Постанова

від 03.10.2024 по справі 160/2448/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 160/2448/24

Головуючий суддя І інстанції Боженко Н.В.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),

суддів: Чередниченка В.Є., Шальєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 року в адміністративній справі №160/2448/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради, в якому просила:

- визнати протиправною відмову відповідача виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради Управління праці та соціального захисту населення про видачу посвідчення сім ї загиблого згідно ст. 10 п.1 згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

- зобов`язати виконавчий комітет Довгинцівської районної в місті ради Управління праці та соціального захисту населення видати посвідчення сім`ї загиблого згідно ст. 10 п.1 згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з числа звернення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено.

Визнано протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради у видачі ОСОБА_1 посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно абз. 1 п. 1 ст. 10 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII.

Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради видати ОСОБА_1 посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно абз. 1 п. 1 ст. 10 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII згідно заяви від 03.01.2024 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з абзацом першим пункту 1 частини першої статті 10 Закону дружинам осіб, які померли внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції, паспортом громадянина України позивача від 05.07.2002 року серії НОМЕР_1 позивач 22.08.1981 року уклала шлюб з ОСОБА_2 1960 року народження. Також ця обставина підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 22.08.1981 року НОМЕР_2 .

Згідно військового квитка від 11.05.1979 року НОМЕР_3 ОСОБА_2 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 30.08.1986 року по 10.11.1986 року, отримана доза опромінення 23 750 мкр.

Відповідно до посвідчення від 17.11.2021 року серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 має право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів військової служби.

Згідно посвідчення від 06.03.2023 року серії НОМЕР_5 , виданого відповідачем, ОСОБА_2 є інвалідом І-Б групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни (п. 1 ст. 7).

Посвідченням від 30.03.2023 року серії НОМЕР_6 підтверджується, що ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), має інвалідність першої групи.

Відповідно до свідоцтва про смерть від 27.09.2023 року серії НОМЕР_7 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 06.11.2023 року №8571 на засіданні від 26.10.2023 року №111 померлому ОСОБА_2 встановлено основний діагноз: злоякісне новоутворення с/долі бронху або легені. Інтоксикація. Висновок: Захворювання, що призвело до смерті, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

03 січня 2024 року позивач звернулася до відповідача із заявою про видачу їй посвідчення члена сім`ї загиблого згідно п. 1 ст. 10 Закону №3551-XII. Вказала, що є вдовою інваліда війни І групи, ветерана військової служби та ліквідатора аварії на ЧАЕС 1986 року, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою та виконанням військової служби. До заяви додано «копії посвідчень на трьох аркушах».

Листом від 09.01.2024 року №6/15-4 відповідач розглянув відповідну заяву позивача та вказав, що згідно роз`яснення Міністерства у справах ветеранів України від 08.01.2024 року №379/1.3.1/5.1-24 надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону №3551-XII дружинам осіб, які померли внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Законом не передбачено. Зазначено, що відповідно до абз. 2 п. 2 ст. 10 Закону №3551-XII його чинність поширюється на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю, внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю незалежно від часу смерті особи з інвалідністю. Розглянути позитивно питання встановлення відповідного статусу можливо за умови надання документів, які відповідають вимогам абз. 2 п. 2 ст. 10 Закону №3551-XII.

Не погодившись з правомірністю вказаних висновків відповідача, позивач звернулась до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що законодавець мав намір прирівняти ліквідацію Чорнобильської катастрофи із захистом Батьківщини та перебуванням на фронті, що повною мірою відповідає як масштабу трагедії, так і ступеню ризику та небезпеки для задіяних осіб. Відповідно, ліквідатори наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС для цілей захисту їх прав в межах Закону №3551-XII прирівняні до осіб, які здійснювали захист Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди. Відповідно, і члени сімей таких осіб в ст. 10 Закону №3551-XII користуються рівним ступенем захисту їхніх прав.

Суд апеляційної інстанції при перегляді справи в апеляційному порядку виходить з наступного.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Згідно п. 1 ч. ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать:

сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів;

сім`ї військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, які призивалися на збори військовозобов`язаних Міністерства оборони, органів внутрішніх справ і державної безпеки колишнього Союзу РСР і загинули (померли) під час виконання завдань по охороні громадського порядку при надзвичайних ситуаціях, пов`язаних з антигромадськими проявами;

сім`ї загиблих під час Другої світової війни осіб із числа особового складу груп самозахисту об`єктових та аварійних команд місцевої протиповітряної оборони, а також сім`ї загиблих внаслідок бойових дій працівників госпіталів, лікарень та інших медичних закладів;

сім`ї осіб, які загинули або померли внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у Революції Гідності, а також сім`ї осіб, яким посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності.

Дія абзацу четвертого цього пункту не поширюється на сім`ї працівників міліції, осіб, які проходили службу в правоохоронних органах спеціального призначення, військовослужбовців внутрішніх військ, Збройних Сил України та інших військових формувань, які загинули або померли внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з подіями Революції Гідності.

До членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать: батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв`язку з цим виплачується пенсія.

Зі змісту зазначених правових приписів слідує, що до членів сім`ї загиблих ветеранів війни в розумінні абз. 2 п. 1 ч. ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», належать: 1) члени сім`ї осіб з інвалідністю внаслідок війни, якщо останні які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків); 2) члени сім`ї осіб з інвалідністю внаслідок війни, якщо останні померли внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.

Згідно посвідчення від 30.03.2023 року чоловік позивача належав до 1-ої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а саме: учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. В цьому ж посвідченні в наявності відмітка про першу групу інвалідності.

Також згідно виданого самим відповідачем посвідчення від 06.03.2023 року №016970 чоловік позивача належить до «п. 1 ст. 7» Закону №3551-XII.

Поряд з вказаним, згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 06.11.2023 року №8571 на засіданні від 26.10.2023 року №111 померлому ОСОБА_2 встановлено основний діагноз: злоякісне новоутворення с/долі бронху або легені. Інтоксикація. Висновок: Захворювання, що призвело до смерті, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Отже, з зазначених обставин справи вбачається, що ОСОБА_2 мав статус особи з інвалідністю внаслідок війни та помер внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, тобто не внаслідок обставин, передбачених абз. 2 п. 1 ч. ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що зумовлює відсутність у позивача права на отримання посвідчення члена сім`ї загиблого згідно ст. 10 п.1 згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справ у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо необхідності задоволення апеляційної скарги відповідача, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 року в адміністративній справі №160/2448/24 скасувати та прийняти нову постанову.

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяС.М. Іванов

суддяВ.Є. Чередниченко

суддяВ.А. Шальєва