Постанова

від 09.10.2024 по справі 699/1025/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1415/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №699/1025/23 Категорія: 301030200 Гусарова В.В. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

секретар Матюха В.І.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

представник позивача адвокат Левченко Марина Дмитрівна;

відповідачі Корсунь-Шевченківська міська рада Черкаського району Черкаської області, Виконавчий комітет Корсунь-Шевченківської міської ради, ОСОБА_2 ;

особа, яка подала апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Левченко Марина Дмитрівна;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Левченко Марини Дмитрівни на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 26 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаського району Черкаської області, Виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

01.09.2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаського району Черкаської області, Виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради, ОСОБА_2 , в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Корсунь- Шевченківської міської ради від 23.02.2001 року № 40 «Про передачу в натурі земельної ділянки (паю)» в частині пунктів 1 та 2 щодо передачі в натурі земельної частки (паю) площею 4,31 га ріллі в фізичних гектарах власнику ОСОБА_2 сертифікат ЧР № 0184234 в адмінмежах Корсунь-Шевченківської міської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- визнати недійсним та скасувати державний акт серія та номер ЧР-9-1-979 на право приватної власності на земельну ділянку площею 4,31 га на території Корсунь-Шевченківської міської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 979.

Позов мотивований тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради від 23.02.2001 року № 40 «Про передачу в натурі земельної ділянки (паю)» громадянці ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 4,31 га в адмінмежах Корсунь-Шевченківської міської ради для товарного сільськогосподарського виробництва в рахунок земельної частки (паю).

На підставі вказаного рішення виготовлено Державний акт серія та номер ЧР-9-1-979 на право приватної власності на земельну ділянку (далі - державний акт) площею 4,31 га на території Корсунь-Шевченківської міської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який, відповідно до державного акту, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 979.

Вважає, що державний акт на право приватної власності на землю ЧР-9-1-979, виданий на підставі рішення виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради від 23.02.2001 року № 40, прийнятого з порушеннями діючого законодавства, виготовлений з порушенням вимог Указу Президента України №720/95 від 08.08.1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», Земельного кодексу України та інших нормативно - правових актів, а тому є недійсним.

Вказує, що порушення законодавства України при розробці документації та виготовленні державного акту підтверджується, зокрема, Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту земельної ділянки від 26.03.2019 року № 111-ДК/161/АП/09/01 (далі - Акт), складеним державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області ОСОБА_3 .

Також вказує, що рішення від 23.02.2001 року № 40 «Про передачу в натурі земельної ділянки (паю)» винесено виконавчим комітетом Корсунь-Шевченківської міської ради, натомість в Державному акті зазначені відомості, які не відповідають дійсності, а саме те, що Державний акт виданий на підставі рішення Корсунь-Шевченківської міської Ради народних депутатів від 23.02.2001 року № 40.

Зазначає, що рішенням Корсунь-Шевченківської міської ради від 21.12.2000 року № 10-20 надано згоду на виділення в натурі земельної частки (паю) ОСОБА_2 для ведення особистого підсобного господарства, проте рішенням виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради від 23.02.2001 року № 40 передано в натурі земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Таким чином, вказана земельна ділянка надана ОСОБА_2 в рахунок сертифікату частки (пай) на землях запасу Корсунь-Шевченківської міської ради, хоча повинна була надаватись виключно на землях пайового фонду вказаної міської ради.

Відповідно до компетенції Корсунь-Шевченківська міська рада лише погоджує проект відведення та подає до районної ради для прийняття рішення. Виходячи з цього, рішення виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради №40 від 23.02.2001 року прийнято в порушення ст.ст. 17, 81 Земельного кодексу України.

Також вважає, що рішення виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради № 40 від 23.02.2001 року, яким безоплатно у власність гр. ОСОБА_2 передано земельну ділянку (пай) площею 4,31 га, прийнято з порушенням ст.ст. 56 Земельного кодексу України.

Державний акт складено та видано з порушеннями Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі (далі - Інструкція), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04.05.1999 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 4 червня 1999 року.

Згідно копії державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР 9-1-979 вбачається його підробка та підчистка його реквізитів. Зокрема, даний державний акт не містить дати видачі, а книга записів державних актів на право приватної власності на землю не містить відмітки про отримання державного акту.

Земельна ділянка площею 4,31 га не зареєстрована в Державному земельному кадастрі та в ньому відсутні відомості щодо реєстрації права приватної власності, другий примірник державного акту на право приватної власності у Відділі в Корсунь-Шевченківському районі Головного управління відсутній.

Державний акт в порушення вимог п. 2.9 Інструкції має виправлення у № реєстрації в книзі записів державних актів на право приватної власності.

Згідно норм Земельного кодексу України державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому вирішення питання про правомірність його видачі залежить від того, чи є законним рішення, на підставі якого його видано.

Вказує, що оскільки ОСОБА_2 отримала спірну земельну ділянку на підставі незаконного рішення виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради від 23.02.2001 № 40 «Про передачу в натуру земельної ділянки (паю)», а тому Державний акт серія та номер ЧР-9-1-979 на право приватної власності на земельну ділянку, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 979, є також незаконним та підлягає скасуванню.

Щодо обґрунтування наявності порушеного особистого майнового права позивача та звернення до суду за захистом особистого майнового права та інтересу, останній зазначає, що у провадженні Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання наказів недійсними.

Звертаючись з позовною заявою про визнання наказів недійсними позивачем ОСОБА_2 було зазначено, що на підставі державного акту на право приватної власності на землю ЧР-9-1-979, виданого на підставі рішення Корсунь-Шевченківської міської ради від 23.02.2001 року № 40 їй належить земельна ділянка площею 4,31 га, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Корсунь-Шевченківської міської ради.

Вказує, що серед наказів Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області щодо затвердження проектів землеустрою та передачі земельних ділянок у приватну власність, які позивач просить визнати недійсними, є наказ, яким затверджено проект землеустрою по передачі земельної ділянки кадастровий номер 7122510100:17:004:0018, яку придбав ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1525 виданий 29.10.2018 року (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності номер 143067088).

Вважає, що викладені обставини підтверджують порушення особистого майнового права позивача виданням незаконного рішення виконавчого комітету Корсунь-Шевченківською міською радою від 23.02.2001 року № 40 «Про передачу в натуру земельної ділянки (паю)», та незаконного Державного акту серія та номер ЧР-9-1-979 на право приватної власності на земельну ділянку, зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 979, які оскаржуються у даній позовній заяві.

Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 26 червня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності порушеного права позивача, вказавши, що позивач не довів суду яким чином встановлені порушення при отриманні відповідачем державного акту та прийнятті оспорюваного рішення були порушені права позивача. Суд першої інстанції зазначив, що наявність іншої судової справи за позовом відповідачки само по собі не пов`язано з позовними вимогами у взаємозв`язку з ймовірним порушенням прав позивача оскаржуваним рішенням та видачею державного акта на ім`я відповідачки. Також суд зазначив, що приймаючи рішення від 21 грудня 2000 року № 10-20 Корсунь-Шевченківська міська рада перевищила свої повноваження, рішення прийнято з порушенням норм ст. 56 ЗК України, земельна ділянка, яка є предметом позову була виділена у власність відповідача ОСОБА_2 з порушенням діючого на той час земельного законодавства.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Левченко М.Д. подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 26.06.2024 року та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що висновок суду про недоведеність порушеного права позивача на володіння ділянкою, з підстав наявності підробленого державного акту Серії ЧР № 9-1-979 та незаконного рішення виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради від 23.02.2001 року № 40 є необґрунтованим та не відповідає фактичним обставинам справи.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і практики ЄСПЛ щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» судом витлумачені невірно. Разом з тим, суд першої інстанції не обґрунтував зв`язок між обставинами справ, які розглянув ЄСПЛД із справою, що розглядається.

Вказує, що володіння відповідачем ОСОБА_2 на протязі 23-х років неправомірно набутою земельною ділянкою, у розмірі збільшеному у 7 разів не відповідає принципу «добросовісного володіння».

07 серпня 2024 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 адвоката Ситника Т.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а судове рішення без змін.

У відзиві зазначається, що саме на позивача покладається обов`язок довести факт накладення земель, для чого необхідним є призначення відповідної експертизи. Такого висновку експертизи в підтвердження позовних вимог суду надано не було, як і не заявлялося клопотання про призначення експертизи.

Вказує, що посилання скаржника на нібито встановлення факту накладення спірних земель у справі № 699/14/19 як преюдиції у даному спорі, також не відповідає вимогам процесуального закону. Посилання скаржника на зміст заяви ОСОБА_2 від 26.04.2000 року про виділення їй земельної частки (паю) в натурі для ведення особистого підсобного господарства не свідчить, що спірна земельна ділянка надавалася за правилами статті 56 ЗК України. Зміст рішення та розробленої документації свідчить, що у власність ОСОБА_2 було передано/виділено в натурі саме земельну частку (пай) і застосування до цих правовідносин вимоги статті 56 ЗК України (1991 року) є помилковими з боку скаржника.

Вказує, що на момент спірних правовідносин, діючим на той час законодавством допускалося прийняття виконавчим комітетом рішень про приватизацію земель.

Сторони про розгляд апеляційної скарги належним чином повідомлені. Представник ОСОБА_1 - адвокат Левченко М.Д. про де день та час розгляду справи повідомлена належним чином через електронний суд в її електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

Відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається вручення повістки і цій особі.

Заслухавши доповідьсудді-доповідача,пояснення учасниківпроцесу,які з`явилисяв судовезасідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Якщо порушенням своїх прав особа вважає наслідки, спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав чи обов`язків, то такі відносини мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією особою її майнових чи особистих немайнових інтересів, тому визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Суд першоїінстанції вірнозазначив,що прийнятевиконкомом Корсунь-Шевченківськоїміської радирішення від23.01.2001року №40«Про передачув натуріземельної частки(паю)»,яким п.1,2передано внатурі земельнучастку (пай)площею 4,31га ріллів фізичнихгектарах власнику ОСОБА_2 ,сертифікат ЧР0184234в адмінмежахКорсунь-Шевченківськоїміської радидля веденнятоварного сільськогосподарськоговиробництва -є ненормативнимактом,який вичерпавсвою діювнаслідок йоговиконання (видачідержавного актуна правовласності наземельну ділянку). Його скасування не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки у відповідача виникло право власності на земельну ділянку і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах (державний акт на право власності на земельну ділянку ЧР-9-1-979).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України у постанові № 21-405а14 від 11.11.2014.

При розгляді справи судом встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради від 23.02.2001 року № 40 «Про передачу в натуру земельної ділянки (паю)» громадянці ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 4,31 га в адмінмежах Корсунь-Шевченківської міської ради для товарного сільськогосподарського виробництва в рахунок земельної частки (паю) (т.1, а.с.18).

На підставі вказаного рішення виготовлено Державний акт серія та номер ЧР-9-1- 979 на право приватної власності на земельну ділянку (далі - державний акт) площею 4,31 га на території Корсунь-Шевченківської міської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який відповідно до державного акту, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 979 ( т. 1, а.с.17).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції підставою для звернення з позовом ОСОБА_1 до Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаського району Черкаської області, Виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради, ОСОБА_2 став той факт, що у провадженні Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області перебуває цивільна справи за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання наказів недійсними. Серед наказів Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області щодо затвердження проектів землеустрою та передачі земельних ділянок у приватну власність, які ОСОБА_2 просить визнати недійсними, є наказ, яким затверджено проект землеустрою по передачі земельної ділянки, кадастровий номер 7122510100:17:004:0018, яку придбав ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1525 виданий 29.10.2018 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що останнім не доведено порушення його майнових прав відповідачами.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений.

Підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови в позові.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявленняпро її порушене право та/або охоронюваний інтереста спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК) та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

При цьому, належність доказів правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК Україниобов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності порушеного права чи інтересу позивача.

Відсутність порушення права та законних інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові. У разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача, судам не потрібно вдаватися до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 року у справі № 910/6091/19).

Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові необхідно відмовити.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції даної постанови

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що наявність іншої судової справи за позовом ОСОБА_2 не пов`язано з позовними вимогами у взаємозв`язку з ймовірним порушенням прав позивача оскаржуваним рішенням та видачею державного акту на ім`я ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відсутності у позивача порушеного права, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки докази останього в матеріалах справи відсутні. Позивач не довів суду, що у зв`язку з набуттям земельної ділянки відповідачем на підставі рішення Корсунь-Шевченківської міської ради від 23.02.2001 року були порушені його майнові права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 2 частини 1статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду змінити виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду оскаржуване рішення необхідно змінити шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції даної постанови, без зміни його резолютивної частини, колегія суддів не вбачає підстав для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Левченко Марини Дмитрівни задовольнити частково.

Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 26 червня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 10 жовтня 2024 року.

Судді