Постанова

від 09.10.2024 по справі 130/211/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/211/24

Провадження № 22-ц/801/1760/2024

Категорія: 82

Головуючий у суді 1-ї інстанції Заярний А. М.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 рокуСправа № 130/211/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Медвецького С.К., Оніщука В.В.,

за участі секретаря судового засідання Кахно О.А.,позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про стягнення моральної та матеріальної шкоди за порушення умов договору,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ», в якому просив за порушення умов укладеного договору від 01.01.019 стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду в розмірі 32000 грн, яка стягнена з ОСОБА_1 за судовим рішенням №130/893/20, моральну шкоду в розмірі 468000 грн за відключення його від електропостачання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між сторонами укладено договір від 01.01.2019 про постачання електроенергії, невід`ємною частиною якого є комерційна пропозиція. Протягом 4-х років відповідач в судові справи за його позовами надає різні договори з різними пропозиціями, з різними прізвищами сторін, з різними умовами договору. До сьогодні укладений договір між сторонами не набрав чинності, а його умови не мають виконуватися. На підставі Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 629, 639, 642 ЦПК України, просить сягнути матеріальну шкоду в розмірі 32000 грн та моральну шкоду в розмірі 468000 грн за відключення його від електропостачання.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 червня 2024 року в задоволенніпозову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

На підтвердження свої позовних вимог ОСОБА_1 надав: договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг з додатками до нього (а.с. 3-7), відмітку про виконання (а.с. 8), заявка на вимкнення (увімкнення) електроустановок ЕМ № 4486 від 20.09.2021 року (зворотна сторона а.с. 8), рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про порушення права споживача (а.с. 14), рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про визнання невиконання вимог закону та умов договору, зобов`язання припинити порушення прав та відшкодування моральної шкоди (а.с. 15-17), рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про порушення права споживача, визнання нікчемними умов договору та незаконним відключення від електропостачання, стягнення моральної шкоди (а.с. 18).

ОСОБА_1 25.10.2023 року звернувся до Жмеринського міськрайонного суду з цим позовом із вимогами за порушення та невиконання відповідачем ТОВ "Енера Вінниця" укладеного договору про постачання електричної енергії, внаслідок чого просив про стягнення матеріальної шкоди в сумі 32000 грн та моральну шкоду в розмірі 468000 грн.

Відмовляючи взадоволенні позовнихвимог,суд першоїінстанції виходивз того,що позовна заява ОСОБА_1 у даній цивільній справі не містила вказівок щодо порушення чи невиконання відповідачем ТОВ "Енера Вінниця" певних положень укладеного договору про постачання електроенергії.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів, які б підтверджували заподіяну матеріальну та моральну шкоду, суд першої інстанції дійшов висновку, що правові підстави для застосування у даному випадку положень статей 1166, 1167, 1172 ЦК України та відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди в розмірі відсутні.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується, виходячи з наступного.

У відповідності ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що майнова шкода виражається у формі збитків. У свою чергу, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Позивачем належними та допустимими доказами не доведено заподіяння йому моральної та матеріальної шкоди, не долучено доказів на підтвердження обставин, які зазначені у позові.

Позивач не довів належними та допустимими доказами те, що неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача йому завдана шкода, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями та вини відповідача в заподіянні моральної та майнової шкоди, не зазначив - з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребовування доказів судом у випадках, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов`язків щодо доказів.

Так, суд першої інстанції вірно визнав недоведеним позивачем ОСОБА_1 жодної з визначених законом підстав відшкодування матеріальної шкоди в сумі 32000 грн, оскільки її розмір він пов`язує з раніше стягнутою заборгованістю за спожиту електричну енергію судовим рішенням по справі № 130/893/20, яке набуло законної сили.

Також судом першої інстанції вірно зазначено, що позовна заява ОСОБА_1 у даній цивільній справі не містила посилань щодо порушення чи невиконання відповідачем ТОВ "Енера Вінниця" вимог укладеного договору про постачання електроенергії.

Крім того, позивач у своїй позовній заяві взагалі не зазначає у чому полягає моральна шкода, якими діями вона спричинення, причинно-наслідковий зв`язок між порушенням прав особи та правом на відшкодування моральної шкоди, а також вина відповідача.

Прийнявши до уваги зазначені вище обставини, а також вимоги законодавства, колегія суддів дійшла переконання, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини сторін та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

При вирішенні спору, судом було враховано всі обставини справи, надано оцінку усім належним доказам.

Будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію скаржника у цій справі, яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Згідно з нормамист. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 червня 2024 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та виготовлено 09 жовтня 2024 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: С.К. Медвецький

В.В. Оніщук