Постанова

від 10.10.2024 по справі 915/324/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/324/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.07.2024, прийняте суддею Мавродієвою М.В., м. Миколаїв, повний текст складено 24.07.2024,

у справі №915/324/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна 2013"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв"

про стягнення 186 018,16 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортуна 2013" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 186018,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу №0903/1/21 від 09.03.2021.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 01.04.2024 відкрито провадження у справі №915/324/24.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.07.2024 у справі №915/324/24 (суддя Мавродієва М.В.) позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна 2013" 186018,16 грн основного боргу та 3028 грн судового збору.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу №0903/1/21 від 09.03.2021, що зумовило правомірність заявлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортуна 2013" вимог про стягнення з відповідача заборгованості з оплати вартості товару, поставленого на підставі даного договору, тим більше, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" вимоги позивача не спростовано та не подано до суду доказів, які б свідчили про погашення ним відповідної суми боргу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.07.2024 у справі №915/324/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з відповідача 159981,84 грн.

Зокрема, апелянт наголошує на тому, що він не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про судове засідання у даній справі, яке було призначене на 16.07.2024 та в якому було ухвалено оскаржуване рішення, що, в свою чергу, позбавило останнього можливості надати докази часткового погашення боргу у загальному розмірі 26036,32 грн, а саме: платіжні інструкції №193 від 10.04.2024 на суму 6000 грн, №344 від 11.06.2024 на суму 5018,16 грн, №385 від 01.07.2024 на суму 5018,16 грн, №402 від 10.07.2024 на суму 5000 грн та №407 від 15.07.2024 на суму 5000 грн, копії яких додано до апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 19.09.2024 (вх.№3129/24/Д2 від 20.09.2024) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортуна 2013" просить залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.07.2024 у справі №915/324/24 без змін. Зокрема, позивач посилається на те, що відповідач, будучи обізнаним про існування даної справи та призначення судового засідання на 16.07.2024, не скористався своїм правом на участь у судовому розгляді, не заперечив щодо розміру вимог та за відсутності жодних поважних причин не надав доказів на підтвердження часткового погашення боргу вже після відкриття провадження у цій справі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (186018,16 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 09.09.2024 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 09.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортуна 2013" ("Постачальник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" ("Покупець") укладено договір купівлі-продажу №0903/1/21 (далі договір №0903/1/21 від 09.03.2021), за умовами пункту 1.1 якого на умовах договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцеві товар, визначений у пункті 1.2 договору, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар.

Відповідно до пункту 1.2 договору №0903/1/21 від 09.03.2021 товаром за договором є світлі нафтопродукти та їх похідні, номенклатура яких визначається у товаросупровідних документах (товаротранспортній, видатковій, податковій накладних тощо), та у сертифікатах і паспортах якості, які можуть додаватись Постачальником.

Згідно з пунктом 2.1 договору №0903/1/21 від 09.03.2021 поставка товару підтверджується видатковими накладними, які підписуються представниками обох сторін. Один раз на місяць після 5-го числа місяця, наступного за звітним, Продавець передає Покупцю видаткові документи на реалізоване пальне, рахунки-фактури, копії забірної відомості та раз в місяць акт звірки взаємних розрахунків.

Ціна за одиницю товару та його загальна вартість визначається у товаросупровідних документах окремо для кожного етапу поставку (пункт 2.2 договору №0903/1/21 від 09.03.2021).

Пунктом 3.1 договору №0903/1/21 від 09.03.2021 передбачено, що попередня оплата у розмірі 100% від загальної вартості товару має бути перерахована Постачальником протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання ним рахунку на оплату.

У пункті 10.1 договору №0903/1/21 від 09.03.2021 узгоджено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021 включно, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Якщо за місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна зі сторін письмово не заявила про бажання розірвати договір, він вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік на тих же умовах.

На виконання договору №0903/1/21 від 09.03.2021 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 239167,90 грн, що підтверджується видатковими накладними №30 від 13.01.2023 на суму 36764,94 грн, №77 від 31.01.2023 на суму 36384,80 грн, №186 від 14.02.2023 на суму 37611,81 грн, №231 від 28.02.2023 на суму 25643,30 грн, №296 від 12.03.2023 на суму 24314 грн, №356 від 29.03.2023 на суму 14174,30 грн, №424 від 14.04.2023 на суму 15720 грн, №492 від 25.04.2023 на суму 15026,25 грн, №580 від 13.05.2023 на суму 15499,50 грн, №633 від 31.05.2023 на суму 18029 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" здійснило часткову оплату вартості товару, поставленого останньому позивачем на підставі договору №0903/1/21 від 09.03.2021, шляхом перерахування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна 2013" грошових коштів у загальному розмірі 53149,74 грн, про що свідчать додані до позовної заяви платіжні інструкції №1453 від 28.12.2023 на суму 16764,94 грн, №15 від 09.01.2024 на суму 20000 грн, №31 від 22.01.2024 на суму 16384,80 грн.

Отримання відповідачем товару загальною вартістю 239167,90 грн також відображено в акті звірки взаємних розрахунків за 2023 рік за договором №0903/1/21 від 09.03.2021, який підписаний без зауважень та скріплений печатками сторін.

15.02.2024 позивач засобами поштового зв`язку надіслав Товариству з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" письмову вимогу №1402 від 14.02.2024 про оплату вартості товару, поставленого на підставі договору №0903/1/21 від 09.03.2021, у 7-дениий строк, про що свідчать копії фіскального чеку №5400800881931 від 15.02.2024, поштової накладної №5400800881931 від 15.02.2024 та опису вкладення у цінний лист №5400800881931 від 15.02.2024.

Вищенаведена вимога №1402 від 14.02.2024 повернулася позивачеві у зв`язку із закінчення встановленого терміну зберігання, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта" про відстеження поштового відправлення №5400800881931.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з оплати вартості товару, поставленого за договором №0903/1/21 від 09.03.2021, у розмірі 186018,16 грн.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №0903/1/21 від 09.03.2021 в частині проведення оплати вартості поставленого товару та відсутності у матеріалах справи доказів погашення заявленого до стягнення боргу.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №0903/1/21 від 09.03.2021 є договором поставки.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Отже, договір №0903/1/21 від 09.03.2021 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося вище, підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна 2013" з позовом у даній справі визначено наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" заборгованості перед позивачем за договором №0903/1/21 від 09.03.2021, у зв`язку з чим, беручи до уваги предмет доказування у цьому спорі, господарському суду під час розгляду справи необхідно встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності), при цьому відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вказаним правочином та зміст таких операцій.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.

У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, передбачено, що господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.4 пункту 2 Положення).

В силу підпункту 2.5 пункту 2 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно з підпунктом 2.15 пункту 2 Положення первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що, з огляду на вищенаведені приписи законодавства, господарська операція пов`язана не з самим фактом підписання договору, а з фактом руху активів суб`єкта господарювання та руху його капіталу, натомість сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо).

Водночас визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суду у розгляді даної справи, окрім обставин оформлення первинних документів, необхідно дослідити факт наявності або відсутності реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Колегія суддів вбачає, що на виконання договору №0903/1/21 від 09.03.2021 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 239167,90 грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії первинних документів, а саме: видаткових накладних №30 від 13.01.2023 на суму 36764,94 грн, №77 від 31.01.2023 на суму 36384,80 грн, №186 від 14.02.2023 на суму 37611,81 грн, №231 від 28.02.2023 на суму 25643,30 грн, №296 від 12.03.2023 на суму 24314 грн, №356 від 29.03.2023 на суму 14174,30 грн, №424 від 14.04.2023 на суму 15720 грн, №492 від 25.04.2023 на суму 15026,25 грн, №580 від 13.05.2023 на суму 15499,50 грн, №633 від 31.05.2023 на суму 18029 грн, які підписані сторонами без зауважень.

Крім того, апеляційним господарським судом враховується, що факт отримання товару загальною вартістю 239167,90 грн відповідачем не заперечується.

Між тим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" свої зобов`язання в частині оплати вартості товару, отриманого за договором №0903/1/21 від 09.03.2021, виконало не у повному обсязі, сплативши позивачеві лише 53149,74 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №1453 від 28.12.2023 на суму 16764,94 грн, №15 від 09.01.2024 на суму 20000 грн та №31 від 22.01.2024 на суму 16384,80 грн.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Колегія суддів зауважує на тому, що доказів проведення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого позивачем на підставі договору №0903/1/21 від 09.03.2021, до суду першої інстанції не подано.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна 2013" заборгованості з оплати вартості товару, поставленого за договором №0903/1/21 від 09.03.2021, у сумі 186018,16 грн (розраховано наступним чином: 239167,90 грн - 53149,74 грн = 186018,16 грн).

Стосовно доводів Товариства з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" про те, що він не був належним чином повідомлений про розгляд даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 01.04.2024, якою відкрито провадження у справі №915/324/24, встановлено відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позов від дня отримання цієї ухвали та призначено підготовче засідання на 26.04.2024, як і всю іншу судову кореспонденцію у даній справі (зокрема, ухвалу суду від 26.04.2024 про призначення судового засідання на 27.05.2024; ухвалу суду від 27.05.2024 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду на 25.06.2024; ухвалу суду від 25.06.2024 про призначення судового засідання на 16.07.2024), Товариству з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" було направлено за адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 54046, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Гагаріна (Тернівка), буд. 77. Крім того, дана адреса була вказана у поданій представником відповідача до місцевого господарського суду заяві б/н від 25.06.2024 (вх.№7512/24 від 25.06.2024) про ознайомлення з матеріалами справи та надання доступу до електронної справи (а.с.66).

Однак, вищенаведені ухвали повернулися на адресу місцевого господарського суду з проставленими на конвертах позначками "адресат відсутній за вказаною адресою".

За умовами частин другої-четвертої статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії (огляд доказів, що швидко псуються, неможливість захисту прав особи у випадку зволікання тощо).

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 242 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами п`ятою, шостою статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З огляду на те, що станом на час постановлення судом першої інстанції ухвали про відкриття провадження, а також решти ухвал суду у даній справі відповідач не мав зареєстрованого електронного кабінету, що вбачається з доданої апелянтом до заяви про усунення недоліків апеляційної скарги відповіді №3196915 про наявність зареєстрованого кабінету ЄСІТС, в якій зазначено дату реєстрації електронного кабінету 19.08.2024, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що Господарський суд Миколаївської області правомірно надсилав Товариству з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" відповідні ухвали рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі Правила надання послуг поштового зв`язку).

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

При цьому до повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Якщо ж фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Отже, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19.

Суд апеляційної інстанції також зауважує на тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" безумовно було обізнане про існування даної справи, про що свідчить, зокрема, факт звернення відповідача до місцевого господарського суду з заявою б/н від 25.06.2024 (вх.№7512/24 від 25.06.2024) про ознайомлення з матеріалами справи та надання доступу до електронної справи.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії").

Колегія суддів наголошує, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, що узгоджується зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, вказаною, зокрема, в рішенні останнього у справі "Пономарьов проти України".

Інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в якому були оприлюднені ухвали Господарського суду Миколаївської області, постановлені в межах справи №915/324/24, тим більше, Товариство з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв", виступаючи відповідачем у цій справі, є безпосередньо зацікавленим вчиняти дії з метою одержання інформації про хід та стан справи і несе ризик настання несприятливих наслідків в результаті невжиття заходів щодо отримання інформації про рух справи.

За таких обставин, суд першої інстанції вжив усіх належних та необхідних заходів для повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи, зокрема, направляючи відповідачу рекомендованою кореспонденцією копії відповідних ухвал за адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та вказана самим Товариством з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" в поданій до суду заяві б/н від 25.06.2024 (вх.№7512/24 від 25.06.2024) про ознайомлення з матеріалами справи та надання доступу до електронної справи, при цьому, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження порушення оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, колегія суддів зазначає про те, що в силу приписів пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином сповіщений про дати, час та місце проведення судових засідань, у тому числі і судового засідання, яке було призначене на 16.07.2024 та в якому було ухвалено оскаржуване рішення.

Посилання апелянта на відсутність у нього можливості дізнатися про судовий розгляд даної справи у зв`язку з відключеннями електроенергії та обмеженням доступу до мережі "Інтернет" колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, зазначені обставини за своїм характером не можуть вважатися особливими чи непереборними, адже вони об`єктивно не унеможливили ознайомлення відповідача з ухвалами суду першої інстанції протягом всього періоду розгляду цієї справи, який тривав понад три місяці, тим більше, що доказів повного знеструмлення енергосистеми у цей час у місті Миколаїв матеріали справи не містять; по-друге, обставини періодичного відключення електроенергії жодним чином не позбавляли відповідача можливості отримати адресовані йому ухвали місцевого господарського суду, які надсилалися завчасно та за належною адресою.

Щодо доданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" до апеляційної скарги нових доказів, а саме: платіжних інструкцій №193 від 10.04.2024 на суму 6000 грн, №344 від 11.06.2024 на суму 5018,16 грн, №385 від 01.07.2024 на суму 5018,16 грн, №402 від 10.07.2024 на суму 5000 грн та №407 від 15.07.2024 на суму 5000 грн, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

За умовами частин другої-четвертої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, зі змісту вищенаведених положень процесуального закону вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання. Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

При цьому необхідно враховувати, що чинний Господарський процесуальний кодекс України має на меті забезпечити своєчасний розгляд справ і правову визначеність, унеможливити зловживання процесуальними правами та підвищити ефективність судочинства в цілому, для чого встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів. Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно для того, щоб не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи.

Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.04.2024 про відкриття провадження у справі №915/324/24 було надано відповідачу можливість подати до суду відзив на позов, а відтак і докази, які необхідні для вирішення спору.

В силу приписів частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на предмет доказування у даній справі, на позивача покладено обов`язок доведення факту поставки ним відповідачу товару та наявності заборгованості останнього за поставлений товар, а на відповідача, як на зацікавлену сторону, відповідно, покладено обов`язок спростування розміру заборгованості, тому саме відповідач несе і ризик настання наслідків, пов`язаних з неподанням до суду першої інстанції відповідних доказів проведення ним оплати після відкриття провадження у даній справі.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв", будучи обізнаним про розгляд даної справи, не скористалося своїм правом на подання до місцевого господарського суду копій платіжних доручень платіжних інструкцій №193 від 10.04.2024 на суму 6000 грн, №344 від 11.06.2024 на суму 5018,16 грн, №385 від 01.07.2024 на суму 5018,16 грн, №402 від 10.07.2024 на суму 5000 грн та №407 від 15.07.2024 на суму 5000 грн.

Колегія суддів зауважує на тому, що відповідно до положень частини першої статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Таким випадком за змістом статті 119 Господарського процесуального кодексу України є поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, за клопотанням учасника справи або продовження пропущеного процесуального строку, встановленого судом.

За умовами частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що, виходячи з принципу змагальності, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше, не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи.

Отже, прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників процесу.

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на відповідного учасника справи заявника.

Саме така правова позиція Верховного Суду щодо застосування статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України викладена в постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16.

При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (постанова Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №915/2222/19).

Враховуючи наведені вище положення процесуального закону, додані скаржником до апеляційної скарги копії платіжних інструкцій №193 від 10.04.2024 на суму 6000 грн, №344 від 11.06.2024 на суму 5018,16 грн, №385 від 01.07.2024 на суму 5018,16 грн, №402 від 10.07.2024 на суму 5000 грн та №407 від 15.07.2024 на суму 5000 грн, до уваги колегією суддів не беруться, оскільки вказані докази не були подані відповідачем до суду першої інстанції за відсутності обставин, які б зумовлювали неможливість їх подання до місцевого господарського суду з причин, що об`єктивно не залежали від нього. При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що скаржником взагалі не порушується питання щодо можливості приєднання до матеріалів справи доказів, поданих ним разом з апеляційною скаргою, а також не заявляється клопотання про поновлення пропущеного строку на їх подання, натомість всі посилання апелянта щодо неможливості подання відповідних доказів до суду першої інстанції зводяться виключно до безпідставних тверджень про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" не було повідомлено про розгляд даної справи місцевим господарським судом, що, як зазначалося вище, спростовується матеріалами справи.

Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що скаржник не дотримався встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, що, в свою чергу, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам.

Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.07.2024 у справі №915/324/24 скаржником в апеляційній скарзі не зазначено.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при ухваленні рішення від 16.07.2024 у справі №915/324/24 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.07.2024 у справі №915/324/24 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Евако Миколаїв".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 10.10.2024.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук