Ухвала

від 10.10.2024 по справі 400/11990/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 400/11990/23

адміністративне провадження № К/990/37289/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі №400/11990/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Управлінню Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, а саме:

- визнання протиправною бездіяльності щодо зарахування пільгової вислуги років до календарної вислуги років за часу служби (роботи), зокрема, за період: з 12 вересня 1994 року по 18 грудня 1994 року в підрозділі відділу ДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області, на посаді оперуповноважений; з 19 грудня 1994 року по 26 лютого 1995 року в підрозділі відділу ДСБЕЗ ММУ УМВС України в Миколаївській області, на посаді оперуповноважений; з 27 лютого 1995 року по 08 жовтня 1995 року в підрозділі відділення ДСБЕЗ ММУ УМВС України в Миколаївській області, на посаді оперуповноважений; з 09 жовтня 1995 року по 11 лютого 1998 року в підрозділі відділу ДСБЕЗ ММУ УМВС України в Миколаївській області, на посаді старший оперуповноважений; з 12 лютого 1998 року по 13 серпня 1998 року в підрозділі міжрайонного відділення ДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області, на посаді старший оперуповноважений; з 14 серпня 1998 року по 31 січня 2000 року в підрозділі відділу БЕЗ в базових галузях економіки та нецільовим використанням бюджетних коштів УДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області, на посаді старший оперуповноважений; з 01 лютого 2000 року по 27 листопада 2000 року в підрозділі відділення боротьби зі злочинністю в кредитно-фінансовій та банківській системах і у сфері зовнішньо-економічної діяльності УДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області, на посаді начальник відділення;

- зобов`язання здійснити перерахунок та зарахувати пільгову вислугу років до календарної вислуги років за час служби (роботи), зокрема, за період: з 12 вересня 1994 року по 18 грудня 1994 року в підрозділі відділу ДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області, на посаді оперуповноважений; з 19 грудня 1994 року по 26 лютого 1995 року в підрозділі відділу ДСБЕЗ ММУ УМВС України в Миколаївській області, на посаді оперуповноважений; з 27 лютого 1995 року по 08 жовтня 1995 року в підрозділі відділення ДСБЕЗ ММУ УМВС України в Миколаївській області, на посаді оперуповноважений; з 09 жовтня 1995 року по 11 лютого 1998 року в підрозділі відділу ДСБЕЗ ММУ УМВС України в Миколаївській області, на посаді старший оперуповноважений; з 12 лютого 1998 року по 13 серпня 1998 року в підрозділі міжрайонного відділення ДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області, на посаді старший оперуповноважений; з 14 серпня 1998 року по 31 січня 2000 року в підрозділі відділу БЕЗ в базових галузях економіки та нецільовим використанням бюджетних коштів УДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області, на посаді старший оперуповноважений; з 01 лютого 2000 року по 27 листопада 2000 року в підрозділі відділення боротьби зі злочинністю в кредитно-фінансовій та банківській системах і у сфері зовнішньо-економічної діяльності УДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області, на посаді начальник відділення; відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 30 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд».

У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким внесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.

Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку та відсутнє посилання на відповідний пункт вказаної статті.

Крім того, пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки. Мотиви, наведені у касаційній скарзі, зводяться лише до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій щодо застосування норм законодавства.

Суд звертає увагу, що по тексту додаткових пояснень до касаційної скарги містяться посилання на постанови Верховного Суду, проте, оскільки такі посилання наведені без взаємозв`язку із конкретним підпунктом частини четвертої статті 328 КАС України, Суд не бере такі до уваги.

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).

Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій із урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року і постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі №400/11990/23.

На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі №400/11990/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.

………………………….

Н.М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду