Постанова

від 09.10.2024 по справі 910/9298/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2024 р. Справа№ 910/9298/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільна Слобода»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.08.2024, повний текст якої складено та підписано 01.08.2024

у справі № 910/9298/24 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільна Слобода»

до держави російська федерація в особі Генеральної прокуратури російської федерації

про стягнення 996 865,60 грн, що еквівалентно 27 260,15 доларам США

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вільна Слобода» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до держави російська федерація в особі Генеральної прокуратури російської федерації (далі - відповідач), в якому просить суд стягнути з відповідача стягнення 996 865,60 грн, що еквівалентно 27 260,15 доларам США.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України позивачем понесені збитки, а саме втрачено продукцію, яка знаходилась на зберіганні на зерновому складі за адресою: 85766, Донецька обл., Волноваський р-н, с. Хлібодарівка, вул. Вокзальна, 3-А.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/9298/24 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільна Слобода» до держави російська федерація в особі Генеральної прокуратури російської федерації про стягнення 996 865,60 грн, що еквівалентно 27 260,15 доларам США, та додані до неї документи передано до Господарського суду Донецької області (61000, Харківська обл., м. Харків, проспект Науки, 5).

При прийнятті цієї ухвали суд виходив з того, що оскільки збитки понесені у зв`язку з втратою товару, який знаходився у Донецькій області, то вирішення цього спору віднесено до територіальної юрисдикції Господарського суду Донецької області.

Отже, на підставі ч. 8 ст. 29 ГПК України позов підлягає передачі за встановленою територіальною підсудністю до Господарського суду Донецької області, оскільки позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цією ухвалою, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та направити справу для подальшого продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно дослідив обставини справи, а ухвалу прийнято з порушенням норм процесуального права.

Позивач стверджує, що суд першої інстанції помилково послався на ч. 8 ст. 29 ГПК України та зазначив, що спір у цій справі належить розглядати за місцем заподіяння шкоди, адже вимоги ч. 10 ст. 29 ГПК України вказують, що позови до відповідача, який не має в Україні місцезнаходження чи місця проживання, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна. Зазначене суд першої інстанції не врахував.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9298/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

29.08.2024 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільна Слобода» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі №910/9298/24. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників процесу про здійснення розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, заяви та клопотання в письмовій формі не пізніше ніж 25.09.2024 (з урахуванням ухвали про виправлення описки).

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Про розгляд справи був повідомлений завчасно та належним чином.

Межі та строк розгляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу задовольнити, оскаржену ухвалу у цій справі скасувати, виходячи з такого.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Вільна Слобода» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до держави російська федерація в особі Генеральної прокуратури російської федерації (далі - відповідач), в якому просить суд стягнути з відповідача стягнення 996 865,60 грн, що еквівалентно 27 260,15 доларам США.

Суд першої інстанції зазначив, що на час подачі даного позову відповідач взагалі не має в Україні місцезнаходження, оскільки з 24.02.2022 дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією розірвано у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої, а функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність дипломатичних установ російської федерації на території України зупинено.

Також, суд зазначив, що предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача заподіяних товариству збитків у сумі 996 865,60 грн, що еквівалентно 27 260,15 доларам США, зокрема, через втрату продукції, яка зберігалась на зерновому складі, який знаходиться за адресою: 85766, Донецька обл., Волноваський р-н, с. Хлібодарівка, вул. Вокзальна, 3-А.

На стадії прийняття позову до розгляду суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки збитки понесені у зв`язку з втратою товару, який знаходився у Донецькій області, матеріали справи підлягають передачі за встановленою територіальною підсудністю до Господарського суду Донецької області.

Підставою для такого висновку в оскарженій ухвалі зазначено ч. 8 ст. 29 ГПК України, якою передбачено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Колегія вважає такий висновок помилковим з наступних підстав.

При вирішенні питання щодо територіального визначення підсудності позовів про стягнення з російської федерації шкоди, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Національним законодавством України для консульських установ визначений судовий імунітет, окрім певних випадків, вичерпний перелік яких передбачений ст. 43 Віденської конвенції про консульські зносини.

Відповідно до ст. 3 Віденської конвенції про дипломатичні зносини, ратифікованої 21.03.1964 р. функції дипломатичного представництва полягають, зокрема, у представництві акредитуючої держави в державі перебування, а також у захисті держави перебування інтересів акредитуючої держави і її громадян в межах, допустимих міжнародним правом.

У відповідності до положень статті 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, та статті 79 ЗУ «Про міжнародне приватне право», МЗС було розроблено алгоритм дій з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету держави у зв`язку із розглядом судами України цивільних справ за позовами проти рф, у т.ч. в особі Посольства рф в Україні, за яким МЗС доручало Посольству України в російській федерації передати до Міністерства Закордонних справ російської федерації ноту МЗС з питання отримання згоди російської федерації на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти рф.

Разом із тим, у зв`язку із порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБCЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС рф про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14.02.1992.

Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже, подальше застосування зазначеного вище алгоритму з отримання згоди рф на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.

У постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 Верховний суд дійшов висновку, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право не враховувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї країни.

Додатково Верховний Суд визначив, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Верховний Суд також постановив правовий висновок про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.

Верховний Суд у зазначеній постанові визнав, що вирішення питання щодо судового імунітету у зазначеній категорії справ про відшкодування шкоди має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц.

08.10.1999 р. Постановою Кабінету Міністрів України №1871 було затверджено Угоду між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про умови розміщення та обслуговування дипломатичних представництв України в Російській Федерації і Російської Федерації в Україні та Протоколу між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації стосовно розміру, термінів та порядку компенсації вартості нерухомості, яка взаємно передається для розміщення дипломатичних представництв України в Російській Федерації та Російської Федерації в Україні, підписану 19.11.1998 р.

Статтею 2 Угоди від 19.11.1998 р. визначено, що Українська сторона надає право власності Російській стороні на будинки, розташовані за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27.

Отже, як майно Російської Федерації, так і останнє зареєстроване місцезнаходження Посольства Російської Федерації, яке здійснювало представництво її інтересів в Україні, знаходилося за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27.

За правилами ч. 1 ст. 27 ГПК України позови пред`являються, як правило, до господарського суду за місцем знаходження чи місцем проживання відповідача.

Частина 1 ст. 29 ГПК України встановлює, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 29 ГПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування невідоме, пред`являються за місцем знаходження майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійної його діяльності.

Згідно зі ч. 10 ст. 29 ГПК України позови до відповідача, який не має в Україні місцезнаходження чи місця проживання, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна.

З аналізу позовної заяви вбачається, що при зверненні до Господарського суду міста Києва позивач керувався тим, що останнє відоме йому місцезнаходження майна відповідача є будівля Посольства Російської Федерації, яка знаходиться за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд нев врахував, що у даному випадку вибір підсудності справи між місцем заподіяння шкоди позивачу або місцем знаходження відповідача належав позивачу, адже позови про відшкодуванні шкоди, заподіяної майну відповідно до ч. 8 статті 29 ГПК України можуть бути пред`явлені як і за місцем заподіяння шкоди, так і відповідно до ч. 10 статті 29 ГПК України - за місцезнаходженням майна відповідача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вільна Слобода», звернувшись із позовом до Господарського суду міста Києва, зробило свій вибір, тому висновок суду першої інстанції про підсудність даного спору Господарському суду Донецької області є таким, що не відповідає процесуальному господарському законодавству, що має наслідком скасування оскарженої ухвали і направлення матеріалів оскарження до Господарського суд міста Києва.

Отже, позивач самостійно та на власний розсуд може обирати між використанням як загального правила підсудності, так і застосуванням передбаченого законом альтернативного (одного або декількох).

Оскільки майно російської федерації та останнє зареєстроване місцезнаходження її представництва в особі посольства російської федерації знаходиться за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 27, то позивач вправі, керуючись альтернативною підсудністю, обрати суд для звернення з позовом за місцезнаходженням майна відповідача.

Зазначені обставини не були належним чином враховані судом першої інстанції.

Зважаючи на вказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є обґрунтованими , тож апеляційну скаргу слід задовольнити.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Стаття 280 ГПК України передбачає, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За результатом апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що при прийнятті оскарженої ухвали мало місце порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали.

Судові витрати

Позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» за позовом до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі №910/9298/24 скасувати.

Справу передати до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков