини 3 статті 87 Закону України Про державну службу ОСОБА_1 10.10.2023 попереджений про наступне звільнення та йому запропоновані п`ять посад, дві з яких такого ж рівня державної служби категорії Б, а також нижчі посади у Львівській, Донецькій та Луганській областях, Автономній республіці Крим і місті Севастополь. При цьому, від ОСОБА_1 до ГСЦ МВС не надходили заяви про призначення на посаду чи звільнення з посади державної служби. Також, позивач не подавав до ГСЦ МВС жодних заперечень чи зауважень стосовно вказаного попередження про звільнення.

Відповідно до абзацу першого частини 5 статті 10 Закону України Про правовий режим воєнного стану він не міг бути переведений на посаду у новостворену структуру на посаду начальника територіального сервісного центру №2141 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях. Тому, наказом ГСЦ МВС від 05.03.2024 №2/6/5-кп Про звільнення ОСОБА_1 позивача було звільнено з посади.

Враховуючи зазначене, посилаючись на пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини від 27 вересня 2001 року у справі Hivisaari v. Finland щодо того, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються, щоб засвідчити, що сторони були заслухані та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя, вважає оскаржуваний наказ ГСЦ МВС від 05.03.2024 №2/6/5-кп про звільнення позивача таким, що прийнятий з дотриманням вимог законодавства, тому просить відмовити в задоволені позову (а.с. 11-14 т.2).

07.05.2024 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача ГСЦ МВС, відповідно до якої позивач вважає відзив необґрунтованим та безпідставним. Зазначає, що на момент попередження його про наступне звільнення, станом на 10.10.2023, в ГСЦ МВС було 96 вакантних посад, а на момент видання наказу про звільнення, станом на 05.03.2024 166 вакантних посад державної служби категорії Б. При цьому, йому запропонували лише 5 посад. Тому, просить відхилити доводи відповідача та задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі з підстав, вказаних у позовній заяві (а.с. 107-109 т.2).

23.04.2024 на адресу суду від відповідача РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він не визнає позовні вимоги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що наказом ГСЦ МВС від 28.06.2022 №2/6/66-кп Про призначення ОСОБА_1 позивача призначено на посаду начальника територіального сервісного центру №2141 РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області відповідно до абзацу першого частини 5, частини 7 статті 10 Закону України Про правовий режим воєнного стану з 01.07.2022 без конкурсного відбору до дня призначення на цю посаду переможця конкурсного відбору, але не більше 12 (дванадцяти) місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану. Відповідно до наказу МВС України від 29.08.2023 №716 Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС вказана посада підлягала скороченню. Тому, з метою дотримання вимог частини 3 статті 87 Закону України Про державну службу ОСОБА_1 10.10.2023 був попереджений про наступне звільнення та йому запропоновані п`ять посад, дві з яких такого ж рівня державної служби категорії Б, а також нижчі посади у Львівській, Донецькій та Луганській областях, Автономній республіці Крим і місті Севастополь. Відповідно до абзацу першого частини 5 статті 10 Закону України Про правовий режим воєнного стану він не міг бути переведений на посаду у новостворену структуру на посаду начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях. При цьому, від ОСОБА_1 до ГСЦ МВС не надходили заяви про призначення на посаду чи звільнення з посади державної служби.

Станом на 10.10.2023 та 05.03.2024 посада начальника територіального сервісного центру №2141 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях була вакантною. Наказом ГСЦ МВС від 05.03.2024 №2/6/5-кп Про звільнення ОСОБА_1 позивача було звільнено з посади. Також, вказує, що відповідно до Положення про Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Закарпатській області, центр не є юридичною особою, тому не має процесуальної правоздатності та дієздатності і не може бути відповідачем у даній справі. Враховуючи викладене, вважає оскаржуваний наказ про звільнення позивача правомірним, просить відмовити в задоволені позову (а.с. 60-65 т.2).

07.05.2024 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області, відповідно до якої позивач вважає відзив необґрунтованим. Просить суд не брати його до уваги, оскільки відзив не направлений сторонам у справі. Зазначає, що згідно Положення про центр, останній є суб`єктом владних повноважень і може бути стороною у справі. Доводи відповідача дублюються з аналогічними доводами, вказаними у відзиві на позов ГСЦ МВС (а.с. 104-105 т.2).

10.06.2024 до суду від відповідача РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській у надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він вважає, що наказ ГСЦ МВС від 05.03.2024 №2/6/5-кп Про звільнення ОСОБА_1 виданий відповідно до вимог статей 83, 87 Закону України Про державну службу. При цьому, з метою дотримання вимог частини 3 статті 87 Закону України Про державну службу ОСОБА_1 10.10.2023 був попереджений про наступне звільнення та йому запропоновані п`ять посад державної служби в структурних підрозділах ГСЦ МВС у Львівській, Донецькій та Луганській областях, Автономній республіці Крим і місті Севастополь. Водночас, від позивача не надходило заяв у письмовій формі про згоду на переведення на одну із запропонованих посад, ні відмови від такої згоди. Також, позивачем не надано жодних заперечень чи зауважень щодо вказаного попередження.

Посилаючись на роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 за №86 р/з Щодо процедури звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України Про державну службу) така процедура звільнення державних службовців наразі врегульована Законом, а тому положення статті 49-2 КЗпП України, зокрема, щодо переважного права на залишення на роботі не застосовуються.

Вважає, що вимога позивача про призначення (переведення) його на посаду начальника територіального сервісного центру №2141 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях є безпідставною з огляду на те, що відповідно до інформації в ЄДРПОУ РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області, код в ЄДРПОУ 43611781 не припинив свою діяльність. Тому, відповідно до вимог законодавства та судової практики, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №П/9901/101/18, постановах Верховного Суду: від 04.07.2018 у справі №826/12916/15; від 06.03.2019 у справі №824/424/16-а; від 22.10.2019 у справі №816/584/17; від 07.07.2020 у справі №811/952/15; від 05.01.2023 у справі №140/9068/21; від 13.04.2023 у справі №540/3994/20 викладено правову позицію, відповідно до якої, у разі незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на попередній роботі, тобто на посаді, з якої його було незаконно звільнено, крім випадку ліквідації підприємства, установи організації. Верховний Суд у постанові від 27.04.2021 у справі №826/8332/17 зазначив, що ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, га орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулося незаконно, покладається обов`язок поновлення на посаді такого працівника на попередній роботі. Аналогічна позиція висловлена Судом у постановах: від 20.02.2019 у справі №819/691/17; від 20.01.2021 у справі №803/172/16; від 08.11.2022 у справі №826/18588/14; від 13.06.2020 у справі №817/3431/14. Вказує на те, що РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях не являється суб`єктом призначення на державну службу та жодним чином не порушує прав позивача.

З рахуванням вказаного, посилаючись на пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини від 27 вересня 2001 року у справі Hivisaari v. Finland щодо того, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються, щоб засвідчити, що сторони були заслухані та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя, просить відмовити в задоволені позову повістю (а.с. 206-211, 214-218 т.2).

Позивач та його представниця не подали відповіді на відзив відповідача РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях.

На адресу суду 19.07.2024 надійшли додаткові пояснення представниці відповідача ГСЦ МВС, відповідно до яких, посилаючись на фактичні обставини звільнення позивача, норми Законів України Про державну службу, Про правовий режим воєнного стану, роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 за №86 р/з Щодо процедури звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України Про державну службу), а також рішення судів: Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2024 у справі №320/12821/23, Другого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2024 у справі №440/12540/23, Полтавського окружного адміністративного суду у справі від 07.02.2024 у справі №440/12540/23, Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 у справі №640/22079/22 відповідач вважає, що наказ ГСЦ МВС від 05.03.2024 №2/6/5-кп про звільнення позивача таким, що прийнятий з дотриманням вимог законодавства, тому просить відмовити в задоволені позову. При цьому, вказує, що станом на 10.10.2023 (дата попередження позивача про наступне звільнення) та 05.03.2024 (дата наказу про звільнення позивача) посада начальника територіального сервісного центру №2141 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях була вакантною, однак, він не скористався передбаченим законодавством правом подати відповідну заяву про призначення на цю посаду (а.с. 35-40 т.3).

В судовому засіданні представниця позивача позовні вимоги підтримала повністю з підстав, вказаних у позовній заяві, відповідях на відзиви відповідачів. Просила суд задовольнити позов у повному обсязі: визнати протиправним і скасувати наказ Головного сервісного центру МВС від 05.03.2024 №2/6/5-кп Про звільнення ОСОБА_1 та поновити його з 07.03.2024 на посаді начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області; зобов`язати Головний сервісний центр МВС призначити (перевести) ОСОБА_1 на посаду начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях; стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Представниця відповідача ГСЦ МВС проти позову заперечила з мотивів, викладених у відзиві на позов та додаткових поясненнях, надала суду пояснення, аналогічні відзиву, просила відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник відповідача Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях проти позову заперечив з підстав, вказаних у відзиві на позов, надав суду аналогічні зазначеним у відзиві пояснення, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник відповідача РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області в судове засідання не з`явився, хоча відповідач був належно повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи. Відповідно до ухвали суду від 25.04.2024, якою задоволено його клопотання про участь у справі в режимі відеоконференції, участі у справі в режимі відеоконференції не прийняв. Заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності або причин неприбуття в судове засідання суду не подав.

Розглянувши матеріали адміністративної справи за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції, за участі представниці позивача і представників відповідачів ГСЦ МВС та РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, заслухавши їх усні пояснення, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд установив наступне.

Наказом ГСЦ МВС від 28.06.2022 №2/6/66-кп Про призначення ОСОБА_1 позивача призначено на посаду начальника територіального сервісного центру №2141 РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області відповідно до абзацу першого частини 5, частини 7 статті 10 Закону України Про правовий режим воєнного стану з 01.07.2022 без конкурсного відбору до дня призначення на цю посаду переможця конкурсного відбору, але не більше 12 (дванадцяти) місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану (а.с. 64 т.1).

Згідно наказу від 01.11.2020 за №2/6/105-кп ОСОБА_1 присвоєно 6 (шостий) ранг державного службовця (а.с. 72 т.1).

Присягу державного службовця позивач прийняв 01.12.2022 (а.с. 38 т.1).

Проходження державної служби позивачем підтверджується дослідженими судом Особовою карткою та трудовою книжкою ОСОБА_1 (а.с. 31-37, 53059 т.1)

Довідкою від 01.12.2020 про результати перевірки, передбаченої Законом України Про очищення влади встановлено, що до ОСОБА_1 не застосовуються заборони, передбачені частинами третьою, четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади (а.с. 61-62 т.1).

Згідно дипломів від 10.07.2009 серії МВ №11012174 та від 01.07.2020 серії МВ №11014691 ОСОБА_2 за результатами навчання у Львівському державному університеті внутрішніх справ отримав, відповідно, базову вищу освіту за напрямом підготовки Право та здобув кваліфікацію бакалавр права, а також повну вищу освіту за спеціальністю Правознавство та здобув кваліфікацію юриста (а.с. 41-43, 44-49 т.1).

ОСОБА_1 у 2019 році закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу та здобув кваліфікацію за ступенем вищої освіти Магістр за спеціальністю Метрологія та інформаційно-вимірювальна техніка (а.с. 52 т.1).

Відповідно державного сертифіката серії УМД №00017763 від 03.09.2021, виданого на підставі рішення Національної комісії зі стандартів державної мови від 03.09.2021 за №142, ОСОБА_1 володіє державною мовою на рівні вільного володіння другого ступеня (а.с. 71 т.1).

Наказом МВС України від 29.08.2023 №716 Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС затверджено Перелік змін у штатах ГСЦ МВС та територіальних структурних підрозділах сервісного центру, у тому числі, у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях. При цьому, вказаним наказом створено Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, у структурі якого перебував та якому підпорядковувався територіальний сервісний центр №2141 (на правах відділу, м. Ужгород). Відповідно до штатних розписів на момент попередження позивача про наступне звільнення, станом на 10.10.2023, в ГСЦ МВС було 96 вакантних посад, а на момент видання наказу про звільнення, станом на 05.03.2024 166 вакантних посад державної служби категорії Б. (а.с. 198-212 т.1, 130-145 т.2).

З метою дотримання вимог частини 3 статті 87 Закону України Про державну службу ОСОБА_1 10.10.2023 був попереджений про наступне звільнення та йому запропоновані п`ять посад, дві з яких такого ж рівня державної служби категорії Б, а також посади нижчого рівня у Львівській, Донецькій та Луганській областях, Автономній республіці Крим і місті Севастополь (а.с. 190-191 т.1).

Наказом ГСЦ МВС від 05 березня 2024 року №2/6/5-кп Про звільнення ОСОБА_1 позивача звільнено з посади начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області з 06 березня 2024 року у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису ГСЦ МВС. На підставі цього наказу РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області проведені відповідні розрахунки та виплачена вихідна допомога, цього ж числа він передав справи та довірене майно Голові комісії з проведення заходів з припинення діяльності Регіонального сервісного центру. Оскаржуваний наказ виданий з посиланням на пункт 1 частини 1, частину 4 статті 87 Закону України Про державну службу, статтю 24 Закону України Про відпустки, наказ МВС України від 29.08.2023 №716 Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС. Підставою вказано попередження від 10 жовтня 2023 року про організаційно-штатні зміни та наступне звільнення з посади. (а.с. 24, 25 т.1).

До спірних правовідносин суд застосовує наступні норми матеріального права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 21 Конституції України встановлено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Згідно статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Закон України Про державну службу №889-VIII від 10.12.2015, зі змінами (далі Закон №889-VIII) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №889-VIII державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Принципи та правове регулювання державної служби, а також основні права і обов`язки державного службовця визначені нормами статей 4, 5, 7 та 8 Закону №889-VIII.

Частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Вимоги до осіб, які претендують на вступ на державну службу, встановлені статтею 20 Закону №889-VIII. При цьому, суд зазначає, що ОСОБА_1 у повній мірі відповідає цим вимогам за його професійною компетентністю, рівнем освіти, практичного досвіду, рівнем володіння державною мовою тощо.

Відповідно до частини 5 статті 22 Закону №889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону №889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Частиною 2 цієї є статті встановлено, що переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

Не допускається переведення в іншу місцевість державного службовця - вагітної жінки або особи, яка є єдиним опікуном дитини віком до 14 років, а також державного службовця, який у встановленому законодавством порядку визнаний особою з інвалідністю. Не допускається таке переведення також у разі виникнення у державного службовця особливо важливих особистих або сімейних обставин (частина 3 статті 41).

У разі переведення державного службовця на іншу посаду йому виплачується заробітна плата, що відповідає посаді, на яку його переведено (частина 4 статті 41).

Суб`єкт призначення з урахуванням професійної підготовки та професійних компетентностей може прийняти рішення про одночасне переведення не менше двох державних службовців між посадами, які вони займають. Переведення здійснюється лише на рівнозначні посади та за згодою державних службовців (частина 5 статті 41).

Відповідно о частини 3 статті 43 Закону №889-VIII зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов`язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Згідно частини 1 статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України Про очищення влади; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Частиною 2 названої статті зміна керівників або складу державних органів, керівників державної служби в державних органах та безпосередніх керівників не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників.

Відповідно до частини 3 цієї статті у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. Вихідна допомога державному службовцю, який звільняється на підставі пункту 7 частини першої цієї статті, виплачується одноразово за його бажанням у разі виходу на пенсію або досягнення 65-ти річного віку.

Частиною 4 статті 83 Закону №889-VIII у зв`язку з потребами служби державний службовець за рішенням суб`єкта призначення може бути залишений на державній службі після досягнення 65-річного віку за його згодою. Рішення про продовження строку перебування на державній службі приймається суб`єктом призначення щороку, але не більш як до досягнення державним службовцем 70-річного віку.

Припинення державної служби у зв`язку із закінченням строку призначення на посаду державної служби встановлено нормами статті 85 Закону №889-VIII. Так, згідно частини 1 цієї статті уразі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку.

У разі призначення на посаду державної служби з укладанням контракту про проходження державної служби державний службовець звільняється з посади в останній день строку дії контракту.

Державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця. У такому разі тимчасово відсутній державний службовець зобов`язаний письмово повідомити керівника державної служби не пізніш як за 14 календарних днів про свій вихід на службу (частина 2 статті 85).

Припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін унормовано статтею 86 Закону №889-VIII.

Відповідно до частини 1 статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Відповідно до частини 2 названої статті підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання. За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Згідно частини 3 статті 87 Закону №889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Частиною 4 цієї статті встановлено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Згідно частини 5 статті 87 Закону наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.

Дослідженням в судовому засіданні аркушів попередження працівників РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області встановлено, що ОСОБА_1 10.10.2023 був попереджений про наступне звільнення та йому запропоновані п`ять посад, дві з яких такого ж рівня державної служби категорії Б, а також посади нижчого рівня у Львівській, Донецькій та Луганській областях, Автономній республіці Крим і місті Севастополь, зокрема, посади: начальника територіальних сервісних центрів №4642 (м. Дрогобич Львівської обл.), №4643 (с. Червоне Львівської обл.), а також адміністратора та головного спеціаліста у територіальних сервісних центрі №4650 та РСЦ ГСЦ МВС Донецькій та Луганській областях, Автономній республіці Крим і місті Севастополь. При цьому, йому не були запропоновані усі посади відповідного рівня державної служби, які на момент попередження про наступне звільнення та на дату видання наказу про звільнення були вакантними в ГСЦ МВС.

Також, суд звертає увагу на те, що окремим державним службовцям РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області було запропоновано значно більшу кількість посад, у тому числі посаду начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях. Так, начальникам ТСЦ №2143 ОСОБА_3 та ТСЦ №2144 ОСОБА_4 запропоновано п`ять посад, які є аналогічними посаді, котрі вони обіймали до запровадження організаційно-штатних змін в ГСЦ МВС; начальнику ТСЦ №2147 ОСОБА_5 шість посад; начальнику РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області ОСОБА_6 вісімдесят вісім посад; заступникові начальника РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області ОСОБА_7 вісімдесят вісім посад.

Вказане свідчить про вибірковий, дискримінаційний підхід керівництва ГСЦ МВС до окремих державних службовців, зокрема, й до ОСОБА_1 і, як наслідок, ознаки того, що державні службовці перебували в нерівному становищі при вирішенні питання про їх працевлаштування у зв`язку із запровадженням наказу МВС України від 29.08.2023 №716 Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС. Суд, зазначає, що тим самим були порушені норми статей 19, 21, 24 та 43 Конституції України та вказані вище вимоги Закону №889-VIII. В судовому засіданні представники відповідачі ГСЦ МВС та РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях не змогли повідомити суду за якими саме критеріями пропонувалися посади державної служби окремим державним службовцям.

Відповідно до листа ГСЦ МВС від 28.03.2024 за №31/743А3-8750-2024 станом на 10 жовтня 2023 року та станом на 05 і 06 березня 2024 року посада начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях була вакантною (а.с. 21-23 т.1).

Згідно досліджених судом Положень про Регіональні сервісні центри ГСЦ МВС у Закарпатській області та новостворену структуру Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, обидва регіональні сервісні центри мають аналогічні завдання, функції, права та обов`язки (а.с. 213-225 т.1; 76-82, 221-228 т.2).

Посадова інструкція начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) РСЦ в Закарпатській області ГСЦ МВС та начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях після проведених організаційно-штатних змін відповідно до наказу №716 від 29.08.2023 змін не зазнала. Завдання, функції, права та обов`язки територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях аналогічні тим, якими був територіальний сервісний центр №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) РСЦ в Закарпатській області ГСЦ МВС (а.с. 88-92, 93-100 т.1).

Відповідно до частини 5 статті 10 Закону України Про правовий режим воєнного стану у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад, а також за наявності у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.

Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

Разом з тим, суд не бере до уваги посилання представників відповідачів на цю норму Закону, оскільки, у зв`язку із запровадженням наказу МВС України від 29.08.2023 №716 відповідачі повинні були діяти у відповідності до вимог Закону №889-VIII з метою дотримання прав, свобод та інтересів позивача, запропонувавши йому усі вакантні посади, які були в державному органі на момент його попередження про наступне звільнення та на час звільнення з посади державної служби. При цьому, мова йде не про переведення ОСОБА_1 на посаду начальника територіального сервісного центру №2141 РСЦ ГСЦ у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, а щодо необхідності призначення його на цю посаду у порядку, встановленому абзацом першим частини 5 статті 10 Закону України Про правовий режим воєнного стану.

З урахуванням вказаного вище, суд погоджується з посиланням представника відповідача РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях на судову практику, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №П/9901/101/18, постановах Верховного Суду: від 04.07.2018 у справі №826/12916/15; від 06.03.2019 у справі №824/424/16-а; від 22.10.2019 у справі №816/584/17; від 07.07.2020 у справі №811/952/15; від 05.01.2023 у справі №140/9068/21; від 13.04.2023 у справі №540/3994/20; від 27.04.2021 у справі №826/8332/17 від 20.02.2019 у справі №819/691/17; від 20.01.2021 у справі №803/172/16; від 08.11.2022 у справі №826/18588/14; від 13.06.2020 у справі №817/3431/14 відповідно до якої, у разі незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на попередній роботі, тобто на посаді, з якої його було незаконно звільнено, крім випадку ліквідації підприємства, установи організації. При цьому, суд зазначає, що таку правову позицію слід застосовувати виключно до частини позовних вимог поновлення позивача на посаді, яку він обіймав до звільнення, тобто, на посаді начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області.

Крім того, суд зазначає, що Верховний Суд у постановах від 25.07.2019 у справі №807/3588/14 та від 27.05.2020 у справі №813/1715/16 вказував на те, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього періоду і які існували на день звільнення. До відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.

Суд не приймає до уваги посилання представників відповідачів на роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 за №86 р/з Щодо процедури звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України Про державну службу), а також на рішення судів: Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2024 у справі №320/12821/23, Другого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2024 у справі №440/12540/23, Полтавського окружного адміністративного суду у справі від 07.02.2024 у справі №440/12540/23, Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 у справі №640/22079/22, оскільки, роз`яснення мають рекомендаційний характер, а вказані рішення судів не належать до судової практики Верховного Суду в розумінні КАС України.

Крім того, суд зазначає, що у постанові від 12 вересня 2024 року у справі №380/9055/22 Верховний Суд сформулював наступні правові висновки.

Так, 06 березня 2021 набув чинності Закон №1285-ІХ, яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ і виклав частину третю Закону №889-VІІІ у такій редакції: Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду..

Отже, після внесення Законом №1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ існування обставин, з якими законодавець пов`язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті включає зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.

Тобто, суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі №640/24023/21, від 23 лютого 2023 року у справі №140/9066/21, від 11 травня 2023 року у справі №380/9574/21, від 27 червня 2023 року у справі № 120/3712/21-а, від 14 вересня 2023 року у справі №640/15737/22 та інших.

Вказана редакція частини третьої статті 87 Закону №889-VIII діяла як на момент попередження позивача про можливе наступне звільнення, так і на час видачі оскаржуваного наказів, а отже, у відповідача ГСЦ МВС був наявний обов`язок щодо здійснення пропозиції іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №640/15797/21 сформулював правовий висновок щодо питання застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ у редакції Закону №1285-IX у системному зв`язку з положеннями частини п`ятої статті 22 Закону №889-VІІІ.

Так, у цій постанові Верховний Суд виснував, що приписи частини третьої статті 87 Закону №889-VIIІ у редакції, чинній з 06 березня 2021 року, вже не дозволяють суб`єкту призначення альтернативної поведінки в цій ситуації (пропонувати вакантні рівнозначні посади чи ні). Тобто, положення частини третьої статті 87 Закону №889-VIII у системному зв`язку з іншими положеннями цього Закону (зокрема статті 22) треба розуміти так, що в разі реорганізації (державного органу), що є підставою для звільнення державного службовця (у значенні пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII), суб`єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести. Водночас приписи частини п`ятої статті 22 Закону №889-VI дозволяють здійснити цю процедуру без обов`язкового проведення конкурсу.

У подальшому застосування такого підходу щодо тлумачення частини третьої статті 87 Закону №889-VIIІ у редакції Закону №1285-ІХ знайшло відображення у низці інших постанов Верховного Суду, приміром у справах №640/12871/21, № 340/1791/22, №120/3712/21-а, №640/12442/21, № 40/7340/22 та ін.

Отже, судова практика Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ у редакції Закону №1285-IX у контексті обов`язку суб`єкта призначення/керівника державної служби пропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення, усі наявні вакантні посади є сталою та послідовною.

Тому, суд застосовує цю практику в даній адміністративній справі. При цьому, суд приймає до уваги посилання позивача та його представниці в судовому засіданні на положення статей 5-1, 40, 42, 49-2 Кодексу законів про працю України в частині, що не врегульована нормами Закону України Про державну службу.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

При цьому, згідно частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У рішенні ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.03 р., яке відповідно до частини 1 статті 17 Закону №3477 підлягає застосуванню судами як джерело права, зазначено, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994).

Відповідачі в судовому засіданні не довели правомірність рішення про звільнення позивача з посади державної служби начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини даної справи, підтверджені дослідженими судом належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами та наведені вище норми матеріального права, якими урегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ Головного сервісного центру МВС від 05.03.2024 №2/6/5-кп Про звільнення ОСОБА_1 прийнятий протиправно, у порушення Конституції України, Кодексу законів про працю України, Законів України Про державну службу, Про правовий режим воєнного стану, а також необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту у даній справі, суд керується наступним.

Так, рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003 від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права відповідно до положень Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, котра звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Судом встановлено, що позивач був звільнений з посади наказом від 05.03.2024 №2/6/5-кп з 06.03.2024, тобто, вимушений прогул триває з 07.03.2024 по теперішній час. Тому, саме з цієї дати його слід поновити на роботі на посаді державної служби.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про доходи від 15.03.2024 за №4 середньомісячна заробітна плата за січень-лютий 2024 року, обчислена відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 складає 64 207,2 грн. (33 173,72 грн +31 033,48), середньоденна заробітна плата 1459,25 грн. (64 207,20 грн. : 44 дні) (а.с. 226, 227 т.1).

Як встановлено судом, період вимушеного прогулу становить з 07.03.2024 по 20.09.2024, тобто 142 дні.

При цьому, за період вимушеного прогулу на користь позивача слід стягнути 207213,50 грн. (142 дні х 1459,25 грн.)

При прийнятті рішення суд враховує, що на утриманні позивача перебувають його дружина ОСОБА_8 та донька ОСОБА_9 , 2019 року народження (а.с. 27-28 т.1).

Враховуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини даної справи з урахуванням вказаних вище норм матеріального права, котрі регулюють спірні правовідносини, на переконання суду, належним способом захисту позивача є:

- визнання протиправним і скасування наказу Головного сервісного центру МВС від 05.03.2024 №2/6/5-кп Про звільнення ОСОБА_1 та поновлення його з 07.03.2024 на посаді начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області;

- зобов`язання Головного сервісного центру МВС призначити ОСОБА_1 на посаду начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях;

- стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.03.2024 по 20.09.2024 в сумі 207213,50 грн.

При цьому, відповідно до п. 30 рішення Європейського суду з прав людини від 27 вересня 2001 року у справі Hivisaari v. Finland щодо того, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються, щоб засвідчити, що сторони були заслухані та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя суд у повній мірі відповів на кожен аргумент сторін при прийнятті рішення у даній справі та належно мотивував своє рішення.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позов слід задовольнити у повному обсязі.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного сервісного центру МВС від 05.03.2024 №2/6/5-кп Про звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 з 07.03.2024 року на посаді начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області.

Зобов`язати Головний сервісний центр МВС призначити ОСОБА_1 на посаду начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях.

Стягнути з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 207213 (двісті сім тисяч двісті тринадцять) гривень 50 копійок, з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць в розмірі 32103 (тридцять дві тисячі сто три) гривні 50 копійок допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

відповідачі: Головний сервісний центр МВС, код ЄДРПОУ 4010973, вул. Лук`янівська, 62, м. Київ, 04071;

Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Закарпатській області, код ЄДРПОУ 43611781, вул. Гагаріна, 7, м. Ужгород, Закарпатська область, 88006;

Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, код ЄДРПОУ 45307457, вул. Данила Апостола, 11, м. Львів, Львівська область, 79040.

Суддя Бобров Ю.О.

Рішення складене в повному обсязі 30 вересня 2024 р.