Постанова

від 09.10.2024 по справі 147/1341/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 147/1341/23

Провадження № 22-ц/801/2141/2024

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Мудрак А. М.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 рокуСправа № 147/1341/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Міхасішина І. В., Сопруна В. В.

Секретар: Кобенда Ю. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 19 серпня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю Служби у справах дітей Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав,

Рішення ухвалила суддя Мудрак А. М.

Рішення ухвалено о 13:46 в смт Тростянець Вінницької області

Повний текст рішення складено 28 серпня 2024 року,

Встановив:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , за участю Служби у справах дітей Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав, мотивуючи свої вимоги тим, що 06 квітня 2007 року він зареєстрував шлюб із відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 . Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 18 травня 2010 року шлюб розірвано.

Згідно розпорядження Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області від 02 грудня 2020 року № 191 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання батька дитини - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

З протоколу № 13 засідання комісії з питань захисту прав дитини райдержадміністрації від 15 листопада 2020 року вбачається, що відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов від 22 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 проживає у будинку, який складається із 5-ти кімнат, кухні, ванної кімнати та двох коридорів, більярдної, альтанки, присадибної земельної ділянки площею 0,36 га. В будинку затишно, зроблено капітальний ремонт, нові меблі, діти мешкають в окремих кімнатах та забезпечені всім необхідним для гарного розвитку. Позивач є ФОПом та має можливість утримувати дітей.

Згідно довідки № 689 від 22 вересня 2023 року сім`я позивача складається із: батька - ОСОБА_4 , 1958 року народження, сина - ОСОБА_5 , 2005 року народження, доньки - ОСОБА_3 , 2007 року народження.

Мати доньки - відповідач по справі, не займається її вихованням. Понад п`ять років ухиляється від обов`язків по вихованню своєї дитини, не забезпечує здобуття нею загальної середньої освіти, не проявляє зацікавленості до неї, матеріальної допомоги для гідного розвитку доньки не надає, не цікавиться її духовним, фізичним та соціальним розвитком, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України є підставою для позбавлення батьківських прав. Він, як батько дитини, виконує всі батьківські обов`язки і батька і матері, опікується дитиною і матеріально її забезпечує. Такі обставини були предметом розгляду і підтверджені висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини. Мати ухиляється від виховання дитини, свідомо нехтує своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 19 серпня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю Служби у справах дітей Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав, відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позбавити відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначив, що рішення суду вважає незаконним і необґрунтованим, оскільки суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки, які викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не відобразив як доказ допит доньки, її свідчення не стали предметом дослідження обставин справи і взагалі не описані у судовому рішенні, що призвело до хибного висновку про відсутність доказів психологічної та фізичної розправи над дитиною зі сторони відповідача.

Судом першої інстанції не враховано те, що на момент розгляду справи, місцезнаходження відповідача нікому не відоме, а після двох судових засідань відповідач взагалі втратила будь-який зв`язок з позивачем і їх донькою і її місце перебування нікому не відоме.

У своїх висновках суд першої інстанції помилково обмежився констатуванням обставин про начебто відсутність підстав для позбавлення батьківських прав відповідача.

Учасники справи відзив на апеляційну скаргу не надали.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про причини неявки не повідомила, заяв чи клопотань не надіслала.

Начальник Служби у справах дітей Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області надіслала лист, у якому просила розглянути справу без їх участі.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог і доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

За правилами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права, тому справа переглядається судом апеляційної інстанції на предмет законності і обґрунтованості оскаржуваного позивачем рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що згідно довідки Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області № 689 від 22 вересня 2023 року склад сім`ї ОСОБА_1 такий: батько ОСОБА_4 , 1958 року народження; син ОСОБА_5 , 2005 року народження, дочка ОСОБА_3 , 2007 року народження (а. с. 9).

Згідно довідки Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області № 1468 від 14 серпня 2023 року склад сім`ї ОСОБА_1 такий же: батько ОСОБА_4 , 1958 року народження; син ОСОБА_5 , 2005 року народження, дочка ОСОБА_3 , 2007 року народження. ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 , а зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Діти проживають разом із батьком та знаходяться на його утриманні (а. с. 19).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 22 жовтня 2020 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Тростянецькому та Чечельницькому районах Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис № 18 від 01 липня 2007 року), її батьками є: батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_6 (а. с. 14).

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 18 травня 2010 року, що набрало законної сили 29 травня 2010 року, шлюб ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , що зареєстрований 06 квітня 2007 року у виконкомі Ободівської сільської ради с. Ободівка Тростянецького району Вінницької області, актовий запис № 6, розірваний (а. с. 17).

21 лютого 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тростянецького районного управління юстиції Вінницької області видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , актовий запис № 3 від 21 лютого 2011 року, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (а. с. 18).

Розпорядженням Крижопільської районної державної адміністрації № 191 від 02 грудня 2020 року визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання батька дитини ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 28, 29).

Служба у справах дітей Крижопільської районної державної адміністрації 16 листопада 2020 року за № 21 надала висновок щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 із батьком ОСОБА_1 , який має належні житлово-побутові умови для проживання та розвитку доньки (а. с. 37-38).

У квітні 2020 року ОСОБА_3 подала до Служби у справах дітей Крижопільської районної державної адміністрації заяву, у якій вказала про те, що вона не бажає проживати зі своєю матір`ю ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що вона її постійно ображає, інколи навіть б`є, а з батьком у неї гарні стосунки, він її любить, піклується про неї, тому вона хоче проживати разом з ним (а. с. 39).

Згідно акту обстеження умов проживання дитини ОСОБА_3 за адресою проживання її матері ОСОБА_2 , складеного 21 жовтня 2020 року, умови проживання дитини на час обстеження задовільні (а. с. 41).

Згідно виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Тростянецького районного суду Вінницької області № 2-372 від 11 квітня 2011 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завершено 30 червня 2016 року на підставі письмової заяви стягувача про припинення стягнення аліментів від 30 червня 2016 року та розписки від 2015 року; станом на 26 жовтня 2020 року виконавчий документ, за яким би ОСОБА_1 перебував боржником по стягненню аліментів, до відділу ДВС не надходив - про що свідчить повідомлення Тростянецького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) № 15557 від 26 жовтня 2020 року (а. с. 43).

Актом обстеження умов проживання від 22 жовтня 2020 року, проведеного за звернення батька ОСОБА_1 , дітей: ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 (фактичне проживання), АДРЕСА_2 (місце реєстрації), встановлено, що для виховання та розвитку дітей створені належні умови, донька знаходиться з батьком на даний час, так стосунки із матір`ю у них не складаються; зі слів дівчинки мати періодично б`є її по обличчю, тому дитина виявила бажання жити з батьком за місцем реєстрації (а. с. 44-45).

Орган опіки та піклування Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області надав висновок щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Висновок затверджений рішення Виконавчого комітету Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області № 684 від 29 лютого 2024 року (а. с. 107-108, 106).

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , виходив із того, що судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, а також позивач не довів та не надав достатніх доказів в чому полягає захист інтересів неповнолітньої ОСОБА_3 шляхом позбавлення батьківських прав її матері та не надав доказів, які б беззаперечно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання нею батьківських обов`язків щодо неповнолітньої доньки.

Колегія суддів вважає правильним такий висновок суду.

За змістом статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коле це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову позбавлення його батьківських право також міг свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 7 СК України визначено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 7). Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частина 8).

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі статтею 11 цього Закону сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом із батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.

Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя і праці. Позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей. Батьки несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Частиною 1 статті 164 СК України передбачені підстави позбавлення батьківських прав. Зокрема, пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пленум Верховного Суду України у пунктах 15-16 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Із зазначених норм матеріального права та роз`яснень слідує, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку відповідача в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях відповідача. Такий крайній захід може бути застосований судом лише у виняткових випадках, за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду у цивільній справі № 607/15704/22 (провадження № 61-11993св23) від 29 листопада 2023 року та у цивільній справі № 214/5134/22 (провадження № 61-11542св23) від 22 листопада 2023 року.

Судом першої інстанції не встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не в повній мірі належно виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, оскільки матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження цих обставин, а позивач у своєму позові не виклав таких обставин в обґрунтування своїх вимог і не зазначив доказів, на підтвердження таких обставин.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 89 ЦПК України).

Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановивши, що позивач не довів та не надав достатніх доказів в чому полягає захист інтересів неповнолітньої ОСОБА_3 шляхом позбавлення батьківських прав її матері та не надав доказів, які б беззаперечно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання нею батьківських обов`язків щодо неповнолітньої доньки, та врахувавши висновок органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її доньки ОСОБА_9 , дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, та відповідно правильно відмовив у задоволенні позову.

Надуманими і такими, що не відповідають дійсності є доводи апеляційної скарги в тому, що суд першої інстанції не відобразив як доказ допит доньки, її свідчення не стали предметом дослідження обставин справи і взагалі не описані у судовому рішенні, що призвело до хибного висновку про відсутність доказів психологічної та фізичної розправи над дитиною зі сторони відповідача, оскільки в описовій частині оскаржуваного рішення суду стисло викладені пояснення дитини ОСОБА_3 , які вона надала у судовому засіданні. Ці пояснення у судовому засіданні дитина надала у присутності батька та у відсутності матері - відповідача по справі. Поясненням дитини ОСОБА_3 надана належна оцінка як доказу окремо так і в сукупності з іншими доказами у справі, згідно вимог статті 89 ЦПК України, за правилами якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надаючи оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі.

Доказів психологічної та фізичної розправи над дитиною зі сторони відповідача по справі - її матері, позивачем не зазначено і не надано та судом не встановлено.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами ; висновками експертів; показаннями свідків тощо.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги в тому, що судом першої інстанції не враховано, що на момент розгляду справи, місцезнаходження відповідача нікому не відоме, а після двох судових засідань відповідач взагалі втратила будь-який зв`язок з позивачем і їх донькою і її місце перебування нікому не відоме, оскільки зазначене не є тими належними доказами, які б беззаперечно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання нею батьківських обов`язків щодо неповнолітньої доньки, та були б підставою для позбавлення її батьківських прав.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції помилково обмежився констатуванням обставин про начебто відсутність підстав для позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки таку помилковість позивач не довів, як не довів у судовому засіданні належними, допустимими й достовірними, яких би було достатньо, доказами для встановлення обставин навмисного ухилення матір`ю дитини від виконання нею своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками та її винної поведінки в цьому.

Отже, позивач не надав суду беззаперечних та достатніх доказів, які б свідчили про винну та свідому поведінку відповідача ОСОБА_2 щодо ухилення її від виконання своїх обов`язків по відношенню до неповнолітньої дитини, про умисне та свідоме нехтування нею батьківськими обов`язками, а також доказів неможливості змінити її поведінку у кращу сторону.

Інші доводи апеляційної скарги також є безпідставними та не впливають на висновок суду по суті спору.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 19 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіІ. В. Міхасішин В. В. Сопрун

Повне судове рішення складено 10 жовтня 2024 року