Рішення

від 08.10.2024 по справі 348/628/24

НАДВІРНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/628/24

Номер провадження 2/348/510/24

08 жовтня 2024 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді О.Ю.Максименко

за участю секретаря судових засідань О.Р.Боєчко

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Надвірна цивільну справу за позовом Заступника керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Івано-Франківська квартирно-експлуатаційна частина району, до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування службовою квартирою, та його виселення,

У с т а н о в и в :

Заступник керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Івано-Франківська квартирно-експлуатаційна частина району, звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування службовою квартирою, та його виселення.

В обґрунтуванняпозовних вимогпозивач зазначив,що набалансі Івано-ФранківськоїКЕЧ районузнаходиться житловеприміщення,квартира загальноюплощею 37,3кв.м.по АДРЕСА_1 .Згідно ордеру№ 4від 05.03.2007з Державногожитлового фондуІвано-ФранківськоюКЕЧ районуМельничуку О.Д.(колишньомучоловіку ОСОБА_2 )виділено укористування квартирупо вищевказанійадресі таукладено договірпо наймужилого приміщенняквартири загальноюплощею 37,3кв.м.по АДРЕСА_1 .За вищевказаною адресоюзареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ..Відповідно додовідки Івано-ФранківськоїКЕЧ районувід 27.02.2024по вказанійадресі зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ..Актами проне проживанняІвано-ФранківськоїКЕЧ районувід 31.10.2023,01.12.2024та 20.02.2024та листомвід 29.12.2023підтверджено,що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 більше 10років непроживають услужбовій квартирізагальною площею37,3кв.м.по АДРЕСА_1 узв`язкуіз виїздомна постійнемісце проживаннядо ЧеськоїРеспубліки.Таким чиному відповідачіввідсутні законніпідстави дляпроживання увказаній квартирі.У зв`язкуіз чимпросить судвизнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким,що втратилиправо на користування службовоюквартирою загальноюплощею 37,3кв.м.по АДРЕСА_1 івиселити його з даної службової квартири, а також стягнути з відповідач на користь Івано-Франківської КЕЧ району судовий збір.

В судове засідання прокурор Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Також, зазначив, що не заперечує відносно заочного розгляду справи.

Представникпозивача Івано-Франківської КЕЧ району в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі. Не заперечує щодо заочного розгляду даної справи.

Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання не з`являвся, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштових відправлень за адресою реєстрації. Судові повістки повернуті без вручення з причини "Адресат відсутній за вказаною адресою" Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні ... відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Отже, ОСОБА_1 вважається належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи без його участі до суду не надходило.

Представник органу опіки та піклування Делятинської селищної ради в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, просила розглянути та прийняти рішення в межах норм чинного законодавства.

08.10.2024 постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, вивчивши матеріли справи, дослідивши докази по справі кожний окремо та в їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05.03.2007 військовослужбовцю ОСОБА_3 виділено службову квартиру АДРЕСА_2 , членом сім`ї є дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_1 (а.с.18) та було укладено договір по найму жилого приміщення в будинках міністерства оборони (а.с.15-17).

Згідно довідки від 27.02.2024 № 15/14 по АДРЕСА_1 зареєстровані і проживають два чоловіки: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( а.с. 14).

Як вбачається з актів про непроживання від 31.10.2023, 01.12.2023 та 20.02.2024, в квартирі АДРЕСА_3 з 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не проживають, перебувають за кордоном, а саме: в Чехії, квартира закрита, за житлом ніхто не доглядає (а.с.19, 20, 21).

ОСОБА_2 27.03.2024знята змісця реєстрації (а.с. 52).

Довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за даними реєстру територіальної громади № 86 від 17.05.2024 Делятинської селищної ради за адресою АДРЕСА_1 зазначено ОСОБА_1 (а.с. 78).

ОСОБА_1 03.08.2021 виїхав з України і з того часу в Україну не повертався (а.с.120).

Відповідно до ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Судом встановлено, щозгідно з Положенням про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 року № 448, Івано-Франківська квартирно-експлуатаційна частина районувідноситься до квартирно-експлуатаційних органів Збройних Сил України.

Крім цього, Івано-Франківська КЕЧ районує юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банку,утримується окремим штатом, має гербову печатку зі своїм найменуванням.Начальник Івано-Франківської КЕЧ району несе повну відповідальність за її стан та діяльність перед органом управління майном Міністерством оборони України.

Одним із основних завдань Івано-Франківської КЕЧ району є: забезпечення військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, дислокованих у зоні відповідальності установи, казармено-житловим фондом, комунальними спорудами, їх технічною експлуатацією, наданням військовим частинам комунальних послуг та енергоносіїв, забезпеченням їх меблями, казарменим інвентарем, технічним майном квартирно-експлуатаційної служби, пожежним обладнанням, матеріалами, комунальним обладнанням і запасними частинами для потреб експлуатації та поточного ремонту казармено-житлового фонду і комунальних споруд.

Згідно ст.1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.

Вимогами ст.ст. 118, 121 ЖК України передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Як визначено ч. 1 ст.72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

При вирішенні даного спору, суд застосовуючи принцип пропорційності та використовуючи силу закону зобов`язаний захистити саме право позивача на мирне володіння та користування майном, а не право відповідачів, які утримують право на майно тільки шляхом реєстрації у ньому.

Згідно ч.1 ст. 62 ЖК України, до відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також нормиЦивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 386 ЦК України визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такого порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, а ст. 150 ЖК України визначено, що власник має право використовувати своє житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Аналогічні вимоги закріплені і в ст. 383 ЦК України.

Згідно з вимогами статей 16, 386 ЦК України, власник має право звернутися до суду із вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Вказані норми матеріального права визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Зазначена правова позиція закріплена у Постанові Верховного Суду України №6-709цс16 від 16 листопада 2016 року, також у Постанові Верховного Суду України №2931 від 15 травня 2017 року.

Як констатовано вище, за правилами ст. 383 ЦК України, власник має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Аналогічні вимоги містить 150 ЖК УРСР.

Таким чином, положеннями ст.ст. 383, 391 ЦК України передбачено право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї.

Відповідно до ч. 4ст. 156 ЖК Українидо членів сім`ї власника будинку належать особи, зазначені в ч. 2ст. 64 ЖК України, а згідно ч. 2ст. 64 ЖК Українидо членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Таким чином,на вказані правовідносини не поширюється дія норм статей 64, 156 ЖК України, статті 405 ЦП України,оскільки за встановлених судом фактичних обставин, спір підлягає вирішенню з підстав, передбачених ст.ст.383, 391 ЦК України.

Визначальним для захисту права на підставі цих норм є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Крім того, згідно п. 1 ст. 12 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, згідно абз.1, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. Абз.3 передбачено, що військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства. Абз.5 передбачено, що для військовослужбовців офіцерського складу у разі відсутності службового жилого приміщення військова частина зобов`язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайм (найм) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайм (найм) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081: військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями,що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла. Військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними,за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями. Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину(чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця вданому або іншому населеному пункті). Члени сім`ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні. Військовослужбовець та повнолітні члени його сім`ї беруть письмове зобов`язання щодо звільнення службового житлового приміщення в передбачених законодавством випадках. У разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно Положення про надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37, громадяни, вказані в рішенні про надання службового жилого приміщення, дають письмове зобов`язання про звільнення займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи в будинку житлово-будівельного кооперативу (за винятком тих, кому жилі приміщення належать на праві приватної власності).

За змістом ст. 123 ЖК України до користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73-76, 79-83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103-106 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно п. 19 Постанови Кабінету Міністрів України «По затвердження порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» № 1081 від 03.08.2006, у разі переміщення по службі або звільнення військовослужбовців, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові жилі приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено Законодавством.

У відповідності до ст. 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Таким чином, будучи лише зареєстрованим і фактично не проживаючим вквартирі по АДРЕСА_1 ,відповідачпорушує конституційне право позивача як власника даного майна на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, зокрема, не звільнивши службову квартиру,відповідачі порушують житлові права інших військовослужбовців, які дійсно потребують житла.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимогІвано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіонув інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Івано-ФранківськаКЕЧ району, в цій частиніівиселення відповідача ОСОБА_1 із вказаної вище квартири.

Суд звертає увагу, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

З огляду на викладене, судконстатує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Як зазначено вище, у відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно дост. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістомст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, згідно з ч .4ст. 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Що стосується стягнення з відповідача на користь позивачаІвано-Франківської КЕЧ районупонесених судових витрат, суд констатує наступне.

У відповідності до вимогст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позову,з відповідача на користь позивача Івано-Франківської КЕЧ району підлягає стягненню сплачений судовий збір в сумі6056 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 19 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого КМУ від 03.08.2006 № 1081, Положення про надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37, ст.ст. 61, 62, 71, 72,107, 123, 124 ЖК України, ст.ст.317, 321, 383, 386, 391 ЦК України, ст.ст.4, 12, 13, 19, 76-81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 280-282, 289 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Позов Заступника керівника Івано-Франківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Івано-Франківська квартирно-експлуатаційна частина району, задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,таким,що втративправо на користування службовою квартирою загальною площею 37,4 кв. м. по АДРЕСА_1 .

Виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із службової квартири загальною площею 37,4 кв. м. по АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ,на користь Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району (місцезнаходження юридичної особи: АДРЕСА_4 ,код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , ДКСУ у м. Київ, р/р НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в сумі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: Івано-Франківська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону, ЄДРПОУ 38326057, місцезнаходження юридичної особи: вул. Вовчинецька, 2-А м. Івано-Франківськ.

Позивач: Івано-Франківська квартирно-експлуатаційна частина району, ЄДРПОУ 08494013, місцезнаходження юридичної особи: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Делятинської селищної ради, код ЄДРПОУ 04354539, адреса: вулиця 16 липня, 273, с-ще Делятин Івано-Франківська область 78442.

Суддя Надвірнянського районного суду

Івано-Франківської області О.Ю. Максименко