Постанова

від 08.10.2024 по справі 295/2098/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/2098/23 Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М.

Категорія 76 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,

з участю секретаря

судового засідання Смоляра А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 295/2098/23 за позовом ОСОБА_1 до Підприємства «Учбово-Методичний Центр Федерації профспілок Житомирської області» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Зосименка О.М. у місті Житомирі,

в с т а н о в и в :

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом та після уточнення його представника (а.с.83-87), остаточно просив стягнути із відповідача на його користь заборгованість по невиплаченій заробітній платі за період з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року у сумі 25 500 грн; 13 000 грн невиплаченої матеріальної допомоги та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 66624,6 грн, а всього 105124,6 грн. Також просив стягнути понесені ним витрати за надання правової допомоги.

Позов мотивував тим, що наказом № 32 від 05 грудня 2018 року він був прийнятий на посаду завідуючого господарством на Підприємство «Учбово-Методичний Центр Федерації профспілок Житомирської області» (надалі Підприємство).

Відповідно до наказу директора Підприємства №4к від 20 липня 2022 року йому було призначено виплату матеріальної допомоги у розмірі 2-х посадових окладів, що становить 13000 грн.

Наказом № 12 від 04 листопада 2022 року його було звільнено у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Зазначав, що з початку введення військового стану на території України, у період з 24 лютого по 28 травня 2022 року на Підприємстві залишились працювати п`ять працівників. Зокрема, він, чергові: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , двірник ОСОБА_4 (замінюючи чергового ОСОБА_5 ) і бухгалтер ОСОБА_6 .

Після звільнення йому не сплачено заборгованість по заробітній платі за цей період, що складає 25500 грн, матеріальну допомогу у розмірі 13000 грн. А у зв`язку із цим також підлягає сплаті середній заробіток за час затримки розрахунку, що становить 66624, 60 грн, а всього заборгованість відповідача перед ним становить 105124, 6 грн.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 06 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі, позивач просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, стягнути із відповідача на його користь 17000 грн заборгованості по заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку та витрати на правничу допомогу, які попередньо він оцінює у 10000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.

Зазначає, що 07 листопада 2022 року його звільнено із займаної посади відповідно до наказу № 12 від 04 листопада 2022 року у зв`язку із скороченням чисельності та штатів працівників.

Під час розгляду даної справи, наказом від 14 липня 2023 року «Про виплату заробітної плати ОСОБА_1 » вирішено нарахувати та виплатити йому заробітну плату за березень 2022 року в розмірі 8500,00 грн та середній заробіток (компенсацію) за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за 6 місяців. Тому свої вимоги щодо заборгованості по заробітній платі він зменшив.

Отже, це підтверджує, що відповідач визнав при відсутності табелю робочого часу, що він працював та виконував свої посадові обов`язки. Але судом не взято до уваги цю обставину.

Крім того, місцевий суд не заначив у своєму рішенні та не дав належної оцінки показанням частини свідків, які були допитані у судовому засіданні.

Також суд не взяв до уваги письмові документи від юридичних осіб, які у період березня по травень 2022 року надходили на адресу підприємства і він їх отримував.

Таким чином, у відповідності до вимог статті 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

У судовому засіданні, позивач та його представник - адвокат Ліпська-Романченко Г.Д. підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити та надали пояснення, які відповідають змісту позовної заяви та апеляційної скарги. Крім того, ОСОБА_1 пояснив, що табель робочого часу у спірний період не вівся, проте він працював кожен день.

Представники відповідача: - директор Підприємства ОСОБА_7 та адвокат Поліщук І.О. апеляційну скаргу не визнали, просили відмовити у її задоволенні. Не заперечили, що дійсно у березні 2022 року позивач виходив на роботу, у зв`язку з чим йому було сплачено вся заборгованість за цей місяць. А враховуючи, що 28 березня був виданий наказ про тимчасове призупинення роботи підприємства у зв`язку із провадженням воєнного стану на всій території України, працівники Підприємства не працювали.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Устатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу було сплачено заборгованість по заробітній платі за березень 2022 року, середній заробіток за час затримки розрахунку. А правові підстави для стягнення із відповідача на користь позивача як заробітної плати за період, коли роботу підприємства було призупинено, матеріальної допомоги, а відповідно і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, мотивуючи наступним.

Установлено, що відповідно до наказу № 32к від 04 грудня 2018 року ОСОБА_1 був прийнятий із 05 грудня 2018 року на роботу до Підприємства на посаду зав. господарством (а.с.8).

Відповідно до Посадової інструкції завідувача господарством на останнього покладено наступні обов`язки: бере участь у розробленні планів поточних та капітальних ремонтів основних фондів установи (будівель, систем водопостачання, повітропроводів та інших споруд); організовує проведення ремонту приміщень установи, контролює якість виконання ремонтних робіт; забезпечує підрозділи господарським інвентарем, здійснює нагляд за його збереженням і проведенням вчасного ремонту; організовує оформлення необхідних матеріалів для укладання договорів на надання послуг, отримує та зберігає канцелярське приладдя, необхідні господарські матеріали, забезпечує ними підрозділи установи; веде облік витрат господарських матеріалів та складає встановлену звітність; керує роботами з упорядкування та прибирання території установи; виконує роботу з організації табельного обліку, складання графіків відпусток і розпорядку робочого дня прибиральниць службових приміщень установи; забезпечує виконання протипожежних заходів і утримує в належному стані пожежний інвентар (а.с.127).

Отже, на завідувача господарством покладено, зокрема, збереження матеріальних цінностей підприємства та виконання роботи з організації табельного обліку, складання графіків відпусток, тощо.

Згідно копії наказу від 28 березня 2023 року тимчасово призупинено роботу Підприємства із 01 квітня 2022 року у зв`язку з веденням військового стану та неможливістю вести основні види діяльності. Матеріально-відповідальній особі ОСОБА_1 вжити заходи щодо збереження матеріально-технічних цінностей (а.с.10).

Наказом № 2 від 26 травня 2022 року поновлено роботу підприємства з 27 травня 2022 року, що підтверджується його копією, долученою до матеріалів справи (а.с.36).

Відповідно до копії наказу директора Підприємства Миколи Костюченка № 4к від 20 липня 2022 року: « ОСОБА_1 виплатити матеріальну допомогу у розмірі двох посадових окладів» (а.с.9, 38).

У той же час, Наказом директора Підприємства Володимира Закусило №13 від 06 вересня 2022 року припинено дію наказу № 4к від 20 липня 2022 року із 07 вересня 2022 року у зв`язку з істотними змінами умов праці, з яким позивач ознайомився 09 вересня 2022 року (а.с.42).

07 листопада 2022 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади, що підтверджується копією наказу № 12 від 04 листопада 2022 року у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, а також призначено йому виплату вихідної допомоги у розмірі трьохмісячного середнього заробітку відповідно до пункту 3.3 Колективного договору і компенсацію за календарних 9 днів невикористаної відпустки (а.с.43).

Згідно копії наказу № 8 від 14 липня 2023 року «Про виплату заробітної плати ОСОБА_1 » вирішено нарахувати та виплатити позивачу, заробітну плату за березень 2022 року в розмірі 8500,00 грн та середній заробіток (компенсацію) за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за 6 місяців (а.с.114).

Відповідно до копій платіжних доручень №1167, 1179, 1168 від 17 липня 2023 року ОСОБА_1 перераховано 6842,50 грн заробітної плати за березень 2022 року, а також податок з доходів фізичних осіб 18% -1530 грн та військовий збір -1,5% -127,50 грн (а.с.116, 117, 118).

Згідно копії Акту перевірки фінансово-господарської діяльності Підприємства «Учбово-МетодичнийЦентр Федераціїпрофспілок Житомирськоїобласті»за період роботи з 01 січня 2021 року по 30 червня 2022 року табелі обліку робочого часу працівників Підприємства за березень-травень 2022 року відсутні (а.с.89-94).

Відповідно до статті 6 Конвенціїкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно достатті 3 КЗпП Українитрудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежновід форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.

Трудові правовідносини - це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що виникають у результаті укладення трудового договору, зміст яких полягає у сукупності суб`єктивних прав і обов`язків з виконання працівником за винагороду роботи за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку та зі створенням належних умов для її виконання й оплати праці роботодавцем.

Основними ознаками наявності між сторонами трудових відносин є: укладення між сторонами трудового договору, особисте виконання працівником роботи відповідно до умов укладеного договору, підпорядкування працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку, створення роботодавцем належних умов праці та її відповідна оплата.

Частинами 1, 4 та 5статті 43 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1статті 1 Закону України «Про оплату праці»та частиною 1статті 94 КЗпП Українивстановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 3статті 15 Закону України «Про оплату праці»передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині 5статті 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою). Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі№ 243/2071/18.

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини 3статті 94КЗпП України питаннядержавного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованоїЗаконом України від14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Зазначений висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справ № 905/857/19.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Звертаючись до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по невиплаченій заробітній платі за період з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року у сумі 25 500 грн; 13 000 грн невиплаченої матеріальної допомоги та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 66624,6 грн, а всього 105124,6 грн.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженогоЗаконом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ,у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента України воєнний стан в Україні продовжено та триває по сьогоднішній день.

Як вбачається із вищезазначеного Акту перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства від 30 серпня 2022 року табелі обліку робочого часу працівників підприємства за березень-травень 2022 року відсутні. З 01 квітня 2022 року тимчасово призупинена робота підприємства, при цьому не визначений режим роботи працівників, які фактично виконували свої функціональні обов`язки, що підтверджується, зокрема, журналом передачі змін. Але немає можливості встановити, хто із працівників підприємства фактично виходив на робочі місця в квітні травні 2022 року (а.с.92-93).

За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування ( частина 1 статті 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції були допитані в якості свідків працівники підприємства, які перебували у трудових відносинах із відповідачем у спірний період, зокрема ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 . Із їх показань убачається, що весною 2022 року було тимчасово призупинено роботу Підприємства у зв`язку з веденням військового стану. У той же час ці показання не містять відомостей про виконання посадових обов`язків позивачем у зазначений період протягом робочого часу, хоча свідки не заперечують, що бачили його у приміщенні Підприємства протягом квітня-травня 2022 року. А свідок ОСОБА_8 взагалі не бачила ОСОБА_1 на робочому місці, тому що заходила до свого кабінету через «чорний вхід».

Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не були працівниками підприємства і підтвердили лише те, що у період квітня-травня 2022 року спілкувалися із позивачем біля приміщення підприємства.

Інших належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 не надано і таких не встановлено судом.

Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).

Доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Колегія суддівдійшла висновку,що місцевимсудом приухваленні рішенняпро відмовуу задоволенніпозовних вимог були належним чином оцінені та проаналізовані подані сторонами докази в їх сукупності, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду міста Житомира від 06 березня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 11 жовтня 2024 року.