Постанова

від 04.10.2024 по справі 907/200/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2024 р. Справа №907/200/24

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ТрансКом б/н від 25.06.2024

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.05.2024 суддя: Ремецькі О.Ф., м. Ужгород, повний текст рішення складено 06.06.2024

у справі №907/200/24

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТрансКом, м. Ужгород

до відповідача Ужгородської міської ради, м. Ужгород

про стягнення суми 46 590,59 грн.,

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог

28.02.2024 товариство з обмеженою відповідальністю ТрансКом (надалі ТОВ ТрансКом) звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міської ради про стягнення шкоди в розмірі 46 590,59 грн. (36 021,70 грн. інфляційні втрати + 10 568,89 грн. 3% річних), яка завдана позивачу бездіяльністю Ужгородської міської ради внаслідок невиконання умов мирової угоди, яка затверджена ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 25.09.2015 в справі № 907/900/15. Розмір матеріальної шкоди позивач визначив виходячи з розрахунку інфляційних втрат з моменту виникнення зобов`язання щодо оплати, тобто з 25.09.2015 року по день фактичної оплати 22.12.2021 року та 3% річних.

Правовою підставою позову зазначає ст. 509, 524, 533-535, 625, 1173, 1174 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 31.05.2024 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивачем не доведено усіх елементів складу цивільного правопорушення, наявність яких є необхідною для деліктної відповідальності відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі позивач (ТОВ ТрансКом) просить рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити, в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник (ТОВ ТрансКом) посилається на те, що в зв`язку з протиправною бездіяльністю Ужгородської міської ради позивачу завдана шкода, яка полягає в інфляційних втратах та знеціненні коштів, які б позивач міг отримати ще у 2015 році.

Посилається на те, що місцевим судом не враховано, що наявність шкоди позивач підтверджує розрахунком інфляційних втрат та 3% річних, а наявність причинно-наслідкового зв`язку обґрунтовує тим, що якщо б Ужгородська міська рада не допустила бездіяльності, то позивач отримав би кошти ще у 2015 році, які б не знецінилися.

Посилається на постанову Верховного Суду від 10.04.2019 в справі № 464/3789/17 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 в справі № 420/2411/19, які не враховані місцевим господарським судом.

Узагальнені заперечення відповідача (Ужгородської міської ради)

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що у постанові Об`єднаної Плати Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 зазначено, що положення статей 3, 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період. Таким чином, вважає, що відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат і 3% річних, які нараховані на суму штрафних санкцій.

Також, відповідач погоджується з висновком місцевого суду про те, що позивачем не доведено усіх елементів складу цивільного правопорушення, що виключає настання відповідальності.

Окрім того, апелянт зазначив, що боржником в даному грошовому зобов`язанні першочергово був КП «Ужгородпарквідео». Тільки з моменту набрання законної сили рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.02.2021 у справі Nє 907/676/20 в Ужгородської міської ради виникло зобов`язання щодо сплати відповідного грошової суми. Посилання, позивача на бездіяльність встановлену судом не являється підставою для сплати відповідних штрафних санкцій. Відповідно до позову та до меморіального ордеру Nє 496 від 21.12.2021 року Ужгородською міською радою сплачено в добровільному порядку суму штрафних санкцій відповідно до мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Закарпатської області у справі Nє 907/900/15.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю ТрансКом б/н від 25.06.2024 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.05.2024 у справі №907/200/24 та ухвалено здійснювати розгляд справи №907/200/24 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм процесуального та матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 25.09.2015 в справі № 907/900/15 затверджено мирову угоду укладену між ТОВ «ТрансКом» та КП Ужгородської міської ради «Ужгородпарквідео» та Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради, за змістом якої Департамент міського господарства Ужгородської міської ради погоджується і зобов`язується сплатити ТОВ «ТрансКом» суму основного боргу в розмірі 72 050,00 грн.; КП Ужгородської міської ради «Ужгородпарквідео» погоджується і зобов`язується сплатити ТОВ «ТрансКом» суму штрафних санкцій у розмірі 56 423,06 грн., в тому числі 17907,88 грн. пені, 34 551,20 грн. витрат від інфляції та 3963, 98 грн. 3% річних за невиконання взятих на себе зобов`язань згідно договорів.

Також, за змістом мирової угоди, КП Ужгородської міської ради «Ужгородпарквідео» та Департамент міського господарства Ужгородської міської ради зобов`язуються погасити вказану суму протягом 10 десяти календарних днів з моменту підписання вказаної мирової угоди, шляхом перерахування визначеної суми на розрахунковий рахунок ТОВ «ТрансКом».

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01.02.2021 в справі № 907/676/20, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 задоволено позов ТОВ "ТрансКом" до відповідача Ужгородської міської ради, за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - КП Ужгородської міської ради "Ужгородпарквідео" та визнано незаконною бездіяльність Ужгородської міської ради, яка полягає в незаконній бездіяльності Ужгородської міської ради щодо нездійснення заходів з фінансування КП Ужгородпарквідео з метою виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області від 25.09.2015 року в справі №907/900/15, суд прийшов до висновку про наявність підстав для покладення на Ужгородську міську раду субсидіарної відповідальності та стягнення з неї заборгованості за грошовими зобов`язаннями КП Ужгородпарквідео в розмірі 56 423 грн. 06 коп. згідно ухвали Господарського суду Закарпатської області від 25.09.2015 у справі № 907/900/15.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідно до меморіального ордеру за № 496 від 21.12.2021 Ужгородською міською радою сплачено в добровільному порядку суму 56 585,15 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вважає, що незаконною бездіяльністю Ужгородської міської ради, яка встановлена рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01.02.2021 в справі № 907/676/20, ТОВ "ТрансКом" завдано матеріальну(грошову) шкоду в загальному розмірі 46 590,59 грн. (інфляційні втрати в розмірі 36 021,70 грн. та 3% річних в розмірі 10 568,89 грн.) за період з 25.09.2015 (дата винесення ухвали Господарським судом Закарпатської області в справі № 907/900/15 про затвердження мирової угоди) до 21.12.2021 (дата фактичної оплати), яка, на його думку, підлягає стягненню з відповідача. Юридичними підставами для стягнення інфляційних втрат позивач визначив приписи частини другої статті 625 ЦК України.

Колегія суддів частково погоджується з таким твердженням апелянта (позивача) з наступних підстав.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01.02.2021 року в справі № 907/676/20 задоволено позов ТОВ «ТрансКом» до Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство Ужгородської міської ради «Ужгородпарквідео» про визнання незаконною бездіяльності Ужгородської міської ради, яка полягає у нездійсненні заходів щодо фінансування КП "Ужгородпарквідео" з метою виконання судового рішення - ухвали Господарського суду Закарпатської області від 25.09.2015 року, в справі № 907/900/15 та стягнення з Ужгородської міської ради заборгованості за грошовими зобов?язаннями КП "Ужгородпарквідео" в розмірі 56 423 грн. 06 коп. згідно ухвали Господарського суду Закарпатської області від 25.09.2015 року в справі Nє 907/900/15.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 року в справі Nє 907/676/20 рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.02.2021 року залишено без змін.

3гідно з приписами ч. 7 ст. 77 ГК України казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства.

Отже, умовою покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування за змістом ч. 7 ст. 77 та ч. 10 ст. 78 ГК України є недостатність коштів, які є у розпорядженні комунального підприємства.

Водночас, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі «Михайленки та інші проти України», пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі «Лисянський проти України», пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі «Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови», пункти 18,19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі «Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації», пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі «Р. Качапор та інші проти Сербії». Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції. Вказана позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12.

За прецедентною практикою Європейського суду, держава може нести відповідальність за борги свого державного підприємства, навіть якщо компанія є окремою юридичною особою, за умови, що вона не користуються достатньою інституційною та функціональною незалежністю від держави, щоб звільнити останню від її відповідальності за Конвенцією (рішення від 30.11.2004 року у справі Михайленки та інші проти України, п. 45; рішення від 03.04.2007 року у справі Кооперативу Агрікола Слобозія Ханесей проти Молдови, п. п. 18,19, рішення від 08.04.2010 року у справі Єршова проти Російської Федерації, п. п. 54-63.

Ключовими критеріями, використаними у вищезазначених справах для визначення того, чи дійсно держава була відповідальна за такі борги, були наступні: правовий статус компанії (за публічним чи приватним правом); характер її діяльності (державні функції або звичайний комерційний бізнес); контекст її функціонування (наприклад, монополія або в значній мірі регульований бізнес); її інституційна незалежність (частка державної власності); та її функціональна незалежність (ступінь державного нагляду і контролю). У справі Михайленки та інші проти Украйни, де боржником була будівельна компанія в зоні відчуження Чорнобиль, Суд визнав державу відповідальною за борги компанії, у якій держава була власником або акціонером.

При цьому, Європейським судом висловлена позиція щодо субсидіарної відповідальності муніципального органу (органу місцевого самоврядування) за зобов`язаннями муніципального підприємства у пункті 62 рішення у справі Єршова проти Російської Федерації та зазначено, що враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, суд дійшов висновку про те, що підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади. Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства.

Отже, висновок суду першої інстанції, що боржником в даному грошовому зобов`язанні першочергово було КП «Ужгородпарквідео», і лише з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01.02.2021 у справі Nє 907/676/20, в Ужгородської міської ради виникло зобов`язання щодо сплати за ст.625 ЦК України відповідної грошової суми суперечить, як встановленим обставинам так і нормам права.

У постанові від 19 червня 2019 року у справі N 646/14523/15-ц (N у ЄДРСР 82997465) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також із тих, які ним не передбачені, але не суперечать йому; в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права й обов`язки можуть виникати з делікту та з рішення суду. Грошове зобов`язання має бути виконаним із дня набрання судовим рішенням законної сили, оскільки з цього часу зобов`язання відшкодувати шкоду стало конкретизованим і визначеним.

У разі неналежного виконання (прострочення) підтвердженого(визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (див. постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

Отже, правова природа правовідносин за статтею 625 ЦК України є наступна: можуть нараховуватись на неустойку - на суму основного зобов`язання - на інші суми, які підлягають поверненню - на інші суми, які стягнуто рішенням суду - нараховуються за весь час прострочки - розповсюдження на усі правовідносини.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу І "Загальні положення про зобов`язання" Книги п`ятої ЦК України. Тому ця стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або законом.

Інфляційні втрати та три проценти річних за частиною другою статті 625 ЦК України слід нараховувати до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі N 916/190/18).

Тому заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу не знайшли свого підтвердження, оскільки не врахована правова природа правовідносин за ст.625 ЦК України.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо періоду прострочення.

Враховуючи вище наведене, Ужгородська міська рада з наступного дня після спливу 10 денного строку на виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області від 25.09.2015 в справі № 907/900/15 про затвердження мирової угоди зобов`язана сплатити грошову суму 56 423, 26 грн. замість основного боржника КП «Ужгородпарквідео».

Отже, позивач у цій справі вправі був заявити до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за прострочення виконання судового рішення з наступного дня після спливу 10 днів після затвердження судом мирової угоди, а саме з 05.10.2015 року по день фактичної оплати 21.12.2021 із простроченої суми в розмірі 56 423, 26 грн. , а не з дати затвердження мирової угоди 25.09.2015 року тому апеляційний суд не погоджується з початком періоду прострочення за позицією позивача.

Відповідно до позову та до меморіального ордеру Nє 496 від 21.12.2021 року Ужгородською міською радою сплачено в добровільному порядку суму штрафних санкцій відповідно до мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/900/15, а саме, в сумі 56 585,15 грн.

Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків).

З цих підстав висновок суду першої інстанції, що позивачем не доведено усіх елементів складу цивільного правопорушення, наявність яких є необхідною для деліктної відповідальності відповідача і підставою для стягнення сум на підставі ч.2 ст.625 ЦК У спростовані апеляційним судом.

Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений в постанові ВП ВС від 09 листопада 2023 року в справі № 420/2411/19.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Апеляційним судом враховано висновок ВП ВС, що порушення грошового зобов`язання є триваючим і право на позов виникає з моменту порушення до моменту його усунення (аналогічна позиція викладена в постанові ВП ВС від 08.11.2019 року №127/15672/16).

Відтак, провівши перерахунок, колегія суддів встановила, що період простроченого зобов`язання становить 2270 днів. Сукупний індекс інфляції складає 1.70838353, тобто інфляційне збільшення боргу складає 39 969,17 грн, що є більше аніж заявлено позивачем, відтак в цій частині підлягає вся заявлена до позову сума інфляційних втрат, а саме 36 021,70 грн. Щодо заявлених позивачем до стягнення 3% річних, то колегія суддів встановила, що вони підлягають частковому задоволенню, в сумі 10 517,88 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Закарпатської області прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Апелянтом спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки доведено неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволення частково з врахуванням початку перебігу строку для обрахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проте, відповідачем всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати

У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги та скасуванням рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на відповідача витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої 3028 грн. та апеляційної інстанції 4542 грн.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ТрансКом б/н від 25.06.2024 - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.05.2024 у справі №907/200/24 скасувати.

3. Позовні вимоги задоволити частково. Стягнути з Ужгородської міської ради, 88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3 (код ЄДРПОУ 33868924) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТрансКом", 88000, м. Ужгород, площа Театральна, 9 (код ЄДРПОУ 33868924) 46 539,58 грн. В решті відмовити.

4. Стягнути з Ужгородської міської ради, 88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3 (код ЄДРПОУ 33868924) в дохід державного бюджету (отримувач коштів ГУК Львiв/Личаківський р-н/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ 38008294, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA098999980313171206082013954, код класифікації доходів бюджету 22030101) 3028, 00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

5. Стягнути з Ужгородської міської ради, 88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3 (код ЄДРПОУ 33868924) в дохід державного бюджету (отримувач коштів ГУК Львiв/Личаківський р-н/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ 38008294, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA098999980313171206082013954, код класифікації доходів бюджету 22030101) 4542, 00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Місцевому господарському суду видати наказ в порядку ст. 327 ГПК України.

8. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий- суддяБойко С. М.

Судді:Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.