Постанова

від 02.10.2024 по справі 335/6877/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 02.10.2024 Справа № 335/6877/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/6877/23 Головуючий у 1 інстанції Макаров В.О.

Провадження № 22-ц/807/1417/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

№ 22-ц/807/1417/24-2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Гончар М.С.

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2024 року та додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2023 року ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу в загальному розмірі 1 211 662,99 грн, з яких: 1 097 058,00 сума позики (основного боргу); 114 604,99 грн. 3% річних та стягнення судових витрат.

Позов обґрунтований тим, що відповідно до договору позики, укладеного сторонами 07.11.2019 року, відповідач зобов`язався не пізніше 01.02.2020 року повернути позичені кошти в сумі 30 000,00 доларів США (тридцять тисяч доларів 00 центів).

Наявність зазначеного договору позики підтверджується розпискою від 07.11.2019 року, що була складена відповідачем особисто, оригінал якої зберігається у позивача.

Через порушення відповідачем договору позики позивач неодноразово звертався до нього з проханням добровільно повернути суму боргу. Однак на прохання позивача, відповідач не реагує, відмовляється повернути борг та ухиляється від будь-якого спілкування, що в свою чергу унеможливлює вирішення спору мирним шляхом.

На теперішній час у зв`язку з тяжким матеріальним становищем позивачеві потрібні гроші, однак відповідач в добровільному порядку їх не повертає. Відповідач своїми протиправними діями порушує майнові права позивача, не вживає жодних заходів до виконання обов`язку з повернення боргу, тому позивач вимушений звернутися до суду з цим позовом.

Станом на день подання цього позову відповідач позику не повернув навіть частково.

Представник позивача вказує, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має буди виконане у гривнях. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 533 ЦК України, за даними Національного Банку України станом на день підписання позовної заяви офіційний курс гривні до долара США складає 36,5686 грн. за 1 долар. Таким чином, борг в умі 30000,00 доларів США станом на 26.07.2023 року дорівнює: 30000,00 х 36,5686 = 1097058,00 грн.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Період з 02.02.2020 року по 26.07.2023 року дорівнює 1271 календарним дням.

Загальна сума 3% річних, яку відповідач повинен сплатити на користь позивача за час прострочення дорівнює: 1097058,00 х 1271 : 365 х 3 : 100 = 114604,99 грн.

Таким чином, станом на 26.07.2023 року загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем дорівнює: 1097058,00 + 114604,99 = 1211662,99 грн.

Крім того, до складу судових витрат, яких зазнав позивач у зв`язку з поданням цієї позовної заяви входить судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Посилаючись на викладене, представник позивача просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу в загальному розмірі 1 211 662,99 грн, з яких: 1 097 058,00 сума позики (основного боргу); 114 604,99 грн. 3% річних. Покласти судові витрати на відповідача.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2024 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особіпредставника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нове, який задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок щодо наявності між сторонами підприємницьких відносин та використання грошових коштів, отриманих за борговою розпискою, для цілей сумісної підприємницької діяльності.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам законодавства не відповідають.

Судом встановлено, що відповідно розписки, яка є видом договору позики, від 07.11.2019 року зазначено, що Бадран ОСОБА_4 взяв у борг від ОСОБА_1 суму в розмірі 30000,00 доларів США строком до 01.02.2020 року.

Наявність зазначеного договору позики підтверджується розпискою від 07.11.2019 року, що була складена відповідачем особисто, оригінал якої зберігається у позивача.

Окрім цього, встановлено, що згідно Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач у справі Бадран ОСОБА_4 є засновником і директором ТОВ «ДЖЕЙЕМ КОМПАНІ», код ЄДРПОУ юридичної особи 43145874.

В матеріалах справи містять скрін-шоти переписки сторін в месенджері, надані до суду відповідачем, що містить обговорювання та узгодження умови закупівлі вугілля дерев`яне зі скорлупи кокосового горіха (далі вугілля) на суму 30000,00 доларів США між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Сторони домовились, що спільно складаються грошовими коштами на закупівлю цього вугілля, ділять прибуток пополам, рівноцінно несуть збитки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами справи відсутні боргові правовідносин, а з розписки Бадран ОСОБА_4 від 07.11.2019 року та наявних в матеріалах справи доказів вбачається ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільної діяльності до 2022 року від дня складення розписки.

Колегія суддів не погоджується з зазначеним рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод тастаттею 8 Конституції Українигарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Для приватногоправа апріорівластивою єтака засада,як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Тлумачення статей 1046 та 1047ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини другої статті 1047ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: "зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості" (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); "позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)" (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання "наявність боргового документа у боржника" варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на "знаходження" в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої

судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що: "за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких висновків Верховний Суд не встановив".

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша стаття 81 ЦК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до змісту розписки Бадран ОСОБА_4 взяв у борг від ОСОБА_1 суму в розмірі 30000,00 доларів США строком до 01.02.2020 року.

Бадран ОСОБА_4 не заперечує факт власноручного написання зазначеної розписки та отримання грошових коштів від ОСОБА_1 за борговою розпискою від 07.11.2019 року в розмірі 30000,00 доларів США. Окрім цього, відповідач підтверджує, що грошові кошти в зазначений в розписці термін повернуто не було.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, за якою, кожний вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки презумпція не буде спростована.

Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла висновку, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за борговою розпискою від 07.11.2019 року з Бадран ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 розмірі 1 097 058,00 сума позики (основного боргу) підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення3% річних, що складають 114 604,99 грн.

Щодо оскарження додаткового рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2024 року.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2024 року у цій справі, то додаткову рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2024 року також підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги зайшли своє підтвердження під час розгляду колегією суддів матеріалів справи.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, у зв`язку з чим оскаржувані рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовної заяви.

Крім цього, апеляційна скарга містить клопотання щодо здійснення розподілу судових витрат, що виникли у зв`язку з розглядом справи як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, в тому числі витрат пов`язаних з отриманням професійної правничої допомоги.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням.

Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

1. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката

визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

2. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

3. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.3 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої та дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката надано копії наступних документів: ордер на надання правничої (правової) допомоги); договір від 24.07.2023 року про надання правничої допомоги; акт від 03.05.2024 року про надані послуги (перша інстанція).

На виконанняДоговору сторонипідписали акт від 03.05.2024 в якому зазначено, що вартість отриманих послуг (виконаної адвокатом роботи) становить 36 000 грн.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

З огляду на зазначене, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Колегія суддів, бере до уваги, що позовні вимоги позивача визнано ґрунтовними та такими, що підлягають задоволенню. При цьому, при визначенні розміру відшкодування, суд керується принципами справедливості, пропорційності і відповідності конкретним обставинам справи, які встановлені судом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що співмірною є компенсація витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 36 000,00 грн.

Окрім цього, стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати пов`язані зі сплатою судових зборів за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 29524 гривні 00 копійок.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районногосуду м.Запоріжжя від29 квітня2024 року та додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2024 року у цій справі скасувати, прийняти постанову наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики суму боргув загальномурозмірі 1211662гривні 99копійок,з яких:1097058гривень 00копійок сумапозики (основногоборгу);114604гривні 99копійок 3%річних.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 29524 гривні 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені ним додаткові витрати на правничу допомогу в розмірі 36000 гривень 00 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10 жовтня 2024 року.

Головуючий

Судді: