Постанова

від 15.01.2025 по справі 300/1824/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/1824/24 пров. № А/857/27169/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р. Й.,

суддів Гуляка В. В.,

Ільчишин Н. В.,

з участю секретаря судового засідання Ханащак С. І.,

представника апелянта Ємельянової І. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу Головного сервісного центру МВС на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року (прийняте в місті Івано-Франківськ суддею Бобровим Ю. О.; складене в повному обсязі 30 вересня 2024 року) в адміністративній справі № 300/1824/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру (далі - ГСЦ) МВС, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2024 р. ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ ГСЦ МВС від 05 березня 2024 р. № 2/6/5-кп «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити його на посаді начальника територіального сервісного центру № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС);

- зобов`язати ГСЦ МВС призначити (перевести) його на посаду начальника територіального сервісного центру № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях;

- стягнути з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що як на час попередження про наступне звільнення з посади, так і на дату видання наказу про його звільнення посада начальника територіального сервісного центру № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях була вакантною. І саме до цієї новоствореної структури перейшли усі права, обов`язки, завдання та функції територіального сервісного центру № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області, де він був начальником. Вважає неправомірним те, що йому не запропонували цієї посади, натомість пропонували інші посади такого ж рівня та нижчі у Львівській, Донецькій та Луганській областях, Автономній республіці Крим і місті Севастополь.

Зазначає, що одночасно з попередженням про наступне звільнення суб`єкт призначення або керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду, відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Звільнення державного службовця з посади можливе лише за наявності двох умов: відсутня можливість запропонувати відповідні посади або відмова державного службовця від переведення на іншу посаду.

Відповідно до частини 5 статті 22 та частин 1 і 2 статті 41 Закону України «Про державну службу» у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу працевлаштування державного службовця реалізується шляхом переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу. Відповідна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 640/15797/21. Також, Верховний Суд у постановах від 25.07.2019 у справі № 807/3588/14 та від 27.05.2020 у справі № 813/1715/16 та інших неодноразово повторював, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього періоду і які існували на день звільнення. До відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.

Також, на день попередження позивача про наступне звільнення (10.10.2023) та на дату винесення наказу про звільнення (05.03.2024) були вакантними цілий ряд посад, у тому числі, посада начальника територіального сервісного центру № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, які йому запропоновані не були.

Приписи частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не звільняли суб`єкта призначення ГСЦ МВС від обов`язку дотримуватися положень частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» під час процедури припинення державної служби державного службовця ОСОБА_1 за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку зі скороченням посади внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГСЦ МВС від 05.03.2024 № 2/6/5-кп «Про звільнення ОСОБА_1 »

Поновлено ОСОБА_1 з 07.03.2024 на посаді начальника територіального сервісного центру № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС).

Зобов`язано ГСЦ МВС призначити ОСОБА_1 на посаду начальника територіального сервісного центру № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС).

Стягнуто з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 207 213 (двісті сім тисяч двісті тринадцять) грн 50 копійок, з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника територіального сервісного центру № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць в розмірі 32 103 (тридцять дві тисячі сто три) гривні 50 копійок допущено до негайного виконання.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив Головний сервісний центр, який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте без урахування фактичних обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги з покликанням на фактичні обставини справи та норми законодавства обґрунтовує зокрема тим, що письмові заяви про звільнення чи призначення до ГСЦ МВС від позивача не надходили. Так само позивач не надавав до ГСЦ МВС будь-яких заперечень чи зауважень щодо вказаного попередження. Суд першої інстанції в порушення вимог законодавства ухвалив рішення про повне задоволення позову відмінне від вказаних у позовній заяві вимог та неправомірно зобов`язав ГСЦ МВС призначити (перевести) позивача на посаду начальника територіального сервісного центру № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, будучи ознайомленим із порядком призначення осіб на посади державної служби без конкурсу. Також суд першої інстанції неправильно визначив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач подав відзив на вказану апеляційну скаргу вважаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної інстанції є безпідставними. Тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З покликанням на фактичні обставини справи, норми законодавства та судову практику вказав, що відповідач у спірних правовідносинах не виконав передбаченого законодавством обов`язку щодо пропонування йому всіх вільних посад, як на час попередження про звільнення, так і на час звільнення із займаної посади, як і не урахував вимог статті 42 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Позивач подав до суду заяву та просив провести розгляд апеляційної скарги ГСЦ МВС на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року в адміністративній справі № 300/1824/24, призначеної на 15.01.2025 на 11:00 без його участі. Проти задоволення апеляційної скарги заперечує.

У судовому засіданні представник апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги з аналогічних підстав; просить апеляційну скаргу задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.

Як встановлено судом, наказом ГСЦ МВС від 28.06.2022 № 2/6/66-кп «Про призначення ОСОБА_1 » позивача призначено на посаду начальника територіального сервісного центру № 2141 РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області відповідно до абзацу першого частини п`ятої, частини сьомої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» з 01.07.2022 без конкурсного відбору до дня призначення на цю посаду переможця конкурсного відбору, але не більше 12 (дванадцяти) місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану (а. с. 64 т. 1).

Згідно наказу від 01.11.2020 за № 2/6/105-кп ОСОБА_1 присвоєно 6 (шостий) ранг державного службовця (а. с. 72 т. 1).

Присягу державного службовця позивач прийняв 01.12.2022 (а. с. 38 т. 1).

Проходження державної служби позивачем підтверджується дослідженими судом особовою карткою та трудовою книжкою ОСОБА_1 (а. с. 31 - 37, 53059 т. 1)

Довідкою від 01.12.2020 про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» встановлено, що до ОСОБА_1 не застосовуються заборони, передбачені частинами третьою, четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» (а. с. 61 - 62 т. 1).

Відповідно до дипломів від 10.07.2009 серії НОМЕР_1 та від 01.07.2020 серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 за результатами навчання у Львівському державному університеті внутрішніх справ отримав, відповідно, базову вищу освіту за напрямом підготовки «Право» та здобув кваліфікацію бакалавр права, а також повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста (а. с. 41 - 43, 44 - 49 т. 1).

ОСОБА_1 у 2019 році закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу та здобув кваліфікацію за ступенем вищої освіти «Магістр» за спеціальністю «Метрологія та інформаційно-вимірювальна техніка» (а. с. 52 т. 1).

Відповідно державного сертифіката серії УМД № 00017763 від 03.09.2021, виданого на підставі рішення Національної комісії зі стандартів державної мови від 03.09.2021 за №142, ОСОБА_1 володіє державною мовою на рівні вільного володіння другого ступеня (а. с. 71 т. 1).

Наказом МВС України від 29.08.2023 № 716 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС» затверджено Перелік змін у штатах ГСЦ МВС та територіальних структурних підрозділах сервісного центру, у тому числі, у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях.

Вказаним наказом створено Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, у структурі якого перебував та якому підпорядковувався територіальний сервісний центр № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород).

Відповідно до штатних розписів на час попередження позивача про наступне звільнення, станом на 10.10.2023, в ГСЦ МВС було 96 вакантних посад, а на час видання наказу про звільнення, станом на 05.03.2024 166 вакантних посад державної служби категорії «Б» (а. с. 198 - 212 т. 1, 130 - 145 т. 2).

З метою дотримання вимог частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 10.10.2023 був попереджений про наступне звільнення та йому були запропоновані п`ять посад, дві з яких такого ж рівня державної служби категорії «Б», а також посади нижчого рівня у Львівській, Донецькій та Луганській областях, Автономній республіці Крим і місті Севастополь (а. с. 190 - 191 т. 1).

Згідно підпункту 17 пункту 12 розділу V Положення про Головний сервісний центр МВС (далі - Положення), затвердженого наказом МВС України від 07.11.2015 № 1393 начальник Головного сервісного центру МВС, зокрема, призначає на посади та звільняє з посад керівників структурних підрозділів, інших державних службовців та працівників Головного сервісного центру МВС (крім своїх заступників).

Наказом ГСЦ МВС від 05 березня 2024 року № 2/6/5-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади начальника територіального сервісного центру № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області з 06 березня 2024 року у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису ГСЦ МВС.

На підставі цього наказу РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області проведені відповідні розрахунки та виплачена вихідна допомога, цього ж числа позивач передав справи та довірене майно Голові комісії з проведення заходів з припинення діяльності Регіонального сервісного центру.

Оскаржуваний наказ виданий з посиланням на пункт 1 частини першої, частину четверту статті 87 Закону України «Про державну службу», статтю 24 Закону України «Про відпустки», наказ МВС України від 29.08.2023 № 716 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС».

Підставою вказано попередження від 10 жовтня 2023 року про організаційно-штатні зміни та наступне звільнення з посади. (а. с. 24, 25 т. 1).

Не погодившись із вказаним наказом, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що відповідач повинен був не лише попередити позивача про наступне звільнення, але й запропонувати йому усі посади відповідного рівня державної служби, які як на час попередження про наступне звільнення так і на дату видання наказу про звільнення були вакантними в ГСЦ МВС.

Зважаючи на вказане, позов необхідно задовольнити, позаяк оскаржуваний наказ про звільнення прийнятий відповідачем протиправно, необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, при тому, що відповідачі в судовому засіданні не довели правомірність рішення про звільнення позивача із займаної посади державної служби.

Колегія суддів апеляційного суду частково погоджується із такими висновками суду першої інстанції помилковими, виходячи з таких підстав.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 83 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) визначені підстави для припинення державної служби, зокрема, відповідно до пункту 4 цієї статті державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону № 889-VIII).

Відповідно до частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу.

Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Верховний Суд неодноразово застосовував правовий висновок про те, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю (постанови від 19 листопада 2022 року в справі № 640/24023/21, від 25 липня 2019 року в справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року в справі № 813/1715/16).

Отже судом першої інстанції вірно вказано, що в рамках спірних правовідносин у відповідача був наявний обов`язок щодо здійснення пропозиції ОСОБА_1 вакантних рівнозначних посад державної служби або, як виняток, нижчих посад державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, що підтверджується інформацією про вакантні посади, переліком змін у штатах, копіями попереджень про наступне звільнення.

Зі змісту попередження працівників РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області видно, що ОСОБА_1 10.10.2023 був попереджений про наступне звільнення та йому запропоновані п`ять посад, дві з яких такого ж рівня державної служби категорії «Б», а також посади нижчого рівня у Львівській, Донецькій та Луганській областях, Автономній республіці Крим і місті Севастополь, зокрема, посади: начальника територіальних сервісних центрів № 4642 (м. Дрогобич Львівської обл.), № 4643 (с. Червоне Львівської обл.), а також адміністратора та головного спеціаліста у територіальних сервісних центрі № 4650 та РСЦ ГСЦ МВС Донецькій та Луганській областях, Автономній республіці Крим і місті Севастополь.

При цьому, йому не були запропоновані усі посади відповідного рівня державної служби, які на час попередження про наступне звільнення та на дату видання наказу про звільнення були вакантними в ГСЦ МВС.

Також, суд першої інстанції зауважив, що окремим державним службовцям РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області було запропоновано значно більшу кількість посад, у тому числі посаду начальника територіального сервісного центру № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях.

Так, начальникам ТСЦ № 2143 ОСОБА_3 та ТСЦ № 2144 ОСОБА_4 запропоновано п`ять посад, які є аналогічними посаді, котрі вони обіймали до запровадження організаційно-штатних змін в ГСЦ МВС; начальнику ТСЦ № 2147 Левдару М. М. шість посад; начальнику РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області Місарошу М. В. вісімдесят вісім посад; заступникові начальника РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області Фекийшгазі К. С. вісімдесят вісім посад.

Вказане дає підстави вважати, що позивачу не були запропоновані усі наявні вакантні посади, які відповідають вимогам частини 3 статті 87 Закону № 889-VІІІ, що існували в державній установі, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч зазначеному відповідач, як суб`єкт призначення, не навів жодного аргументу щодо неможливості перевести позивача на одну із запропонованих вакантних посад.

Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2022 року в справі № 640/24023/21, від 23 лютого 2023 року в справі № 140/9066/21, від 11 травня 2023 року в справі №380/9574/21, від 27 червня 2023 року в справі № 120/3712/21-а, від 14 вересня 2023 року в справі № 640/15737/22 виклав правовий висновок про те, що державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Тобто, суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Позаяк відповідач не дотримав вимог частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, що проявилося у невиконанні обов`язку щодо пропонування ОСОБА_1 усіх посад державної служби, які він міг обійняти з урахуванням свої кваліфікації, що є істотним порушенням процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, звільнення позивача не може вважатися законним.

А тому необхідно скасувати наказ відповідача про його звільнення та поновити його на попередньо займаній посаді.

За змістом частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та робота, яку він виконував до моменту його звільнення на займаній посаді.

Таким чином, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про необхідність відновлення порушених прав позивача шляхом поновлення його на посаді начальника територіального сервісного центру № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області, яку такий займав до звільнення.

Як видно із апеляційної скарги Головний сервісний центр МВС вказує також на протиправність виходу суду першої інстанції за межі позовних вимог та ухвалення рішення про зобов`язання ГСЦ МВС призначити (перевести) його на посаду начальника територіального сервісного центру № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців територіальний сервісний центр № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області станом на час розгляду справи не був припинений.

Спір у цій справі виник у відносинах державної служби і стосується поновлення позивача на посаді начальника територіального сервісного центру № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, поновив позивача на посаді, яку позивач займав відповідно до вимог частини першої статті 235 КЗпП України.

Проте, зобов`язання поновити, а потім ще і перевести ОСОБА_1 на рівнозначну посаду територіального сервісного центру № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях не відповідає приписам статті 235 КЗпП України та є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 640/3456/20.

Позаяк на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття оскаржуваного рішення орган, в якому працював позивач, не був припинений, а тому не підлягає задоволенню позовна вимога про зобов`язання ГСЦ МВС призначити (перевести) його на посаду начальника територіального сервісного центру № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях.

А тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних вимог необхідно скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як встановлено судом, судом першої інстанції при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу взято до уваги довідку про доходи від 15 березня 2024 року за № 4, яка видана за період з вересня 2023 року по лютий 2024 року без зазначення кількості відпрацьованих днів, що унеможливлює проведення правильного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також у вказаний період позивач був неодноразово на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності.

Позаяк ОСОБА_1 у період з 01 грудня 2023 року по 04 березня 2024 року перебував на лікарняному, що підтверджується листами тимчасової непрацездатності, то з урахуванням пункту 8 Порядку № 100 у довідці про доходи позивача має бути зазначено інформацію про заробітну плату за жовтень та листопад 2023 року.

Відповідно до довідки РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області від 14 березня 2024 року № 3 та довідки про доходи від 15 березня 2024 року № 3:

- нарахована заробітна плата за жовтень і листопад 2023 року складає 18895,24 грн та 2254,54 грн; а всього - 21149,78 грн;

кількість відпрацьованих робочих днів - 16 та 2; а всього 18 робочих дні.

Відтак середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за вказаний період становить: 21149,78 грн : 18 днів = 1174,99 грн, а розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу 166848,58 грн (1174,99 грн Ч 142 робочі дні).

А тому в абзаці п`ятому резолютивної частини рішення суду першої інстанції необхідно замінити слова і цифри «207213 (двісті сім тисяч двісті тринадцять) гривень 50 копійок» на слова і цифри «166848 (сто шістдесят шість тисяч вісімсот сорок вісім) гривень 58 копійок».

У решті рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

З приводу покликань апелянта на неправильні найменування сторін колегія суддів заважує, що згідно з приписами частини першої статті 253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Згідно зістаттею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Решта доводів апеляційної скарги на законність рішення суду першої інстанції не впливають і висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак не потребують додаткового аналізу.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.

Тобто, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги є частково суттєвими і складають підстави для висновку про частково неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, через що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зазначеній вище частині з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову, а також зміні резолютивної частини рішення у зазначений вище спосіб.

Керуючись статтями 229, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного сервісного центру МВС задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківський окружний адміністративний суду від 20 вересня 2024 року в адміністративній справі № 300/1824/24 в частині зобов`язання Головного сервісного центру МВС призначити (перевести) на посаду начальника територіального сервісного центру № 2141 (на правах відділу, м. Ужгород) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях скасувати і прийняти в цій частині рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В абзаці п`ятому резолютивної частини рішення Івано-Франківський окружний адміністративний суду від 20 вересня 2024 року в адміністративній справі № 300/1824/24 замінити слова і цифри «207213 (двісті сім тисяч двісті тринадцять) гривень 50 копійок» на слова і цифри «166848 (сто шістдесят шість тисяч вісімсот сорок вісім) гривень 58 копійок».

У решті рішення Івано-Франківський окружний адміністративний суду від 20 вересня 2024 року в адміністративній справі № 300/1824/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Повне судове рішення складено 27.01.25