Ухвала

від 04.10.2024 по справі 205/13165/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

04.10.2024 Єдиний унікальний номер 205/13165/24

Провадження№ 2/205/4492/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2024 року м. Дніпро

Суддя Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Курбанова Н.М. ознайомившись із матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

30.09.2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Дослідивши подану заяву та додані до неї докази, вважаю, що заява не в повній мірі відповідає вимогам ЦПК України, у зв`язку із чим підлягає залишенню без руху.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Положеннями ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви майнового характеру фізичною собою повинен бути сплачений судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у виді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з використанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно частини першої статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

На підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 5 від 13.01.2004 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 р. за № 114/8713, розробленої відповідно до Закону України «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків.

Згідно пункту 1.3 означеної Інструкції для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фону оплати праці включається нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені розділом 3 цієї Інструкції, згідно з пунктом 3.9 якої до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні. Отже з наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрат частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

У постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1121цс16 зроблено висновок, що починаючи з 01 вересня 2015 року, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях:про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

В постанові Верховного Суду від 21.12.2019 р. (справа №243/10489/17-ц) зазначено, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (вимушеного прогулу) за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (вимушеного прогулу) не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях (позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 910/4518/16).

Відповідно до пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2024 році з 01 січня встановлений у розмірі 3028,00 гривень.

Згідно ч. 3ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб.

Отже,характер такоївимоги (майновийчи немайновий)є похіднимвід обраногопозивачем (потерпілоюособою)способу відшкодуванняморальної шкоди.Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою. Тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою.

Тобто, вимога про відшкодування моральної шкоди, що визначена у грошовому вимірі та що складає ціну матеріальних вимог, є майновою вимогою, а тому, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 08 листопада 2019 року у справі № 400/100/19 (К/9901/29662/19) та постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц (61-2367св18).

Таким чином, усі інші вимоги, окрім вимог щодо відшкодування матеріальних збитків мають бути оплачені судовим збором.

Таким чином, позивач звернувся до суду з двома позовними вимогами майнового характеру.

Так, відповідно ч. ч. 1, 2 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п.п. 2 п. 1 ч. 2ст.4ЗаконуУкраїни «Про судовий збір»,за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складає 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на те, що позивачем заявлено дві вимоги майнового характеру: про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди,вказані вимоги має бути оплачені судовим збором, виходячи із ставок, встановленихЗаконом України «Про судовий збір», за реквізитами Ленінського районного суду м.Дніпропетровська, а саме: отримувач коштів ГУК у Дн-кiй обл/Нов.р/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37988155, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA898999980313111206000004633, кодкласифікації доходів бюджету22030101, та відповідний платіжний документ необхідно надати до суду.

Крім того, в позовній заяві не зазначено за який період необхідно стягнути заробітну плату, не має належних доказів про нарахування заробітної плати, які можливо отримати в Державній податковій службі та Пенсійному фонді України, як в за стосунку «Дія», так і в «Електронному кабінеті», так як розрахунковий лист не є належним доказом.

Відповідно дост. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях175 і 177цьогоКодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем ухвали.

На підставі викладеного та керуючись ст. 175, 177, 185, 194, 260, 261 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди - залишити без руху.

Для усунення недоліків заявнику надати строк терміном десять днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.

Роз`яснити заявнику, що у разі не усунення недоліків в строк наданий судом, заява буде вважатись неподаною і буде повернута.

Копію ухвали надіслати заявнику за вказаної ним адресою.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Курбанова Н.М.