Постанова

від 09.10.2024 по справі 460/6387/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/6387/24 пров. № А/857/18040/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів- Курильця А. Р., Пліша М. А.,

з участю секретаря судового засідання Єршової Ю. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року у справі №460/6387/24 за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський "Міжрайагропостач" до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,

суддя в 1-й інстанції Комшелюк Т. О.,

дата ухвалення рішення 26 червня 2024 року,

місце ухвалення рішення м.Рівне,

дата складання повного тексту рішення 26 червня 2024 року,

в с т а н о в и в:

Позивач- Товариство з додатковою відповідальністю "Рівненський "Міжрайагропостач" звернувся в суд з позовом до відповідача- Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову ВП №74489080 від 19 березня 2024 року про відкриття виконавчого провадження по стягненню виконавчого збору.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ВП №74489080 від 19 березня 2024 року про відкриття виконавчого провадження по стягненню виконавчого збору.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 19 березня 2024 року засвідчує, що державний виконавець здійснив перевірку виконавчого документу вимогам, що встановлені у статті 4 Закону №1404-VІІІ та не виявив підстав для його повернення стягувачу без прийняття до виконання. Зазначає, що покликання на п.5 ч.1 ст.39 Закону №1404-VІІІ щодо не закінчення виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору у зв`язку з визнанням наказу Господарського суду Рівненської області №5019/566/12 від 28 жовтня 2023 року таким, що не підлягає виконанню, як на підставу для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, є безпідставним, оскільки підстави для закінчення виконавчого провадження можуть настати або бути виявлені лише після відкриття виконавчого провадження. З врахуванням наведеного вище вказує, що оскаржувана постанова є правомірною та підстави для її скасування відсутні, тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що 20 березня 2024 року позивачем було направлено відповідачу заяву з проханням закінчити виконавче провадження ВП №61255211 з виконання наказу Господарського суду Рівненської області №5019/566/12 від 28 жовтня 2013 року на підставі пункту 5 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», яку було отримано відповідачем 21 березня 2024 року. При цьому з матеріалів справи вбачається, що, отримавши заяву, державним виконавцем не було вчинено жодних дій щодо закінчення виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору, незважаючи на те, що наказ Господарського суду Рівненської області №5019/566/12 від 28 жовтня 2013 року було визнано таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Учасники справи у судове засідання не прибули, хоча про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням господарського суду Рівненської області від 17 вересня 2013 року у справі №5019/566/12 звернуто стягнення на майно Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський "Міжрайагропостач".

На виконання вказаного рішення суду 28 жовтня 2013 року видано наказ №5019/566/12.

13 лютого 2020 року державним виконавцем відповідача винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу №5019/566/12 від 28 жовтня 2013 року ВП №61255211.

Згідно з п.3 постанови про відкриття виконавчого провадження з Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський "Міжрайагропостач" стягнуто виконавчий збір у розмірі 36965,51 грн.

13 лютого 2020 року державним виконавцем у ВП №61255211 винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 36965,51 грн.

06 березня 2024 року державним виконавцем у ВП №61255211 винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження (замінено стягувача з ПАТ "УкрСиббанк" на його правонаступника ОСОБА_1 ).

12 березня 2024 року ухвалою Господарського суду Рівненської області у справі №5019/566/12 наказ Господарського суду Рівненської області №5019/566/12 від 28 жовтня 2013 року було визнано таким, що не підлягає виконанню.

18 березня 2024 року державним виконавцем у ВП №61255211 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Зі змісту цієї постанови вбачається, що на адресу ОСОБА_1 направлено вимогу від 06 березня 2024 року про необхідність здійснення стягувачем авансування витрат виконавчого провадження з метою для виготовлення технічної документації на вищевказане нерухоме майно. Згідно з ч.1 ст.43 Закону України Про виконавче провадження у разі якщо витрати на залучення до проведення виконаних дій суб`єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валюто-обмінні фінансові операції та інших витрат, пов`язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов`язаний додатково здійснити авансування таких витрат. Стягувачу роз`яснено, що у разі нездійснення авансування коштів для виготовлення технічної документації на вищевказане нерухоме майно боржника, виконавчий документ буде повернутий без виконання стягувачу керуючись п.4 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження. Станом на 18 березня 2024 року стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження. Керуючись п.4 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження, виконавчий документ наказ №5019/566/12 від 28 жовтня 2013 року повернутий стягувачу. Пунктом 2 цієї постанови зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений до виконання у строк до 18 березня 2027 року.

19 березня 2024 року державним виконавцем у ВП №61255211 винесено постанову про виведення виконавчого провадження ВП №61255211 із зведеного виконавчого провадження ВП №72466217.

19 березня 2024 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови №61255211 від 13 лютого 2020 року про стягнення виконавчого збору в сумі 36965,51грн, ВП №74489080.

19 березня 2024 року державним виконавцем у ВП №74489080 винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

19 березня 2024 року державним виконавцем у ВП №74489080 винесено постанову про приєднання виконавчого провадження ВП №74489080 з примусового виконання постанови №61255211 від 13 лютого 2020 року про стягнення виконавчого збору в сумі 36965,51 грн до зведеного виконавчого провадження №72466217.

20 березня 2024 року Товариством з додатковою відповідальністю "Рівненський "Міжрайагропостач" направлено відповідачу заяву з проханням закінчити виконавче провадження ВП №61255211 з виконання наказу Господарського суду Рівненської області №5019/566/12 від 28 жовтня 2013 року на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону України Про виконавче провадження.

Вважаючи постанову державного виконавця від 19 березня 2024 року про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови №61255211 від 13 лютого 2020 року про стягнення виконавчого збору в сумі 36965,51 грн, ВП №74489080 протиправною, позивач звернувся у суд з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з ч.7 ст.27 Закону №1404 у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню, однак відповідач, отримавши заяву позивача щодо закінчення виконавчого провадження, не вчинив жодних дій щодо завершення виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору, незважаючи на те, що наказ Господарського суду Рівненської області № 5019/566/12 від 28 жовтня 2013 року було визнано таким, що не підлягає виконанню, а тому оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 19 березня 2024 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Згідно з ч.3 ст.40 цього Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1,3,4,6 ч.1 ст.37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

За змістом ч.1,2,4 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до ч.6 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Згідно з п.20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень №512/5 повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та у порядку, визначеному у статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

За змістом п.22 розділу ІІІ цієї Інструкції №512/5 у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

З системного аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що згідно з частиною четвертою статті 27 Закону України Про виконавче провадження постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується у частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Рівненської області від 17 вересня 2013 року у справі №5019/566/12 звернуто стягнення на майно Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський "Міжрайагропостач". На виконання вказаного рішення суду, 28 жовтня 2013 року видано наказ №5019/566/12.

13 лютого 2020 року державним виконавцем відповідача винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу №5019/566/12 від 28 жовтня 2013 року, ВП №61255211 та стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський "Міжрайагропостач" виконавчий збір у розмірі 36965,51 грн.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12 березня 2024 року у справі №5019/566/12 наказ Господарського суду Рівненської області №5019/566/12 від 28 жовтня 2013 року визнано таким, що не підлягає виконанню.

19 березня 2024 року державним виконавцем у порядку ч.3 ст.40 Закону України Про виконавче провадження прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження у зв`язку з прийняттям постанови про повернення виконавчого документа №5019/566/12 від 28 жовтня 2013 року у BП №61255211 на підставі п.4 ч.1 ст.37 Закону №1404.

Відповідно до ч.7 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Згідно з п.5 ч.1 ст.39 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

За змістом ч.2 ст.39 Закону України Про виконавче провадження постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Матеріалами справи стверджується, що Товариством з додатковою відповідальністю "Рівненський "Міжрайагропостач" 20 березня 2024 року направлено відповідачу заяву з проханням закінчити виконавче провадження ВП №61255211 з виконання наказу Господарського суду Рівненської області № 5019/566/12 від 28 жовтня 2013 року на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону України Про виконавче провадження, разом з тим, отримавши заяву позивача щодо закінчення виконавчого провадження, відповідачем не вчинено жодних дій щодо завершення виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що згідно з ч.7 ст.27 Закону №1404 у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню, однак відповідач, отримавши заяву позивача щодо закінчення виконавчого провадження, не вчинив жодних дій щодо завершення виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору, незважаючи на те, що наказ Господарського суду Рівненської області №5019/566/12 від 28 жовтня 2013 року було визнано таким, що не підлягає виконанню, а тому оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 19 березня 2024 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 229, 242, 243, 250, 268, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року у справі №460/6387/24 без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. А. Пліш Повне судове рішення складено 09 жовтня 2024 року.