Постанова

від 08.10.2024 по справі 903/380/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року Справа № 903/380/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.,

суддя Олексюк Г.Є.

суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Українська виноробна компанія" на рішення Господарського суду Волинської області від 24.06.2024 (суддя Якушева І.О., повний текст рішення складено 28.06.2024)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГНО ІТАЛІЯ УА"

до Приватного підприємства "Українська виноробна компанія"

про стягнення 480266,56 грн

за участю представників:

позивача не з"явився

відповідача Шишлов О. М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 24.06.2024 позов задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства "Українська виноробна компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Регно Італія УА" 287355,92 грн заборгованості, 86206,78 грн штрафу, 20342,56 грн процентів річних, 86361,30 грн збитків, завданих інфляцією та 5763,20 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції вказав, що на виконання умов договору поставки №057040520/1 від 04.05.2020 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 292374,04 грн, однак у зв`язку із його неоплатою у повному обсязі, у ПП "Українська виноробна компанія" виникла заборгованість у розмірі 287355,92 грн, яка визнана судом обґрунтованою та такою що підлягає до стягнення з відповідача.

У зв`язку з простроченням строку оплати за товар понад 20 календарних дні, суд, з врахуванням п.8.4 договору поставки, задоволив позовні вимоги щодо стягнення з ПП "Українська виноробна компанія" штрафу у розмірі 86206,78 грн.

Щодо заявлених сум процентів річних у розмірі 20342,56 грн та збитків, завданих інфляцією у розмірі 86361,30 грн, заявлених внаслідок порушення відповідачем строку виконання зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару, суд першої інстанції, перевіривши розрахунки дійшов висновку про правильність їх нарахування та наявність підстав для стягнення їх з відповідача.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПП "Українська виноробна компанія" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що останній не був належним чином повідомлений про подання позовної заяви та її розгляд, оскільки позивач, посилаючись на ч.7 ст.42 ГПК України, не надіслав йому копії позовної заяви .

Зазначає, що за договором поставки позивачем було здійснено більше поставок, ніж на суму 292374,04 грн, і відповідно відповідачем було сплачено та частково повернено товар на загальну суму 527019,88 грн. Водночас вказує, що позивач не надав будь-яких доказів щодо існування заборгованості та несплати відповідачем за товар за накладними від 15.06.2021, від 14.07.2021, від 21.07.2021, від 10.08.2021, від 17.08.2021, від 02.09.2021, від 21.09.2021, від 07.10.2021, від 08.11.2021, від 19.11.2021, від 07.12.2021, від 22.12.2021, від 10.02.2022.

Вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача штрафу на підставі п.8.3 та 8.4 договору, оскільки направлена позивачем вимога №18-001-03/23 від 29.05.2023 не містила вимоги про сплату штрафних санкцій.

Апелянт вказує, що суд не мав права одночасно стягувати 30% штрафу, 3% річних та збитків, завданих інфляцією, так як разом штрафні санкції становлять 66 % від заявленої суми заборгованості.

Також зазначає про неврахування судом наявності мораторію для застосування ст.625 ЦК України.

У відповідності до ст.263 ГПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого вказує, що позивач дотримався усіх вимог господарського процесуального законодавства під час подання позовної заяви, і відповідно до ч.7 ст.42 ГПК України був звільнений від обов`язку надсилання копії документів учаснику справи, який зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет у ЄСІКС, однак цього не зробив.

Зазначає, що позивачем до позовної заяви було долучено докази, які в повному обсязі підтверджують викладені ним аргументи у позовній заяві, тому доводи апелянта в апеляційній скарзі не підтверджуються жодними доказами та не заслуговують на увагу.

ТОВ "Регно Італія УА" вказує, що право нараховувати та стягувати штрафні санкції є диспозитивним правом сторони договору, яким така сторона наділена в силу положень законодавства, відтак сам факт порушення зобов`язання за договором поставки зумовлює настання відповідальності, погодженої умовами договору. Жодної додаткової вимоги про сплату окремої штрафної санкції, для того щоб набути право на її стягнення, умовами договору поставки не передбачено.

Разом з тим, вважає, що позивачем правомірно заявлені вимоги про стягнення 3% річних та збитків, завданих інфляцією, як компенсаційні відшкодування втрат, що пов`язані із несвоєчасною сплатою заборгованості відповідачем.

Твердження апелянта щодо неврахування судом першої інстанції мораторію для застосування ст.625 ЦК України, позивач вважає необґрунтованим, оскільки мораторій застосовується виключно щодо договорів позики, які надані позичальнику банком або іншим кредитодавцем, про що прямо зазначено у п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП "Українська виноробна компанія" на рішення Господарського суду Волинської області від 24.06.2024 та призначено її до розгляду на 24.09.2024 о 16:00 год.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Гудак А.В, судове засідання у справі №903/380/24 призначене на 24.09.2024 не відбулось.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 розгляд апеляційної скарги призначений на 08.10.2024 о 10:00 год.

У судове засідання 08.10.2024 з`явився представник відповідача, який підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив їх задоволити.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак 11.09.2024 подав заяву про розгляд справи без його участі, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги у повному обсязі.

Згідно ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.273 ГПК України про строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги заяву позивача про розгляд справи за його відсутності, враховуючи те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.

Відповідно до ч.1,4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04.05.2020 між ТОВ "Регно Італія УА" (постачальник) та ПП "Українська виноробна компанія" (покупець) укладено договір поставки №057040520/1, згідно п.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених умовами цього договору, та у відповідності із замовленням покупця, поставити товар, якість та комплектність якого відповідає державним стандартам та діючим нормам законодавства, що регулює питання харчової безпеки і пов`язані із ними правила пакування, транспортування, зберігання і маркування харчової продукції, що підтверджується гігієнічними висновками та сертифікатами якості/відповідності, а покупець в порядку та на умовах, визначених умовами цього договору, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених у специфікації, що складає невід`ємну частину цього договору.

Відповідно до п.3 спеціальної частини договору, загальна вартість цього договору становить вартість товару, поставленого протягом строку дії цього договору, що включає в себе всі обов`язкові державні податки і збори, вартість тари та маркування, а також вартість доставки товарів постачальником в місце поставки.

Пунктом 1.2. загальної частини договору передбачено, що поставка товару здійснюється окремими партіями у відповідності до замовлень, що надає постачальнику покупець у порядку та на умовах, визначених цим договором. Замовлення здійснюються покупцем за його необхідністю.

Відповідно до п.3.1. загальної частини договору поставка окремої партії товару здійснюється виключно за умови отримання постачальником замовлення покупця, які передаються електронним документом або в усній формі.

Перехід права власності від постачальника до покупця на поставлений згідно цього договору товар здійснюється в момент підписання покупцем накладної про прийняття від постачальника партії товару, яку сторони складають та підписують в день фактичної передачі товару (п.5.1. договору)

Відповідно до п. 4 спеціальної частини договору, покупець здійснює оплату в безготівковій формі, шляхом перерахування грошового платежу в гривнях на банківський рахунок постачальника з відстроченням платежу на 60 (шістдесят) календарних днів з моменту передачі товару у власність покупця.

Пунктом 8.1. загальної частини договору передбачено, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором, сторони несуть відповідальність визначену цим договором та нормами чинного законодавства України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до п. 8.3. загальної частини договору, у випадку несвоєчасної оплати за товар покупець протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання вимоги постачальника, зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Пунктом 8.4. загальної частини договору сторонами узгоджено, що у випадку прострочення оплати за товар більше як на 20 календарних днів покупець протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання вимоги постачальника зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 30% від суми заборгованості.

Згідно п.11.1. загальної частини договору цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом строку, вказаного у спеціальній частині цього договору.

Пунктом 2 спеціальної частини договору передбачено, що строк дії договору - до 31 грудня 2020 року.

По закінченню строку, вказаного в п.11.1 цього договору, строк дії договору продовжується на кожний наступний 1 (один) рік, за умови, що не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення терміну його дії жодна із сторін не направить іншій стороні повідомлення про припинення цього договору. (п.11.2 загальної частини договору)

Договір поставки № 057040520/1 від 04.05.2020 підписаний представниками та скріплений печатками сторін.

На виконання умов договору поставки, позивач передав відповідачу товар на загальну суму 292374,04 грн, що підтверджується видатковими накладними:

1) №Н10614х0046 від 15.06.2021 на суму 30 432,30 грн.;

2) №Н10713х0013 від 14.07.2021 на суму 17 994,54 грн;

3) №Н10720х0016 від 21.07.2021 на суму 11 327,40 грн;

4) №Н10810х0013 від 10.08.2021 на суму 11 593,08 грн;

5) №Н10817х0009 від 17.08.2021 на суму 25 354,08 грн;

6) №Н10901х0016 від 02.09.2021 на суму 23 038,92 грн;

7) №Н10921х0006 від 21.09.2021 на суму 7 488,00 грн;

8) №Н11007х0021 від 07.10.2021 на суму 29 100,60 грн;

9) №Н11105х0007 від 08.11.2021 на суму 19 405,80 грн;

10) №Н11117х0016 від 19.11.2021 на суму 26 037,94 грн;

11) №Н11206х0057 від 07.12.2021 на суму 34 429,50 грн;

12) №Н11222х0013 від 22.12.2021 на суму 16 738,92 грн;

13) №Н20209х0006 від 10.02.2022 на суму 39 432,96 грн. (а.с. 11-17)

Вартість отриманого товару відповідачем оплачена не була.

Разом з тим, позивач у позовній заяві зазначив, що 24.03.2023 відповідач повернув частину раніше отриманого товару та зменшив розмір своєї заборгованості на суму 5 018,12 грн.

Відтак, враховуючи відсутність відповідачем повної оплати за отриманий товар за договором поставки №057040520/1 від 04.05.2020, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ПП "Українська виноробна компанія" 287355,92 грн заборгованості.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за отриманий товар, позивач на підставі ст.625 ЦК України та п.8.4 договору, нарахував до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 20342,56 грн , інфляційних втрат у розмірі 86361,30 грн та 86206,78 грн штрафу.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду, колегія суддів враховує наступне.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов`язання виникають із підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом положень ст.626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з приписами ст.525, 526, 629 ЦК України та ст.193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини сторін виникли на підставі договору поставки №057040520/1 від 04.05.2020, який є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань відповідно до положень ст.173, 174 ГК України та ст.11, 202, 509 ЦК України.

Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи містять належним чином оформлені та підписані сторонами копії видаткових накладних на загальну суму 292374,04 грн (а.с.11-17). Будь-яких зауважень, застережень чи претензій щодо кількості та якості поставленого товару з боку покупця товаророзпорядчі документи не містять, що свідчить про визнання покупцем отримання товару.

Згідно п.4 спеціальної частини договору поставки №057040520/1 від 04.05.2020, покупець здійснює оплату в безготівковій формі, шляхом перерахування грошового платежу в гривнях на банківській рахунок постачальника з відстроченням платежу на 60 календарних днів з моменту передачі товару у власність покупця.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що 24.03.2023 відповідач повернув частину раніше отриманого товару на суму 5018,12 грн.

Однак доказів оплати відповідачем за товар у повному обсязі в розмірі 287355,92 грн матеріали справи не містять.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, враховуючи порушення відповідачем умов договору поставки щодо оплати повної вартості отриманого товару, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з ПП "Українська виноробна компанія" 287355,92 грн заборгованості.

Доводи апелянта про ненадання позивачем доказів несплати за товар у розмірі заявленої суми заборгованості на підставі видаткових накладних, наявних у матеріалах справи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки згідно ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відтак, надані позивачем докази в підтвердження своїх вимог є належними, допустимими та такими, що повною мірою обґрунтовують порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати товару, згідно договору поставки від 04.05.2020.

Разом з тим, згідно п.8.1 загальної частини договору, сторони перебачили, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором, сторони несуть відповідальність визначену цим договором та нормами чинного законодавства України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

У випадку несвоєчасної оплати за товар покупець протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання вимоги постачальника, зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.(п.8.3 договору)

У випадку прострочення оплати за товар більше як на 20 календарних днів покупець протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання вимоги постачальника зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 30% від суми заборгованості. (п.8.4 договору)

Апеляційним судом встановлено, що позивач направив відповідачу вимогу №18-001-03/23 від 29.05.2023 про сплату заборгованості, яка була отримана останнім 14.06.2023 (а.с.61-62)

Відтак, враховуючи прострочення оплати за товар по кожній з видаткових накладних понад 20 календарних дні, а також його несплату з моменту отримання вимоги, колегія суддів вважає правомірним заявлення до стягнення з відповідача штрафу у розмірі 30% від суми заборгованості, що становить 86206,78 грн.

Твердження апелянта, що вимога №18-001-03/23 від 29.05.2023 не є вимогою про стягнення штрафних санкцій, колегія суддів вважає не обґрунтованим, оскільки умовами договору поставки не передбачено необхідність надсилання додаткової вимоги про сплату окремих штрафних санкцій, аніж передбаченої у п.8.3, 8.4 договору поставки.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних та збитків, завданих інфляцією, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з ч.2 ст.625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п.43 постанови).

Дане спростовує твердження апелянта про неможливість стягнення з останнього одночасно 30 % штрафу, 3 % річних та збитків, завданих інфляцією.

З огляду на задоволення судом позовної вимоги про стягнення з відповідача основного боргу, який є грошовим зобов`язанням та залишається ним невиконаним, здійснивши перевірку розрахунку заявлених вимог про стягнення 20342,56 грн 3% річних та 86361,30 грн збитків, завданих інфляцією, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх задоволення.

Посилання відповідача на неврахування судом першої інстанції наявності мораторію для застосування ст.625 ЦК України, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки його застосування, визначене у п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, не є релевантним до правовідносин у даній справі.

Окрім того, доводи апелянта про ненадіслання позивачем йому копії позовної заяви у паперовій формі, у зв`язку з відсутністю в останнього зареєстрованого електронного кабінету у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. (далі - ЄСІКС)

Частиною 6 статті 6 ГПК України передбачено обов`язок, зокрема юридичних осіб, реєстрації своїх електронних кабінетів в ЄСІКС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Відповідно до ч.7 ст.42 ГПК України, якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням ЄСІКС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Позивач, звертаючись до суду першої інстанції надав відповідь №706278 від 15.04.2024 про відсутність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІКС у ПП "Українська виноробна компанія" (код ЄДРПОУ - 42502376), відтак останній був звільнений від обов`язку надсилання позовної заяви з додатками відповідачу.

Апеляційний суд зазначає, що права відповідача, який не зареєстрував електронний кабінет, не порушуються у разі ненаправлення йому позивачем паперових копій процесуальних документів при поданні позову з використанням підсистеми "Електронний суд". Відповідач несе певні негативні наслідки невиконання обов`язку з реєстрації електронного кабінету. Ці наслідки прямо передбачені ГПК, вони є збалансованими та пропорційними, тобто не порушують основоположні принципи господарського процесу, такі як верховенство права, рівність учасників судового процесу перед законом та судом, диспозитивність, гласність та відкритість судового процесу, змагальність сторін, пропорційність, зокрема, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами тощо.

Покладення на позивача, який виконав належним чином вимоги закону про реєстрацію електронного кабінету, подав позов з використанням ЄСІКС, додаткового тягаря з направлення паперових копій процесуальних документів цінним листом з описом вкладення на адресу особи, яка такий обов`язок не виконала, є невиправданим. У такому разі обов`язок інформування особи про справу, передбачений ч.1 ст.9 ГПК , покладається на суд.

(Аналогічний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі №908/3731/23)

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції ухвалою від 22.04.2024 відкрив провадження у справі, де у п.10 резолютивної частини проінформував учасників справи про необхідність обов`язкової реєстрації електронних кабінетів у підсистемі ЄСІКС.

Дана ухвала була надіслана на поштову адресу відповідача та отримана ним 24.04.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.71).

Таким чином, відповідач знав про розгляд даної справи та міг скористатись своїми процесуальними правами, зокрема і щодо ознайомлення з її матеріалами.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Волинської області від 24.06.2024 у справі №903/380/24 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Українська виноробна компанія" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "10" жовтня 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.