Постанова

від 02.10.2024 по справі 910/947/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2024 р. м.Київ Справа№ 910/947/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Гончарова С.А.

Яковлєва М.Л.

За участю секретаря судового засідання Зінченко А.С.

За участю представників учасників прави згідно протоколу судового засідання від 02.10.2024:

від позивача: Безносик А.О.

від відповідача: не з?явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 24.04.2024

у справі №910/947/24 (суддя Ягічева Н.І)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інком Рент"

до Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод"

про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений договір між відповідачем та Фондом державного майна України оренди нерухомого майна від 06.08.2019 №113 припинив свою дію, в зв`язку зі зміною власника єдиного майнового комплексу державного підприємства "Електронмаш", станом на час подання даного позову відповідачем не звільнено майно позивача, що за твердженнями останнього є підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Короткий зміст заперечень відповідача проти позову

Відповідач проти позов заперечував, посилаючись на те, що дії позивача порушують законні права відповідача на оренду майна, суперечать закону, тому відповідач звернувся до суду за захистом своїх прав з позовом про визнання недійсним абз. 5 п.10.5 договору та визнати право оренди на нерухоме майно. Крім того, враховуючи, що строк дії договору оренди до 05.08.2029 включно, вимоги позивача є передчасними, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.04.2024 у справі № 910/947/24 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" задоволено повністю:

- усунуто перешкоди у користуванні майном шляхом виселення Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" з нежитлових приміщень загальною площею 1153,2 кв.м , які розташовані за адресою: м.Київ, вул. Кільцева дорога, 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1887671980000.

- присуджено до стягнення з Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інком Рент» 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доказів повернення відповідачем орендованого майна станом на дату розгляду справи матеріали справи не містять.

Крім того, з посиланням на ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції врахував, що рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/15674/23, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного суду від 23.04.2024, відмовлено у позові Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" до Фонду державного майна України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" про визнання недійсним окремого положення договору та визнання права оренди спірного майна.

Також, додатковим рішенням присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 15 000,50 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Громадська організація "Інвалідів по захисту їх прав і свобод"звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якому скаржник просив:

- поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду м. Києва від 24.04.2024 у справі №910/947/24 та відкрити апеляційне провадження;

- скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 24.04.2024 у справі №910/947/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог;

- у випадку задоволення апеляційної скарги, скасувати і додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 08.05.2024 у справі 910/947/24;

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано:

- що позивач є правонаступником прав та обов`язків за договором оренди, при цьому строк дії договору оренди до 05.08.2029;

- договір є чинним, а позивач набув прав та обов`язків орендодавця за вказаним договором оренди, відтак, відсутні підстави для виселення відповідача з орендованого майна;

- наявність пункту 10.5 в Договорі оренди, яким передбачено, що чинність договору припиняється внаслідок, зокрема, переходу права власності на ЄМК «Електронмаш» за результатами його продажу в процесі приватизації не скасовую дію положень п. 10.4. договору оренди та ч. 1 ст. 770 Цивільного кодексу України;

- у разі скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 втрачає силу.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

15.07.2024 через підсистему "Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Доводи позивача у відзиві зводяться до того, що:

- п. 10.5. Договору передбачено, що чинність договору припиняється в наслідок, зокрема переходу права власності на єдиний майновий комплекс державного підприємства «Електронмаш» за результатами його продажу в процесі приватизації;

- відповідач при підписанні договору не скористався свої правом на виправлення протоколу розбіжностей з пропозицією виключення оскаржуваного пункту договору навпаки засвідчивши підписом погодився з усіма умовами;

- між позивачем і відповідачем відсутні договірні відносини згідно яких позивач має право виставляти рахунки згідно з припиненого договору, а відповідач використовувати нерухоме майно позивача;

- водночас, відповідач в порушення умов договору станом на момент розгляду справи №910/947/24 не звільнив майно позивача;

- доводи відповідача, щодо чинності договору спростовуються рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі №910/15674/23 за позовом Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" про визнання недійсним окремого положення договору та визнання права оренди.

Враховуючи вищевикладене відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування законно прийнятого рішення Господарського суду Києва від 24.04.2024.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2024, справу № 910/947/24 за апеляційною скаргою Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" на рішення Господарського суду м. Києва від 24.04.2024, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючий суддя: Станік С.Р., суддя: Яковлєв М.Л. Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/947/24.

24.06.2024 на виконання ухвали з суду першої інстанції до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/947/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 апеляційну скаргу Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 у справі № 910/947/24 залишено без руху. Протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали скаржнику надано право усунути недоліки, подавши до Північного апеляційного господарського суду докази доплати судового збору в повному обсязі, а саме в розмірі 4542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві гривні ) грн. 00 коп. за оскарження рішення суду першої інстанції.

11.07.2024 через підсистему «Електронний суд» надійшла заява від Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої останнім долучено: квитанцію до платіжної інструкції № 248 від 10.07.2024 в розмірі 4542 ( чотири тисячі п`ятсот сорок дві гривні ) грн. 00 коп.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2024 відкрито Відкрити апеляційне провадження у справі № 910/947/24 за апеляційною скаргою Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 . Розгляд справи №910/947/24 вирішено здійснювати у судовому засіданні 26.09.2024 о 11 год. 50 хв. у приміщенні Північного апеляційного господарського суду (м. Київ, вул. Шолуденка, 1А, зал судових засідань № 16).

15.07.2024 через підсистему "Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

25.09.2024 через підсистему "Електронний суд» від Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обгрунтоване неможливістю прибути у судове засідання призначене на 26.09.2024, через зайнятість у Подільському районному суді міста Києва у справі №758/8202/24.

У зв`язку з оголошенням сигналу «повітряної тривоги» в місті Києві, судове засідання у справі №910/947/24 за апеляційною скаргою Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2024, не відбулось, з метою збереження життя, здоров`я та забезпечення безпеки відвідувачів, суддів, працівників апарату суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 призначено до розгляду в судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 у справі №910/947/24. Судове засідання призначено на 02.10.2024 о 09 год 50 год в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка,1 літера А в залі судових засідань №16.

01.10.2024 через підсистему "Електронний суд» від Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обгрунтоване неможливістю прибути у судове засідання призначене на 26.09.2024, через зайнятість у Ірпінському міському суді Київської області у справі №367/5906/20, на підтвердження вказаної обставини додається судова повістка про виклик до суду 26.09.2024.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

01.10.2024 через підсистему "Електронний суд» від Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обгрунтоване неможливістю представника прибути у судове засідання, призначене на 26.09.2024, через зайнятість у Ірпінському міському суді Київської області у справі №367/5906/20; на підтвердження вказаної обставини додано витяг з сайту «Судова влада» та ордери на представлення інтересів.

В судовому засіданні 02.10.2024 представник позивача заперечувала щодо задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, зазначивши про неповажність причин відкладення судового засідання.

Колегія суддів розглянувши клопотання Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" про відкладення про відкладення розгляду справи, відхиляє клопотання відповідача, як необгрунтоване, з огляду на наступне.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників обов`язковою не визнавалась, у зв`язку з чим неявка представників позивача - не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких апеляційну скаргу не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги внаслідок неявки представників скаржника - відсутні, а заявлене клопотання про відкладення розгляду справи відхиляється як безпідставне.

Представник позивача судовому засіданні 02.10.2024 заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 у справі №910/947/24 - без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, 06.08.2019 між Фондом державного майна України (надалі - орендодавець) та Громадською організацією "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" (надалі - орендар/відповідач) було укладено договір оренди № 113 нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності, - частину нежитлової будівлі корпусу № 35 (східної прохідної корпусу№ 35) загальною площею 1153,2 кв.м., у тому числі приміщення першого поверху площею 837 кв.м. та приміщення підвалу площею 315,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4 (далі - майно), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1887671980000, що належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та обліковується на балансі Державного підприємства "Електронмаш".

Вартість майна визначена згідно з висновком про вартість майна на 30.04.2019 становить за незалежною оцінкою 9 235 500, 00 грн. без ПДВ (п. 1.1. Договору).

06.08.2019 сторонами підписано акт приймання-передавання державного нерухомого майна, що розташоване за адресою м. Київ, вул. Кільцева дорога, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар отримав, в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності, - частину нежитлової будівлі корпусу № 35 (східної прохідної корпусу№ 35) загальною площею 1153,2 кв.м., у тому числі приміщення першого поверху площею 837 кв.м. та приміщення підвалу площею 315,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1887671980000, що належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та обліковується на балансі Державного підприємства "Електронмаш".

Згідно з п. 1.2. Договору, в редакції Договору про внесення змін № 411 від 16.12.2021, майно передається в оренду з метою розміщення пунктів продажу лотерейних білетів, пунктів обміну валюти - 20 кв.м., розміщення торговельних об`єктів з продажу непродовольчих товарів, алкогольних і тютюнових виробів - 300 кв.м., розміщення кафе, барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи - 117,4 кв.м, розміщення торговельних об`єктів з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи - 400 кв.м, розміщення складів, крамниць-складів, магазинів-складів - 315.8 кв.м.

У п. 10.1. Договору сторонами визначено, що цей Договір укладено строком на 10 років та діє з 06.08.2019 року по 05.08.2029 року включно.

Відповідно до п. 10.5 Договору, чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема, переходу права власності на Єдиний майновий комплекс ДП "Електронмаш" за результатами його продажу в процесі приватизації.

Відповідно до Протоколу про результати електронного аукціону від 29.05.2023 № SPE001- L А-20230504-12040 переможець електронного аукціону з продажу єдиного майнового комплексу державного підприємства «ЕЛЕКТРОНМАШ» стало Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНКОМ РЕНТ» (далі - позивач).

Відповідно до Договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства «ЕЛЕКТРОНМАШ» від 30.06.2023 № 1368 за результатами електронного аукціону з умовами № SPE001-UA-20230504-12040, ТОВ «ІНКОМ РЕНТ» придбало єдиний майновий комплекс державного підприємства «ЕЛЕКТРОНМАШ», згідно з переліком нерухомого майна, що входить до складу об?єкта приватизації, до якого включено, зокрема східну прохідну корпусу № 35 загальною площею 1153,2 кв.м. (реєстраційний номер 1887671980000).

що є підставою, згідно пункту 10.5 Договору для припинення чинності Договору оренди нерухомого майна № 113 від 06.08.2019.

Листом від 12.07.2023 № 12/07/23-5 ТОВ «ІНКОМ РЕНТ» повідомило ТО «Інвалідів по захисту їх прав і свобод» вказані вище обставини та про припинення Договору оренди нерухомого майна № 113 від 06.08.2019 з 01.07.2023.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував на те, що укладений договір між відповідачем та Фондом державного майна України оренди нерухомого майна від 06.08.2019 №113 припинив свою дію, в зв`язку зі зміною власника єдиного майнового комплексу державного підприємства "Електронмаш", станом на час подання даного позову відповідачем не звільнено майно позивача, що за твердженнями позивача є підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Заперечуючи проти позову, відповідач наголошував, що дії позивача порушують законні права відповідача на оренду майна, суперечать закону, тому відповідач звернувся до суду за захистом своїх прав з позовом про визнання недійсним абз. 5 п.10.5 договору та визнати право оренди на нерухоме майно. Крім того, враховуючи, що строк дії договору оренди до 05.08.2029 включно, вимоги позивача є передчасними, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором оренди.

Згідно з частинами 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За змістом частин 1, 4, 7 статті 170 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 Господарського кодексу України).

У пункті 46 постанови від 01.10.2019 у справі №909/1294/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо сторони або особа певним чином називають правочин, який нею/ними вчиняється, але по суті він відповідає ознакам іншого правочину, мають застосовуватися норми, що регулюють цей останній правочин.

Отже, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору, а тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі №911/106/20).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, 06.08.2019 року між Фондом державного майна України та Громадською організацією "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" було укладено договір оренди № 113 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності, - частину нежитлової будівлі корпусу № 35 (східної прохідної корпусу№ 35) загальною площею 1153,2 кв.м., у тому числі приміщення першого поверху площею 837 кв.м. та приміщення підвалу площею 315,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1887671980000, що належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та обліковується на балансі Державного підприємства "Електронмаш".

Дослідивши зміст Договору оренди нерухомого майна що належав до державної власності №113 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 06.08.2019, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що він є договором оренди комунального майна.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 зазначав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору. Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства.

Сторони користуючись принципом свободи договору, досягли домовленості та поодили пункти договору, зокрема п. 10.5 Договору оренди, яким визначили причини дострокового припинення договору оренди.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України, об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Відповідно до ч. 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", чинного на дату укладання Договору, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Отже, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи встановив, що відповідно до умов Договору, відповідач погодився з підставами припинення Договору, зокрема і внаслідок переходу права власності на єдиний майновий комплекс державного підприємства "ЕЛЕКТРОНМАШ" за результатами його продажу в процесі приватизації, що чітко обумовлено у пункті 10.5.

Отже, що разом з істотними умовами договору оренди, які вимагаються Законом України "Про оренду державного та комунального майна", сторони при укладенні правочину погодили ще одну додаткову істотну умову договору - припинення орендних правовідносин внаслідок переходу права власності на єдиний майновий комплекс ДП «Електронмаш» за результатами його продажу в процесі приватизації.

В свою чергу, наявними у справі доказами підтверджується, що відповідно до Протоколу про результати електронного аукціону від 29.05.2023 № SPE001- L А-20230504-12040 переможець електронного аукціону з продажу єдиного майнового комплексу державного підприємства "ЕЛЕКТРОНМАШ" стало Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНКОМ РЕНТ", тобто позивач, і відповідно до Договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства "ЕЛЕКТРОНМАШ" від 30.06.2023 № 1368 за результатами електронного аукціону з умовами № SPE001-UA-20230504-12040, позивач придбав єдиний майновий комплекс державного підприємства "ЕЛЕКТРОНМАШ", що є підставою, згідно пункту 10.5 Договору, для припинення чинності Договору оренди нерухомого майна № 113 від 06.08.2019.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що ч. 1, 2 ст. 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Ч. 6 ст. 26 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» визначено, що право власності на об`єкт приватизації переходить до покупця після укладення договору купівлі-продажу об`єкта приватизації та підписання акта приймання-передачі об`єкта приватизації, крім випадків переходу права власності на пакет акцій.

В свою чергу, позивач листом від 12.07.2023 № 12/07/23-5 повідомив відповідача вказані вище обставини та про припинення Договору оренди нерухомого майна № 113 від 06.08.2019 з 01.07.2023, проте, відповідач в порушення умов Договору, не звільнив раніше орендоване згідно припиненого Договору майно.

Положеннями частини 4 статті 291 Господарського кодексу України передбачено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір розриваєтеся у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина 3 статті 653 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що внаслідок припинення договірних відносин у наймача виникає обов`язок негайно повернути наймодавцеві майно та відсутні правові підстави для подальшого користування ним.

Зайняття нежитлового приміщення фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник нежитлового приміщення вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, тобто негаторний позов (такі висновки наявні й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, за змістом пункту 49 якої з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення, а позов про виселення є негаторним).

Як зазначено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 917/733/14, наведеною нормою передбачено, що власник майна має право шляхом подання негаторного позову вимагачі захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Ця норма регулює захист права власності не в будь-якому випадку, а в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та/або розпорядження-майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов`язані з позбавленням володіння майном. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Отже, наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою дня звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом із тим усунення перешкод власнику у користуванні своїм майном як спосіб захисту цивільного права чи інтересу фактично передбачає покладення на Відповідача обов`язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення.

Щодо посилання скаржника на ч. 1 ст. 770 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного комунального майна», з посиланням на те, що позивач є правонаступником прав та обов?язків за договором, договір оренди є чинним, у зв?язку із чим відсутні підстави виселення відповідача з орендованого майна - суд апеляційної інстанції відхиляє як необгрунтовані, з огляду на наступне.

Так, у відповідності ч. 4 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного комунального майна», договір оренди зберігає чинність для нового власника приватизованого майна, а в разі якщо покупцем переданого в оренду об`єкта державного майна є орендар, дія відповідного договору припиняється з дня, переходу об`єкту оренди у його власність.

Ч. 1 статті 770 Цивільного кодексу України визначено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Проте, частиною 2 статті 770 Цивільного кодексу України визначено, що сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

Договір, як визначено в статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим до виконання сторонами.

Зі змісту Договору вбачається, що відповідно до вимог статті 181 Господарського кодексу України сторони досягли згоди і визначили всі істотні умови, зокрема, щодо предмету договірного зобов`язання, об`єкту оренди, терміну, на який укладається договір оренди, орендної плати. Крім того, у Договорі сторони узгодили умову, яка узгоджується з приписами ч. 2 ст. 770 Цивільного кодексу України, і яка передбачає, що чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема, переходу права власності на Єдиний майновий комплекс ДП "Електронмаш" за результатами його продажу в процесі приватизації (п. 10.5). Тобто, орендар погодився з відповідною умовою, жодних заперечень та/або пропозицій в установленому порядку щодо зміни узгодженої сторонами умови Договору - ним не висловлювалось, намірів участі у приватизації відповідного об?єкту - ним не заявлялось також.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об`єктів приватизації ефективному приватному власнику.

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", до об`єктів малої приватизації належать єдині майнові комплекси державних і комунальних підприємств, їх структурних підрозділів, у тому числі єдині майнові комплекси та їх структурні підрозділи, що передані в оренду, крім єдиних майнових комплексів державних і комунальних підприємств, що належать до об`єктів великої приватизації.

Пунктом 13 статті 1 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" визначено, що єдиний майновий комплекс державного або комунального підприємства, його структурного підрозділу - усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, включаючи права на земельні ділянки.

Відтак основною метою приватизації єдиного майнового комплексу державних і комунальних підприємств є створення дієвих передумов відбудови і економічного відновлення держави, залучення додаткових надходжень до бюджету як від продажу, так і, у подальшому, від податкових надходжень від бізнесу.

Наказом Фонду державного майна України від 27.03.2018 №447 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році" єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Електронмаш" включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають продажу в 2018 році (даний наказ є в публічному доступі в мережі Інтернет).

Тобто, станом на момент укладення договору оренди №113 від 06.08.2019 єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Електронмаш" готувався до приватизації, а тому слід дійти висновку, що укладення договору оренди між сторонами, саме в зазначеній редакції, відбувалося з урахуванням наведеної обставини у відповідності до принципу свободи договору. Вказане, на переконання суду, дає підстави стверджувати про те, що в разі неузгодженості сторонами умови щодо припинення дії договору в результаті приватизації об`єкту оренди в складі єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Електронмаш", договір не був би укладений, позаяк збереження чинності договору оренди для нового власника єдиного майнового комплексу нівелює основну мету приватизації підприємства у вигляді єдиного майнового комплексу та порушує право власника вільно розпоряджатися своїм майном.

З положень ст. 18 вказаного Закону слідує, що дана стаття регулює порядок приватизації об`єктів державної та комунальної власності, переданих в оренду. При цьому до орендованого майна у даній статті віднесено будівлі, споруди, нежитлові приміщення.

Тобто, положення цієї статті застосовуються у разі приватизації окремо переданого в оренду об`єкту державного майна, тоді як в даному випадку Товариство з обмеженою відповідальністю "Інком Рент" придбало єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Електронмаш". Отже, положення ч. 4 ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" не розповсюджуються на правовідносини, що склалися між сторонами в даній справі стосовно оренди спірного майна.

Вищенаведене також встановлено і рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/15674/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного суду від 23.04.2024.

Також, договором купівлі-продажу об`єкту малої приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства «Електронмаш» №1368 передбачено (п.13.4), що договори оренди нерухомого майна, входять до складу об`єкта приватизації, зокрема: нежитлове приміщення, за адресою: м. Київ, вул.. Кільцева дорога, 4 від 06.08.2019 №113, укладений між ГО «Інвалідів по захисту їх прав та свобод» (термін дії до 05.08.2029, але у будь-якому разі не довше ніж до моменту переходу права власності на об`єкт приватизації до покупця).

Крім того, судовими актами (рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі №910/15674/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного суду від 23.04.2024), встановлено, що:

- згідно зі ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунальною майна" № 2269 ХІІ, редакція якого була чинна на момент укладення спірного правочину, (надалі - Закон) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності;

- за приписами ч 1 ст.10 Закону істотними умовами договору оренди є, об`єкт оренди, термін, на який укладається договір оренди, орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань, забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди, відповідальність сторін, страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна;

- відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна;

- Типові договори оренди майна, державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України;

- За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови (ч.3 ст. 10 Закону);

- Тобто, передбачене положення у ч. 3 ст. 10 Закону за своєю суттю є формою реалізації закріпленого у цивільному законодавстві принципу свободи договору.

- Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору. Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства;

- Враховуючи викладене, сторони під час укладення договору погодили усі його істотні умови, в тому числі щодо підстав його припинення. З огляду на що, суд зазначає, шо позивач не був позбавлений права ініціювати зміну підстав припинення такого Договору, в разі незгоди з ними, доказів відповідного звернення до орендодавця щодо внесення змін до договору в частині підстав припинення його дії, матеріали справи не містять.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які були встановлені судом у справі №910/15674/23 та які викладені вище, не потребують доказування при розгляді даної справи, в якій беруть участь ті самі сторони, у зв?язку з чим заперечення відповідача обгрунтовано відхилені судом першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Також, суд апеляційної інстанції встановив, що належних та допустимих д в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів повернення відповідачем позивачу орендованого майна - матеріали справи не містять, а тому позовні вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" з нежитлових приміщень загальною площею 1153,2 кв.м. (пункт обміну валют - 20 кв.м., торгівельні об`єкти з продажу непродовольчих товарів , алкогольних та тютюнових виробів - 300 кв.м., кафетерію - 117,4 кв.м., 400 кв.м, склад 315,8 кв.м. ), які розташовані за адресою: м.Київ, вул. Кільцева дорога, 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1887671980000 - є законними, обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги в повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Крім того, в апеляційній скарзі скаржник посилаючись на постанову Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21, просив у випадку задоволення апеляційної скарги, скасувати і додаткове рішення суду першої інстанції, яким присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 15 000,50 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Так, у постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21 зазначено, що:

- за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення;

- тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу;

- Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21.

В свою чергу, наведені скаржником підстави для визнання нечинним додаткового рішення - відсутні, оскільки судове рішення залишено судом апеляційної інстанції в силі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 у справі № 910/947/24 за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Громадської організації "Інвалідів по захисту їх прав і свобод" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 у справі № 910/947/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 у справі № 910/947/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 910/947/24 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання постанови: 10.10.2024.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.А. Гончаров

М.Л. Яковлєв