Ухвала

від 30.09.2024 по справі 947/17564/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/1962/24

Справа № 947/17564/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 18.06.2024 року про закриття кримінального провадження №42022000000000296 від 17.02.2022 року, щодо:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в с.Успенівка, Саратського району, Одеської області, громадянки України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України,

встановив:

оскарженою ухвалою задоволено клопотання захисника ОСОБА_9 , звільнено обвинувачену ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності, передбаченоїч.1 ст.212 ККУкраїни, на підставі ст. 49 КК України, у зв?язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження №42022000000000296 від 17.02.2022 року закрито.

Цією ж ухвалою суду залишено без розгляду цивільний позов Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління ДПС у м. Києві в порядку ст.128 КПК України дообвинуваченої ОСОБА_8 про стягнення3408728 (трьох мільйонів чотириста восьми тисяч семиста двадцяти восьми) грн.

Обґрунтовуючи прийняте рішення місцевий суд послався на те, що з моменту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України, а саме з 26.02.2019 року, минуло більш ніж 3 роки.

Роз`яснивши обвинуваченій ОСОБА_8 , що закриття кримінального провадження, у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України не відноситься до числа реабілітуючи обставин передбачених п.п.1-3ч.1 ст.284 КПК України, та отримавши згоду обвинуваченої, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, у зв?язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, та закриття кримінального провадження.

Не погодившись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити ухвалу, а саме виключити з її мотивувальної частини посилання суду на формулювання пред?явленого ОСОБА_8 обвинувачення за ч.1 ст.212 КК України.

В іншій частині захисник просить ухвалу суду залишити без змін.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, захисник вказує, що суд першої інстанції викладаючи мотивувальну частину ухвали фактично виклав не просто відомості, котрі на думку захисника, не повинні були відображатися в такому судовому рішення, але й сформулював окремі його частини таким чином, ніби ОСОБА_8 вчинила інкриміновані їй в кримінальному провадженні дії. Такий спосіб викладення судового рішення захисник вважає істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, що є підставою для зміни оскарженої ухвали.

Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, ухвала суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржена.

Судовий розгляд в суді апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України, проведено за відсутності обвинуваченої ОСОБА_8 , яка будучи повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, клопотань про відкладення судового засідання не подавала.

При цьому, захисник ОСОБА_7 вказав, що обвинувачена обізнана про судове засідання, однак не має можливості з`явитися до суду, тому вважав можливим здійснити розгляд без її участі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації права учасників судового процесу на доступ до правосуддя.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Заслухавши суддю-доповідача; захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги; колегія суддів приходить висновку про таке.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404КПК України (далі КПК), суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст.1КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною РадоюУкраїни,цього Кодексу та інших законів України.

Відповідно до положень ст. 2 КПК, одним із завдань кримінального провадження є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.

Відповідно до ст.ст. 8, 9 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням засад законності та верховенства права, згідно з якими людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями і визначають зміст та спрямованість діяльності держави.

Законність, як загальна засада кримінального провадження, полягає в забезпеченні єдиного порядку кримінального провадження в усіх кримінальних провадженнях, неухильному дотриманні процесуальної форми та передбаченої процедури, однаковості застосування закону і поширюється на всі стадії та інститути кримінального процесу, всіх його суб`єктів, усі дії і процесуальні рішення.

Відповідно до вимог ст.370КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Тобто, обов`язковою умовою прийняття законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення є неухильне дотримання вимог кримінального процесуального законодавства на всіх стадіях судового розгляду.

Згідно положень ч.1 ст.285 КПК особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. У зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, кримінальне провадження закривається судом (п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК).

Відповідно до ч.4 ст.286 КПК, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Частини 3 та 5 ст.288 КПК передбачають, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

У даному кримінальному проваджені обвинуваченій ОСОБА_8 інкримінувалося вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України, за кваліфікуючими ознаками умисне ухилення від сплати податків, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значних розмірах.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, інкриміновані обвинуваченій ОСОБА_8 події мали місце в період, починаючи з січня 2018 року по 26.02.2019 року, тобто по дату останньої податкової декларації з податку на прибуток підприємства. Таким чином, 26.02.2019 року - є початком перебігу строку давності в даному кримінальному провадженні. Цей факт підтверджується матеріалами провадження та сторонами не заперечується.

Згідно ст.12 КК України кримінальне правопорушення за ч.1 ст.212 КК України відноситься до нетяжких злочинів.

Відповідно до положень ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили, зокрема минуло три рокиу разівчинення нетяжкогозлочину,за якийпередбачено покаранняу видіпозбавлення воліна строкне більшедвох років. При цьому, вказані положення кримінального закону можуть бути застосовані у разі, якщо: протягом вказаного строку особа не вчинила нового злочину,за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.

З огляду на викладене, за умови відсутності факту ухилення ОСОБА_8 від слідства або суду, строк давності для звільнення її від кримінальної відповідальності згідно з приписами п.2 ч.1 ст.49 КК України становить 3 (три) роки з дня вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України.

Передбачений ст.49 КК України вид звільнення від кримінальної відповідальності застосовується за наявності трьох умов: закінчення зазначених у законі строків; невчинення протягом цих строків нового кримінального правопорушення певного ступеня тяжкості; не ухилення особи від слідства або суду.

Матеріали кримінального провадження не містять відомостей про те, що протягом трьох років з дня події кримінального правопорушення, ОСОБА_8 ухилялась від слідства або суду, чи була засудженою за вчинення нового кримінального правопорушення.

З огляду на вказані обставини, з часу вчинення інкримінованого обвинуваченій кримінального правопорушення минуло 5 років, тому в даному кримінальному провадженні закінчився строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, передбачений ст. 49 КК України, що з урахуванням п.2 ч.1 ст.49 КК України, є підставою для звільнення обвинуваченої ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеної в постанові від 29.07.2021 (справа №552/5595/18), за змістом ст.ст. 284-288 КПК підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.

Отже, наявність таких умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов`язкової умови такого звільнення кримінальним процесуальним законом не передбачено. Передбачений законом інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов`язує такого звільнення з визнанням ними своєї вини у вчиненні злочину.

Апеляційний суд зауважує, що положення ст. 49 КК України, п. 1 ч.ч. 2, 8 ст. 284, ч. 3 ст. 288 КПК за своєю суттю є імперативними та не залежать від думок учасників судового провадження, так і від розсуду суду.

Таким чином, у випадку встановлення усіх обставин, які є підставою для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з цих підстав, та при наявності згоди обвинуваченого на це, незалежно від визнання ним своєї вини, суд зобов`язаний прийняти рішення про звільнення його від кримінальної відповідальності та про закриття кримінального провадження, незалежно від думок учасників судового провадження.

Згідно приписамист.ст. 284-288 КПК підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.

Ці умови є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов`язкової умови такого звільнення кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Відповідно до положеньст. 63 Конституції Українитаст. 18 КПК,жодну особу не може бути примушено визнати свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, або примушено давати пояснення чи показання, які можуть стати підставою для її підозри, або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.

Визнання винуватості є правом, а не обов`язком обвинуваченої особи, а тому невизнання такою особоюсвоєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, за наявності її згоди на звільнення від кримінальної відповідальності, не може бути перешкодою в реалізації цією особою свого права на таке звільнення таслугувати правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання про звільнення від кримінальної відповідності на підставі ст.49 КК України. Передбачений законом інститут звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності не пов`язує такого звільнення з визнанням ними своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення.

Така позиція апеляційного суду узгоджується з правовими позиціями суду касаційної інстанції, які викладені в постановахвід 26березня 2020року (справа №730/67/16?к),11листопада 2020року (справа №455/229/17), 30червня 2021 року (справа №362/2406/17,2лютого 2021року (справа №175/2118/13?к).

У постанові від 06.12.2021 року (справа №521/8873/18) Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що за змістомп.1 ч.2 ст.284, ч.3 ст.285, ч.ч.1,4 ст.286, ч.3 ст.288 КПК,суди першої та апеляційної інстанцій мають обов`язок відповідно роз`яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності те, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК, для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такогозаперечення.

Враховуючи той факт, що захисником ОСОБА_9 в місцевому суді заявлено клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченої ОСОБА_8 на підставі ст.49 КК України із закриттям кримінального провадження, яке підтримано обвинуваченою, місцевий суд, впевнившись в добровільності волевиявлення обвинуваченої та усвідомлення останньою наслідків закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, приймаючи до уваги, що інкриміноване ОСОБА_8 кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.212 КК України, скоєно 26.02.2019 року (завершено), з урахуванням відсутності в матеріалах кримінального провадження відомостей про зупинення строку давності та вчинення обвинуваченою до спливу зазначеного строку нового злочину, на законних підставах задовольнив клопотання захисника, звільнив ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності, передбаченоїч.1 ст.212 ККУкраїни, на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, та закрив кримінальне провадження.

За наведених обставин, рішення місцевого суду відповідає вимогам закону.

Стосовно доводів захисника про необхідність виключення з мотивувальної частини ухвали посилання на формулювання пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення за ч.1 ст.212 КК України, колегія суддів зазначає наступне.

Положення статей 314, 315 КПК регламентують порядок та мету проведення підготовчого судового засідання.

У підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування або закрити провадження або повернути обвинувальний акт або направити його до відповідного суду для визначення підсудності або призначити судовий розгляд, а також вирішити питання щодо доручення представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь.

Надалі суд проводить підготовку до судового розгляду, а також вирішує питання про призначення судового розгляду.

Після призначення судового розгляду, відповідно до положень ст.ст.342-368 КПК, суд відкриває та починає судове засідання, в ході якого оголошується суть обвинувачення, встановлюється особа обвинуваченого, визначається обсяг доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження та переходить до безпосереднього їх дослідження.

За результатом судового розгляду, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити, зокрема, питання, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Положення ст.374 КПК передбачає, що у мотивувальній частинівирокузазначаються, зокрема, у разі визнання особи винуватою формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Разом з тим, ст.372 КПК встановлено вимоги для ухвали суду, відповідно до якої мотивувальна частина ухвали повинна містити:

- суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається;

- встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів;

- мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Системний аналіз вказаних норм кримінального процесуального закону свідчить про те, що суд встановлює обставини, які викладені в обвинувальному акті, та винуватість особи у вказаних діях тільки після дослідження та оцінки доказів в ході судового розгляду.

Водночас встановлення обставин справи під час підготовчого судового засідання не відповідає меті вказаній стадії судового процесу.

Більш того, за змістом п. 16 ч. 1 ст. 7, ст.ст. 23, 91, 94 КПК України, суд надає оцінку доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність щодо достатності лише на підставі їх безпосереднього дослідження.

Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та права на захист. Без безпосереднього дослідження доказів, їх належної перевірки та оцінки, суд позбавлений можливості встановити обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та відповідно правильно кваліфікувати вчинене особою діяння, а також вирішити інші питання, які має вирішуватися при постановленні будь-якого судового рішення.

Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко- і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч.1 ст.94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Що стосується даного кримінального провадження, то рішення суду про звільнення

ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, у зв?язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, ухвалено в підготовчому судовому засіданні.

В мотивувальній частині оскарженої ухвали місцевий суд виклав фактичні обставини справи, встановлені за результатами досудового розслідування, відповідно до обвинувального акту, яким ОСОБА_8 було висунуто обвинувачення у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України: умисне ухилення від сплати податків, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значних розмірах.

Доводи захисника про те, що в мотивувальній частині оскарженої ухвали суд першої інстанції виклав обставини таким чином, ніби ОСОБА_8 вчинила інкриміновані їй в кримінальному провадженні дії, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки закриваючи кримінальне провадження, місцевий суд, зокрема зазначив в ухвалі, що «органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що…», «досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_8 …», «таким чином, ОСОБА_8 обвинувачується у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.212 КК України…».

Таким чином, слід констатувати, що ухвала місцевого суду не містить твердження суду про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України, висновку про доведеність її винуватості із посиланням на докази, оскільки вказані обставини судом не встановлювались в підготовчому судовому засіданні, оскільки кримінальне провадження не розглядалось судом по суті пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення та відповідно не досліджувались докази.

Отже, з мотивувальної частини ухвали вбачається, що місцевий суд не констатував доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, а лише послався на обставини кримінального провадження встановлені органом досудового розслідування та викладені в обвинувальному акті, що відповідає вимогам ст.372 КПК.

За наведених обставин доводи захисника про зазначення місцевим судом в ухвалі про вчинення ОСОБА_8 нею кримінального правопорушення є безпідставними.

Крім того, апеляційний суд критично відноситься до доводів захисника про необхідність виключення з мотивувальної частини ухвали посилання на формулювання пред?явленого ОСОБА_8 обвинувачення за ч.1 ст.212 КК України, оскільки при розгляді клопотання сторони захисту про звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності, у скоєнні злочину, судом мало бути перевірено наявність чи відсутність підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності, на підставі ст. 49 КК України, та перевірено чи дійсно закінчились строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, а відповідно для цього мало бути враховано обставини, за яких орган досудового розслідування вважає, що особа вчинила кримінально протиправні діяння, зокрема дата їх вчинення.

Більш того, за даним кримінальним провадженням, орган досудового розслідування пред?явив ОСОБА_8 обвинувачення за вчинення дій не в один день, а в певний період часу, тому судом мало бути враховано всі періоди інкримінованих обвинуваченій дій та встановлено дату їх завершення, яка має ключове значення та від якої і має відраховуватись строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.

За таких підстав, в даному випадку колегія суддів вважає, що виключення з мотивувальної частини ухвали посилання на формулювання пред?явленого ОСОБА_8 обвинувачення, про яке просить захисник, є необґрунтованим.

Щодо посилань захисника на преюдиціальне значення обставин встановлених оскаржуваною ухвалою, що на його думку, може негативно вплинути у разі звернення до суду з цивільним позовом в порядку цивільного судочинства, колегія суддів зазначає наступне.

Оскільки кримінальне провадження відносно обвинуваченої ОСОБА_8 за ч.1 ст.212 КК України відповідно до оскарженої ухвали закрито, відповідно цивільний позов, заявлений Одеською обласною прокуратурою в інтересах держави в особі Головного управління ДПС у м. Києві до обвинуваченої ОСОБА_8 про стягнення завданої кримінальним правопорушенням шкоди, підлягав залишенню без розгляду.

Водночас, відповідно до ст.129 КПК, суд наділений правом вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні лише при ухваленні вироку або постановленні ухвали про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

За таких обставин, у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України та закриття кримінального провадження, цивільний позов у кримінальному провадженні не підлягає вирішенню по суті, а вимоги потерпілих можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства, оскільки закриття справи на підставах, зазначених у п.1 ч.2 ст.284 КПК, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.

З урахуванням того, що провадження щодо ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України, оскарженою ухвалою закрито з нереабілітуючих підстав, Одеська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Головного управління ДПС у м. Києві не позбавлена права звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні висновки щодо подібного правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 року (справа №192/3301/16-к), 15 січня 2019 року (справа №185/442/16-к),15 травня 2019 року(справа №617/609/15-к) та19 листопада 2019 року (справа №345/2618/16-к).

З оскарженої ухвали вбачається, що закриваючи кримінальне провадження, місцевим судом залишено без розгляду цивільний позов Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління ДПС у м.Києві в порядку ст.128 КПК України дообвинуваченої ОСОБА_8 про стягнення3408728 (трьох мільйонів чотириста восьми тисяч семиста двадцяти восьми) грн.

Таким чином, суд першої інстанції дотримався вимог ст.129 КПК.

Стосовно доводів сторони захисту щодо преюдиціального значення обставин встановлених оскарженою ухвалою, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2018 року (справа №917/1345/17) з цього приводу зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Тобто, з врахуванням висновків Великої Палати Верховного суду, преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Однак, в даній справі, місцевим судом викладено лише ті обставини, в яких ОСОБА_8 обвинувачувалась органом досудового розслідування відповідно до обвинувального акта. Самостійно місцевий суд доведеність обставин кримінального провадження не встановлював, дослідження доказів в порядку Глави 28 РозділуIVКПК України не здійснював.

Таким чином, з урахуванням наведених обставин, порушень судом першої інстанції вимог процесуального закону, які відповідно до положень процесуального закону, слугують підставами для зміни чи скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.

За таких підстав апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 18.06.2024 року, якою звільнено ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності, передбаченоїч.1 ст.212 ККУкраїни, на підставі ст. 49 КК України, у зв?язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, та закрито щодо неї кримінальне провадження №42022000000000296 від 17.02.2022 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моментуїї проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4