Постанова

від 03.10.2024 по справі 915/1592/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1592/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Діброви Г.І.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників учасників у справі:

Від ДП «Миколаївський морський торгівельний порт» - адвокат Мокан О.О.

Від ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» - адвокат Дабіжа Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торгівельний порт»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024, суддя суду першої інстанції Ткаченко О.В., м. Миколаїв, повний текст рішення складено та підписано 06.06.2024

по справі №915/1592/23

за позовом Державного підприємства «Миколаївський морський торгівельний порт»,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв»

про стягнення заборгованості в сумі 3 515 655,40 грн,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Державне підприємство «Миколаївський морський торгівельний порт» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 29.09.2023 № 06/947 (вх. № 13577/23 від 13.10.2023), в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» заборгованість за договором оренди від 08.06.2006 № 12-А у загальному розмірі 3 515 655,40 грн та 52 734,83 грн судового збору.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди від 08.06.2006 № 12-А в частині здійснення розрахунків за користування майном.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024 в задоволені позову відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача була відсутня можливість експлуатації орендованого майна, а саме портальних кранів, в тому числі через мінування акваторії Чорного моря, суд зазначає про наявність в даному випадку підстав для застосування положень ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення відповідача від оплати орендної плати за спірний період.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державного підприємства «Миколаївський морський торгівельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024 по справі №915/1592/23.

Апелянт вказав, що станом як і на сьогодні, так і дату виникнення спірної заборгованості та відкриття судової справи №915/1592/23, інформація щодо закриття Морського порту Миколаїв відсутня. В свою чергу, в матеріалах справи містяться численні докази не тільки здійснення ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» вантажних операцій в період, в тому числі і з жовтня 2022 по серпень 2023 року, а і докази ведення Відповідачем господарської діяльності як суб`єкта господарювання на території порту Миколаїв, в тому числі і з жовтня 2022 по серпень 2023 року.

Апелянт зазначає, що матеріали справи не містять доказів, яким саме чином мінування акваторії Чорного моря впливає на виконання Відповідачем договірних зобов`язань, передбачених Договором від 08.06.2006 №12-А, щодо сплати орендної плати за оренду рухомого майна-портальних кранів.

На думку Апелянта, при вирішенні справи суд першої інстанції не повно встановив обставини щодо відсутності/наявності обмежень перебування на території та приміщеннях порту Миколаїв, та не дослідив у повній мірі докази, та не надав належної правової оцінки фактам ведення ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» господарської діяльності шляхом проведення в тому числі і вантажних операцій, а тому висновки суду щодо звільнення ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» від сплати орендної плати за Договором оренди №12-А від 08.06.2006 за період з жовтня 2022 року по серпень 2023 року, є передчасними та такими, що не відповідаюьб обставинам справи.

Керуючись викладеним вище, позивач просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024 у справі № 915/1592/23 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державного підприємства «Миколаївський морський торгівельний порт» в повному обсязі.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» надійшов відзив на апеляційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торгівельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024 по справі №915/1592/23.

На думку відповідача, належним чином доведеними є факти заборони та фактичної відсутності судноплавства по річкам Південний Буг та Інгул, заборони руху суден та всіх плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу протягом спірного періоду.

Відповідач вказує, що через відсутність судноплавства, пряму заборону руху суден, неможливість оформлення приходу суден відповідно до чинних правил відсутні вантажі, які могли б оброблятись за допомогою портальних кранів. Саме ці обставини, незалежні від волі Відповідача, роблять неможливим використання портальних кранів.

Відповідач вказує, що надані ДП «АМПУ» відомості жодним чином не доводять факт використання портальних кранів впродовж періоду з жовтня 2022 року по серпень 2023 року, не спростовують доводів Відповідача та висновків суду першої інстанції, покладених в основу судового рішення, що оскаржується.

Крім того, відповідач вказує, що закон не містить переліку обставин, які звільняють наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) на підставі частини шостої статті 762 ЦК України, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі обставини одночасно позбавляють орендаря можливості користуватись об`єктом оренди і він не відповідає за це.

Керуючись викладеним вище, відповідач просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024 у справі № 915/1592/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торгівельний порт» - без задоволення.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/1592/23 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.07.2024 поновлено Державному підприємству «Миколаївський морський торгівельний порт» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024 по справі №915/1592/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Миколаївський морський торгівельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024 по справі №915/1592/23; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 28.07.2024; призначено справу №915/1592/23 до розгляду у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на 29.08.2024 о 11:30.

Розпорядженням керівника апарату Південно-західного апеляційного господарського суду № 387 від 26.08.2024, у зв`язку з перебування судді зі складу колегії суддів Таран С.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/1592/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2024 справу №915/1592/23 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Богатиря К.В., суддів: Поліщук Л.В., Діброва Г.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 прийнято справу №915/1592/23 за апеляційною скаргою Державного підприємства «Миколаївський морський торгівельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді: Поліщук Л.В., Діброва Г.І.

29.08.2024 у судовому засіданні було оголошено перерву у судовому засіданні до 03.10.2024 о 15:00.

03.10.2024 у судовому засіданні прийняли участь представник ДП «Миколаївський морський торгівельний порт» - адвокат Мокан О.О. та представник ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» - адвокат Дабіжа Я.І.

Фактичні обставини, встановлені судом.

08.06.2006 між Державним підприємством «Миколаївський морський торгівельний порт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» укладено договір №12-А оренди індивідуального визначеного майна, що належить до державної власності (надалі Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно портальні крани згідно переліку 1 в додатку №1 до даного Договору, яке знаходиться на балансі Орендодавця, і вартість якого визначена відповідно до Звіту про незлажену оцінку, виконаного Регіонального торгово-промисловою палатою Миколаївської області, станом на 30 вересня 2005 року, з урахуванням звіту з актуалізації станом на 31.03.2005, і становить 10 983 750,00 грн (п.1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.2. Договору, майно передається в оренду з метою використання його за призначенням.

Орендар вступає у строкове платне користування майном після підписання сторонами цього Договору, але не раніше дати підписання сторонами акта приймання-передачі майна (п.2.1 Договору);

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Майно залишається у господарському віданні орендодавця, а орендар користується ним протягом строку оренди (п.2.2 Договору);

Пунктом 3.2. Договору у редакції додаткової угоди №3 від 26.04.2016 встановлено, що загальний розмір орендної плати за базовий місяць оренди (вересень), складає 275 219,59 грн з ПДВ.

Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за кожний наступний місяць.

Орендна плата перераховується орендарем на поточний рахунок орендодавця до 20-го числа місяця, наступного за місцем нарахування, на підставі рахунку, виставленого орендодавцем до 10-го числа місяця, наступного за місяцем нарахування (п.3.3 Договору).

Відповідно до п. 5.2. Договору орендар зобов`язується своєчасно і повному обсязі сплачувати орендну плату відповідно до рахунків, наданих орендодавцем.

Відповідно до п. 6.1. Договору орендар має право використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього Договору.

Відповідно до п. 7.1., 7.2. Договору, орендодавець зобов`язаний передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором по акту приймання-передачі майна, не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватися орендованим майном на умовах цього договору.

Відповідно до п. 9.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Пунктом 10.1. Договору встановлено, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин, а саме: війни, блокади, ембарго, пожежі, землетрусу, повені та інших стихійних лих, страйку, нормативно-правових актів органів влади і т.п. сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин.

Відповідно до п. 10.2. Договору, доказом виникнення і терміну дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Регіональною торгово-промисловою палатою Миколаївської області.

Пунктом 11.1. Договору встановлено, що цей договір укладається на строк 10 років та набуває чинності з моменту його підписання сторонами, а в частині передачі окремо індивідуально визначеного майна з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна.

В додатку № 1 до Договору №12-А від 08.06.2006 зазначено перелік майна, переданого в оренду.

Додаток № 2 до Договору №12-А від 08.06.2006 містить розрахунок орендної плати.

Крім того, в матеріалах справи містяться Акти приймання передачі до договору №12-А від 08.06.2006, відповідно до яких позивач передав, а відповідач прийняв наступне майно:

- кран портальний електричний перевантажувальний «Альбатрос» в/п 10/20 т на вильоті 32/16-8 м, інв. №61, рег. №6446, зав. №1099861, бух.інв. №3720, встановлений в тилу причалу №9;

- кран портальний електричний перевантажувальний «Альбатрос» в/п 10/20 т на вильоті 32/16-8 м, інв. №56, рег. №5901, зав. №1096949, бух.інв. №3196, встановлений на фронті причалу №9;

- кран портальний електричний перевантажувальний «Сокол» в/п 16/20/32 т на вильоті 32/25/16-8 м, інв. №94, рег. №9776, зав. №1629, бух.інв. №2572, встановлений на фронті причалу №9;

- кран портальний електричний перевантажувальний «Кировець» в/п 16 т на вильоті 32-8 м, інв. №55, рег. №5638, зав. №4916, бух.інв. №219, встановлений в тилу причалу №9;

- кран портальний електричний перевантажувальний «Сокол» в/п 16/20/32 т на вильоті 32/25/16-8 м, інв. №85, рег. №7675, зав. №1625, бух.інв. №3837, встановлений на фронті причалу №9;

- візок залізнодорожний вагонний інв. №17149, встановлена на залізнодорожному шляху №8, що відноситься до складу №7;

- лебідка тягова інв. № 16800, встановлена у тилу залізнодорожного шляху №8 складу №7;

- щит керування інв. №19384, встановлений у тилу залізнодорожного шляху №8 складу №7.

На виконання умов договору, позивач направив на адресу відповідача:

- акт наданих послуг (виконаних робіт) №14330043 від 31.10.2022 за жовтень 2022 року та рахунок №14330043 від 31.10.2022 на суму 309 198,65 грн;

- акт наданих послуг (виконаних робіт) №16540043 від 30.11.2022 за листопад 2022 року та рахунок №16540043 від 30.11.2022 на суму 311 363,05 грн;

- акт наданих послуг (виконаних робіт) №18840043 від 31.12.2022 за грудень 2022 року та рахунок №18840043 від 31.12.2022 на суму 313 542,59 грн;

- акт наданих послуг (виконаних робіт) №01410043 від 31.01.2023 за січень 2023 року та рахунок №01410043 від 31.01.2023 на суму 316 050,94 грн;

- акт наданих послуг (виконаних робіт) №02990043 від 28.02.2023 за лютий 2023 року та рахунок №02990043 від 28.02.2023 на суму 318 263,29 грн;

- акт наданих послуг (виконаних робіт) №04420043 від 31.03.2023 за березень 2023 року та рахунок №04420043 від 31.03.2023 на суму 323 037,26 грн;

- акт наданих послуг (виконаних робіт) №06750043 від 30.04.2023 за квітень 2023 року та рахунок №06750043 від 30.04.2023 на суму 323 683,34 грн;

- акт наданих послуг (виконаних робіт) №07980043 від 31.05.2023 за травень 2023 року та рахунок №07980043 від 31.05.2023 на суму 325 301,76 грн;

- акт наданих послуг (виконаних робіт) №10070043 від 30.06.2023 за червень 2023 року та рахунок №10070043 від 30.06.2023 на суму 327 904,16 грн;

- акт наданих послуг (виконаних робіт) №11810043 від 31.07.2023 за липень 2023 року та рахунок №11810043 від 31.07.2023 на суму 325 936,73 грн;

- акт наданих послуг (виконаних робіт) №13540043 від 31.08.2023 за серпень 2023 року та рахунок №13540043 від 31.08.2023 на суму 321 373,63 грн.

Загальна сума заборгованості по зазначеним вище рахункам з жовтня 2022 року по серпень 2023 року становить 3 515 655,40 грн.

28.04.2023 ДП «Миколаївський морський торгівельний порт» направило на адресу ТОВ «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ» претензію №06/241, а якій просило погасити заборгованість за договором №12-А від 08.06.2006 у сумі 1 891 455,78 грн.

Листом №37 від 02.06.2023 відповідач відповів на претензію №06/241 від 28.04.2023. В даному листі відповідач вказав, що відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України №634, за користування майном, розташованим в морському порту Миколаїв, орендарі, що є портовими операторами, звільняються від орендної плати за період з 24.02.2022 до повного відновлення судноплавства або до встановлення рівня охорони не нижче 3. Тому відповідач вказав, плата за користування майном на територіях порту Миколаїв підлягає зменшенню повністю за період з 24.02.2022 та до повного відновлення судноплавства.

В матеріалах справи наявні листи ТОВ «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ» на адресу позивача №2143 від 04.01.2023, №2234 від 14.02.2023, №2163 від 25.04.2023, « 2278 від 30.05.2023, №2231 від 28.06.2023, №2413 від 01.08.2023, №2563 від 31.08.2023, №2734 від 02.10.2023, №2884 від 02.11.2023. В даних листах відповідач вказав, що він як орендар за договором оренди №12-А від 08.06.2006 не використовує орендоване майно в своїй діяльності в період з 01.08.2022 по 31.10.2023 та просив надати відповідні довідки за договором оренди №12-А від 08.06.2006 та звільнити своїм рішенням від орендної плати за договором оренди №12-А від 08.06.2006.

В матеріалах справи також містяться Акти огляду нерухомого майна щодо його використання портовим оператором Товариством з обмеженою відповідальністю «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ». Дані акти складені робочою групою ДП «Миколаївський морський торгівельний порт». Однак, в актах не міститься інформації щодо використання чи не використання майна, переданого в оренду на підставі договору №12-А від 08.06.2006.

В той же час, у даних актах зазначено, що у період з лютого 2023 року по жовтень 2023 року ТОВ «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ» не використовувало підкранові шляхи.

В матеріалах справи також наявні:

1) розпорядження Капітана Миколаївського морського порту №15 від 09.03.2022, яким:

- заборонено рух всіх суден та плавзасобів по річками Південний Буг та Інгул. У разі потреби плавання питання погоджувати з військовими.

- заборонено відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону.

2) розпорядження Капітана Миколаївського морського порту №15/1 від 09.03.2022, яким:

- заборонено рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу.

- заборонено відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону.

3) Лист Капітана Миколаївського морського порту вих. №110 від 23.08.2023 на адресу ДП «Миколаївський морський торгівельний порт». З даного листа вбачається, що з 24.02.2022 по 09.03.2022 капітан Миколаївського морського порту рух суден не забороняв. З 09.03.2022 по теперішній час відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плав засобів, які перебувають біля причалів портів та терміналів Миколаївського регіону, заборонено. Але у разі потреби питання виходу погоджується з військовими. Кожен суб`єкт господарювання у разі потреби перестановки суден, перетягування вздовж причалів, завезення постачання на судно, зміна екіпажу та інші потреби, пов`язані з забезпеченням життєдіяльності судна та екіпажу, а також проведення розвантаження судна, самостійно запрошує та отримує (або не отримує) дозвіл на виконання цих дій. Капітан порту до цього відношення немає.

4) Наказ ТОВ «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ» №31 від 30.09.2022 про тимчасове призупинення діяльності на час воєнного стану - простій Підприємства. Зі змісту даного наказу вбачається, що починаючи з 01.10.2022 оголошується простій Підприємства тимчасово призупиняється діяльність на час воєнного стану або до відновлення виробничої діяльності Миколаївського морського Порту.

5) Лист Миколаївської філії ДП «АМПУ» (Адміністрація Миколаївського морського порту) №1525/18-04-03/Вих від 08.11.2023 на адресу ДП «АМПУ», в якому зокрема вказав, що ТОВ «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ» за період з 24.02.2022 по 06.11.2023 було оформлено наступну кількість дозвільних документів: на особу (разові, тимчасові) 58 перепусток, транспортних (разові, тимчасові) 360 перепусток.

6) Відповідь Капітана Миколаївського морського порту на адвокатський запит адвоката Дабіжи Я.І. від 22.11.2023 №22/11-23. В даній відповіді зокрема зазначено, що в період з 01.10.2022 по 31.08.2023 Капітан не проводив оформлення приходу в Миколаївський порт невійськових суден, що прямували для здійснення вантажних операцій.

7) Лист Миколаївської філії ДП «АМПУ» (Адміністрація Миколаївського морського порту) №481/18-04-05/Вих від 17.04.2024 на адресу ДП «АМПУ», в якому зокрема вказано, що обсяги використання ТОВ «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ» електричної енергії в період з 01.10.2022 по 31.03.2024 складає 10519 кВт/год, а обсяг вантажопереробки ТОВ «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ» в період з 01.10.2022 по 04.04.2024 згідно оперативного обліку складає 1,2 тис. тон.

8) Лист ТОВ «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ» №Е-13 від 04.03.2024 на адресу Начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ» (Адміністрація Миколаївського морського порту), в якому вказано, що відповідач у березні 2024 року планує відвантаження металопродукції на автотранспорт, а саме пачка 110 місць вага 638,405 т., лист штучний 225 місць 551,523 т.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваного договору, встановити фактичні правовідносини, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічного змісту норма закріплена в ст. 283 ГК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 759 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ч. 1-2, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ (набрав чинності 27.12.2019, дата введення в дію 01.02.2020) регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Відповідно до абз. 4 п. 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 17 Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до п.п. 4-1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" від 27.05.2022 № 634 за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після такої дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які є портовими операторами та використовують майно, розташоване в морських портах Одеса, Чорноморськ, Південний, Миколаїв, Ольвія, Білгород-Дністровський, починаючи з 24 лютого 2022 р. і до моменту повного відновлення торговельного судноплавства або встановлення Кабінетом Міністрів України рівня охорони у зазначених морських портах нижче, ніж рівень 3 у кожному із зазначених морських портів. Положення цього підпункту не застосовуються з 1 серпня 2022 р. до орендарів, які повністю або частково провадять діяльність з використанням орендованого майна або передали його у користування третім особам. Звільнення від орендної плати надається окремим рішенням орендодавця за зверненням орендаря. Підставою для прийняття рішення про звільнення від орендної плати є довідка балансоутримувача відповідного орендованого державного майна за встановленою Фондом державного майна формою про те, що орендар такого майна протягом звітного місяця не використовував таке майно в своїй діяльності. Зазначена довідка надається орендодавцю не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, а довідка за період з 1 серпня по 30 вересня 2022 р. - не пізніше 10 листопада 2022 року.

Відповідно до п. 17 постанови № 634 Фонд державного майн здійснює контроль за виконанням умов, зазначених у підпунктах 4-1 і 4-2 пункту 1 цієї постанови.

Форма зазначеної довідки розміщена на офіційному веб-сайті Фонду держаного майна України за посиланням https://orenda.gov.ua/akty-fdmu/dovidka-balansoutrymuvacha pro-nevykorystannia-orendarem-portovym-operatorom-maina-roztashovanoho-u morskomu-portu/.

Додатками до довідки є:

1. План-схема об`єкта/об`єктів оренди.

2. Копія документа, що засвідчує повноваження особи на підписання цієї довідки, якщо підписантом є не керівник.

3. Лист орендаря щодо підтвердження невикористання орендованого майна.

У даному випадку, відповідач неодноразово звертався до позивача з листами, в яких зазначав, що він як орендар за договором оренди №12-А від 08.06.2006 не використовує орендоване майно в своїй діяльності в період з 01.08.2022 по 31.10.2023 та просив надати відповідні довідки за договором оренди №12-А від 08.06.2006 та звільнити своїм рішенням від орендної плати за договором оренди №12-А від 08.06.2006.

В той же час, позивач не надав відповідачу відповідні довідки та не прийняв рішення про звільнення ТОВ «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ» від сплати орендної плати.

Однак, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, ТОВ «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ» дійсно не використовував портальні крани у спірний період, тобто з жовтня 2022 року по серпень 2023 року.

Адже з листа Миколаївської філії ДП «АМПУ» (Адміністрація Миколаївського морського порту) №481/18-04-05/Вих від 17.04.2024 на адресу ДП «АМПУ» вбачається, що обсяг вантажопереробки ТОВ «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ» в період з 01.10.2022 по 04.04.2024 згідно оперативного обліку складає 1,2 тис. тон.

Таким чином, тут йдеться в тому числі і про спірний період.

В той же час, ТОВ «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ» листом №Е-13 від 04.03.2024 повідомив Начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ» (Адміністрація Миколаївського морського порту), що відповідач у березні 2024 року планує відвантаження металопродукції на автотранспорт, а саме пачка 110 місць вага 638,405 т., лист штучний 225 місць 551,523 т.

Загальна вага вантажу складає 1 189,928 т, що на переконання колегії суддів, і є всіма роботами з вантажопереробки ТОВ «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ» в період з 01.10.2022 по 04.04.2024. Проте, такі навантажувальні роботи були проведені у березні 2024 року, тобто не у спірному періоді.

З огляду на викладене вище, колегія суддів доходить до висновку, що ТОВ «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ» дійсно не використовував портальні крани у спірний період, тобто з жовтня 2022 року по серпень 2023 року.

В той же час, за відсутності довідок балансоутримувача про невикористання відповідачем орендованого майна та рішення орендодавця про звільнення ТОВ «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ» від сплати орендної плати за період з жовтня 2022 року по серпень 2023 року, у колегії суддів відсутні підстави для застосування до спірних відносин положень п.п. 4-1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" від 27.05.2022 № 634.

Згідно з частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 дійшла висновку, що вказана норма не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України до спірних правовідносин та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто він повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане ним, і він не відповідає за ці обставини (узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.02.2024 у справі № 916/599/23).

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати (див. постанови Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21, № 916/599/23).

Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками таких обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності. При цьому сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Загальновідомим є факт того, що приміщення та територія ДП «Миколаївський морський торгівельний порт», в т.ч. до яких віднесено причали порту, відносяться до об`єктів стратегічної інфраструктури, в силу введеного воєнного стану відносно яких запроваджено певні обмеження у використанні, з метою посилення обороноздатності країни.

Крім того, загальновідомими та такими, що не потребують доказування, є обставини мінування акваторії Чорного моря, в т.ч. Миколаївського порту, для уникнення можливості підходу воєнних кораблів РФ.

Розпорядження Капітана Миколаївського морського порту №15 від 09.03.2022, яким:

- заборонено рух всіх суден та плавзасобів по річками Південний Буг та Інгул;

- заборонено відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону.

Розпорядження Капітана Миколаївського морського порту №15/1 від 09.03.2022, яким:

- заборонено рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу;

- заборонено відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону.

З відповіді Капітана Миколаївського морського порту на адвокатський запит адвоката Дабіжи Я.І. від 22.11.2023 №22/11-23, вбачається, що в період з 01.10.2022 по 31.08.2023 Капітан не проводив оформлення приходу в Миколаївський порт невійськових суден, що прямували для здійснення вантажних операцій.

Таким чином, у зв`язку з введенням на території України воєнного стану було фактично паралізовано морські та річкові перевезення в акваторії морського порту Миколаїв.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази вбачається, що рух всіх суден та плавзасобів по річками Південний Буг, Інгул та від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу заборонено. Ці обставини в свою чергу, унеможливили захід та вихід невійськових суден до Миколаївського морського порту, що підтверджується зокрема листом Капітана миколаївського морського порту.

Портальні перевантажувальні крани «Альбатрос», «Сокол» та «Кировець» розташовані по фронту та тилу причалу №9. Враховуючі їх розташування, колегія суддів доходить до висновку, що дані крани використовуються саме для розвантаження та навантаження суден, що швартуються біля причалу №9 у Миколаївському морському порті.

В свою чергу, беручи до уваги, що морські та річкові перевезення в акваторії морського порту Миколаїв паралізовані, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач фактично позбавлений можливості використовувати орендовані портальні крани за цільовим призначенням, адже відсутні судна, які можна навантажувати чи розвантажувати.

При цьому, неможливість використання відповідачем у період з 01.10.2022 по 31.08.2023 викликана незалежними від сторін спору причинами, а саме військовою агресією Російської Федерації, яка мала наслідком введення на території України воєнного стану та заборону руху всіх суден та плавзасобів по річками Південний Буг, Інгул та від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу, що призвело до припинення морських та річкових перевезень в акваторії морського порту Миколаїв.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що матеріали справи не містять доказів, яким саме чином мінування акваторії Чорного моря впливає на виконання Відповідачем договірних зобов`язань, передбачених Договором від 08.06.2006 №12-А щодо сплати орендної плати за оренду рухомого майна-портальних кранів. Адже, в тому числі у результаті мінування акваторії Чорного моря, був повністю припинений захід та вихід суден з морського порту Миколаєва, що призвело до неможливості проведення навантажувально/розвантажувальних робіт, оскільки відсутні судна для проведення таких робіт.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта щодо відсутності обмежень перебування його працівників на території та приміщеннях порту Миколаїв, оскільки дані обставини жодним чином не свідчать про можливість використання портальних кранів за призначенням.

Крім того, апелянт не довів жодними належними та відповідними доказами факти проведення відповідачем у спірний період вантажних операцій із застосуванням орендованих за договором №12-А портальних кранів.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що неможливість використання відповідачем у період 01.10.2022 по 31.08.2023 портальних кранів, розташованих на причалі №9, переданих йому позивачем на підставі договору від 08.06.2006 №12-А, в силу приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України зумовлює наявність правових підстав для звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ» від сплати нарахованої позивачем за період з 01.10.2022 по 31.08.2023 орендної плати за цим договором.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКМОРСЕВІС НІКОЛАЄВ» на користь Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» заборгованості за договором оренди від 08.06.2006 № 12-А у загальному розмірі 3 515 655,40 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024 по справі №915/1592/23 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024 по справі №915/1592/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торгівельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024 по справі №915/1592/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024 по справі №915/1592/23 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 09.10.2024.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

Г.І. Діброва