Рішення

від 01.10.2024 по справі 639/4018/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 639/4018/24

Провадження № 2/642/1363/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 р. м. Харків

Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Балабая С.С.,

за участю секретаря судового засідання Хазикової В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі судових засідань в приміщенні Ленінського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Жовтневого районного суду м. Харкова про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

09 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом до Держави України в особі Жовтневого районного суду м. Харкова, Харківської обласної прокуратури, про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 18.06.2024 0 09:30 год. ОСОБА_2 як викривач звернувся до прокурора Харківської окружної прокуратури з повідомленнями про корупційні кримінальні правопорушення. Однак, в результаті розгляду повідомлень останнього відомості до ЄРДР внесені не були, тому ОСОБА_2 звернувся зі скаргами до слідчого судді щодо зобов`язання прокурора виконати вимоги ч. 1 ст. 214 КПК України.

В подальшому скарги позивача були розглянуті суддею Жовтневого районного суду м. Харкова Курило В.О., 04.07.2024 постановлені ухвали. На думку позивача, в судових рішеннях суддя Курило В.О. в мотивувальних частинах виклав свої образливі думки відносно громадської діяльності позивача по викриттю корупції, а саме зазначив: що безпідставне відкриття кримінального провадження є недопустимим і може порушувати права конкретних осіб, відносно яких таке провадження ініційоване, та є неефективним з точки зору використання державних ресурсів, чим на думку позивача негативно оцінив його діяльність як викривача корупції свої висловлювання спрямовував на те, щоб ОСОБА_2 відмовився від своєї антикорупційної діяльності, зрозумівши її безперспективність.

За наявності зазначених вище обставин позивач зазнав сильних душевних страждань, які тривають і нині, оскільки ОСОБА_2 не може зрозуміти те, що в наш час, коли найкращі діти Українського Народу гинуть кожен день за майбутнє України, а в цей час посадовець від імені держави ображає останнього за прагнення допомогти державі у боротьбі з корупцією.

Просить стягнути моральну шкоду в розмірі 1 200 000 грн., завдану суддею Жовтневого районного суду м. Харкова Курилою В.М., оскільки судові рішення останнього містять образливий зміст стосовно громадської діяльності позивача, спрямованої на запобігання корупції.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 06.08.2024 року провадження по справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

30.08.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, який відповідає вимогам ст. 178 ЦПК України.

Мотивований тим, що відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв?язку з ушкодженням здоров?я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. 21.06.2024 на розгляд слідчому судді Жовтневого районного суду м. Харкова Курилу В.О. надійшли скарги ОСОБА_1 про оскарження бездіяльності уповноважених осіб Харківської окружної прокуратури Харківської області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за повідомленням ОСОБА_1 від 18.06.2024 про корупційне кримінальне правопорушення. 04.07.2024 слідчим суддею Курило В.О. по справам № 639/3621/21 (провадження № 1-кс/639/814/24) та № 639/3623/24 (провадження № 1-кс/639/815/24) було відмовлено у задоволенні скарг ОСОБА_1 про оскарження бездіяльності уповноважених осіб Харківської окружної прокуратури Харківської області, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за повідомленням ОСОБА_1 від 18.06.2024 про корупційне кримінальне правопорушення.

Позивач скористався своїм правом на апеляційне оскарження та подав апеляції на ухвали суду від 04.07.2024 по справі № 639/3621/24, провадження № 1-кс/639/814/24 та від 04.07.2024 по справі № 639/3623/24, провадження № 1-кс/639/815/24 до Харківського апеляційного суду.

Ухвалами Харківського апеляційного суду від 06.08.2024 ухвали слідчого судді Курила В.О. від 04.07.2024 по справам № 639/3623/24 (провадження № 1-кс/639/815/24) та № 639/3621/24 (провадження № 1-кс/639/814/24) про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Харківської окружної прокуратури Харківської області щодо невнесення відомостей про вчинення корупційного кримінального правопорушення до ЄРДР за заявою від 18 червня 2024 року, залишено без змін, а апеляційні скарги заявника ОСОБА_1 - без задоволення.

Ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова набрали законної сили 06.08.2024 року.

Водночас, згідно з положенням ст. 49 Закону «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

У статті 126 Конституції України закріплено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вилив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Отже, за змістом Конституції України матеріальну та моральну шкоду, заподіяну при здійсненні правосуддя, держава відшкодовує лише безпідставно засудженій особі у скасування вироку як неправосудного. Застосування приписів статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема, суду, які не пов?язані зі здійсненням правосуддя.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органом державної влади, його посадовою або службовою особою при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України.

Норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності органів державної влади, їх посадових або службових осіб наявність їх вини не є обов?язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов?язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов?язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Тому, на думку відповідача, жодні моральні страждання, приниження людської гідності або інші негативні явища своїми діями Жовтневий районний суд м. Харкова Позивачу не завдав.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 06.09.2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Жовтневого районного суду м. Харкова про відшкодування моральної шкоди. Цивільну справу № 639/4018/24 призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явився, повідомлений про час і місце розгляду справи належним чином, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, повідомлений про час та місце судового розгляду у встановленому законом порядку, подав відзив на позов, в якому посилається на те, що позовна заява не містить жодного обгрунтування заявленого позову, що саме Жовтневим районним судом м. Харкова йому завдано моральної шкоди.

Суд, перевіривши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши докази у справі, встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 6, 12 ЦПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 81 ЦПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальним правилом, зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Отже, відшкодування шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Оцінюючи заявлені позивачем в межах даного позову вимоги в частині стягнення з держави в особі Жовтневого районного суду м. Харкова моральної шкоди в сумі 1200 000 грн., в обґрунтування розміру якої позивач посилається на те, що він звертався до прокуратури та суду заради інтересів мешканців громади, є людиною похилого віку та має хронічні захворювання, які загострюються від його негативного емоційного стану внаслідок надання суддею Курило В.О. в образливій формі його антикорупційної громадської діяльності суд зазначає, що приписами статті 23 Цивільного кодексу України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Позивач ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає, що при неналежному виконанні суддею Курило Б.О. Кодексу суддівської етики та норми ч. 1 ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції» порушені права позивача, гарантовані ст.24 (рівність прав, свобод та перед законом), ч. 1 ст. 28 (повага до гідності), ч. 1 ст.32 (втручання в особисте життя, ч. 1 ст. 34 (свобода думки і слова та вираження своїх поглядів і переконань).

Як встановлено судом 04.07.2024 слідчим суддею Курило В.О. у справах №639/3621/21 та №639/3623/24 постановлено ухвали, якими відмовлено у задоволенні скарг ОСОБА_1 про оскарження бездіяльності уповноважених осіб Харківської окружної прокуратури Харківської області, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за повідомленнями ОСОБА_1 від 18.06.2024 про корупційне кримінальне правопорушення.

В зазначених вище ухвалах слідчого судді в обґрунтування зазначається прийнятого рішення зокрема зазначено, що безпідставне відкриття кримінального провадження є недопустимим і може порушувати права конкретних осіб, відносно яких таке провадження ініційоване, та є неефективним з точки зору використання державних ресурсів.

На думку позивача, зокрема цим обґрунтуванням прийнятих судових рішень слідчий суддя в образливій формі надав негативну оцінку його антикорупційної, громадської діяльності, яку він здійснює на громадських засадах на користь суспільства, що принижує його честь та гідність.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Слідчий суддя, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.

Дослідивши ухвали, якими відмовлено у задоволенні скарг ОСОБА_1 про оскарження бездіяльності уповноважених осіб Харківської окружної прокуратури Харківської області, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за повідомленнями ОСОБА_1 від 18.06.2024 про корупційне кримінальне правопорушення, суд зазначає, що вони не містять тверджень які б принижували честь, гідність та ділову репутацію позивача, негативну оцінку його діяльності, як викривача корупції.

Зазначені ухвали містять відповідно до вимог ст. 370 КПК України мотивування та обґрунтування прийнятого судового рішення, тобто відповідні доводи слідчого судді, яким він обґрунтовує та мотивує рішення про відмову в задоволенні скарг позивача за відсутності будь-якої образливої оцінки дій ОСОБА_1 як викривача корупції.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені статтею 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому, важливим елементом доказування є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, завданою потерпілою стороною. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

Відповідно до статті 71 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини 2 статті 77 ЦПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з цим, звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про факт заподіяння позивачеві такої шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача, а також завдання позивачу моральних страждань або втрат немайнового характеру, обґрунтовучи свої вимоги винятково оціночними судженнями.

Окрім цього, позивачем не надано суду розрахунку заявленої ним до стягнення суми немайнової (моральної) шкоди та не зазначено, з яких критеріїв він виходив, заявляючи вимогу про стягнення саме 1 200 000,00 грн., а також не надано доказів розумності і справедливості визначеного ним розміру відшкодування немайнової (моральної) шкоди.

Також суд зазначає, що спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України, та характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

За змістом норм статей 1173, 1174, 1176 ЦК України необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, у тому числі моральної, є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1176 Цивільного кодексу України.

За відсутності хоча б одного з цих (трьох) елементів цивільна відповідальність не настає.

В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки державного органу (суду) та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Відповідно до положень статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вилив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Як визначено статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У зв`язку з викладеним суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у ч.1 ст.6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" вказано, що суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

За частиною 1 статті 13 зазначеного Закону судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість рішень суду.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Кожен суддя об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснює правосуддя, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснює повноваження та виконує обов`язки судді, дотримуючись етичних принципів і правил поведінки судді, підвищує свій професійний рівень, не вчиняє дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

Згідно з частиною 11 статті 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Аналогічну позиціювикладено упункті 57Висновку №11(2008)Консультативної радиєвропейських суддів,де зазначено,що змістконкретних судовихрішень контролюєтьсянасамперед задопомогою процедурапеляції абоперегляду рішеньу національнихсудах таза допомогоюправа назвернення доЄСПЛ.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частина перша та третя статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Окрім цього суд зазначає, що нормами чинного законодавства визначено засади та окремі механізми реалізації прав всіх учасників судового процесу, в тому числі, забезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, що може бути реалізовано у передбаченому чинним процесуальним законодавством порядку у разі непогодження з процесуальними рішеннями судді.

Аналогічну позицію викладено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.

Суд зазначає, що позивач скористався правом на апеляційне оскарження зазначених вище ухвал слідчого судді. Ухвалами Харківського апеляційного суду від 06.08.2024 ухвали слідчого судді Курило В.О. від 04.07.2024 у справах №639/3621/21 та №639/3623/24 залишено без змін, а апеляційні скарги заявника ОСОБА_1 без задоволення.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене в сукупності, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено склад правопорушення, як обов`язкової умови настання цивільно-правової відповідальності суду за заподіяння шкоди та, відповідно, її стягнення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Рибалко про стягнення 1 200 000,00 грн. моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають повністю з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Керуючись ст.ст.2, 12, 13, 81, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 16, 23, 170, 1167, 1176 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд -

ухвалив:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 доДержави Українив особіЖовтневого районногосуду м.Харкова провідшкодування моральноїшкоди відмовити.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за вебадресою: https://ln.hr.court.gov.ua/sud2024/ на Офіційному вебпорталі судової влади України.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Держава України в особі Жовтневого районного суду м. Харкова, ЄДРПОУ 02893738, місцезнаходження: вул. Полтавський Шлях, буд. 45, м. Харків, 61052.

Повний текст судового рішення складено 10.10.2024.

Суддя С.С. Балабай