Постанова

від 09.10.2024 по справі 380/3758/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/3758/24 пров. № А/857/21439/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіШинкар Т.І.,

суддівІщук Л.П.,

Сеника Р.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року про залишення позову без розгляду (головуючий суддя Гулик А.Г.), ухвалену в м. Львові у справі № 380/37758/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Личаківська виправна колонія №30» про визнання бездіяльності протиправною,

В С Т А Н О В И В :

19.02.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної установи «Личаківська виправна колонія №30»( далі- ДУ «ЛВК №30»), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Личаківська виправна колонія № 30» щодо невиплати ОСОБА_1 в день звільнення зі служби грошової компенсації за неотримане речове майно;

- зобов`язати Державну установу «Личаківська виправна колонія № 302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в день звільнення зі служби грошової компенсації за неотримане речове майно за цінами, що діяли на дату звільнення зі служби.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року позовну заяву залишено без розгляду.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що строк на звернення до суду із зазначеним позовом закінчився 26.09.2023. Проте позивач звернувся до суду з позовом лише 19.02.2024, тобто з пропуском строку звернення до суду. Суд першої інстанції вказав, що позивачем не наведено обставин, які об`єктивно перешкоджали звернутися позивачу до суду із позовом у встановлений строк (тобто, до 26.09.2023), а зазначені позивачем обставини, якими обґрунтовується поважність причин пропуску строку звернення до суду мають абстрактний характер та не підтверджуються жодними доказами. Суд першої інстанції зазначив, що враховуючи пасивний характер поведінки позивача, його юридичну обізнаність, відсутність будь-яких об`єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивача, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що останній не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали звернення і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом. А тому, суд першої інстанції, керуючись ч. 5 ст.122 КАС України, дійшов до висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду, а причини його пропуску, наведені позивачем у заяві про поновлення процесуального строку (строку звернення до суду) є не поважними.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року та направити справу для продовження розгляду. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції неправильно визначив норму, якою керувався залишаючи позов без розгляду. Скаржник зазначає, що правовідносини щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, регулюються нормами статті 233 КЗпП України, а не нормами ч. 5 ст. 122 КАС України. Крім того, скаржник зазначає, що початок перебігу тримісячного строку для звернення з позовом до суду не почався, оскільки на дату звернення з позовом до суду він не отримав від відповідача письмового повідомлення про нараховані суми грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. Апелянт посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду , викладений у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

Так, 25.08.2023 позивача звільнено з Державної установи «Личаківська виправна колонія №30» (далі- ДУ «ЛВК №30»).

25.08.2023 позивач подав письмову заяву, в якій просив виплатити грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.

23.10.2023 за вх. №С-3 позивачем подано чергове звернення до відповідача, у відповідь на яке листом від 25.01.2024 за №4/3/С-3(п) відповідач повідомляв, що дві заяви від 25.08.2023 та від 23.10.2023 розглянуті, проте виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за 2023 рік провести не можливо за відсутності фінансування.

Не погоджуючись з відмовою у виплаті належних коштів, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.

26.02.2024 Львівським оружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ДУ «ЛВК№30» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

10.06.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено п`ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

21.06.2024 на адресу Львівського окружного адміністративного суду надійшло клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.

02.08.2024 ухвалою Львівського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Відповідно до частини 1 статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Строки звернення до суду визначені статтею 122 КАС України. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків має на меті досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює їх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.

У випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин та обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Згідно ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2 ст.123 КАС України).

Отже, суд зобов`язаний з`ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Проте, апеляційний суд вважає такий висновок помилковим з огляду на таке.

Як слідує із змісту адміністративного позову у цій справі, позивач звернувся в суд із цим адміністративним позовом 19.02.2024 та оскаржує дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому в день звільнення зі служби грошової компенсації за неотримане речове майно за цінами, що діяли на дату звільнення зі служби.

Згідно витягу з наказу в.о. Начальника ОСОБА_2 від 25.08.2023 №73/ОС-23 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 25.08.2023.

Отже, спірні правовідносини виникли у зв`язку із проходженням позивачем публічної (військової) служби та стосуються виплати компенсації за неотримане речове майно за цінами, що діяли на дату звільнення зі служби 25.08.2023.

В свою чергу, за приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Оскільки положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців), а відтак, аналізуючи вимоги чинного законодавства, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.

Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, чинній на час звільнення, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Суд апеляційної інстанції з аналізу відповіді ДУ «ЛВК №30» від 25.01.2024 за №4/3/С-3(п), яка надавалась на звернення позивача від 25.08.2023, поданого у день звільнення зі служби та від 23.10.2023, поданого через два місяці з дня звільнення з підстав неотримання відповіді на звернення від 25.08.2023 щодо питання виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за 2023 рік в площині вимог частини другої статті 233 КЗпП України доходить висновку, що визначений алгоритм дій, встановлений матеріальною нормою щодо звернення із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, позивачем дотримано, оскільки в день звільнення подано заяву щодо належності грошової компенсації, відповідь на яку отримано 25.01.2024. З позовом до суду для захисту порушеного права позивач звернувся 19.02.2024, отже в межах тримісячного строку, як це передбачено частини другої статті 233 КЗпП України.

За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що вразі звернення позивача з позовом до суду в межах тримісячного строку з моменту звільнення зі служби без одержання відповіді від відповідача щодо належних йому для виплати сум, таке звернення розцінювалося б як передчасне.

Аналіз норм чинного законодавства та встановлених обставин у справі дають можливість суду апеляційної інстанції дійти висновку, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин ч. 5 ст. 122 КАС України. Висновки суду обставинам справи не відповідають, що є підставою скасування ухвали суду першої інстанції як такої, що перешкоджає подальшому провадженні у справі.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 справа «Меньшакова проти України» (Заява №377/02) пункт 52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».

У справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Отже, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Згідно із частиною 3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Суд апеляційної інстанції констатує, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про залишення позову без розгляду, чим недотримався норм матеріального та процесуального закону, а тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241, 243, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року у справі №380/3758/24 про залишення позову без розгляду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук Р. П. Сеник