Рішення

від 01.10.2024 по справі 140/3928/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 року 10:25 ЛуцькСправа № 140/3928/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І.,

при секретарі судового засідання Кушнір С. В.,

за участі: представника позивача Матвіюк Н.Р.,

представника відповідача Іщик В.А.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БРЕНДБОРД» до Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправними та нечинним рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БРЕНДБОРД» (далі ТОВ «Брендборд», позивач) звернулося до суду із позовом до виконавчого комітету Луцької міської ради (далі Виконавчий комітет, відповідач) про визнання протиправними та скасування рішення від 13 березня 2024 року №172-1 «Про затвердження Порядку розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади у новій редакції».

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивач зазначає, що ТОВ «Брендборд» здійснює на території міста Луцьк господарську діяльність з розміщення зовнішньої реклами.

Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 13 березня 2024 року №172-1«Про затвердження Порядку розміщення зовнішньої реклами на території Луцької Міської територіальної громади у новій редакції» затверджено Порядок розміщення зовнішньої реклами на території Луцької Міської територіальної громади (далі - Порядок) в новій редакції згідно з додатком. Функції уповноваженої особи згідно з Порядком покладено на комунальне підприємство «Луцькреклама». Доручено Комунальному підприємству «Луцькреклама» протягом двох місяців переукласти договори тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами з розповсюджувачами зовнішньої реклами. Визнано таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету міської ради від 19 лютого 2020 року №96-1 «Про Порядок розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади». Доручено Управлінню інформаційної роботи оприлюднити рішення в друкованих засобах масової інформації не пізніше як у десятиденний строк після його прийняття та підписання.

Вважає, що пункти 5.12 та 5.15 Порядку містять абсолютно взаємовиключні один одного наслідки, так, пунктом 5.12 визначено наслідок невчинення власником засобів зовнішньої реклами певних дій утилізацію належного йому майна, разом тим, пункт 5.15. передбачає інший наслідок - визнання майна власника рекламних засобів безхазяйним та відповідно власністю Луцької міської ради.

Таким чином, на думку позивача, Виконавчий комітет у оскарженому Порядку фактично намагається змінити законний порядок вибуття майна із законного володіння власника, що прямо суперечить нормам статті 41 Конституції України, статей 320, 321, 347 Цивільного кодексу України та статті 1 Першого протоколу.

Щодо пункту 6.4. Порядку в частині «У разі, якщо у місячний термін з дати отримання Уповноваженою особою письмового повідомлення Розповсюджувача зовнішньої реклами про дострокове припинення цього Договору Дозвіл не анульовано, Договір продовжує свою чинність і Плата нараховується за фактичне використання місця розміщення ЗЗР» вказує, що у даному випадку відповідач намагається змінити визначений законодавством порядок розірвання або продовження дії договору.

Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, на думку ТОВ «Брендборд» пункт 6.4. Порядку в новій редакції суперечить нормам вказаних статей Цивільного кодексу України, допускаючи продовження дії Договору після ініціювання його припинення зі сторони Розповсюджувача зовнішньої реклами.

Уважає, що локальним нормативним актом не може автоматично продовжуватися термін дії Договору, встановлюючи фактичну залежність від вчинення або невчинення інших дій зі сторони власника майна.

Оскільки пункти Порядку у новій редакції, затвердженні спірним Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 13 березня 2024 року №172-1 «Про затвердження Порядку розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади у новій редакції» прямо суперечать Конституції та законам України, то рахує, що наявні всі підстави для задоволення адміністративного позову (арк. спр. 1-4).

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 32).

У відзиві на позовну заяву від 01 травня 2024 року представник відповідача позовні вимоги не визнав, мотивуючи тим, що пункт 6.4 передбачено у Договорі тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами, а не у Порядку. Укладаючи цей договір сторони погоджуються з його умовами, в іншому ж випадку такий Договір не укладається.

Рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 13 березня 2024 року №172-1 є регуляторним актом, яке пройшло всі необхідні регуляторні процедури, однак від позивача жодних зауважень або пропозицій щодо цього рішення не надходило.

Також зазначає, що у пункті 5.12 Порядку врегульовано питання утилізації демонтованих засобів зовнішньої реклами, а у пункті 5.15 Порядку фактично продубльовані підстави припинення від права власності засобів зовнішньої реклами, визначені Цивільного кодексу України, а тому ці пункти абсолютно не суперечать один одному, а навпаки доповнюють.

При цьому вказує, що органи місцевого самоврядування не зобов`язані безстроково зберігати у себе демонтовані засоби зовнішньої реклами, а 90 денний термін визначений у пункті 5.12 Порядку є більш ніж достатнім для того, щоб власники засобів зовнішньої реклами змогли їх забрати (арк. спр. 36-38).

До суду 03 травня 2024 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якому адвокат Матвіюк Наталія Ростиславівна підтримала позицію, викладену і позовній заяві та додала, що спірне рішення фактично передбачає можливість безпосереднього втручання у право власності із можливістю протиправного вибуття майна із володіння власника, а також можливість знищення (утилізації) чужого майна та а локальний акт не може змінювати визначений Законом спосіб захисту шляхом втручання у мирне користування майном (арк. спр. 71-73).

У запереченні від 08 травня 2024 року представник Виконавчого комітету додав, що питання законності демонтажу та утилізації демонтованих засобів зовнішньої реклами законодавцем покладено на розсуд органів місцевого самоврядування, оскільки у протилежному випадку це призведе до свавілля та необґрунтованих витрат коштів місцевого бюджету на зберігання демонтованих конструкцій (арк. спр. 77-78).

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року постановлено судовий розгляд справи за позовом ТОВ «Брендборд» до Виконавчий комітет про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії проводити за правилами загального позовного провадження суддею одноособово (арк. спр. 82).

На виконання ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року, від представника відповідача 03 липня 2024 року надійшла заява від із доказами опублікування оголошення у виданні, щодо оскарження рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 13 березня 2024 року №172-1 «Про затвердження Порядку розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади у новій редакції» (арк. спр. 89-92).

У судовому засіданні 24 вересня 2024 року представник позивача позовні вимоги підтримала, просила адміністративний позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та додатково зазначила, що до пункту 6.4 Договору, яким є 8 додатком до Порядку, жодних заперечень немає.

Також зазначила, що з Порядком розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади, який затверджений рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 19 лютого 2020 року №96-1, що тратив чинність 13 березня 2024 року, жодних проблем не було, однак після затвердження Порядку, який затверджений рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 13 березня 2024 року №172-1 питання стало нагальним.

Представник відповідача, в свою чергу, заперечив проти задоволення позовних вимог та додав, що на даний момент у сховищах засобів зовнішньої реклами зберігається велика кількість демонтованих конструкцій, щодо яких власники не звертаються до Виконавчого комітету про їхнє повернення, що спричинює їхній надлишок та неможливість подальшого зберігання у зв`язку із обмеженої кількості сховищ.

Вказане слугувало основною причиною для затвердження нового Порядку розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади, яким передбачено утилізація демонтованих конструкцій, у випадку бездіяльності власника, щодо їхнього повернення.

Звертає увагу суду, що рішенням Господарського суду Волинської області від 21 лютого 2024 року у справі №903/1018/23, яке набрало законної сили, повністю задоволено позов Комунального підприємства «Луцькреклама» до ТОВ «Брендборд» про стягнення 1 045500,85 грн заборгованості за розміщення засобів зовнішньої реклами, однак позивачем дане рішення досі не виконано.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Як убачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Брендборд» 01 березня 2011 року зареєстровано юридичною особою із наступною класифікацією видів економічної діяльності: 73.11 Рекламні агентства (основний); 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н. в. і. у.; 18.12. Друкування іншої продукції; 18.14 Брошурувально-палітурна діяльність і надання пов`язаних із нею послуг; 58.19 Інші види видавничої діяльності (арк. спр. 6).

Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 13 березня 2024 року №172-1: затверджено Порядок розміщення зовнішньої реклами на території Луцької територіальної громади (далі Порядок) в новій редакції (пункт 1); функції уповноваженої особи згідно з Порядком покладено на комунальне підприємство «Луцькреклама» (пункт 2); зобов`язано комунальне підприємство «Луцькреклама» протягом двох місяців перекласти договори тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами з розповсюджувачами зовнішньої реклами (пункт 3); визнано таким, що встатило чинність, рішення виконавчого комітету міської ради від 19 лютого 2020 року №96-1 «Про Порядок розміщення зовнішньої реклами на території Луцької територіальної громади» (пункт 4); зобов`язано управління інформаційної роботи оприлюднити рішення в друкованих засобах масової інформації не пізніше як у десятиденний строк після його прийняття та підписання (пункт 5); контроль за виконанням рішення покладено на заступника міського голови ОСОБА_1 (пункт 6) (арк. спр. 41).

Пунктом 5.12 Порядку передбачено, що демонтована конструкція зберігається у спеціально відведених для цього місцях (сховищах, складах тощо) протягом 90 календарних днів з моменту отримання власником засобів зовнішньої реклами повідомлення про демонтаж, або повернення цього повідомлення уповноваженій особі. По завершенню цього терміну засоби зовнішньої реклами підлягають утилізації.

Відповідно до пункту 5.15 вказаного Порядку, у разі коли власник демонтованого рекламного засобу невідомий, власника не встановлено або власник протягом визначеного пунктом 5.12 Порядку строку не витребує рекламний засіб, вважається, що він відмовився від права власності відповідно до частини другої статті 347 Цивільного кодексу України (зворот арк. спр. 41-49).

Додатком 8 до Порядку передбачений договір про передачу уповноваженою особою розповсюджувачу зовнішньої реклами у тимчасове користування місце для розташування засобу зовнішньої реклами за адресою, вказаною у Додатку, який є невід`ємною частиною цього Договору, згідно з виданим у встановленому порядку дозволом на розміщення зовнішньої реклами (далі Дозвіл), а Розповсюджувач зовнішньої реклами використовує надане місце за цільовим призначенням для розміщення засобів зовнішньої реклами, здійснює оплату за тимчасове користування місцем та звільняє місце після закінчення терміну дії (анулювання) Дозволу та/або цього Договору в частині наданого права користування місцем, на яке анульовано/припинено дію Дозволу та/або цього Договору (пункт 1.1).

Пунктом 6.4 цього Договору передбачено: «Якщо під час виконання умов цього Договору Розповсюджувач зовнішньої реклами виявить бажання достроково припинити строк його дії (в повному обсязі або в частині окремих місць наданих для розміщення ЗЗР), тоді першочергово він повинен достроково анулювати Дозвіл. При цьому останній зобов`язується письмово, не пізніше ніж за один місяць до запланованої дати припинення чинності Договору (або його частини) повідомити про це Уповноважену особу. В цьому випадку всі зобов`язання Сторін, пов`язані із наданням місць для розташування ЗЗР, в частині яких Розповсюджувачем зовнішньої реклами заявлено бажання припинення умов цього Договору, завершуються при умові, що Розповсюджувачем зовнішньої реклами належним чином виконані зобов`язання щодо здійснення демонтажу ЗЗР в порядку та строки, визначені Порядком та/або цим Договором, проведені роботи з відновлення благоустрою місць розміщення ЗЗР після їх демонтажу, а також здійснені всі проплати у повному обсязі на день припинення зобов`язань.

У разі, якщо у місячний термін з дати отримання Уповноваженою особою письмового повідомлення Розповсюджувача зовнішньої реклами про дострокове припинення цього Договору Дозвіл не анульовано, Договір продовжує свою чинність і Плата нараховується за фактичне використання місця розміщення ЗЗР» (зворот арк. спр. 55-57).

Позивач, не погоджуючись із прийнятим відповідачем рішенням «Про затвердження Порядку розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади у новій редакції» від 13 березня 2024 року №172-1 звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено терміни «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт»: нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Тому, перевіряючи законність рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання своїх управлінських функцій, судам з метою уникнення істотних порушень норм процесуального права необхідно розмежовувати поняття «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт».

До нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовуються неодноразово.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2019 року у справі № 826/14366/15, від 09 квітня 2020 року у справі № 807/150/16, від 09 грудня 2020 року у справі № 813/746/18, від 24 червня 2021 року у справі № 560/3160/20 та від 01 лютого 2022 року у справі № 160/1936/21.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а)спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б)поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).

Крім того, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі №1-10/2008 зазначено, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Рішення Барської міської ради №22 від 31 травня 2023 року «Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами на території Барської міської територіальної громади та Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцем для розташування об`єктів зовнішньої реклами, яке перебуває у комунальній власності Барської територіальної громади" містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

За правилами статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, власні (самоврядні) повноваження щодо: управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами.

Частиною дванадцятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Підготовка аналізу регуляторного впливу врегульована статтею 8 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», згідно із якою стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.

Розробник проекту регуляторного акта при підготовці аналізу регуляторного впливу повинен: визначити та проаналізувати проблему, яку пропонується розв`язати шляхом державного регулювання господарських відносин, а також оцінити важливість цієї проблеми; обґрунтувати, чому визначена проблема не може бути розв`язана за допомогою ринкових механізмів і потребує державного регулювання; обґрунтувати, чому визначена проблема не може бути розв`язана за допомогою діючих регуляторних актів, та розглянути можливість внесення змін до них; визначити очікувані результати прийняття запропонованого регуляторного акта, у тому числі здійснити розрахунок очікуваних витрат та вигод суб`єктів господарювання, громадян та держави внаслідок дії регуляторного акта; визначити цілі державного регулювання; визначити та оцінити усі прийнятні альтернативні способи досягнення встановлених цілей, у тому числі ті з них, які не передбачають безпосереднього державного регулювання господарських відносин; аргументувати переваги обраного способу досягнення встановлених цілей; описати механізми і заходи, які забезпечать розв`язання визначеної проблеми шляхом прийняття запропонованого регуляторного акта; обґрунтувати можливість досягнення встановлених цілей у разі прийняття запропонованого регуляторного акта; обґрунтовано довести, що досягнення запропонованим регуляторним актом встановлених цілей є можливим з найменшими витратами для суб`єктів господарювання, громадян та держави; обґрунтовано довести, що вигоди, які виникатимуть внаслідок дії запропонованого регуляторного акта, виправдовують відповідні витрати у випадку, якщо витрати та/або вигоди не можуть бути кількісно визначені; оцінити можливість впровадження та виконання вимог регуляторного акта залежно від ресурсів, якими розпоряджаються органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, які повинні впроваджувати або виконувати ці вимоги; оцінити ризик впливу зовнішніх чинників на дію запропонованого регуляторного акта; обґрунтувати запропонований строк чинності ре порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Якщо проект регуляторного акта одночасно містить норми, що регулюють господарські відносини або адміністративні відносини між регуляторними органами чи іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, та норми, що регулюють інші суспільні відносини, а також індивідуально-конкретні приписи, то аналіз регуляторного впливу готується лише щодо норм, які регулюють господарські відносини або адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

Частинами першою четвертою статті 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

Частиною другою статті 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих медіа розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих медіа, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.

При цьому, згідно зі статтею 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений. У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.

Отже, чинним законодавством передбачено порядок підготовки, опрацювання, оцінки та оприлюднення регуляторного акту, забезпечення виконання зазначеного порядку є зазвичай обов`язковою передумовою прийняття всіх регуляторних актів. Недотримання процедури прийняття регуляторного акта є підставою для визнання його протиправним та скасування.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 140/2017/18, у постанові від 13 березня 2023 року у справі № 620/4460/21.

Судом також встановлено, що проєкт оскаржуваного рішення було розміщено на офіційній сторінці Луцької міської ради в мережі Інтернет, однак позивачами жодних зауважень не надавалось.

Таким чином, як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, оскаржуваний регуляторний акт відповідача прийнятий з урахуванням належного аналізу регуляторного впливу та з оприлюднення проєктів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій.

Відповідно до частини першої статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно зі статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.

Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відтак, позивач уважає, що пункт 5.12 та пункт 5.15 Порядку суперечать один одному та відповідач даними пунктами намагається змінити законний порядок вибуття майна із законного володіння власника, що суперечить нормам статті 41 Конституції України, статей 320-321 та 347 Цивільного кодексу України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 320 Цивільного кодексу України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Статтею 347 Цивільного кодексу України встановлено, що особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову.

У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Однак такі доводи позивача про порушення права власності внаслідок демонтажу засобів зовнішньої реклами та їхньої утилізації, не заслуговують на увагу суду, оскільки сам факт демонтажу не позбавляє суб`єктів господарювання права власності на демонтовані мережі, а утилізація демонтованих конструкцій є крайнім ступенем, який застосовується лише у випадку, коли власник демонтованого засобу протягом 90 календарних днів з моменту отримання власником засобів зовнішньої реклами повідомлення про демонтаж, або повернення цього повідомлення уповноваженій особі не вчинив жодних дій, щодо повернення таких конструкцій, при цьому такий власник має бути невідомий, або такого не буде встановлено.

На переконання суду, утилізація засобів зовнішньої реклами визначає таку можливість лише для недобросовісних суб`єктів господарювання, які вчинили дії/бездіяльність для запровадження демонтажу засобів зовнішньої реклами та в подальшому не вчиняли жодних дій, щодо повернення демонтованих конструкцій.

Суд погоджується із позицією відповідача, що уповноважена особа не зобов`язана зберігати демонтовані конструкції безстроково, адже місця їхнього зберігання обмежені, а дана частина пункт 5.12 Порядку прийнята для стимулювання вчинення суб`єктами господарювання дій, щодо повернення своєї продукції.

Щодо строку, протягом якого здійснюється зберігання конструкцій, суд зауважує, що його визначення належить до виключної компетенції органів місцевого самоврядування та є їх дискреційними повноваженнями.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за окремих обставин.

Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Стосовно пункту 6.4 Договору, яким є 8 додатком до Порядку суд зауважує, що в даному випадку такий пункт є частиною договірних правовідносин між уповноваженою особою та розповсюджувачем зовнішньої реклами, які наділені правом, а не обов`язком, щодо укладання такого.

Тому, враховуючи думку представника позивача, яка була висвітлена ході розгляду справи у судовому засідання, а саме щодо відсутності заперечень до пункту 6.4 Договору, суд не уважає за доцільне надавати йому правову оцінку.

Також, на переконання суду, посилання позивача на рішення Господарського суду Волинської області від 27 березня 2024 року у справі №903/1227/23 є безпідставним, адже таке прийняте у зв`язку із прийняттям рішення від 23 листопада 2022 року №603-1 «Про демонтаж засобів зовнішньої реклами», через відсутність дозволів, дія яких згідно імперативних норм Закону були автоматично продовжені.

До того ж, такий демонтаж здійснювався відповідачем у відповідності до Порядку розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади, затвердженого рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 19 лютого 2020 року №96-1, який втратив чинність 13 березня 2024 року.

Резюмуючи викладене, судом не виявлено, а позивачем не доведено суперечність рішення Виконавчого комітету від 13 березня 2024 року №172-1 «Про затвердження Порядку розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади у новій редакції» Конституції України та нормам Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідно до положень частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

В розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.

Обґрунтовуючи свої вимоги, представник позивача в судовому засіданні весь час наголошував на можливому настанні негативних наслідків у вигляді незаконної утилізації засобів зовнішньої реклами, додаткових витрат грошових коштів, тобто, вимагав захистити його законне право, яке може бути порушене у майбутньому.

Проте, судовому захисту підлягає вже порушене право, а не те, що може бути порушеним у майбутньому. Вирішувати спори на майбутнє суди не вправі.

Верховний Суд України в ухвалі від 12 березня 2009 року у справі №6-9743сво08 зазначив, що право, яке захищає суд, повинно існувати на день ухвалення судового рішення.

Схожа позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі №826/4405/16.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак представником позивача в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення від 13 березня 2024 року №172-1 «Про затвердження Порядку розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади у новій редакції» отже у задоволенні позовних вимогслід відмовити .

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 264-265, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «БРЕНДБОРД» до Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання та нечинним рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Зобов`язати виконавчий комітет Луцької міської ради відповідно до вимог частини першої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України невідкладно, після набрання рішенням суду законної сили, опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст судового рішення складено 09 жовтня 2024 року.