Рішення

від 10.10.2024 по справі 300/5642/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2024 р. справа № 300/5642/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Калуської міської ради про визнання дій протиправними,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ) 19.07.2024 звернулася в суд позовною заявою до Управління соціального захисту населення Калуської районної державної адміністрації (надалі, також відповідач, Управління), у якій просить: визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Калуської РДА, які полягають у не наданні відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 від 13.03.2024 та у не направленні відповіді на адресу запитувача інформації у встановлений законом строк.

Заявлені позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідач протиправно, в порушення норм Закону України "Про доступ до публічної інформації" не надав відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 від 13.03.2024 та не направив відповіді на адресу запитувача інформації у встановлений законом строк.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 позовну заяву залишено без руху через її невідповідність вимогам статтей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано позивачу десятиденний строк з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків.

Позивач у вказаний в ухвалі строк недоліки позовної заяви усунула, скерувала суду уточнену позовну заяву, в якій відповідачем визначила Управління соціального захисту населення Калуської міської ради (код ЄДРПОУ 03193318, вул. Євшана, буд. 9, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300), та просить суд: визнати протиправними дії відповідача, які полягають у ненаправлені відповіді на адресу запитувача інформації у встановлений законом строк на інформаційний запит ОСОБА_1 від 13.03.2024.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач 28.08.2024 скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через підсистему "Електронний суд", згідно змісту якого проти заявлених позовних вимог заперечив. Представник зазначила, що на запит ОСОБА_1 №Г-76 від 13.03.2024 Управлінням 18.03.2024 за вихідним №01-24/1351/10 надано відповідь, до якої долучено копію відповіді на 9 аркушах на аналогічне звернення позивачки від 13.10.2023 до Департаменту з питань звернень громадян Офіса Президента України, що розглядалося Управлінням. У визначений Законом №2939-IV строк для надання відповіді на запит позивачки, а саме 20.03.2024, відповідь на запит ОСОБА_1 від 13.03.2024 надіслана відповідальною особою Управління рекомендованим поштовим відправленням №7730407494192 на адресу, що вказана позивачкою у зверненні АДРЕСА_1 . Згідно перевірки відстеження поштового відправлення №7730407494192 на офіційному сайті Укрпошта, останнє особисто вручено ОСОБА_1 23.03.2024.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у щорічній відпустці з 06.09.2024 по 16.09.2024, з 18.09.2024 по 30.09.2024 та з 02.10.2024 по 04.10.2024 згідно наказів від 27.08.2024 №199-В, від 17.09.2024 №217-В та №218-В відповідно.

07.10.2024 позивач на адресу суду скерувала заяву про уточнення позовних вимог.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 заяву ОСОБА_1 від 07.10.2024 про уточнення позовних вимог у справі № 300/5642/24 повернуто без розгляду.

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 13.03.2024 звернулася до Управління з запитом щодо призначення житлової субсидії за чужим, як переконана позивач, особовим рахунком НОМЕР_1 та створення боргу по житлово-комунальним послугам за адресою АДРЕСА_2 . Додатково просила відповідь надіслати рекомендованим поштовим відправленням на адресу АДРЕСА_1 .

Вказаний запит зареєстрований Управління за вхідним № Г-76 від 13.03.2024, що підтверджується відтиском штемпеля відповідача.

Управлінням 18.03.2024 за вихідним № 01-24/1351/10 на № Г-76 від 13.03.2024 надано відповідь на запит ОСОБА_1 , до якої долучено копію відповіді на 8 аркушах на аналогічне звернення позивача від 13.10.2023 до Департаменту з питань звернень громадян Офіса Президента України, що розглядалося управлінням.

20.03.2024, відповідь на запит ОСОБА_1 від 13.03.2024 надіслана відповідальною особою Управління рекомендованим поштовим відправленням №7730407494192 на адресу, АДРЕСА_1 .

Згідно перевірки відстеження поштового відправлення №7730407494192 на офіційному сайті Укрпошта поштове відправлення №7730407494192 особисто вручено ОСОБА_1 23.03.2024.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача, які полягають у ненаданні відповіді на її запит у строк визначений законом, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40 Конституції України).

Відповідно до статей 5 та 7 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Право на інформацію охороняється законом.

Відповідно до статей 1, 4 Закону України "Про інформацію" інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень.

Об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Відповідно вимог статті 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

За змістом частини 1 статті 6 Закону України "Про інформацію" право на інформацію забезпечується, зокрема, обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та медіа про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про інформацію" право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року №2939-VI.

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

В розумінні частини першої статті 1 Закону України №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених вказаним Законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Частиною 1 статті 13 Закону України №2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Відповідно до положень частин першої, другої і п`ятої статті 19 Закону України №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Частиною 1 статті 20 Закону України №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

При цьому, слід зазначити, що розпорядник повинен забезпечити особі, яка звертається із запитом на інформацію, доступ саме до тієї інформації чи документів, які він просить надати, а у випадку, якщо він не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції володіти інформацією, щодо якої зроблено запит, - відмовити у її наданні, не виходячи за межі чітко поставленого питання, щодо якого зроблено запит.

Законом України №2939-VI регламентовано такі варіанти поведінки розпорядника інформації у разі одержання запиту на інформацію: надання відповіді на запит на інформацію у строк, передбачений статтею 20 Закону України №2939-VI; прийняття рішення про відстрочку в задоволенні запиту на інформацію (частини шоста, сьома статті 22 Закону України №2939-VI); відмова в задоволенні запиту на інформацію; направлення запиту належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Аналізуючи наведені положення Закону України №2939-VI у контексті цього спору, насамперед слід зауважити, що розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє.

Тобто розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №9901/925/18).

Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом. Отримувати та/або створювати такий продукт може виключно суб`єкт владних повноважень у процесі здійснення ним своїх владних управлінських функцій. Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. У подальшому володіти цим продуктом може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб`єктом владних повноважень.

При цьому, законодавець зобов`язує розпорядника інформації надати відповідь на письмовий запит запитувача інформації не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, яка має бути повною, достовірною та точною або мотивовану відмову у наданні запитуваної інформації, у разі наявності підстав, визначених статтею 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала (постанови від 27 лютого 2020 року в справі №800/304/17, від 01 квітня 2021 року в справі №9901/183/20, від 10 лютого 2022 року в справі №9901/369/21), що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

В свою чергу, питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, забезпечення громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулюються Законом України "Про звернення громадян".

Частиною 1 статті 1 цього Закону встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно частин 1 та 3 статті 3 Закону України "Про звернення громадян", під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, де заява (клопотання) - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Як передбачено статтею 5 Закону № 393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути усним чи письмовим.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (частина 1 статті 7 Закону № 393/96-ВР).

При цьому, частинами 3, 4 статті 7 цього Закону передбачено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства звернення громадян мають розглядатися тим органом, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань.

Аналогічний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі у справі № 800/580/17.

За змістом частини 1, 3, 4 статті 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону № 393/96-ВР скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про звернення громадян", громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Отже, право громадянина одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги прямо встановлено статтею 18 Закону України "Про звернення громадян".

Згідно із статтею 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

За приписами частини 1, 2 статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Таким чином, у разі надходження до органу звернення громадянина, відповідний орган повинен об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені у цьому зверненні обставини та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви і суть прийнятого рішення. Це закономірно означає, що орган, до якого відбулося звернення, зобов`язаний надати мотивовану та обґрунтовану відповідь або прийняти рішення про відмову у задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні, скарзі).

Верховний Суд у постанові від 27.04.2020 у справі № 813/4351/16 зазначив, що саме по собі надання будь-якої відповіді на звернення громадянина у визначені законом строки не слід вважати повним і належним виконанням свого обов`язку суб`єктом владних повноважень. Істотною умовою такої відповіді є її належне обґрунтування і вирішення поставлених у зверненні питань (із урахуванням суті відповідного звернення і на підставі його ґрунтовного й всебічного вивчення).

Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними (статті 20 Закону № 393/96-ВР).

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 14.03.2024 позивач, на підставі Закону України "Про доступ до публічної інформації" звернулася до Управління соціального захисту населення Калуської міської ради із запитом ("Чому ви, Соціальний захист населення Калуської міської ради, починаючи з 2015 року відправляючи мою субсидію за особовим рахунком НОМЕР_1 , на чужі особові рахунки, створили борг по житлово-комунальних виплатах за адресою АДРЕСА_2 ) (який зареєстровано відповідачем за вх. №Г-76 від 13.03.2024"), в якому просила надіслати відповідь рекомендованим поштовим відправленням на адресу АДРЕСА_1 .

У контексті обставин цієї справи суд звертає увагу на те, що необхідною передумовою для вирішення спірних правовідносин є диференціація звернень, поданих у порядку Закону України "Про звернення громадян" та Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Закон України "Про звернення громадян" передбачає, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Закон України "Про доступ до публічної інформації" визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Під публічною інформацією мається на увазі відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Особливістю цього Закону є те, що він передбачає два види інформаційних відносин, на які його положення не поширюються: відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій та відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом (частина 2 статті 2 Закону України "Про доступ до публічної інформації").

Варто підкреслити, що право на звернення та право на доступ до публічної інформації тісно пов`язані між собою. Право на звернення - це викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (стаття 3 Закону України "Про звернення громадян") до суб`єктів владних повноважень, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації.

Як запит на інформацію розуміють прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (стаття 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації"). Тобто мова йде про раніше створену інформацію, якою володіє розпорядник. Для відповіді на інформаційний запит розпорядник інформації не повинен створювати нову інформацію, готувати аналітику, надавати роз`яснення тощо.

В даному випадку, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за результатами опрацювання та аналізу звернення позивача від 14.03.2024 (вх. №Г-76 від 13.03.2024) відповідач встановив, що воно за своїм змістом є зверненнями громадянина відповідно до Закону України "Про звернення громадян", оскільки питання, порушені у вказаному запиті, стосуються призначення житлової субсидії за чужим, як вважає позивач, особовим рахунком НОМЕР_1 та створення боргу по житлово-комунальним послугам за адресою АДРЕСА_2 , а тому розглянув його у порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян".

Суд, в свою чергу, погоджується з тим, що звернення позивача від 13.10.2023 та від 13.03.2024 розглянуто відповідачем в порядку Закону України "Про звернення громадян", оскільки незалежно від того, що свої звернення позивач визначив як запити на надання публічної інформації, останні містять прохання надати відповідь на питання "Чому ви, Соціальний захист населення Калуської міської ради, починаючи з 2015 року відправляючи мою субсидію за особовим рахунком НОМЕР_1 , на чужі особові рахунки, створили борг по житлово-комунальних виплатах за адресою АДРЕСА_2 ", що не є публічною інформацією.

20.03.2024, відповідь на запит ОСОБА_1 від 13.03.2024 надіслана Управлінням рекомендованим поштовим відправленням №7730407494192 на адресу, АДРЕСА_1 , яке вручено ОСОБА_1 23.03.2024. У вказаній відповіді Управління повідомило позивача, що на її запит від 13.03.2024 надає копію відповіді на її аналогічне звернення з одного і того ж порушеного ОСОБА_1 питання.

При цьому, запит позивача від 13.03.2024 відповідачем розглянуто у строк, встановлений як і частиною 1 статті 20 Закону України "Про звернення громадян" так і частини 1 статті 20 Закону №2939-IV (беручи до уваги, що 16 та 17 березня 2024 року припало на вихідні дні, а тому строки розгляду за цим Законом не порушені).

Так, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, з аналогічним питанням - щодо призначення житлової субсидії за чужим, як вважає позивач, особовим рахунком НОМЕР_1 та створення боргу по житлово-комунальним послугам за адресою АДРЕСА_2 , 13.10.2023 ОСОБА_1 вже зверталася до Департаменту з питань звернень громадян Офіса Президента України, яке через Івано-Франківську обласну державну адміністрацію надіслане до Калуської міської ради та було адресоване для розгляду та надання відповіді, в межах повноважень, до Управління соціального захисту Калуської міської ради (вхідний номер звернення ОСОБА_1 до виконавчого комітету Калуської міської ради Г-1534 від 19.10.2023, вхідний номер до Управління - Г-316 від 23.10.2023).

Відповідно до вимог та у строки, що визначені Законом України "Про звернення громадян", Управлінням підготовлено відповідь на вищезазначене звернення ОСОБА_1 від 13.10.2023 щодо призначення житлової субсидії за чужим, як вважає позивач, особовим рахунком НОМЕР_1 та створення боргу по житлово-комунальним послугам за адресою АДРЕСА_2 , та за підписом заступника міського голови 06.11.2023 через Івано-Франківську обласну державну адміністрацію направлене для надання відповіді ОСОБА_1 до Департаменту з питань звернень громадян Офіса Президента України.

Натомість, позивач у своєму запиті від 13.03.2024 повторно просила надіслати на її поштову адресу відповідь на питання: "Чому ви, Соціальний захист населення Калуської міської ради, починаючи з 2015 року відправляючи мою субсидію за особовим рахунком НОМЕР_1 , на чужі особові рахунки, створили борг по житлово-комунальних виплатах за адресою АДРЕСА_2 ".

Однак, з аналізу листа від 18.03.2024 вбачається, що відповідачем було повідомлено позивача, що згідно ст. 8 Закону України "Про звернення громадян" повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, не розглядаються.

Разом з тим, відповідач додатково надіслав ОСОБА_1 детальну відповідь на порушене нею питання, викладену у відповіді (листі) від 06.11.2023 з додатковими документальними доказами.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Інші доводи учасників справи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини другоїстатті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем не доведено своєї правової позиції та не спростовано доводи відповідача, а тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Відповідачу рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

відповідач Управління соціального захисту населення Калуської міської ради (код ЄДРПОУ 03193318, вул. Євшана, буд. 9, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300).

Суддя Главач І.А.