Ухвала

від 10.10.2024 по справі 953/2173/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №953/2173/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження №11-кп/818/2113/24

Категорія: ч.4 ст.185, ч.1 ст.357 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2024 року, -

УСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_6 , 1979 року народження, на 60 днів, тобто до 04 листопада 2024 року із визначенням розміру застави двадцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 60460 грн.

В апеляційнійскарзі обвинувачена ОСОБА_6 просить змінити запобіжний захід на домашній арешт чи зменшити розмір застави до мінімального. В обґрунтування апеляційної скарги послалася на те, що суд першої інстанції не врахував наявність в неї ряду захворювань, а саме: відсутність однієї нирки, перелом колінного суглобу в двох місцях та пошкодження тазостегнового суглобу, що потребує оперативного втручання. На думку обвинуваченої наявність ризиків ґрунтується лише на формальних процесуальних нормах.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Прокурор, захисник та обвинувачена, будучи повідомлені про дату, час та місце судового засідання, прокурора та захисник не з`явилися, а обвинувачена не просила проводити розгляд за її участі, а тому апеляційний розгляд проведено за її відсутності.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.

Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.357 КК України, за який останній може бути призначено покарання у виді обмеження волі на строку до 3 років, а також у вчиненні корисливого тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, за яке може бути призначено покарання у виді позбавлення волі до 8 років, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.

Однак, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину проти власності, який вчинено під час дії воєнного стану в України, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих.

При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

Крім того,як вбачаєтьсяіз матеріалівсудового провадження,обвинувачена ОСОБА_6 раніше судимаза злочинипроти власності,не маєстійких соціальнихзв`язків,офіційно непрацевлаштована,тобто немає постійногоджерела доходу,що додатковопідтверджує наявністьризиків переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення.

За таких обставин, посилання обвинуваченої на недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об`єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.

Посилання обвинуваченої на наявність у в неї ряду захворювань, а саме: відсутність однієї нирки, перелом колінного суглобу в двох місцях та пошкодження тазостегнового суглобу, що потребує оперативного втручання, не приймаються до уваги, оскільки стороною захисту не надано даних на підтвердження неможливості перебування ОСОБА_6 в умова ДУ «Харківський слідчий ізолятор» через наявні в неї захворювання.

З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.

За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м`яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченою ОСОБА_6 її процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.

Згідно ст.182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно положень до ст.182 КПК України, суддя, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового стану обвинуваченого, наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, визначив достатньою суму застави для забезпеченням обвинуваченим виконання своїх обов`язків, передбачених КПК України, відповідно до п.3 ч.5 ст.182 КПК України саме в розмірі двадцяти розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що є мінімальним розміром застави.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру застави.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: