Постанова

від 09.10.2024 по справі 380/1659/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/1659/24 пров. № А/857/8310/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гудима Л.Я., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року у справі №380/1659/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії (головуючий суддя першої інстанції Мартинюк В.Я., час ухвалення - у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту 01.03.2024),-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області на виконання рішення суду від 18.04.2023 у справі №380/4414/23 повторно розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за віком за нормами Закону №889 без врахувань висновків у даному рішенні суду та протиправно відмовило йому на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу». Зазначає, що оскільки на час його звернення до пенсійного органу він досяг визначеного законом віку 62 роки, набув понад 41 рік страхового стажу, в тому числі понад 20 років стажу державної служби, який дає право на призначення пенсії відповідно до норм Законів України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723 та від 10.12.2015 № 889-VIII.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення від 21.12.2023 №913070198193 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723 «Про державну службу», п.п.10, 12 Закону України від 10.12.2015 №889 «Про державну службу» на підставі довідок про складові заробітної плати державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за №18-09-00204 від 13.01.2023 та про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби за №18-09-00205 від 13.01.2023, з часу звернення за призначенням такої пенсії, тобто з 16.01.2023 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. сплаченого судового збору. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 , 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп. понесених судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема апелянт вказує на те, що з 01.05.2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015року №889-VIII, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ. Порядок призначення таких пенсій затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 року № 622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі Постанова), яка застосовується починаючи з 01.05.2016 року.

Пунктом 2 зазначеної постанови передбачено, що згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 мають право особи, які на день набрання чинності Законом № 889: мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами КМУ; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах , віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами КМУ. Оскільки станом на 01.05.2016 позивач не працював на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, стаж роботи на посадах державної служби складає лише 17 років 09 місяців 27 днів та не має 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, тому у позивача відсутнє право на призначення пенсії згідно Закону № 889.

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що позивача перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058.

Згідно з відомостями трудової книжки від 11 вересня 1968 року та вкладишу до неї НОМЕР_1 від 01 березня 1995 року, позивач з 15.09.1980 по 15.12.1987 працював провідним інженером, заступником начальника технічного відділу, начальником технічного відділу у Львівському спеціальному конструкторському бюро мікроелектроніки в приладобудуванні, з 09.03.1993 по 04.01.2011 - на посадах державної служби (головний спеціаліст, заступник начальника відділу приватизації, начальник відділу приватизації комунального майна, заступник начальника управління - начальник відділу приватизації об`єктів, заступник начальника регіонального відділення, перший заступник регіонального відділення) у Регіональному відділенні Фонду держмайна України по Львівській області, 09.03.1995 прийняв присягу державного службовця.

Зазначене, також підтверджується довідкою Регіонального відділення Фонду держмайна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 01.03.2023 №11-05-01019, яка наявна в матеріалах справи.

Відповідно до відомостей військового квитка ВЧ № НОМЕР_2 від 02.09.1985 року, позивач з 15.11.1972 по 29.11.1974 року проходив військову службу.

16 січня 2023 року позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою, в якій просив перевести його на інший вид пенсії, а саме пенсію державного службовця.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.01.2023 № 913070198193 відмовлено в проведенні перерахунку пенсії.

Позивач, звернувся з захистом свої прав, свобод чи інтересів в судовому порядку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.01.2023 року №913070198193 про відмову в проведенні перерахунку пенсії; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.01.2023 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду, щодо необхідності розгляду заяви позивача з урахуванням положень ст. 37 Закону України «Про державну службу»; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року у справі №380/4414/23 без змін.

На виконання зазначеного рішення суду, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення від 21.12.2023 №913070198193 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

В рішенні, в тому числі зазначено, що згідно із пунктом 11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначаються Кабінетом Міністрів України. Станом на 16.01.2023 вік заявника 72 роки. Стаж роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби у позивача становить 17 років 09 місяців 27 днів. Оскільки станом на 01.05.2016 позивач не працював на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців (стаж роботи - 17 років 09 місяців 27 днів) та не має 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, то у заявника відсутнє право на призначення пенсії згідно Закону №889-VI.

Суд першої інстанції позов задовольнив тих підстав, що відповідачем не подано належних доказів правомірності відмови позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення (далі - Закон №1058-IV).

01.05.2016 набув чинності Закон № 889-VIII, підпунктом 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 52, ст. 490 із наступними змінами), крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Згідно з ч.1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-XII) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у державних службовців, які на день набрання чинності Законом 889-VIII займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та осіб, які на день набрання чинності Законом 889-VIII мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону №1058-IV.

При цьому, вік особи визначається ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і складає 62 роки для чоловіків і 60 років для жінок.

Страховий стаж передбачений абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і складає 35 років для чоловіків і 30 років для жінок.

Стаж державної служби для тих, хто на час досягнення зазначеного віку працював на посадах державних службовців становить не менш як 10 років, та не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016 відповідно до ст.90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності вказаним Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності вказаним Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених у статті 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Такими умовами є вік та страховий стаж.

У пункті 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII зазначено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності вказаним Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Таким чином, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 № 3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Отже, після набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII - 01.05.2016 зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 №3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 № 3723-XII вік і страховий стаж.

Така правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 за результатом розгляду зразкової справи № 822/524/18.

Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.94 № 283, був чинний до 01.05.2016.

Відповідно до п.4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок № 283) документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Пунктом 1 Порядку №283 передбачено, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Відповідно до пункту 3 Порядку №283 до стажу державної служби включається також стаж наукової роботи, набутий в державних установах, організаціях, закладах на посадах, визначених переліком посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Підпунктом 1 частини першої статті 35 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» передбачено, що до стажу наукової роботи зараховується час роботи на посадах наукових працівників, визначених статтею 31 цього Закону.

У свою чергу, частиною першою статті 31 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» передбачено, що основними посадами наукових працівників наукових установ (їхніх філій, інших відокремлених підрозділів), наукових підрозділів юридичних осіб державної та інших форм власності є:1) керівник (президент, генеральний директор, генеральний конструктор, директор, начальник); 2) заступник керівника (перший віце-президент, віце-президент, заступники генерального директора, генерального конструктора, директора, начальника) з наукової роботи; 3) радник при дирекції наукової установи; 4)член Президії Національної академії наук України або національної галузевої академії наук; 5) радник Президії Національної академії наук України або національної галузевої академії наук; 6) академік - секретар відділення (його заступники); 7) головний учений секретар, учений секретар (їх заступники); 8) керівник (завідувач, секретар відповідальний, головний редактор) та заступники керівника (завідувача, секретаря відповідального, головного редактора) наукового підрозділу, наукового видавництва, редакції наукового видання; 9) головний конструктор, головний інженер, головний технолог з основного напряму діяльності наукової установи, організації, закладу та їх заступники; 10) провідний конструктор, провідний інженер, провідний технолог з основного напряму діяльності наукової установи, організації, закладу; 11) провідний редактор наукового видавництва, періодичного наукового видання; 12) головний науковий співробітник; 13) провідний науковий співробітник; 14) старший науковий співробітник; 15) науковий співробітник; 16) науковий співробітник-консультант; 17) молодший науковий співробітник.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).

Суд першої інстанції ретельно дослідив подані сторонами докази та встановив, що відповідно до записів трудової книжки позивач у період з 15.09.1980 по 15.12.1987 здійснював наукову діяльність та працював провідним інженером, заступником начальника технічного відділу, начальником технічного відділу, тобто на посадах наукового працівника у Львівському спеціальному конструкторському бюро мікроелектроніки в приладобудуванні.

З огляду на те, що позивач працював науковим працівником, періоди роботи позивача на таких посадах є стажем, прирівняним до стажу державної служби, що у загальному обчисленні стажу державної служби складає відповідно до довідки Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях №11-05-01019 від 01.03.2023 понад 20 років.

Отже, стаж ОСОБА_1 на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, у своєї сукупності є достатнім для призначення йому пенсії відповідно до положень Закону України «Про державну службу».

Керуючись тим, що на час звернення до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» позивач досягнув 62-річного віку, мав відповідний страховий стаж та стаж державної служби (понад 20 років, що підтверджується записами трудової книжки), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на пенсію відповідно до положень Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.

Виходячи з наведеного, належним способом відновлення порушених прав, свобод та інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду, слід зобов`язати відповідача призначити пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723 «Про державну службу», п.п.10, 12 Закону України від 10.12.2015 №889 «Про державну службу» на підставі довідок про складові заробітної плати державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за №18-09-00204 від 13.01.2023 та про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби за №18-09-00205 від 13.01.2023.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Слід зазначити, що обраний судом апеляційної інстанції спосіб задоволення позовних вимог позивача не буде втручанням в дискреційні повноваження відповідача, оскільки адміністративний суд у такий спосіб не підміняє інший орган державної влади, а вказує на визначення відповідачу зобов`язання вчинити кореспондуючі праву на належне пенсійне забезпечення позивача дії.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині постанови суду першої інстанції зазначається про розподіл судових витрат.

За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (п.1, п.2 ч.9 ст.139 КАС України).

Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Склад та обсяг судових витрат визначено у частині 3 статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат відповідно до вимог частини сьомої цієї статті покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Враховуючи зазначене, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення 1000,00 грн на користь позивача, оскільки такий розмір гонорару є співмірним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року у справі №380/1659/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді Л. Я. Гудим В. В. Ніколін