Ухвала

від 10.10.2024 по справі 322/1330/24

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

смт. Новомиколаївка

УХВАЛА

про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою

10 жовтня 2024 року Справа № 322/1330/24 Провадження № 1-кп/322/177/24

Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

розглядаючи у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,

встановив:

23.07.2024 до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов обвинувальний акт у вищезазначеному кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.12.2023 за № 62023080100000795.

Ухвалою суду від 05.08.2024 було призначено судовий розгляд даного кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду Запорізької області від 18.06.2024 ОСОБА_5 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком по 16.08.2024.

Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 14.08.2024 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було продовжено до 12.10.2024.

09.10.2024 судом отримано клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою на 60 днів.

В обґрунтування клопотання прокурором зазначено про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме обвинувачений ОСОБА_6 може: переховуватись відсуду; незаконновпливати насвідків; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Наявність вказаних ризиків підтверджується зібраними підчас досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, а саме за вчинення кримінальною правопорушення за правовою кваліфікацією, передбаченою ч. 4 ст. 408 КК України, який згідно зі ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, за який передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років. Так, розуміючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, суворість та невідворотність послідуючого покарання обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від суду. Про вказані наміри ОСОБА_7 вже свідчить його поведінка, оскільки достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені чинним законодавством, що регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинив військове кримінальне правопорушення (злочин), а саме самовільно, залишив місце несення військової служби, в умовах воєнного стану.

Зазначене надає, обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 , з метою уникнення кримінальної відповідальності буде переховуватись від суду.

Вказані обставини свідчать про необхідність ізоляції обвинуваченого ОСОБА_7 задля нівелювання ризику можливості переховуватися від суду та перешкодити виконанню процесуальних рішень, що є вагомою підставою вважати, що єдиним дієвим у даному випадку запобіжним заходом котрий зможе гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 , буде саме тримання під вартою і це є обґрунтуванням ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України переховування від суду.

Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що обвинувачений ОСОБА_6 , перебуваючи постійно у місці тимчасової дислокації підрозділу, продовжуючи нести військову службу в умовах воєнного стану, маючи безперешкодний доступ до вогнепальної зброї як військовослужбовець, може незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, які проходять службу разом із ним, шляхом їх залякування чи здійснення на них морально-психологічного та фізичного впливу в умовах воєнного стану, з метою зміни ними показів.

При цьому, слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України). За такихобставин ризиквпливу насвідків існуєне лишена початковому етапікримінального провадженняпри зібраннідоказів,а йна стадіїсудового розгляду, до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що обвинувачений ОСОБА_6 вчинив військовий злочин в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце розташування підрозділу військової частини. Зазначене свідчить про відсутність у останнього бажання до проходження подальшої військової служби та, як наслідок, може призвести до вчинення ним нових, в тому числі і більш тяжких військових злочинів в умовах воєнного стану. Вказаний факт свідчить про те, що обвинувачений ОСОБА_6 може продовжити свою злочинну діяльність та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Виходячи з наведеного, прокурор у судовому засіданні підтримав клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Захисник заперечив проти заявленого клопотання, вважаючи його необґрунтованим, та просив обрати обвинуваченому більш м`який запобіжний захід. Обвинувачений підтримав думку свого захисника.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора, суд виходить з такого.

За змістом ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винуватою, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.

Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та відповідно до ч. 3 ст. 197 КПК України про його продовження, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.

Положеннями ст.ст. 132, 183 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються. Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Водночас, відповідно до ч. 7 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Щодо заявленого ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд визнає його таким, що носить формальний характер, адже незрозуміло в якому контексті обвинувачений може вплинути на свідків. До того ж не зазначається на яких саме свідків може чинити вплив обвинувачений. Отже, існування цього ризику не доведено стороною обвинувачення.

Про ризик переховування від суду, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, насамперед свідчить той факт, що ОСОБА_5 усвідомлює суворість покарання яке йому загрожує, в разі доведення його вини. У даному випадку ризик переховування від суду нерозривно пов`язаний з ризиком продовження вчинення кримінального правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України), у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 дезертирстві.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, та у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Отже, існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є доведеним.

Згідно з ч. 4 ст. 183 КК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Вирішуючи клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , дані про його особу, вік, стан здоров`я.

Вищезазначені обставини, наряду із існуванням високого ступеня ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, дають підстави для висновку, що інший запобіжний захід (застава), не зможе ефективно запобігти ризику переховування обвинуваченого від суду та продовження кримінального правопорушення.

Отже, на підставі ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою розмір застави не визначає.

За правилами ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Вислухавши пояснення учасників судового провадження, суд визнає клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки відсутні будь-які дані, підтверджені доказами, які б свідчили про істотне зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, порівняно з тим, коли ОСОБА_5 обирався даний запобіжний захід під час досудового розслідування.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 176 178, 183, 194, 197, 331, 369 372, 392, 532 КПК України, суд

ухвалив:

1. Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.

2. Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, тобто до 09 грудня 2024 року включно.

3. Копію ухвали вручити прокурору та направити обвинуваченому, та уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

4. Повний текст цієї ухвали оголошено судом 11 жовтня 2024 року о 08год. 30хв.

Ухвала підлягає негайному виконанню, проте може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк, з дня вручення йому копії ухвали.

Суддя ОСОБА_1