Постанова

від 08.10.2024 по справі 260/1180/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/1180/24 пров. № А/857/22747/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року у справі №260/1180/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВІС» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови, -

суддя в 1-й інстанції Гебеш С.А.,

час ухвалення рішення 08.08.2024,

місце ухвалення судового рішення м. Ужгород,

дата складання повного тексту судового рішення 09.08.2024,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівіс» (далі - ТОВ «Рівіс»), через представника - адвоката Литвина Степана Йосиповича, звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Львівської митниці як відокремлений підрозділ Державної митної служби України (далі апелянт, відповідач), в якому просило суд:

1. скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/100589/2 від 20.09.2023;

2. визнати протиправною картку відмови Львівської митниці Держмитслужби в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2023/002408 від 20.09.2023 року та скасувати її.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВІС» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та карток відмови у прийнятті митної декларації.

28.06.2024 представником позивача подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі, в якій просив суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 гривень.

Додатковим рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі № 260/1180/24 стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівіс» витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн. В задоволенні решти заяви - відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу, просить скасувати додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі №260/1180/24 в частині задоволених вимог та прийняти постанову суду, якою зменшити задоволену до відшкодування позивачу суму витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що заявлена сума витрат є значно завищеною та не співмірною щодо виконаних адвокатом робіт. Вважає, що позивач належним чином не обґрунтував суму компенсації витрат на правову допомогу.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Представник апелянта в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав повністю, просив таку задовольнити.

Позивач явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, суд дійшов висновку, що сума зазначена в договорі та акті наданих послуг не є співмірною із часом, який може бути витрачено адвокатом на виконання відповідних послуг.

Враховуючи наведені вище правові норми, зважаючи на заперечення відповідача щодо розміру заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлена позивачем сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу за результатами судового розгляду справи даної справи у розмірі 7000,00 грн є завищеною порівняно із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг.

За таких обставин суд першої інстанції вважав, що відшкодуванню підлягають судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірним з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст.ст. 1, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 ст. 134 КАС України передбачено, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу понесених при розгляді справи позивачем надано суду:

- ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АО №1116549;

- платіжна інструкція №72 від 07.02.2024 на суму 60000,00 грн, з призначенням платежу оплата за юридичні послуги (підготовка документів до суду) згідно рахунку №13/с/2024 від 06.02.2024;

- акт про виконання робіт №13/с від 12.03.2024.

Зі змісту акта про виконання робіт №13/с від 12.03.2023 р. встановлено, що ТОВ «Рівіс» оплатило адвокатському бюро «Литвин та партнери» кошти за надання професійної правової допомоги щодо оскарження рішення про коригування митної вартості №UA209000/2023/100589/2 за митною декларацією 23UA209230099209U8 в загальній сумі 20000,00 грн., з яких: досудове врегулювання спору 13000,00 грн.; послуги надання правової інформації, консультації і роз`яснень з правових питань 1500,00 грн.; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру 2000,00 грн.; вартість послуг пов`язаних з збором доказів 1000,00 грн.; гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу 2000,00 грн.; поштова кореспонденція 500,00 грн.

Позивач у заяві про розподіл судових витрат від 28.06.2024 просить не враховувати оплату за досудове врегулювання спору до відшкодування витрат на правничу допомогу. Таким чином, загальна сума, яку просить стягнути представник позивача в якості відшкодування витрат на правову допомогу, складає 7000,00 грн.

Суд першої інстанції ухвалюючи додаткове рішення вважав, що відшкодуванню підлягають судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірним з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Апелянт оскаржуючи відповідне додаткове рішення акцентував увагу на тому, що предмет у даній категорії справи не є складним, містить один епізод спірних правовідносин, предметом оскарження є рішення про коригування митної вартості, яке не потребує великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність процесуальних документів не є важкими. Ба більше, у представник позивача має у супроводі у Закарпатському окружному адміністративному суді аналогічні справи з аналогічним предметом, де та ж юридична особа оскаржує аналогічні рішення про коригування митної вартості, а тому правова позиція у всіх таких справах є аналогічною, а адвокат не потребував додаткового часу для виконання однотипних робіт у справах.

Колегія суддів зважає на такі доводи апелянта, однак зауважує, що доводи про неспівмірність витрат на правову допомогу з наданими адвокатом послугами у викладеному контексті не обґрунтовані належним чином, позаяк покликання на наявність декількох аналогічних справ у одного адвоката не зумовлюють автоматичного зменшення часу для підготовки позовної заяви, участі у судових засіданнях тощо. Крім того, апелянтом не зазначено, який розмір гонорару адвоката скаржник вважає співмірним з наданою ним правничою допомогою.

Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегія суддів враховує, що за вимогами процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Аналізуючи надані представником позивача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що дана справа віднесена до категорії справ незначної складності, судова практика з вирішення даного спору судом є незмінною та існує велика кількість аналогічних позовів у провадженні судів, отже з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту наданих послуг розмір витрат на правничу допомогу у 6000 грн., визначений судом першої інстанції, є обгрунтованим і співмірним із наданими послугами.

Крім того, колегія суддів зважає на те, що до матеріалів справи не надано договору про надання правової допомоги від 08.12.2023 б/н, однак зауважує, що на його підставі виписано відповідний ордер. Доцільно зауважити, що апелянтом не заперечується факт його укладення, а тільки вказується про його ненадання.

Слід зазначити, що понесення відповідних витрат підтверджується платіжною інструкцією від 07.02.2024 та актом про виконання робіт від 13/с від 12.03.2024 та такі послуги стосуються оскарження трьох рішень про коригування митної вартості, зокрема і того, що оскаржене у межах цієї справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись ст. 241, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення.

Додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року у справі № 260/1180/24 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 09.10.24